Виконавче провадження щодо іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб

Лекція № 7

Виконання рішень щодо іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб. При виконанні рішень щодо іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб, які відповідно проживають чи зареєстровані на території України або мають на території України власне майно, у тому числі яким володіють спільно з іншими особами, застосовуються положення Закону України «Про виконавче провадження».

Виконання рішень іноземних судів і арбітражів. Порядок виконання в Україні рішень іноземних судів і арбітражів визначається відповідними міжнародними договорами, Законом та іншими законами України.

Визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні здійснюється у порядку, встановленому ЦПК.

Визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню. Рішення іноземного суду визнається та виконується в Україні, якщо його визнання та виконання передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності за домовленістю ad hoc з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні (ст.390 ЦПК).

Рішення іноземного суду може бути пред'явлене до примусового виконання в Україні протягом, трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред'явлене до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки (ст. 391 ЦПК).

В Україні питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду на клопотання стягувана розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника.

Якщо боржник не має місця проживання (перебування) або місцезнаходження на території України або його місце проживання (перебування) або місцезнаходження невідомо, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцезнаходженням в Україні майна боржника (ст. 392 ЦПК).

Згідно зі ст.394 ЦПК клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається у письмовій формі і повинно містити: 1) ім'я (найменування) стягувана або його представника (якщо клопотання подається представником), зазначення їхнього місця проживання (перебування) або місцезнаходження; 2) ім'я (найменування) боржника, зазначення його місця проживання (перебування), його місцезнаходження чи місцезнаходження його майна в Україні; 3) мотиви подання клопотання.

До клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду додаються документи, передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародними договорами, згода на обов' язковість яких надана Верховною Радою України, не визначено перелік документів, що мають додаватися до клопотання, або за відсутності такого договору, до клопотання додаються наступні документи:

1) засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про примусове виконання якого подається клопотання;

2) офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили (якщо це не зазначено в самому рішенні);

3) документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі в судовому процесі, була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи;

4) документ, що визначає, в якій частині чи з якого часу рішення іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно вже виконувалося раніше);

5) документ, що засвідчує повноваження представника стягувача (якщо клопотання подається представником);

6) засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами України.

Суд, встановивши, що клопотання і документи, що додаються до нього, не оформлено відповідно до вимог, передбачених ЦПК, або до клопотання не додано всі перелічені документи, залишає його без розгляду та повертає клопотання разом з документами, що додано до нього, стягувачеві (або його представникові).

Про надходження клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду суд у п'ятиденний строк письмово повідомляє боржника і пропонує йому у місячний строк подати можливі заперечення проти цього клопотання.

Після подання боржником заперечень у письмовій формі або у разі його відмови від подання заперечень, а так само коли у місячний строк з часу повідомлення боржника про одержане судом клопотання заперечення не подано, суддя постановляє ухвалу, в якій визначає час і місце судового розгляду клопотання, про що стягувач і боржник повідомляються письмово не пізніше ніж за десять днів до його розгляду.

За заявою стягувача або боржника і за наявності поважних причин суд може перенести час розгляду клопотання, про що повідомляє сторони.

Розгляд клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду проводиться суддею одноособово у відкритому судовому засіданні.

Неявка без поважних причин у судове засідання стягувача або боржника або їх представників, стосовно яких суду відомо про своєчасне вручення їм повістки про виклик до суду, не є перешкодою для розгляду клопотання, якщо будь-якою з сторін не було порушено питання про перенесення його розгляду.

Розглянувши подані документи та вислухавши пояснення сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання. Копія ухвали надсилається судом стягувачеві та боржникові у триденний строк з дня постановления ухвали[22].

Якщо рішення іноземного суду вже виконувалося раніше, суд визначає, в якій частині чи з якого часу воно підлягає виконанню.

Якщо в рішенні іноземного суду суму стягнення зазначена в іноземній валюті, суд, який розглядає це клопотання, визначає суму в національній валюті за курсом Національного банку України на день постановления ухвали (ст.395 ЩІК).

Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено:

1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили;

2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином повідомлено про розгляд справи;

3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України;

4) якщо ухвалене рішення суду України у спорі між тими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і по тих же підставах до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді;

5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та ЦПК України строк пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні;

6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду;

7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України;

8) в інших випадках, встановлених законами України. Ухвала про надання дозволу на примусове виконання

рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання може бути оскаржена у порядку і строки, передбачені ЦПК (ст.397 ЦПК).

На підставі рішення іноземного суду та ухвали про надання дозволу на його примусове виконання, що набрала законної сили, суд видає виконавчий лист, який надсилається для виконання в порядку, встановленому законом (ст.398 ЦПК).

Визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню. Згідно зі ст.399 ЦПК рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, визнається в Україні, якщо його визнання передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, або за принципом взаємності за домовленістю ad hoc з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні.

