Характеристика офіційно-ділового стилю

План

ЛЕКЦІЯ 1

Викладач: С.Т.Гавриленко

Денної форми навчання

З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

КОНСПЕКТИ ЛЕКЦІЙ

(за професійним спрямуванням)

для студентів ЗГЕК ЗДІА

УКРАЇНСЬКА МОВА - НАЦІОНАЛЬНА МОВА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

1.Предмет і завдання курсу.

2. Українська літературна мова та її норми.

3. Стилі сучасної української літературної мови.

4. Характеристика офіційно-ділового стилю.

1. Предмет і завдання курсу

Із зростанням значення української мови, пожвавлюється її вивчення в усіх організаціях та установах, здійснюється активна робота щодо ведення справочинства державною мовою.

Українська мова за професійним спрямуванням - навчальна дисципліна, мета якої спрямована на комплексну мовну професійну підготовку студентів.

Основні завдання курсу полягають у тому, щоб глибше ознайомити студентів із стильовими різновидами української мови, навчити користуватися ними у практичній мовленнєвій сфері і у процесі виготовлення різних ділових паперів, сприяти дотриманню логічності, точності, чистоти, багатства, правильності, доречності, різноманітності, виразності, індивідуального вибору мовних одиниць.

Студенти повинні знати основні аспекти діловодства, класифікацію та стандартизацію документів, основні правила написання та оформлення різноманітних видів документів, найголовніші правила з граматики та пунктуації, словникове багатство української мови.

Студенти повинні вміти правильно укладати документи, вміло висловлювати свої думки в усній та письмовій формі, вдало користуватися всіма багатствами виражальних засобів української мови, вільно орієнтуватися в граматичній структурі ділового мовлення.

2. Українська літературна мова та її норми

Українська мова - національна мова українського народу. Вона належить до слов'янських груп мов.

Українська мова має багатовікову історію свого розвитку, тому скарбниця її виражальних засобів, пізнавально-навчальних прийомів практично невичерпна.

На думку багатьох учених, українська мова за ступенем поширення перебуває у другому десятку мов, а за кількістю своїх носіїв займає друге місце серед слов'янських народів.

Сьогодні майже 38 млн. українців проживають в Україні, становлять у ній корінну націю.

Багато наших співвітчизників у різний час і з різних причин оселилися поза межами України. Ця частина українців тепер складає українську діаспору (діаспора • розсіяння).

Проте трьохсотсорокарічна колонізація і русифікація України дала свої наслідки. В усіх великих і малих містах, в столиці України люди спілкуються між собою переважно російською мовою.

Ставлення до рідної мови - свідчення національної свідомості. Культурно-мовні питання мали велике значення в усі періоди історії України, мовна проблема - це політична проблема, яка завжди в полі зору кожної держави. Державною (або офіційною) є мова більшості корінного населення країни, тобто мова корінної національності. Державною в Україні може бути лише літературна українська мова як мова корінного народу. У ст. 10 Конституції України записано: "Державною в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом".

У боротьбі проти всіляких заборон українська національна мова успадкувала надбання попередніх століть і не лише вистояла й утвердилася, а й розширила свої функціональні стилі, відшліфувала засоби вираження.

Поняття національна мова охоплює загальнонародну українську мову - як літературну, так і діалекти, професійні і соціальні жаргони, суто розмовну лексику. Вищою формою національної мови є літературна мова.

Українська літературна мова сформувалася на основі південно-східних (середньонаддніпрянських) говорів, які раніше й ширше за інших закріпилися в художніх творах і науковій літературі.

Початком нової української літературної мови умовно вважається 1798 рік, коли вийшли друком перші частини "Енеїди" І.П.Котляревського. І.П.Котляревського вважають зачинателем нової української літературної мови. Він увів до літератури багату, колоритну, мелодійну, співучу українську мову.

Основоположником сучасної української літературної мови став Тарас Шевченко, який відібрав з народної мовної скарбниці багаті лексико-фразеологічні шари, відшліфував орфоепічні й граматичні норми, поєднав її різнотипні стильові засоби (книжні, фольклорні, іншомовні елементи) в єдину чітку мовностилістичну систему. Українська мова стала придатною для вираження найскладніших думок і найтонших почуттів: Шевченко вивів українську мову на рівень високорозвинених європейських мов, відкрив перед нею необмежені перспективи подальшого розвитку.

