Тема 2. Внутрігосподарський механізм

1. Внутрішня структуризація підприємства

2.Структура внутрігосподарського економічного механізму та принципи його побудови

3.Внутрігосподарські підрозділи та їх відносини з органом управління підприємством

4.Організація стимулювання у внутрігосподарських підрозділах

1. Внутрішня структуризація підприємства

Виробнича структура підприємства означає його поділ за виробничою ознакою, тобто врахування спеціалізації виробництва, його технологій та місця розташування. Прикладом виробничої структуризації є предметно-технологічна або змішана структуризація, яка характеризується наявністю на підприємстві основних цехів, що організовані як за технологічною, так і за предметною ознаками. Такими цехами в сільськогосподарському підприємству можуть бути рослинницький і тваринницький. Іншим прикладом виробничої структуризації є поточно-цехова система виробництва молока з чіткою спеціалізацією виробництва за технологічними ознаками й спеціалізовані механізовані загони з вирощування конкретних сільськогосподарських культур у рослинництві.

Організаційна структуризація

Організаційна структуризація підприємства ґрунтується на його виробничій структурі й означає організацію взаємодії між виробничими підрозділами. Визначити організаційний рівень виробничої системи можна за допомогою складання схеми або матриці взаємодії виробничих підрозділів, яка показує рух матеріальних потоків від підрозділу до підрозділу — сировини, матеріалів, запасних частин, кормів, готової продукції, а також послуг, що надаються підрозділами один одному. Звичайно, організаційна структуризація тісно пов'язана зі спеціалізацією та виробничою структурою підприємства.

Структуризація управління підприємством

На основі виробничої та організаційної структур будується структура управління підприємством, де виробнича й організаційна структури виступають об'єктами управління. Традиційні моделі структур управління в реформованих сільськогосподарських підприємствах ґрунтуються на комбінаціях лінійних, штабних і функціональних систем управління. Для лінійної системи характерним є пряме керівництво за схемою «керівник—підлеглий». Функціонування штабної системи управління забезпечується певною групою людей (штаб), які мають відповідні штабні повноваження. Функціональна система реалізується через службові функції працівників.

У сільському господарстві поширення набули лінійні та функціональні управлінські структури. їм властиві постійні елементи (ланки, бригади, загони) й вертикальні виробничі зв'язки.

2. Структура внутрігосподарського економічного механізму

та принципи його побудови

Побудова внутрігосподарського економічного механізму ґрунтується на певних методичних засадах, основу яких становлять принципи його формування, а саме: принцип цільової сумісності та зосередженості, принцип безперервності й надійності, принцип планомірності, пропорційності й динамізму, принцип демократичного розподілу функцій управління, принцип науковості та обґрунтованості методів управління, принцип ефективності управління.

Сучасний стан розвитку внутрігосподарського економічного механізму великих сільськогосподарських підприємств, що виникли в результаті реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств, характеризується створенням на основі виробничих підрозділів центрів відповідальності, що, як уже зазначалося, можуть поділятися на центри витрат, прибутку, а в деяких випадках й інвестицій. Організація центрів відповідальності дозволяє активізувати внутрішні чинники ефективності господарювання за рахунок посилення відповідальності суб'єктів управління результати власних рішень і вдосконалювати управління витратами та доходами підприємства. При цьому центри витрат створюють, як правило, в аграрній виробничій сфері, а центри прибутку — у сфері промислового виробництва, переробки сільськогосподарської продукції та її реалізації. Центри інвестицій можуть створюватися на базі нових виробництв, які мають відокремленісні джерела фінансування.

В умовах зростаючих вимог ринку посилюються функції маркетингового управління. Результатом цього є створення окремих маркетингових служб на сільськогосподарських підприємствах. Як правило, очолює цю службу заступник керівника підприємства з комерційних питань, а до її складу входять також бухгалтери зі складського обліку та обліку доходів від реалізації, які ведуть деталізований облік у розрізі постачальників і споживачів, аналізують закупівельні та реалізаційні ціни.

Складові внутрігосподарських економічних відносин

В умовах ринкової економіки, на відміну від централізованого управління, де основними мотиваційними чинниками розвитку підприємства були план і централізовані капіталовкладення або довгострокові державні кредити, які у більшості випадків не поверталися, мотиви розвитку зумовлюються внутрішніми та зовнішніми чинниками діяльності підприємств.