Таким чином клопотання про визнання і виконання рішення іноземного суду розглядається компетентним судом і після винесення ухвали про визнання та прийняття до виконання рішення іноземного суду на території України виписується виконавчий лист, що і є основою для провадження виконавчих дій.

Основою для виконання рішення іноземного арбітражу є наказ господарського суду та ухвала компетентного суду України про визнання та виконання рішення іноземного арбітражу на території України.

Рішення Міжнародного комерційного господарського суду при Торгово-промисловій палаті України є виконавчим документом, якщо примусове виконання цього рішення повинно проводитись на території України. Виконання вказаного рішення проводиться на підставі заяви зацікавленої особи, яка адресується відповідному органу державної виконавчої служби.

Виконавчий документ, виданий в установленому порядку на підставі рішення іноземного суду чи арбітражу, може бути пред'явлений до примусового виконання протягом трьох років з моменту набрання відповідним рішенням законної сили (п.9.2 Інструкції).

Рекомендована література:

Білоусов Ю.В. Виконавче провадження. — К.: Прецедент, 2004.

Васильєв С.В. Цивільний процес. — X.: Одіссей, 2007.

Говоруха М. Місце і роль прокуратури у виконавчому провадженні // Вісник прокуратури. — 2006. — №10 (64). — С.51-58.

Гребьонкіна Л. Виконання рішень судів про стягнення аліментів // Право України. — 2000. — №10.

КононенкоЮ., Гук Б. Становлення законодавства України про виконавче провадження: окремі питання // Право України. — 2005. — №2. — С.71-73.

Кройтор В А., Фролов М.М., Ясынок Н.М. Исполнительное производство. — X.: Эспада, 2005.

Науково-практичний коментар до законів України «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження» І В.Б.Авер'янов, Л.К.Горбунова, В.В.Комаров та ін. — К.: Юрінком Інтер, 2005.

Рева А. Повноваження прокурора у виконавчому провадженні // Вісник прокуратури. — 2005. — №3 (45). — С.17-25.

СибилевД.М. Закон Украины «Об исполнительном производстве»: Научно-практический комментарий. — X.: Легас, 2000.

Сульженко Ю. Статус державних виконавців та Державної виконавчої служби України // Право України. — 2003. — №10. — С.113-117.

Теорія та практика судової діяльності: Науково-практичний посібник. — К.: Атіка, 2007.

Тертышников В.И., Тертышников Р.В. Закон Украины «Об исполнительном производстве»: Научно-практический комментарий. — X.: Консум, 2000.

Фурса С.Я., Щербак СВ. Виконавче провадження в Україні — К.: Атіка, 2002.

Хотенець П.В., Старжинсъкий B.C. Коментар до Закону України «Про виконавче провадження». — X.: Ксилон, 2005.

Хотинська О. Загальні аспекти відкриття виконавчого провадження // Право України. — 2003. — №2.

Шпеня М., Бачу к Б., Ботезат О. Здійснення контролю за законністю виконавчого провадження // Право України. — 2005. —№8. — С.8-10.

ІПпеня М„ Бачук Б., Ботезат О. Реформування органів державної виконавчої служби // Право України. — 2005. — №11. —С.8-10. ^

Штефан М.Й., Омельченко М.П., Штефан CM. Виконання судових рішень. — К.: Юрінком Інтер, 2001.

Щербак С. Виконавче провадження як одна з правоза-хисних функцій держави // Право України. — 2002. — №11. — С.86-90.

Юрчак В. Виконання рішень: окремі питання // Право України. — 2003. — №3.

[1] Білоусов Ю.В. Виконавче провадження: Навч.посібник. К.: Прецедент, 2004. — С.5.

[2] Солодкий В. Участь прокурора у виконавчому провадженні: суть, генезис, значення // Вісник прокуратури. — 2003. — № З (21). —С.6-11.

[3] Коршунов Н.М., Мареев Ю.Л. Гражданский процесе: Учеб­ник для вузов. — М.: Норма, 2004. — С.667

[4] Шакарян М.С. Гражданское процессуальное право России: Учебник для вузов. — М.: Юрист, 2002. — С.28,52; Ярков В.В. Арбитражный процесе. — М.: Юрист, 2000. — С.2021, 360-361; Осипов Ю.К. Гражданский процесе: Учебник. — М., 1996. — С.387.

[5] Исаенкова О.В. Исполнительное право в системе российско­го права и некоторые проблемы ответственности в исполнитель­ном праве // Российский ежегодник гражданского и арбитраж­ного процесса. №1. (2001 год). — М.: Издательство НОРМА, 2002. — С.389; Викут М.А., Зайцев И.М. Гражданский процесс России. — М., 1999. — С.24, 32-33, 349-374.

[6] Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 24. — Ст.207.

[7] Офіційний вісник України. — 2004. — № 9. — Ст.536.

[8] Авякян А. Классификации принципов исполнительного права России и Республики Армения // Арбитражный и граж­данский процесс. — 2005. — №11. — С.14.

