Правова культура юриста і її роль у розвитку правової культури суспільства

Правова культура юриста – це система професійно-правових знань, умінь і навичок, що характеризують високий ступінь правового розвитку особи і її впливу на правову культуру суспільства завдяки практичній юридичній діяльності в суворій відповідності із законом.

Структура правової культури юриста:

1) правова освіченість (інформованість) - професійне знання законодавства й інших правових актів. Правова інформованість була і залишається важливим каналом формування юридично зрілої особи;

2) поважне відношення до права – компетентна переконаність у його необхідності, у соціальній корисності законів і підзаконних актів, нормативних договорів і судових прецедентів, у правильності і справедливості правових норм; звичка дотримуватись законів і службових розпоряджень;

3) уміння професійно користуватися правовим інструментарієм – законами й іншими актами; виявляти правову активність під час виконання службових обов’язків і підкоряти свою поведінку вимогам правових норм.

Правовій культурі юриста (на відміну від не юриста) властивий більш високий ступінь правової свідомості і мислення. Визначальною ознакою правової культури юриста є юридичність його службової діяльності, яка є спеціалізованою для кожної професійно-правової групи (суддів, прокурорських працівників, пра­цівників органів внутрішніх справ, юрисконсультів, адвокатів та ін.). При цьому в рамках професійно-правової групи можливі різні рівні правової культури. Наприклад, серед працівників міліції спостеріга­ється розрив у правовій культурі рядового і начальницького складу, офіцерів окремих підрозділів міліції: кримінальної, суспільної безпеки, транспортної, ДАІ, охорони, спеціальної міліції. Професійна культура працівників ДАІ відрізняється від аналогічної культури працівників підрозділу кримінальної міліції і т. д. Тут спостерігається загальна закономірність: чим ближче працівники міліції знаходяться до діяль­ності, здійснюваної в сфері права, тим вище рівень їх професійної культури.

Головне у професійно-правовій культурі – високе місце права, його верховенство і відповідне цьому положення справ у правовій системі суспільства: підготовка юридичних кадрів, роль юридичних служб у всіх сферах суспільного і державного життя, положення суду, адвокатури, прокуратури, нотаріату, міліції розвинутість наукових юридичних установ, ефективність роботи професійних юридичних суспільних організацій та ін.

Правова культура юриста завжди спирається на правову культуру суспільства, «виходить» з неї. Одночасно вона піднімає правову культуру суспільства до свого, більш високого, рівня, служить стимулятором її розвитку.

Роль правової культури юриста знаходить вираження у всіх вза­ємозалежних елементах правової культури суспільства:

1. Правосвідомості суспільства — відношенні суспільства, держави, особистості до права. Правосвідомістю юриста багато в чому визначається ступінь освоєння (вираження знання і розумін­ня) права громадянами, посадовими особами, їхньою орієнтацією на пріоритет прав людини. Від якісної роботи юриста залежить визнан­ня громадянином цінності права в сфері суспільних відносин: знання права, розуміння його змісту, уміння витлумачити ті або інші поло­ження закону, з'ясувати його мету, визначити сферу дії; застосовувати в практичній діяльності добуті правові знання, використовувати закон для захисту своїх прав, свобод і законних інтересів; уміти пово­дитися в складних правових ситуаціях та ін. Однак це не означає, що законослухняний громадянин (не юрист) повинен осягти вер­шини юриспруденції. На відміну від юриста-професіонала він вико­ристовує мінімум правових знань, що потрібно для його роботи, по­водження в побуті, родині. Це насамперед знання принципів права, основних норм конституційного права (права і свободи, виборча систе­ма й ін.), трудового, сімейного, цивільного, підприємницького пра­ва, розуміння єдності прав і обов'язків, відповідальне відношення до здійснення того й іншого. Громадянинові повинні бути в загаль­ному вигляді відомі норми, що передбачають і регулюють юри­дичну відповідальність, загальний порядок залучення до неї, вік, з якого настає юридична і насамперед кримінально-правова від­повідальність, а для комерсантів — цивільно-правова відповідаль­ність.

Професійна правосвідомість юриста є неабияким чинником впли­ву на загальний стан дотримання правових норм, що забезпечують права і свободи людини. Вона відрізняється не просто стійко позити­вним відношенням до права і практики його застосування, але і згодою з правовими розпорядженнями, тобто солідарністю із законодавцем. Розуміння корисності, необхідності і справедли­вості застосування закону, звичка його дотримувати, спираючись на знання і навички (тобто техніку) застосування права, — характерні риси правосвідомості юриста, що позитивно позначаються на право­свідомості людей, що з ним контактують.

