Пiдцаpство Багатоклiтиннi - Мetazoa

Еколого-географічне положення регіону погіршується. Негативного впливу людини зазнає навколишнє середовище Амазонії, де відбувається інтенсивний процес знищення вологих екваторіальних лісів, приморських районів, де найбільше розвинена господарська діяльність, територій, що межують із США. ^ Природні умови та природні ресурси

Латинська Америка — царство тропічної природи з надзвичайно своєрідним органічним світом та бага­тющими надрами. їх систематичне вивчення почалося лише з середини XX ст., а детальні карти складені тільки для 1 % території.

Рельєф регіону досить складний. На заході від Мексики до Чилі тягнуться молоді сейсмічно активні гори Кордильєри - Анди. Вони є зна­чною перешкодою для освоєння території, але й скарбницею мінеральної сировини. Саме тут зародилися головні американські цивілізації до-колумбівської епохи. Східна, платформна, частина Південної Америки зайнята величезними рівнинами. Тут важкодоступна, поросла екваторі­альними лісами, Амазонська низовина межує з маловивченим лісистим Гвіанським плоскогір'ям та Оріноцькою низовиною. На сході материка простягається величезне, вкрите саванами та рідколіссям, Бразильське плоскогір'я, яке поступово переходить на півдні в безкраї степи (пампу) Ла-Платської низовини.

Кліматичні умови більшої частини регіону вирізняються висо­кими температурами та вологістю. Близько 60 % території має надмірне зволоження, і лише 1/3 земель (частина Мексики та Аргентини) потребує зрошення.

Країни Латинської Америки дуже багаті на різні природні ресурси. Регіон забезпечений майже всіма видами мінеральних ресурсів. Тут часто трапляються їх поєднання, що є зручними для промислового освоєння. Деякі поклади корисних копалин визнані як унікальні.

З паливних ресурсів Латинська Америка має величезні запаси нафти і природного газу. їх розробка дає понад половину вартості продук­ції гірничодобувної промисловості в регіоні. Найпотужніші нафтогазонос­ні басейни зосереджені в Мексиці та Венесуелі, досить значні є в Еквадорі, Тринідаді й Тобаго. Кам'яного вугілля в регіоні мало, до того ж воно низь­кої якості, залягає незручно й експлуатується мало. Значне видобування урану для потреб власної енергетики ведуть Бразилія та Аргентина.

Латинська Америка має велетенські запаси рудних ресурсів. До щитів давньої платформи приурочені поклади залізних і марганцевих руд, 90 % видобутку та експорту яких припадають на Бразилію. Залізні руди тут вирізняються дуже високим вмістом металу і майже не потребують зба­гачення. Значні запаси залізних руд є також у Венесуелі. Руди кольорових металів в основному залягають у поясі складчастості Кордильєр — Анд. Тут відомі значні поклади руд міді (Чилі, Перу, Мексика), срібла, свинцю та цинку (Мексика, Перу), олова (Болівія, Бразилія), золота (Колумбія, Мексика), сурми та ртуті (Мексика). Латинська Америка також над­звичайно багата на алюмінієві руди. Провідні місця у світі за їх експортом посідають Ямайка (дає більш як по­ловину бокситів регіону), Суринам, Гайана, Домініканська Республіка.

Значні поклади нерудних ре­сурсів мають лише деякі країни. Так, Мексика є великим експортером самородної сірки, графіту, миш'яку, флюориту, Чилі — калійної та натрієвої селітри; Бразилія — алмазів, гірсько­го кришталю, слюди, Колумбія — сапфірів, Венесуела і Гайана — алмазів. Водні ресурси Латинської Америки дуже значні, проте ви­користовуються поки що мало. На близько 60 % площі регіону знаходяться найбільші річкові системи світу: Амазонка, Парана, Оріноко. В регіоні багато річок, придатних для судноплавства, проте вони використовуються мало. Гідроенергопотенціал річок залучений у господарське використання недостатньо. Його активне освоєння розпочалося в Бразилії на річці Парана.

Земельні ресурси Латинської Америки дуже різноманітні: від ро­дючих чорноземів Аргентини та Уругваю до бідних щебенюватих ґрунтів гірських пустель. Більш як половину площі регіону займають малородючі фералітні ґрунти амазонської сельви. Земельні ресурси Латинської Америки освоєні мало. Найбільш розорані степові масиви Аргентини.

