Заохочення і покарання

Дієвими способами дії вчителя на учнів є заохочення і покарання.

Заохочення, як і покарання, впливає не лише на учня, але і на клас, змінюючи відношення його до учня. В результаті у учня міняється самооцінка, підвищується або знижується рівень

домагань, активність, цілеспрямованість. Проте однозначній залежності між заохоченням і підвищенням активності, а також між покаранням і зниженням активності немає. Заохочення може приводити і до зниження старанності учня, формування у нього негативних рис характеру. Це відбувається, наприклад, при перехвалюванні, яке однобічно вип'ячує достоїнства що вчиться і не фіксує його уваги на недоліках, не розвиває у нього самокритичність: навіщо йому старатися, коли він і так краще за всіх в класі стрибає. Відсутність до себе критичного відношення відбивається і на взаєминах такого учня з однокласниками, сприяє зростанню у нього індивідуалістичних тенденцій, зневажливому відношенню до товаришів. Щоб протидіяти цій тенденції, вчитель винен уміло користуватися і негативними формами оцінок.

Заохочення може здійснюватися різними формами і шляхами: похвалою, подякою, проявом довіри, нагородження грамотою і призами і так далі Діти прагнуть бути відміченими і відміченими вчителем, чутливі до його похвали, особливо дівчатка. У зв'язку з цим вчителеві фізичної культури потрібно широко користуватися такими формами заохочення, як довіра, розширення має рацію і обов'язків вчаться. Наприклад, вчитель говорить школяру: «Я (або колектив класу) хочу довірити тобі одну важливу справу. Думаю, ти справишся з ним...» Використовуючи цей прийом, вчитель винен, звичайно, знати, цінує учень довіра вчителя і колективу чи ні. Заохоченням є і залучення вчителем школяра як свій помічник, черговий. Однією з форм заохочення є схвалення. Схвалювати можна різними способами: словом, інтонацією, мімікою, пантомімікой. Для створення мажорного настрою на урок можна заохочувати клас в цілому авансом: «Ви легіні! У вас всіх все вийде! Ще трохи зусиль, і ви станете красивими, сильними, спритними!» Цю фразу дітям навіть не обов'язково говорити. Цю думку вчителя діти можуть зрозуміти по його погляду, кивку головою, репліці, по інтонації, захопленій посмішці.

Схвалення може виражатися і в інших нестандартних формах: оплесках класу, скандованому поздоровленні що якому-небудь вчиться, перемогло в змаганні, в нагородженні жартівливими призами і подарунками (на уроці). Такі заохочення надовго запам'ятовуються учнями, створюючи у них стійкий емоційний фон на уроках фізичної культури.

Вчитель фізичної культури може заохочувати що вчаться за організовану поведінку на уроці (в рахунок заощадженого часу уроку), давши їм пограти у футбол або баскетбол. Проте ця форма заохочення не повинна носити характеру підкупу або зобов'язання: поводитиметеся добре, дам пограти. Такого роду заохочення має бути несподіваним для учнів, а не обмовлятися заздалегідь.

Покарання учнів за провину може здійснюватися вчителем теж в різній формі: у вигляді зауваження, догани

записи в щоденнику і так далі Проте при цьому потрібно пам'ятати, що покарання не повинне переслідувати мету принизити гідність дитяти, зганьбити його.

Покарання за допомогою морального засудження (зауваження, догани) не повинне перетворюватися на нудне моралізування. Щоб цього не сталося, його треба використовувати час від часу і в різній формі. Воно ефективне тільки в класі з розвиненими колективістськими стосунками, що мають певні традиції і сильну громадську думку, а також коли учні володіють високим ступенем свідомості.

Покарання зміною відношення вчителя до учня. Відмова в довірі, «ігнорування» на уроці дієво в тому випадку, якщо у вчителя склалися з учнем хороші стосунки і дитя дорожить цими стосунками. Використання цієї форми покарання вимагає великого такту і майстерності вчителя.

