П. Куліш

Поряд з інтенсивним розвитком реалізму в літературі 50— 60-х рр. продовжували жити певні традиції романтизму. Марко Вовчок і Ю. Федькович розгортали деякі конфлікти в руслі саме цих традицій. Наділені надзвичайними пристрастями, герої оповідань «Максим Гримач», «Побратим», «Люба-згуба» — це романтичні характери, що ведуть гостру, непримиренну боротьбу.

У романтичному аспекті подають письменники й епізоди минулого («Кармелюк», «Невільничка» Марка Вовчка, «Чорна рада» П. Куліша).

Роман П. Куліша повертає нас до складної історичної доби 1663 р., коли настав спад у героїчному піднесенні, коли більшість козацької старшини виявляла свою зрадницьку суть. Жанр історичного роману з його особливостями дає всеохоплюючу характеристику часу.

Висунутий Кулішем принцип «етнографічної правди», стає настановою для Ганни Барвінок (оповідання «Сирітський жаль», «Нещаслива доля»), О. Стороженка («Закоханий чорт», «Не впусти рака з рота»). Найчастіше це обробка легенд, переказів, анекдотів. Герої творів змальовані як зразки моральної досконалості, суспільні проблеми тут не піднімаються, проповідується мир між селянами й панами.

Суттєвим кроком у розвитку великої епічної форми в українській літературі є створення соціально-побутового реалістичного роману.

Досить часто в літературі цього періоду зустрічається такий жанровий різновид, як оповідання-казка. Твори Марка Вовчка «Невільничка», «Кармелюк», «Дев’ять братів і десята сестриця Галя» поетизують волелюбні народні характери. У них частково використано умовний елемент, прийом казкової оповіді, основну вагу тут несе життєвий матеріал.

Поширюється також в літературі художній нарис з елементами публіцистики, етнографії. У деяких нарисах відображались економіка і відносини пореформленого села («Розмова в клуні» С. Войтока, «Заметки о нашей сельской жизни» О. Кониського), інші мали суто етнографічний характер («Великдень у подолян» А. Свидницького, «Різдвяні святки» М. Номиса).

У 70—90-ті рр. XIX ст. в українську літературу вступають чимало нових прозаїків — Панас Мирний, І. Нечуй-Левицький, І.Франко. В їхніх творах порушено глибинні проблеми епохи, художньо зафіксовано зрушення і зміни у всіх сферах народного життя. Значних художніх результатів також досягли у своїх творах Б. Грінченко, Н. Кобринська, М. Павлик, Т. Вордуляк, О. Маковей. Помітно змінюється форма оповіді — від усної до об'єктивно-побутової, соціально-психологічної, соціально-філософської.

Дата добавления: 2014-01-07