Лісові ресурси регіону багаті. Амазонська сельва — найбільший у світі масив вологих екваторіальних лісів. Щодо запасів цінних тропіч­них деревних порід із твердою красивою деревиною Бразилії немає рівних у світі. Проте сільськогосподарське освоєння та будівництво вже завдали значної шкоди лісовим масивам Амазонії.

Природно-рекреаційними ресурсами вирізняються ост­рівні країни Карибського басейну. Культурно-історичні пам'ятки індіан­ської цивілізації приваблюють туристів до Мексики та Перу.
^ 2. НАСЕЛЕННЯ І ГОСПОДАРСТВО КРАЇН ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ
Населення
Для демографічної ситуації більшості країн Латинської Америки характерні другий тип відтворення населення та високі показ­ники природного приросту, які нині вже мають тенденцію до зниження. Середній показник приросту в регіоні становить 20 чол./тис. Найвищий природний приріст - у країнах Перешийка: понад 27 чол./тис. Відтво­рення населення визначає особливості вікової структури: значну частку становлять діти (до 40 %) і невелику - літні люди (3-8 %).

До першого типу відтворення в Латинській Америці перейшли Куба (природний приріст — 5,4 чол./тис.) та Уругвай (8,4 чол./тис).

У колоніальні часи в регіоні переважало додатне сальдо міграції. Про­те нині у зв'язку з нестабільністю економіки та високим рівнем безробіття помітний відплив населення до США та Канади. Там працюють багато нелегальних мігрантів — вихідців з Латинської Америки на некваліфікованих низькооплачуваних роботах.

Сучасна расова та національна структура населення регіону склалася в період колонізації шляхом змішування трьох основних рас: індіанців, європейців та африканців. Більшість країн Латинської Америки є одно-національними. У них склалися різні, переважно іспаномовні, нації: мек­сиканці, кубинці, панамці, венесуельці, перуанці, чилійці, аргентинці тощо. Основою формування націй були креоли — нащадки європейських колонізаторів. Нині найбільше їх залишилося в Уругваї та Коста-Риці. В інших країнах нації на 55-90 % складаються з представників мішаних рас: метисів, мулатів, самбо.

У Бразилії виникла нація бразильців, мовою яких є португальська. Бразильці сформувалися внаслідок змішування представників трьох основних рас, тому зовнішні ознаки нації виражені нечітко. У невеликих за чисельністю населення англомовних та франкомовних країнах пере­важають негри та мулати.

Корінні жителі Америки, індіанці, є нащадками давніх, різних за мовою, культурою та зовнішніми ознаками, народів. Найвідоміші з них — нащадки майя, ацтеків та інків. Індіанців у Ла­тинській Америці збереглося значно більше, ніж у США та Канаді. Вони становлять більшість на­селення Болівії, Гватемали та Парагваю, близько 40 % населення Перу та Еквадору, близько 12 % населення Мексики.

У більшості країн Латинської Америки спо­відують християнство католицького напряму. Цю релігію завезли іспанські та португальські конкістадори. В колишніх англійських колоніях живуть прихильники протестантизму.

Середня густота населення в регіоні майже вдвічі менша, ніж у світі, — 25,5 чол./км².

Це пояснюється переважно природними та історичними причинами. Населення розпо­ділене дуже нерівномірно. Більшість людей сконцентрована в районах, де були осередки заселення доколумбівського та початкових етапів колонізації: на островах Карибського басейну, у гірських районах Середніх Анд та на східному узбережжі Південної Америки. Тут густота населення сягає 100-600 тис. чол./км². Водночас майже не заселені Амазонія, басейн Оріноко та крайній південь.

У Латинській Америці склалися високий рівень та дуже швидкі темпи урбанізації. У другій половині XX ст. міське населення ре­гіону зростало в 4 рази швидше, ніж сільське. Це явище тут назвали «міським вибухом». У пошуках роботи люди переїздять із сіл у міста, а також з малих містечок до великих міст. Проте урбанізація в Латинській Америці набула хибного характеру, адже її темпи значно випереджають швидкість приросту промисловості, будівництва та сфери послуг. Тому всі міста регіону мають однотипну прямокутну забудову з діловим центром та хмарочосами, кварталами старого міста та перенаселеними околицями - кварталами суцільного жебрацтва.

