Зміни в державному управлінні українських земель у складі Російської імперії під час першої світової війни

В роки першої світової війни державний лад Російської імперії залишився в основному незмінним. З перервами у роботі функціо­нували Державна рада і Державна дума. Водночас війна вимагала деяких змін в державному механізмі, перебудови органів державної влади й управління. Широкомасштабна участь Росії у війні, небувале зростання потреб діючої армії в озброєнні, інших матеріальних цінностях зумовили створення системи надзвичайних органів воєнно - економічного регулювання. Основу цієї системи становили створені відповідно до закону від 17 серпня 1915 р. Особливі наради: з оборони, палива, продовольчої справи, перевезення палива, продовольчих і воєнних вантажів. Головне призначення нарад полягало в об’єднанні заходів для забезпечення армії і флоту предметами бойового і матеріального постачання, в мобілізації всієї економіки країни на потреби війни.

Особливі наради створювалися при відповідних міністерствах. Провідна роль серед них належала Особливій нараді з оборони, її голова здійснював загальне керівництво діяльністю усіх інших Особливих нарад.

Особлива нарада з оборони відала широким колом питань. Це, перед усім, вищий нагляд за діяльністю всіх урядових заводів, арсеналів і майстерень, приватних заводів і промислових підприємств, що виробляли предмети бойового і матеріального постачання армії і флоту; сприяння створенню нових підприємств, які постачали армії зброю й інше майно; розподіл замовлень на озброєння між російсь­кими й іноземними підприємствами. Особлива нарада з оборони мала свої виконавчі органи не тільки в центрі, а й на місцях. Ними стали районні заводські наради при місцевих уповноважених голови Особливої наради з оборони.

Структура, форми, методи роботи Особливих нарад з палива, продовольчої справи, перевезення палива, продовольства і воєнних вантажів були такими самими, як і в Особливої наради з оборони. Різниця полягала практично тільки в предметах відання кожної з перелічених Особливих нарад.

3.3. Розвиток державного ладу Австро-Угорської імперії (початок ХХ ст. – 1917 р.)

В 1907 році в Австро - Угорській імперії було прийнято закон про загальне виборче право. Щоправда, загальне виборче право мало значні обмеження (не мали права голосу жінки, молодь до 24 років, військовослужбовці), однак, попри це, закон 1907 p., знищивши середньовічну куріальну виборчу систему, був кроком уперед у справі демократизації політичного ладу імперії, хоча депутатські місця в парламенті за національністю розподілялися нерівномірно.

З захопленням російськими військами Галичини і Буковини, ці території розглядалися як завойовані області і були виділені в окреме генерал-губернаторство. У вересні 1914 р. губернатором був призначений реакціонер граф Бобринський, а чернівецьким губернатором – реакціонер Євреінов. Під час повторного захоплення Галичини і Буковини вища адміністрація не поступалася за своєю реакційністю попередній. Генерал-губернатором був Трепов, а чернівецьким губернатором – Лігін.

Після лютневої революції обласним комісаром Галичини і Буковини згідно з рішенням Тимчасового уряду став Д. Дорошенко, котрий замість Лігіна призначив комісаром Чернівецької губернії Лотоцького. За аналогом вищої адміністрації призначалися начальники повітів, їх помічники, поліцмейстери та інші чини.

У 1917 р. воюючі сторони опинилися на межі виснаження. Наприкінці 1918 р. в умовах поразки у першій світовій війні багатонаціональна Австро-Угорщина розпалася. На її території були створені нові держави – Австрія, Угорщина, Чехословаччина, частина території була приєднана до складу інших держав. Населені українцями землі, що входили до складу колишньої Австро - Угорщини, за Версальським договором 1919 р. були передані: Закарпаття – Чехословаччині, Буковина – Румунії, Галичина – Польщі.

Отже, впродовж 60-90-х рр. на українських землях, що входили до складу Російської імперії поруч з введенням міських та земських органів самоврядування, відбувається посилення впливу поліцейських установ. В Галичині та Буковині в другій половині ХІХ ст. відбувається певна централізація місцевого управління внаслідок введення посади намісника та крайового президента. Аналіз змін у державному ладі Російської імперії на початку XX ст. дає змогу зробити висновок, що правляча еліта на чолі з царем Миколою II здійснила деякі заходи з лібералізації режиму під безпосереднім тиском революційних подій, чередуючи реформи з контрреформами.

Дата добавления: 2014-01-07