Літературна мова - це унормована мова з погляду лексики, граматики, орфографії, орфоепії (тобто це певні критерії вживання слів та речень). Мовна норма - це сукупність загальновизнаних, кращих, найпридатніших мовних засобів, що вважаються правильними на певному історичному етапі.

Лексична норма - це відбір словесних засобів, які сприяють встановленню певного мовного стилю. Орфографічна - це орієнтація в написанні на останнє видання "Українського правопису" та на нормативні словники. Граматична - це вибір правильних словоформ, а також правила побудови речень та словосполучень, орфоепічна й акцентна - це правила вимови і наголосу.

Літературна мова має дві форми вживання:

1. Писемну, пов'язану з усіма названими нормами, крім орфоепічної та акцентної.

2. Усну - розмовно-літературний стиль, що включає всі норми, крім орфографічної.

Норми літературної мови - це сукупність загальноприйнятих правил, якими користуються мовці в усному й писемному мовленні.

Літературна мова - це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу. Літературній мові властиві багатофункціональність, унормованість, стандартність, уніфікованість, розвинена система стилів.

За функціональним призначенням - це мова державного законодавства, засіб спілкування у виробничо-матеріальній і культурній сферах, мова освіти, культури, мистецтва, засобів масової інформації.

3. Стилі сучасної української літературної мови

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Вона поділяється на стилі.

Стиль - різновид літературної мови (її функціональна цідсистема), що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів (лексцки, фразеології, граматики, фонетики).

Висловлюючись, спілкуючись у різних ситуаціях протягом нмагазині, на прийомі в певній вищій установі, під час обговорення чи виголошення доповіді тощо. У чому різниця? Місце і зміст спілкування примушують нас вибирати мовні засоби. Змінюється ситуація - змінюється мовний стиль. Отже, мовний стиль - сукупність засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання.

Залежно від практичної мети, місця та предмета висловлюванню ми вибираємо із національної мовної системи, слова, прийоми їх уживання, поєднання і застосування в мовній практиці. Будь-яка сфера і форма спілкування (чи то офіційно-ділова зустріч, чи то наукове зібрання, а, можливо, розмова по телефону із приятелем чи створення нового роману письменником та ін.) визначає доцільність використання тих або інших мовних засобів, диктує закони, засади сполучення мовних елементів.

Сукупність лексичних, фразеологічних, морфологічних і синтаксичних, орфоепічних та акцентуаційних засобів у певній сфері та формі взаємин мовців становить поняття функціонального стилю.

Зауважимо, що саме функції мови впливають на розподіл в мовленні певних стилів. Так, призначення розмовного стилю - спілкування, публіцистичного - дієвий вплив на читачів або слухачів тощо. Одні стилі є більш поширеними, інші менш поширені. Усі стилі мають усну й писемну форми.

Оскільки суспільні функції мови часто переплітаються, то й функціональні стилі мають як специфічні елементи, так і міжстильові загальномовні засоби.

Найдавнішим серед стилів є розмовний. Пізніше, з появою письма, почали формуватися художній та діловий.

Розрізняють такі стилів сучасної української літературної мови: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній, розмовний, епістолярний та конфесійний.

Кожний стиль має: сферу поширення вживання (коло мовців);функціональне (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування);систему мовних засобів (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень); характерні ознаки (форма та спосіб викладу)підстилі, тобто різновиди.

Науковий стиль - це мова науки, техніки, освіти. Мета мовлення - повідомлення про результати наукових досліджень. Основні ознаки наукового стилю\_ясність (зрозумілість) і предметність тлумачень; логічна послідовність і доказовість викладу; об'єктивний аналіз; точність і лаконічність висловлювань; аргументація і переконливість тверджень; детальні висновки.