Вплив юриста на правосвідомість суспільства здійснюється че­рез професійне виконання завдань держави: 1) юридичне забезпе­чення права громадян на доступ до правової інформації; 2) розвиток у громадян потреби не тільки знати право, але і дотримуватися його, підтримувати правопорядок.

2. У рівні розвитку правотворчої діяльності і якості законодавства, ступеня збалансованого відображення в ньому інтере­сів суспільства, соціальних груп і особи. Від юриста, що розробляє закони, від його професійної культури залежить якість законодавст­ва, його продуманість, погодженість, сполучення динамічності і стабільності, а також юридична техніка підготовки; прийняття й опублікування нормативно-правових актів; вирішення процедурних законодавчих питань. Юрист бере участь у законотворчому процесі на всіх етапах його дії і тим самим визначає рівень законодавчої культури; він бере участь у складанні і систематизації інших право­вих актів, покликаний забезпечувати їхню досконалість.

Значну роль відіграє юрист у сприянні прискоренню інтеграції України в Європу, зближенню національного законодавства з євро­пейським правом. Важливо, щоб юрист—учасник законодавчого процесу або учасник групи з підготовки проекту нормативного акта сприяв своєчасному впровадженню ратифікованих міжнародних кон­венцій у національне законодавство, і вони не залишалися на рівні побажань. Мають потребу в серйозній увазі юриста питання імпле­ментації (імплементація — це організаційно-правова діяльність держави, здійснювана з метою своєчасної, всебічної або повної реалізації прийнятих нею зобов'язань відповідно до міжнародного права) європейських конвенцій з питань забезпечення прав і свобод людини.

3. У стані юридичної практики, насамперед діяльності су­дових, правоохоронних, контрольно-наглядових органів. Прак­тична діяльність юриста є показником рівня правозастосовчої культури в державі. Вона виражається в знанні законодавства, у налагодже­ній роботі з розгляду правових питань, юридичних справ, і доведенні їх до повного юридичного вирішення. Працівники суду, прокуратури, служби безпеки, міліції, митниці, адвокатури, нотаріату й інших дер­жавних і суспільних структур, де застосовується праця юриста, тільки завдяки професіоналізмові здатні підвищити правову культуру суспільства, соціальної групи, особи.

Головне полягає не лише в тім, щоб кожен юрист був проінфор­мований про національні і міжнародні норми по захисту прав і сво­бод людини, але і знав, яким чином упроваджувати їх у повсюдну практику правового захисту і вміло робив це.

Сьогодні в Україні є механізми, що так чи інакше забезпечують виконання приписів Конституції України, положень Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини, рішень Євро­пейського суду з прав людини. В Україні діє Конституційний Суд. При кожному обласному управлінні юстиції створені регіональні відділення Національного бюро з питань дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини. їхня діяльність спрямована на усунення порушень норм Конвенції, збирання доказів про порушення прав людини. Співробітництво державних і недержавних структур, покликаних надавати їм ефективну допомогу в справі за­хисту прав і свобод людини, здатне дати плідні результати, насам­перед підняти правову активність громадян, без якої не може бути високого рівня правової культури суспільства.

4. У зміцненні режиму законності і правопорядку. Стан фа­ктичної упорядкованості суспільних відносин, урегульованих за до­помогою правових засобів, змістом яких є сукупність правомірних дій суб'єктів права, залежить насамперед від неухильного дотри­мання законів юристами як посадовими особами. Правопорядок у суспільстві — показник правової культури не тільки суспільства, але і кожного громадянина. Не можна утверджувати правопорядок неправовими засобами. Юрист — це барометр стану законності, а його переконаність у необхідності дотримання правових приписів є надійною основою режиму дотримання законності громадянами і зміцнення правопорядку в суспільстві. У механізмі зміцнення пра­вопорядку юристові належить відповідальна роль як стражеві прав людини.

Так, особливість роботи працівників міліції полягає в тому, що вони зіштовхуються із різними верствами населення, частіше з людьми, що не порушують суспільний порядок, а зверта­ються за роз'ясненнями, довідками, допомогою, сприянням. Праців­ники міліції проводять профілактичні бесіди або просто відповіда­ють на запитання громадян. По їхніх діях, культурі громадяни часто судять про міліцію в цілому. З ростом правосвідомості і культури на­селення міліція частіше буде контактувати із законослухняною час­тиною населення. Від уміння поводитися, роз'ясняти норми права і виконувати професійні обов'язки залежить авторитет законів, дер­жави і міліції, правопорядок у суспільстві.

Рівень правової культури професійної групи юристів визначаєть­ся ступенем розвиненості культури кожного з його членів, його юри­дичної освіченості і рівня кваліфікації. Кожен юрист на своєму ро­бочому місці повинен відповідати займаній посаді, зміцнювати престиж своєї професії і підвищувати правову культуру суспільства.

Дата добавления: 2014-01-07