Особливості відмінкових закінчень іменників

Граматичні категорії іменників у фаховій мові 1.3 Категорія числа іменників

Граматична категорія числа іменників у професійних текстах потребує обґрунтованого вибору форм однини і множини.

За відношенням до числа іменники поділяються на три групи:

1) іменники, що вживаються і в множині і в однині: протокол – протоколи, заява – заяви, директор – директори;

У текстах трапляються випадки необґрунтованого вживання форми однини там, де повинні вживатися іменники у множині і навпаки.

1) У документах однина вживається на позначення множини:

2) У документах множина вживається на позначення однини:

а) види, сорти, типи речовин (мінеральні солі, сухі вина, високоякісні сталі, машинні мастила);

б) вироби з цієї речовини (Вироби із золотим та срібним посудом, з хрусталями й коштовним склом надійдуть у продаж);

в) велику кількість речовини або великий простір, зайнятий нею (дозрівають пшениці, колосяться жита, талі води);

г) власні назви вживаються у множині для позначення угрупувань, пов’язаних родинними стосунками (родина Василенків, сім’я Іванчуків).

За характером закінчень називного відмінка однини іменники в українській мові поділяються на чотири відміни.

Іменники І відміни (чоловічого та жіночого роду із закінченням –а, -я) поділяються на три групи: тверду – основа закінчується на твердий приголосний, крім шиплячих: фірма, країна, робота; м’яку – основа закінчується на м’який приголосний: дотація пропозиція, земля; мішану – основа закінчується на шиплячий: мережа, площа, біржа.

В іменниках твердої групи з основою на г, к, х у давальному та місцевому відмінках відбувається зміна на з, ц, с: скарга – скарзі, економіка – економіці, стріха – стрісі.

В орудному відмінку іменники твердої групи мають закінчення –ою: перевіркою, країною; м’якої – -ею, -єю: землею, долею, пропозицією, інформацією; мішаної – -ею: біржею, мережею, площею, вдачею.

Іменники ІІ відміни (чоловічого роду із закінченнями –о, та нулем звуку та середнього – із закінченнями –о, -е) також поділяються на тверду групу з твердим приголосним основи, крім шиплячих: план, проект, відсоток; м’яку – з м’яким приголосним основи: вчитель, камінь, добродій, поле, удосконалення; і мішану – з основою на шиплячий: гараж, вантаж, викладач, продаж.

У родовому відмінку однини іменники ІІ відміни можуть мати закінчення –а, -я; -у, -ю

Закінчення –а, -я	Закінчення –у, -ю
1.Назви осіб, власні імена та прізвища: студента, Андрія, Франка	1.Назва речовини маси, матеріалу: азоту, асфальту, льоду, але хліба.
2.Назви предметів: портфеля, стола, гвинта.	2.Збірні поняття: капіталу, кодексу, тексту.
3.Назви населених пунктів: Воронежа, Житомира, Лондона.	3.Назви населених пунктів, другою частиною яких є іменник, що має в родовому відмінку закінчення –у: Кривого Рогу, Красного Лиману.
4.Географічні назви з наголосом у родовому відмінку на кінцевому складі, а також із суфіксами присвійності –ов, -ев (-єв), -ін (-їн): Дінця, Дністра, Тетерева	4.Назви річок, озер, гір, островів, півостровів, країн, областей (крім зазначених) на –а, -я: Амуру, Єнісею, Рейну, Кавказу.
5.Назви мір довжини, ваги, часу: грама, місяця, процента.	5.Назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: вокзалу, метрополітену, поверху.
6.Терміни іншомовного походження, які означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їх частини: атома, сегмента.	6.Назви установ, закладів, організацій: інституту, комітету, заводу.
7.Українські за походженням суфіксальні слова-терміни: відмінка, чисельника.	7.Більшість слів із значенням місця і простору: абзацу, майдану, краю.
	8.Явища природи: землетрусу, вітру, туману.
	9.Назви почуттів: болю, гніву, страху.
	10.Назви процесів, станів, властивостей, ознак, формацій, явищ суспільного життя, загальних і абстрактних понять: винятку, експорту, ідеалу, інтересу, принципу, прогресу, руху.
	11.Терміни іншомовного походження, що означають хімічні або фізичні процеси, частину площі і подібне: аналізу, імпульсу, синтезу; літературознавчі терміни: стилю, сюжету, роману.
	12.Більшість складних безсуфіксних слів (крім назв істот): водопроводу, живопису, родоводу.
	13.Переважна більшість префіксальних іменників із різним значенням (крім назв істот): випадку, прибутку, успіху.

Паралельні закінчення (-а, -я, -у, -ю) мають іменники з різним лексичним значенням: акта (документ) – акту (дія), апарата (прилад) – апарату (збірність), терміна (назва) – терміну (строк), папера (документ) – паперу (матеріал), рахунка (документ) – рахунку (дія), фунта (грошова одиниця) – фунту (міра ваги), блока (частина споруди, машини) – блоку (збірність).