Основні мовні засоби наукового стилю спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються: використанням наукової термінології;

- наявністю схем, таблиць, графіків, систем математичних, фізичних, хімічних знаків і значків;

- залученням цитат і посилань на першоджерела; відсутністю індивідуальної авторської манери та емоційно-експресивної лексики;

- чіткою композиційною структурою тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, параграфи, абзаци із застосуванням цифрової або літерної нумерації);

-окрім переважного вживання іменників та відносних прикметників на явні дієслівні форми, частіше безособові; значну роль відіграють дієприслівникові та дієприкметникові звороти;

Форма реалізації наукового стилю - монолог. Науковий стиль має такі підстилі:

1) власне науковий (монографія, рецензія, наукова доповідь, курсова й дипломна роботи, реферат, тези). Який у свою чергу поділяється на науково-технічні та науково-гуманітарні тексти;

2) науково-популярний, мета якого - дохідливо і доступно викладати інформацію про наслідки наукових досліджень у журналах, книгах.

3) науково-навчальний - реалізується в навчальних підручниках, лекціях,

бесідах і не виключає використання елементів емоційності. Публіцистичний стиль - сфера використання публіцистичного стилю - громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання. Основне призначення (функція):

- інформаційно-пропагандистськими методами вирішувати актуальні,

злободенні суспільно-політичні проблеми;

- активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадську позицію, змінити погляди чи сформувати нові;

- пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна активізація за втілення їх у життя. Основні ознаки публіцистичного стилю:

- доступність мови і формулювань;

- поєднання логічності доказів і полемічності викладу;

- висловлювання точних найменувань. Дат, подій, учасників, висловлювання положень і фактів з емоційно-експресивною образністю;

- наявність яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення.

Основні мовні засоби публіцистичного стилю:

поєднання елементів наукового, офіційного, художнього й розмовного стилів;

- лексика насичена суспільно-політичними та соціально-економічними термінами, закликами, гаслами (електорат, багатопартійність, приватизація);

- наявність багатозначної образної лексики, емоційно-оцінних слів (політична еліта, епохальний вибір); експресивних сталих словосполучень (інтелектуальний потенціал, одностайний вибір, рекордний рубіж), перифрази (чорне золото - вугілля, нафта; голубі магістралі - ріки; легені планети - ліси);

- уживання у переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів (орбіти співробітництва, президентський старт, правофлангові змагання);

Публіцистичний стиль поділяється на підстилі:

1) стиль засобів масової інформації (газети, журнали, листівки, радіо, телебачення, статті, репортажі, інтерв'ю);

2) художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, політичні доповіді, нариси);

3) науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди, ре­цензії).

Художній стиль реалізується в художній літературі. Цін є всеосяжним, оскільки може поєднувати і узагальнювати всі стилі мови. Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтв, у культурі й освіті. Крім інформаційної, художній стиль виконує найсуттєвішу - естетичну функцію. Основні ознаки художнього стилю:

- образність (образ-персонаж, образ-колектив, образ-символ, словесний образ);

- естетика мовлення: викликати у читачів почуття прекрасного;

- експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, ввічливе, пестливе, лагідне, іронічне, жартівливе, зневажливе);

- зображувальність (тропи: епітети, порівняння, метафори, алегорії; вір­шова форма, поетичні фігури);

- суб'єктивне розуміння.

Основні мовні засоби художнього стилю:

- лексика найрізноманітніша;емоційно-експресивна (синоніми, антоніми, омоніми, фразеологізми);

- запровадження авторських новотворів;

- уведення до творів із стилістичною метою історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів);

- широке використання різноманітних типів речень;

За родами і жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі:

1) епічні (прозові: казка, роман, повість, байка, оповідання, нарис);

2) ліричні (поезія, поема, балада, пісня, епіграма);

3) драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль);

4) комбіновані (ода, художня публіцистика, драма-феєрія, усмішка).

Розмовний стиль обслуговує повсякденне усне спілкування людей у побуті та на виробництві.

Розрізняють неформальне й формальне спілкування. Перше - це нерегламентоване, його мета і характер визначаються особистими (суб'єктивними) стосунками мовців. Друге - обумовлене соціальними функціями мовців, ре­гламентоване за формою і змістом.