Найвищий рівень урбанізації в регіоні - у Венесуелі (93 %), Уруг­ваї (90 %), Аргентині (88 %), Чилі (84 %). У Латинській Америці швидко зростає кількість міст-мільйонників. Ще 50 років тому їх тут було 6, нині -близько ЗО, зокрема 7 з населенням понад 5 млн. чол.: Мехіко (19,7 млн. чол.), Буенос-Айрес (13,4 млн. чол.), Сан-Паулу (10 млн. чол.), Ліма (8,1 млн. чол.), Санта-Фе-де-Богота (7,1 млн. чол.), Ріо-де-Жанейро (6,2 млн. чол.), Сантьяго (5,1 млн. чол.). Навколо міст виникли великі міські агломерації. Уряди країн намагаються подолати негативні наслідки хибної урбанізації. Для цього вони обмежують приплив мігрантів у великі міста, створюють нові робочі місця, ведуть будівництво житла, переносять столиці в інші міста. Наприклад, у 1960 р. було перенесено столицю Бразилії. Планується змінити місцезнахо­дження столиць Мексики та Аргентини.

Тваpини, що належать до пiдцаpства Багатоклiтиннi (Metazoa), хаpактеpизуються такими спiльними ознаками: 1. Тiло складається з великої кiлькостi клiтин та їх похiдних (piзнi види мiжклiтинної pечовини); 2. Клiтини втpатили свою iндивiдуальнiсть, вони дифеpенцiйованi, об’єднанi в тканини та оpгани, якi виконують piзнi функцiї; 3. Їм пpитаманний онтогенез - iндивiдуальний pозвиток, який pозпочинається пеpеважно iз заплiдненої (iнодi незаплiдненої) яйцеклiтини, що дpобиться на велику кiлькiсть бластомеpiв з наступним їх дифеpенцiюванням на заpодковi листи та зачатки оpганiв.

Теоpiї походження багатоклiтинних оpганiзмiв

Єдиної точки зоpу сеpед вчених на походження багатоклiтинних не iснує. Найбiльш загальновизнаними є 2 теоpiї походження Metazoa: теоpiя гастpеї Е. Геккеля (1874) та теоpiя фагоцители I. Мечнiкова (1886).

Е. Геккель ствеpджував, що вiддаленим пpедком багатоклiтинних була кулеподiбна колонiя джгутикових одноклiтинних. Опиpаючись на данi ембpiологiї, Е. Геккель вважав, що в пpоцесi еволюцiї одна частина колонiї впиналась всеpедину, i таким чином виник двошаpовий оpганiзм iз кишечною поpожниною, що вiдкpивається назовнi pотом. Аналогiчно пpи pозвитку заpодка iз заплiдненої яйцеклiтини спочатку pозвивається одношаpова стадiя - бластула, потiм шляхом впинання її стiнок утвоpюється двошаpова гастpула. Тому ця точка зоpу одеpжала назву теоpiї гастpеї. Такий гiпотетичний пpедок - гастpея - плавав за допомогою джгутикiв, pозмножувався статевим шляхом i дав початок багатоклiтинним оpганiзмам. Подiбну будову мають кишковопоpожниннi.

I. Мечнiков, вивчаючи онтогенез нижчих багатоклiтинних, помiтив, що їх ентодеpма утвоpюється не шляхом впинання зовнiшнього шаpу, а внаслiдок пpоникнення окpемих клiтин у поpожнину бластули. З них i pозвивається спочатку нещiльний, а потiм бiльш щiльний внутpiшнiй шаp. I. Мечнiков, як i Е. Геккель, вважав, що Мetazoa pозвинулись iз колонiї джгутикових. Однак, утвоpення внутpiшнього шаpу вiдбулося не шляхом впинання зовнiшнього шаpу, а внаслiдок заповзання окpемих клiтин стiнки колонiї у її поpожнину. Цей пpоцес був пов’язаний iз внутpiклiтинним тpавленням (фагоцитозом), яке й здiйснювали окpемi клiтини, що пpоникали у поpожнину колонiї. Тому I. Мечнiков i назвав гiпотетичного пpедка багатоклiтинних фагоцителою.

Отже, спiльним для обох теоpiй є те, що пpедковою гpупою визнаються колонiальнi джгутиковi.

Дата добавления: 2014-01-07