[9] Лист Міністерства юстиції України від 24.07.2006 р. № 25-1/491/7 «Щодо виконання рішень Європейського суду з прав лю­дини».

[10] У засобах масової інформації та науковій літературі неодно­разово ставилося питання про необхідність підвищення правово­го статусу державних виконавців, зокрема віднесення державної виконавчої служби до системи правоохоронних органів.

[11] Див.: Інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-8/154 від 13.02.2002 р. «Про порядок примусово­го списання (стягнення) коштів з рахунків установ і організацій, відкритих в органах Державного казначейства».

[12] Затверджено наказом Державного казначейства України №39 від 04.02.2008 р.

[13] Див.: Дунас Т.О., Руденко М.В. Прокурор у цивільному про­цесі України: сутність, завдання, повноваження: Навч. та наук.-практ.посіб. для студ. юрид. вищ. навч. закл. — X.: Харків юри­дичний, 2006. — С.216-229.

[14] Див.: Шпеня М., Бачук Б., Франків А. Прокурорський на­гляд та участь прокурора у виконавчому провадженні // Право України. — 2006. — №1. — С.37-40.

[15] Див.: Чечерський В. Повноваження прокурора при виконан­ні судових рішень // Вісник прокуратури. — 2006. — № 8. — С.22-25.

[16] Решетникова И.В., Ярков В.В. Гражданское право и граж­данский процесе в современной России. — М.: Юрист, 1998. — С.206-207.

[17] Теорія та практика судової діяльності: Науково-практичний посібник. — К.: Атіка, 2007. — С.175.

[18] Морозова И.Б. Процессуальные функции суда в исполни­тельном производстве // Заметки о современном гражданском и арбитражном процессуальном праве. — М.: ОАО «Издательский дом «Городец», 2004. — С.328.

[19] П.3.6.5. Інструкції про проведення виконавчих дій (затверджена наказом Мін'юсту України від 15.12.1999 р. № 74/5).

[20] Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень (надалі — Єдиний реєстр) — це комп'ютерна база даних, яка створена за допомогою автоматизованої системи і відповідно до якої здій­снюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагаль­нення та надання відомостей про виконавчі дії.

Держателем Єдиного реєстру є Міністерство юстиції України, яке забезпечує його функціонування. Адміністратором Єдиного реєстру є державне підприємство «Інформаційний центр» Мініс­терства юстиції України, яке має прямий доступ до комп'ютерної бази даних і відповідає за її створення, впровадження, матері­ально-технічне та технологічне забезпечення, збереження і за­хист даних, що містяться в Єдиному реєстрі.

Дані виконавчих документів, що надійшли до органу ДВС, підлягають обов'язковому внесенню до Єдиного реєстру. Внесен­ня до Єдиного реєстру даних про виконавчий документ здійсню­ється у відповідному органі ДВС протягом двох робочих днів з дня надходження виконавчого документа до державного вико­навця.

До Єдиного реєстру обов'язково вносяться відомості про про­ведення всіх виконавчих дій. Унесення відомостей до Єдиного реєстру здійснюється державним виконавцем або уповноваже­ною посадовою особою органу ДВС. Відомості про проведення ви­конавчих дій вносяться до Єдиного реєстру одночасно з виготов­ленням документа, на підставі якого вчиняється виконавча дія. У разі здійснення виконавчої дії за межами відділу державної виконавчої служби відомості про таку дію вносяться до Єдиного реєстру протягом двох робочих днів після її проведення або над­ходження повідомлення про її проведення. Відомості про відкла­дення провадження виконавчих дій, зупинення виконавчого провадження, поновлення виконавчого провадження вносяться до Єдиного реєстру не пізніше наступного робочого дня після ви­несення відповідних постанов, а про відстрочення або розстро­чення виконання рішення — не пізніше наступного робочого дня після надходження відповідного рішення.

[21] Відповідно ЦПК України питання про роз'яснення рішення розглядається судом у десятиденний строк з викликом сторін і повідомленням у встановленому законом порядку про час і місце розгляду справи, проте неявка їх не перешкоджає розгляду пи­тання про роз'яснення рішення. Відсутнієть у справі даних про те, що сторони були повідомлені судом належним чином, є підставою для скасування ухвали суду та направлення справи на новий судовий розгляд (Ухвала Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 14 жовтня 2004р. // Вісник Верховного Суду України.— 2005. — № 5 (57). — С 19-20)

[22] Задовольняючи клопотання щодо визнання і виконання на території України рішення іноземного суду про стягнення алімен тів у твердій грошовій сумі в іноземній валюті, компетентний суд України має в резолютивній частині ухвали зазначити суми, що підлягають стягненню, в українських гривнях за офіційним кур­сом Національного банку України на день розгляду справи (Ухва­ла судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 23 серпня 2000 р. //Рішення Верховного Суду України — 2001. — С. 66-67).

Дата добавления: 2014-01-07