Покарання шляхом відчуження учня від виконання завдань вчителя. На уроці фізичної культури хлопці захоплено і з азартом змагаються в естафеті, а біля вікна стоїть, переживаючи за товаришів, учень. Як йому хочеться теж взяти участь в цьому змаганні! Але немає. Він покараний і так стоятиме п'ять хвилин.

Ця форма покарання дієва в молодших і середніх класах, проте, використовуючи її, не треба переборщувати: як тільки учень усвідомлює міру своєї провини, його треба повернути в лад. Помилки припускаються ті вчителі, які примушують довго стояти школяра. По-перше, це приводить до його стомлення, а по-друге, це принижує учня, викликає у нього протест. Він починає розважатися сам (блазнювати) і розважати клас, шукаючи, у нього підтримку і співчуття. Якщо ж його вигнати із спортивного залу, він піде, відчуваючи себе героєм.

Тому видалення з уроку - крайній захід покарання, користуватися якій можна тільки в тому випадку, якщо учень своєю поведінкою прагне зірвати урок. При цьому вчитель має бути упевнений в підтримці його рішення класом. Видалення не винне відбуватися на тлі роздратованості вчителя, інакше воно сприйматиметься як помста. Потрібно також пам'ятати, що видаленням покарання не закінчується. Після уроку вчитель повинен поговорити з учнем і визначити остаточну міру покарання.

Догана має бути підсумком принципового обговорення провини вчиться. Без активної підтримки громадської думки колективу що вчаться догана не приносить користь, а інколи навіть і шкодить. Услід за доганою потрібно роз'яснити учневі, яким чином він може зняти з себе накладене стягнення.

Педагоги часто, оголосивши догану учневі, незабаром забувають про нього. Не знявши попереднє стягнення, вони за нову провину оголошують нову догану. В цьому випадку і першу і другу догану втрачають всяку дієвість. Не можна оголошувати догану «для острашки».

Покарання відповідно до логіки природних наслідків (типа «насмітив - прибери») сприймається дитям як само собою зрозуміле і виконується беззастережно. Проте воно повинне слідувати відразу за провиною.

Покарання у вигляді виконання позачергових робіт. Вчитель фізичної культури може змусити учня знову чергувати на уроці, якщо на попередньому він погано виконував свої функції. Позачергові роботи за провину повинні стати традиційними, визначеними заздалегідь. Тоді будуть зняті заперечення учнів типа: «А чому я повинен прибирати клас? Це не я насмітив!»

Покарання у вигляді позбавлення задоволення. Воно близьке до способу покарання відчуженням учбового завдання, що вчиться від виконання, про яке вже мовилося. В даному випадку мова йде про відчуженні що вчиться від коханого їм поділа або заняття: відлученням на якийсь час (поки не виправить двійки) від спортивної секції, позбавленням має рацію йти в туристичний похід і тому подібне Користуватися цим способом можна тільки у тому випадку, коли дитя вже залучене до систематичних занять спортом, коли він захоплений цими заняттями. Інакше він і спорт кине, і двійки не виправить.

Дисциплінарний запис в щоденнику. Вона не повинна відображати емоційну збудженість вчителя, а містити лише засудження, виражене в стриманій, офіційній формі. Не можна, наприклад, писати: «Обурливо поводиться на уроці», або: «Батькам негайно з'явитися в школу». Це зазвичай приводить лише до конфлікту вчителя з батьками. Мірою покарання є і запис незадовільної оцінки за поведінку в щоденнику.

Усні зауваження є оперативними засобами дисциплінування учня на уроці. Вони повинні робитися в спокійній і тактовній формі. Немає сенсу робити зауваження одному і тому ж учневі кілька разів підряд: вони втрачають свою дієвість вже після третього разу.

Покарання бувають традиційними або ж типа експромту. Покарання-експромти не можна повторювати: вони не діють, оскільки міняється обстановка, в якій оголошується покарання. Покарання-експромт використовується тоді, коли треба в яскравій формі, що запам'ятовується, впливати на громадську думку колективу учнів. Тому логіка покарання експромтом може бути доведена у ряді випадків до абсурду (наприклад, мити човни під проливним дощем).

Дата добавления: 2014-01-07