У давальному відмінку однини іменники ІІ відміни чоловічого роду можуть мати паралельні закінчення –ові, -еві, -єві та –у, -ю: директорові – директору, секретареві – секретарю, Олексієві – Олексію.

- У ділових паперах перевага надається закінченням –у, -ю: ректору, економісту, декану, керівнику.

- Для уникнення одноманітних закінчень, у документі спочатку вживається закінчення –ові, -еві, -єві, а тоді –у, -ю: добродієві ректору, Симоненкові Василю, Андрійовичу, директорові Бойку Богданові Петровичу.

- При використанні іменників, які мають однакові закінчення в родовому та давальному відмінках (-у), слід вживати в давальному відмінку закінчення –ові, -еві, -єві: допомога (кого?) заводу, допомога (кому?) заводові, пропозиції відділу (кого?), побажання відділові (кому?).

У знахідному відмінку іменники ІІ відміни можуть мати:

В орудному відмінку однини іменники ІІ відміни мають закінчення –ом – для твердої групи: товаром, попитом, наказом, податком; -ем, -єм, -ям – для м’якої групи: покупцем, виконавцем, краєм, врожаєм, завданням; -ем – для мішаної: продажем, викладачем, плечем, ножем.

До ІІІ відміни належать іменники жіночого роду з основою на приголосний та іменник мати: якість, кількість, змінність, впливовість, осінь, сіль, притаманність, гуманність, фальш.

У родовому та давальному відмінках однини іменники ІІІ відміни мають закінчення –і: подорожі, галузі, осі, ночі, тіні, вісті.

В орудному відмінку ці іменники мають закінчення –ю, до того ж:

а) якщо основа іменника закінчується одним приголосним (крім губного та р), то після голосного перед закінченням –ю цей приголосний подовжується: подорожжю, міццю, міддю, загибеллю, сіллю;

б) якщо основа іменника закінчується сполученням приголосних або на губний (б, п, в, м, ф), а також р, щ, то подовження не відбувається: любов’ю, якістю, верф’ю, матір’ю, нехворощю.

До четвертої відміни належать іменники середнього роду на –а, -я (переважно назви малих істот), що при відмінюванні набувають суфіксів –ат, -ят, -ен: теля, дитя, ім’я, курча.

У родовому відмінку однини вживаються форми на –ати, -яти: дитяти, козеняти, теляти; -ені: імені, племені.

В орудному відмінку однини вживаються форми на –ам, -ям та –ем: гусеням, курчам, іменем та ім’ям, племенем та плем’ям.

У ділових паперах іменники четвертої відміни вживаються рідко.

3 Правопис закінчень власних і загальних назв у кличному відмінку при звертанні

Звертанням називають слово в реченні, що означає назву особи, чи предмета до якого звернена мова: Шановний Олександре Петровичу!

В українській мові форми звертання виражаються у кличному відмінку.

Залежно від співвіднесення іменника до однієї з чотирьох відмін, закінчення кличного відмінка має свої особливі форми.

Іменники чоловічого і жіночого роду І та ІІ відмін мають в однині у кличному відмінку такі закінчення:

а) для твердої групи –о: Катерино Петрівно, Миколо, Микито, Олено, дівчино, Людмило, подруго, Ганно;

б) для м’якої – е, є, є пестливим значенням –ю: Надіє, Ілле, Розаліє, Ліліє, земле, Наталю, Лесю, Олю;

в) для мішаної – е, зрідка –о: листоноше, меже, площе, мереже, Мишо, Машо, вельможо;

Іменники чоловічого роду ІІ відміни у кличному відмінку мають закінчення:

а) для твердої групи – -е, -у: Петре, Степане, Іване, пане, директоре, Вікторе, інженере, Олегу, провіднику. У деяких іменниках з основою на –г, -к, відбувається чергування приголосних: друг – друже, козак – козаче;

б) для м’якої – -ю: Олексію, Віталію, Лікарю, вчителю, токарю, Андрію, секретарю, Юрію, добродію;

в) для мішаної – -у, -е: товаришу, Петровичу, газетяре, Миклоше.

Іменники ІІІ відміни жіночого роду у кличному відмінку мають закінчення –е: Любове, Нінеле, молодосте, радосте.

У звертаннях, що складаються з двох власних імен (імені та по батькові) обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Олено Петрівно, Лідіє Миколаївно, Лесю Семенівно, Борисе Васильовичу, Михайле Климовичу.

У звертаннях, що складаються з двох загальних назв в однині, кличний відмінок можуть мати обидва слова: пане бригадире (бригадир), Добродію директоре (директор), пане лікарю (лікар).

У звертаннях, що складаються із загальної назви і власного імені, форму кличного відмінка має загальне слово, а власне ім’я може мати і кличну форму, й форму називного відмінка: Друже Ярослав (Ярославе), пане Андрію (Андрій).

У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка має лише загальна назва. Прізвище пишуть у називному відмінку: пане Миколаєнко, добродію Якименко, добродійко Марченко, студентко Шевчук.