Великий князь і вищі органи влади

Централізація Великого князівства Литовського не мала такого послідовного характеру, як це було у провідних країнах Західної Європи, що у своєму розвитку йшли від станово-представницьких монархій до абсолютизму та інкорпорації майже самостійних в минулому феодальних вотчин. Із самого початку формування ВКЛ великий князь литовський зв’язував свою владу численними хартіями, що видавалися як для окремих областей держави, так і для шляхетсько-магнатського стану. Цими документами феодалам (в тому числі українським і білоруським) гарантувались особиста та майнова свобода і недоторканність, численні вольності, та звільнення від виконання певних повинностей, а також інші станові переваги і політичні права. Вже на кінець XV ст. великий князь литовський не був самодержавним володарем, а істотно обмежувався в своїх прерогативах Пани-Радою.

Водночас саме з двору князі розпочинається формування державного апарату Великого князівства литовського. При здійсненні державного управління князь безпосередньо спирався на свою дружину, до складу якої входила земельна аристократія.

При князі також існувала рада з найближчих князів і панів, яка з часом трансформувалася в сталий інститут – Пани-Раду. Політичне зміцнення цього інституту відбулося одночасно із сформуванням Литовсько-Руського загального сейму. Привілеї великих князів Олександра (1492 р.) та Сигізмунда І (1506 р.) закріпили за радою роль головної політичної інституції в країні, що поділила з великим князем його владу у найважливіших державних справах. Усі закони і розпорядження загальнодержавного характеру мали видаватися лише після обговорення з Пани-Радою, за її участі та згоди. Проте згодом це всесилля поступово нейтралізується дедалі активнішою участю шляхти у суспільному житті держави, що сприяло політичному піднесенню загального сейму.

Таким чином, сформувавшись як дорадчий орган при великому князеві, Пани-Рада стає впливовим чинником державної політики країни. До її складу входили також українські князі, магнати, бояри, яких повністю зрівняли в правах з литовською знаттю. Вони почували себе співгосподарями у ВКЛ, служили державі, обороняли і дбали про її розквіт і могутність. В міру перетворення Великого князівства Литовського у централізовану державу Пани - Рада поповнювалася урядовцями (канцлер, підканцлер, маршалок, гетьман та ін.).

З часом цей орган став досить численним, його нелегко було скликати, робота ставала фактично некерованою та малоефективною. Тому нерідко великий князь користувався послугами Малої ради (або Таємної ради), яка працювала безперервно. Члени цієї ради у кількості 8-10 осіб звалися старшими панами.

Подолання роздрібненості у Великому князівстві Литовському увінчалося остаточним сформуванням загальнодержавного представницького інституту – Литовсько-Руського сейму, як зібрання представників усіх областей держави. Він склався шляхом еволюції різних національних інституцій як корінної Литви, так і українсько-білоруських князівств. Головним поштовхом до формування литовсько-руського сейму була зовнішня небезпека, пов’язана з активізацією наступальних дій Москви і Кримського ханства проти Литви, що змусило державу зосередити всі сили на обороні. Зовнішня небезпека значною мірою зумовила і склад сейму, що остаточно сформувався у XVI ст.

Чільне місце в сеймі, безперечно, посідав великий князь. Литовсько-руський сейм поділявся на дві палати: «коло» панів радних і «коло» лицарства – шляхти. Палата панів радних була багато в чому схожою з англійською палатою лордів чи польським сенатом, нижня палата сейму сформувалася як одностанова (шляхетська).

До складу першої палати входили урядовці і представники вищого духовенства, воєводи, каштеляни і пани, урядники двірські, маршалки, хорунжі, старости, державці і намісники. До другої палати входили пани і шляхта. Не були представлені в сеймі міщани та волосні селяни.

Сейми розглядали питання обрання великого князя, військової повинності, податків, воєнних союзів і державних уній, законодавчої діяльності тощо. У своїх взаємовідносинах великий князь і сейм були до деякої міри рівносильними сто­ронами.

Дата добавления: 2014-01-07