Управління центрами відповідальності спрямоване на активізацію внутрішніх організаційно-економічних чинників ефективності. З цією метою необхідно організувати ефективну систему внутрігосподарського обліку, планування, організації, мотивації та контролю, використовуючи позитивний досвід роботи сільськогосподарських підприємств в умовах внутрігосподарського розрахунку й ринкової економіки з упровадження системи управління витратами і бюджетування. Міцною основою цього є впровадження у сільському господарстві України Національних стандартів (положень) бухгалтерського обліку.

3. Внутрігосподарські підрозділи та їх відносини з органом управління підприємством

Підрозділ сільськогосподарського підприємства (далі — підрозділ) є його складовою частиною, яка одержує завдання з виробництва продукції (послуг) і результати діяльності якої обліковуються відокремлено. Діяльність, права й обов'язки кожного підрозділу регламентуються Положенням про підрозділ. Завдання останнього на господарський рік, розміри економічного стимулювання та інші умови його діяльності визначаються внутрігосподарськими договорами, які укладаються між дирекцією підприємства (менеджером) і кожним підрозділом.

Дирекція підприємства (менеджер) — це орган його управління, який створюється зборами учасників відповідно до статуту підприємства, що відображає його організаційно-правову форму. Так, у товаристві з обмеженою відповідальністю, акціонерному товаристві та приватному підприємстві це може бути дирекція, а у фермерському господарстві — менеджер. Дирекція підприємства визначає: перелік (кількість) внутрішніх структурних одиниць (підрозділів); організаційно-економічний статус підрозділів як центрів відповідальності; склад і кількість земельних угідь, основних і оборотних засобів виробництва, що передаються підрозділам для виробничого використання з метою забезпечення виконання їхніх завдань згідно з характером та обсягами виробництва; кількість і персональний склад працівників підрозділів за поданням їх керівників з подальшим належним оформленням трудових відносин на засадах найму; щорічні завдання відповідно до характеру діяльності підрозділу; оціночні показники діяльності підрозділів та системи їхньої економічної мотивації (стимулювання); форми обліку, контролю, документообіг і внутрішню звітність центрів відповідальності.

Структурний підрозділ створюють за рішенням дирекції підприємства для виконання статутних завдань останнього. Він діє на підставі законодавства України, Статуту підприємства та Положення про внутрігосподарські відносини.

Внутрігосподарський договір укладають на основі Положення про внутрігосподарські відносини між дирекцією (менеджером), що діє на підставі Статуту, з одного боку, і підрозділом, що діє на підставі Положення про структурний підрозділ, в особі його керівника — з іншого.

4. Організація стимулювання у внутрігосподарських підрозділах

Структуризація підприємства за центрами відповідаль­ності, формування інтегрованої системи планування, обліку, контролю та оцінки діяльності внутрігосподарських суб'єктів покликані сформувати дієву систему менеджменту в господарстві, що дасть можливість активізувати організаційно-економічні чинники ефективності виробництва. Водночас створення та забезпечення функціонування ефективної системи менеджменту зумовлює необхідність розробки системи мотивації колективів центрів відповідальності, їх керівництва та окремих працівників за відповідними показниками. Розробку такої системи необхідно здійснювати, використовуючи досвід розвинених країн з ринковою економікою щодо внутрігосподарської організації системи менеджменту витрат та бюджетного управління виробництвом, а також спираючись на позитивний досвід організації матеріального стимулювання при госпрозрахунковому підряді в сільськогосподарських підприємствах за умов командно-адміністративної економіки.

Система матеріального стимулювання праці внутрігосподарських підрозділів складається з таких основних частин:

— основної оплати праці, яка передбачає оплату праці за обсяги виконаних робіт, кількість виробленої продукції та відпрацьований час;

— додаткової оплати праці, до якої входить підвищення тарифів з оплати праці під час виконання певних видів робіт: при збиранні урожаю, на роботах із захисту рослин, надбавки за роботу на різних видах техніки, за кваліфікацію, за стаж роботи в господарстві;

— підсумкового стимулювання, що здійснюється за виконання планових показників, економію енергоресурсів та зменшення інших прямих витрат, досягнення високих кінцевих результатів діяльності.

Основна і додаткова оплата праці становлять поточне авансування протягом року. При цьому застосовуються переважно дві форми оплати — відрядна та погодинна. Відрядна проводиться за фактично виконаний обсяг робіт відповідно до існуючих норм виробітку і прийнятих у господарстві тарифних ставок. Погодинна оплата праці передбачає добуток погодинної тарифної ставки на кількість відпрацьованих днів або змін у місяці.

Дата добавления: 2014-01-07