Канали розподілу товарів. Основна металогічної системи розподілу –доставити товар у потрібне місце й у потрібний час

Основна мета логічної системи розподілу – доставити товар у потрібне місце й у потрібний час. На відміну від маркетингу, що займається виявленням і стимулюванням попиту, логістика покликана задовольнити сформований маркетингом попит з мінімальними витратами. Очевидно, що рішення завдання організації каналів розподілу грає при цьому головну роль.

Через спільність об'єкта вивчення логістика розподілу й маркетинг користуються тими самими поняттями. Це стосується й розподілу. Основи їхньої організації й функціонування досить докладно розглянуті в літературі, присвяченої проблемам маркетингу. Проте представляється доцільним виділити тут деякі важливі визначення й положення, що стосуються роботи каналів розподілу товарів.

Канал розподілу – це сукупність організацій або окремих осіб, які приймають на себе або допомагають передати іншим організаціям й особам право власності на конкретний товар або послугу на шляху від виробника до споживача. Використання каналів розподілу приносить виробникам певні вигоди:

· Економію фінансових коштів на розподіл продукції;

· Можливість вкладення зекономлених коштів в основне виробництво;

· Продаж продукції більше ефективними способами;

· Високу ефективність забезпечення широкої доступності товару й доведення його до цільових ринків;

· Скорочення обсягу робіт по розподілі продукції.

Таким чином, рішення про вибір каналів розподілу - одне з найважливіших, котре необхідно прийняти керівництву організації. Канал - це шлях, по якому товари рухаються від виробника до споживача. Обрані канали безпосередньо впливають на швидкість, час, ефективність руху й схоронність продукції при її доставці від виробника до кінцевого споживача. При цьому організації й особи, що становлять канал, виконують ряд важливих функцій:

1. проводять дослідницьку роботу зі збору інформації, необхідної для планування розподілу продукції й послуг;

2. стимулюють збут шляхом створення й поширення інформації про товари;

3. установлюють контакти з потенційними покупцями;

4. пристосовують товар до вимог покупців;

5. проводять переговори з потенційними споживачами продукції;

6. організують рух товарів (транспортування й складування);

7. фінансують рух товарів по каналі розподілу;

8. приймають на себе ризики, пов'язані з функціонуванням каналу.

При формуванні каналу розподілу товару на перше місце висувається рішення про структуру каналу, тобто про кількість рівнів каналу й про конкретний склад членів каналу. При виявленні можливих варіантів каналів розподілу необхідно визначитися з типом використовуваних посередників. Класифікацію посередників можна провести по сполученню двох ознак: 1) від чийого імені працює посередник: 2) за чий рахунок посередник веде свої операції. Як видно з мал. 6.3, можливе виділення чотирьох типів посередників(табл.6.1)

Дилери – це оптові(рідше роздрібні) посередники, які ведуть операції від свого імені й за свій рахунок. Товар здобувається ними за договором поставки. Таким чином, дилер стає власником продукції після повної оплати поставки. Відносини між дилером і виробником припиняються після виконання всіх умов за договором поставки. Дилери стають власниками привілеїв, поєднуючи у своїх руках ряд послідовних етапів процесу виробництва й розподіли. У логістичному ланцюзі дилери займають положення, найбільш близьке до кінцевих споживачів.

Розрізняють два види дилерів. Ексклюзивні дилери є єдиними представниками в даному регіоні й наділені виключними правами по реалізації його продукції. Дилери, що співробітничають із виробником на умовах франшизи, іменуються авторизованими.

Дистриб'ютори - оптові й роздрібні посередники, що ведуть операції від імені виробника й за свій рахунок. Як правило, виробник надає дистриб'юторові право торгувати своєю продукцією на певній території й протягом певного строку. Таким чином, дистриб'ютор не є власником продукції. У логістичному ланцюзі дистриб'ютори звичайно займають положення між виробником і дилерами (мал.6.4.)

Комісіонери - оптові й роздрібні посередники, що ведуть операції від свого імені й за рахунок виробника. Комісіонер не є власником продукції. Договір про поставку продукції укладається від імені комісіонера. Таким чином, комісіонер є посередником тільки для комітента, а не для кінцевого споживача, гроші якого перераховуються на рахунок комісіонера. При цьому ризик випадкового псування й загибелі продукції лежить на комітенті. Комісіонер зобов'язаний забезпечити схоронність товару. Винагорода комісіонерові виплачується звичайно у вигляді відсотків від суми проведеної операції або як різниця між ціною, призначеної комітентом, і ціною реалізації.

Агенти – посередники, що виступають як представник або помічника іншого, основного стосовно нього особи(принципала. Як правило, агенти є юридичними особами. Агент укладає угоди від імені й за рахунок принципала. По обсязі повноважень агенти підрозділяються на дві категорії. Універсальні агенти роблять будь-які юридичні дії від імені принципала. Генеральні агенти укладають тільки угоди, зазначені тільки в дорученні. За свої послуги агенти одержують винагороду як по тарифах, так і за дорученням із принципалом. Найпоширеніший вид агентської винагороди – відсоток від суми укладеної угоди.

Брокери – посередники при висновку угод, що зводять контрагентів. Брокери не є власниками продукції, як дилери або дистриб'ютори, і не розпоряджаються продукцією, як дистриб'ютори, комісіонери або агенти. Брокери не складаються в договірних відносинах з жодною зі сторін угоди, що укладається, і діють лише на основі окремих доручень. Брокери винагороджуються тільки за продану продукцію.

Кожен виробник на основі маркетингових досліджень ринків збуту своєї продукції визначає структуру можливих каналів розподілу, їхній зв'язок з конкретними категоріями споживачів й один з одним.

В останні 20 років у західних країнах змінюється характер взаємин в оптовій торгівлі. Отримує поширення процес створення оптових виробництв з використанням горизонтальної та вертикальної інтеграцій. Необхідно підкреслити, що одне з принципових відмін між ними є в слідуючім: горизонтальна інтеграція охоплює тільки оптові підприємства, а вертикальна – оптовиків та промислові фірми ті також роздрібних торгівців, що призводить до диверсифікації торгівельних функцій.

Створення великих оптових підприємств на контрактній і корпоративній основі здійснюється з метою збільшити прибуток й одержати додатковий економічний ефект від укрупнення партій товару, який закупається, та спрощення відносин між виробниками продукції та оптовиками. Для взаємин на конкретній основі характерно об’єднання фірм у вільні асоціації, члени яких, об’єднавшись, спеціалізуються на звершенні окремих функцій чи роботі з визначеною продукцією. Наприклад, перші організують інформаційне обслуговування, другі входять до закупівельних об’єднань. Що стосується корпоративних підприємств, то вони поєднуються по продуктивній ознаці. При закупці товарів вони розподіляють пропорційно величині товарного капіталу.

Механізми збутової діяльності постійно видозмінюються залежно від складних зовнішніх умов. Це, по-перше, централізація систем розподілу, що дозволяє підвищити надійність поставок при скороченні рівня запасів на підприємстві; по-друге, концентрація обсягів замовлень на поставку продукції по більшості товарів; у третіх, дії постачальників стимулювання збуту продукції, що випускає ними, з рекламою підприємств торгівлі; у четвертих - розвиток інформаційного забезпечення всіх ділянок господарських договорів про поставку товару.

Дата добавления: 2014-01-07