Основні ознаки розмовного стилю:

- безпосередня участь у спілкуванні;

- усна форма спілкування;

- невимушеність спілкування;

- використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, ін­тонації);

- використання позамовних чинників (рухи, жести, міміка);

- емоційна реакція.

Основні мовні засоби:

- емоційно-експресивна лексика (синоніми, порівняння, метафори);

- прості, переважно короткі речення;

- часте використання займенників;

- фразеологізми, діалектизми, професійні та просторічні слова.

Розмовний стиль поділяється:

1) розмовно-побутовий;

2) розмовно-офіційний.

Епістолярний стиль - приватне листування.

Основні ознаки епістолярного стилю — наявність певної композиції: початок, що містить шанобливе звертання; головна частина, у якій розкривається зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, та іноді постскриптум (Р.З. - приписка до закінченого листа після підпису).

Основні мовні засоби епістолярного стилю - поєднання елементів художнього, публіцистичного та розмовного стилів.

Конфесійний стиль. Сфера використання - релігія і церква.

Призначення конфесійного стилю - обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Він реалізується в релігійних відправах, проповідях, молитвах (усна форма), у церковних книгах, молитовниках.

Основні мовні засоби конфесійного стилю:

суто церковна термінологія і слова-символи;

- непрямий порядок слів у реченні та словосполученні (Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити);

- значна кількість метафор, алегорій, порівнянь (Я зруйную цей храм ру­котворний, - і за три дні збудую інший, нерукотворний); - наявність архаїзмів (рече, воістину).

Конфесійний від інших стилів відрізняє небуденна урочистість, піднесеність, наявність виражальних засобів.

Конфесійний стиль поділяється на підстилі:

1) публіцистичний;

2) науковий;

3) художній.

Офіційно-діловий стиль — це функціональний різновид мови який використовується для спілкування у державно-політичному, громадському й економічному житті₇ законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Офіційно - діловий стиль - це мова ділових паперів: розпоряджень, постанов, заяв, автобіографій, протоколів, наказів, розписок та ін. Найважливіші риси, які визначають діловий стиль:

1. Виклад інформації в діловому тексті робиться відповідно до таких принципів: 1) об'єктивність змісту, 2) повнота інформації у стислій формі,

3) логічність і послідовність. 4) обгрунтованість. 5) нейтральний тон. Останній принцип дотримується завдяки використанню слів, позбавлених емоційних відтінків: віддієслівних іменників (розподіл, відрахування, використання, до тримання, забезпечення), безособових дієслів (взято, прийнято, виконано, заборонено, підписано, укладено), у розпорядчій документації переважають інфінітивні форми дієслова (затвердити, зобов'язати, вказати, доповісти, організувати), назв осіб за їх функцією (позивач, відповідач, виконавець) та ін.

2. Наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень речень (у зв'язку з, відповідно до, згідно з, ми, що підписалися нижче; винести догану, у зв 'язку з тіш, що, зважаючи на те, що, зважаючи на викладене вище та ін.). Стандарт потрібний для того, щоб досягти одно значності і достовірності інформації.

3. Наявність реквізитів, які мають певну черговість. У різних видах ділових паперів склад реквізитів неоднаковий, він залежить від змісту документа, його призначення.

4.Лексика здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні. Залежно від того, яку саме галузь суспільного життя обслуговує офіційно- діловий стиль, він може містити суспільно-політичну, професійно- виробничу, науково-термінологічну лексику.

4. Для чіткої організації текст ділиться на параграфи, пункти, підпункти.

5. У текстах часто вживаються словосполучення з дієсловами у формі теперішнього часу із зазначенням позачасовості, постійності дії (рішення надсилається, виробнича рада розглядає).

6. Найхарактерніші речення - прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів тощо).

Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі:

Законодавчий - використовується у законодавчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особами. Реалізується в конституції, законах, указах, статутах, постановах.

Дипломатичний використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується у конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях), нотах (звертаннях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах.

Юридичний - використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання, розслідування, арбітраж).

Цей підстиль обслуговує і регламентує правові і конфліктні стосунки:

- між державою і підприємствами та організаціями всіх форм власності;

- між підприємствами, організаціями та установами;

- між державою та приватними особами;

- між підприємствами, організаціями та установами всіх форм власності та приватними особами;

- між приватними особами.

Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах, повідомленнях.

Адміністративно-канцелярський стиль - використовується у професійно- виробничій сфері, правових взаєминах і діловодстві. Він обслуговує і регламентує:

1) службові (офіційні) стосунки між підприємствами одного і різного підпорядкування;

2) службові (офіційні) стосунки між структурними підрозділами одного підпорядкування;

3) службові (офіційні) стосунки між приватною особою та організацією, установою, закладом і навпаки;

4) приватні (неофіційні) стосунки між окремими громадянами. Офіційно-діловий стиль має дві форми вираження: усну, писемну. Основні вимоги до усного ділового мовлення

Мовленнєва культура особистості значним чином залежить від її зорієнтованості на основні риси бездоганного, зразкового мовлення. Щоб бути зразковим, мовлення має характеризуватися такими найважливішими ознаками:

правильністю, тобто відповідати літературним нормам, що діють у мовній системі (орфоепічним, орфографічним, лексичним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним, пунктуаційним);

змістовністю, яка передбачає глибоке осмислення теми і головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією надану тему; різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого; послідовністю, тобто лаконічністю та логічністю думок;

багатством, яке передбачає використанням різноманітних засобів вираження думок у межах відповідного стилю, уникнення неправильного повторення слів, однотипних конструкцій;

точністю, яка залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словникового запасу. Виражаючи власні думки, слід добирати слова, які найбільш точно відповідають висловлюваному змісту;

виразністю: щоб мовлення було виразним, слід виділяти найважливіші місця свого висловлювання і виражати своє ставлення до предмета мовлення;

доречністю та доцільністю, яка залежить від того, наскільки повно і глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан, настрій адресата. Тут слід уникати того, що могло б уразити, викликати роздратування у співрозмовника, і вказати на помилки співрозмовника у тактовній формі.

Культура мовлення - це ще й загальноприйнятий мовний етикет: типові формули вітання (доброго ранку, (добрий ранок); доброго дня (добридень, здрастуйте, здорові будьте); доброго вечора (добривечір), доброго здоров'я, привіт, вітаю), побажання (бажаю (зичу) Вам успіхів, щастя; хай збудуться всі ваші мрії), прощання (до побачення; вибачте, мені час; на все добре; бувайте здорові; на добраніч; прощавайте; щасливо; до зустрічі; бувай, друже), запрошення та прохання (ласкаво просимо; проходьте будь ласка; прошу, сідайте; чи не хотіли б ви; чи не бажаєте ви; прошу допомогти мені; будьте ласкаві, напишіть; чи я можу попрохати), подяка (дякую; щиро дякую; дуже вдячний за вашу турботу, дякую Вам; дуже вдячний; це дуже люб'язно з вашого боку; ви зробили мені велику послугу; мені дуже приємно, спасибі; я у великому боргу перед Вами), тощо. Неабияке значення має і тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно і доречно підтримати тему. Уважність, чемність і ввічливість - основні вимоги мовного етикету.

Особливості усного мовлення:

1. Усна форма мовлення відтворюється мовним апаратом.

2. Непідготовленість, спонтанність.

3. Надлишкова інформативність.

4. Додаткова інформація усного мовлення міститься в інтонації, міміці, жестах.

Особливості писемного мовлення:

1. Одиницею писемного мовлення є текст.

2. Писемне мовлення є вторинним стосовно до усного.

3. Фіксується графічними, матеріальними знаками й сприймається зором.

4. Писемна форма дає нам можливість фіксувати кимось висловлене.

5. Писемна мова монологічна.

6.Користуючись писемною мовою, людина має можливість перечитати написане, поліпшити текст.

7. Відсутні інтонація, жести, міміка.

8. Традиційність, консерватизм.

9.Деякі тексти існують лише в писемній формі (розписка, накладна).

10.Необмежена кількість відтворення й дублювання.

Дата добавления: 2014-01-07