План семінарського заняття

План лекційного заняття

ТЕМА 1. ЛЕКСИЧНІ, МОРФОЛОГІЧНІ ТА СИНТАКСИЧНІ ЗАСОБИ НАУКОВОГО СТИЛЮ

Правила і норми в галузі охорони праці виконують свої функції лише в тому випадку, якщо організований контроль їх виконанням.

До органів, які здійснюють нагляд і контроль дотримання законодавства про працю і правил з охорони праці, відносять спеціально уповноважені на те державні організації. Серед них:

- Держкомітет України з нагляду за охороною праці у складі Міністерства праці;

- Держкомітет України з ядерного і радіаційного захисту;

- Органи державного пожежного нагляду Управління пожежної охорони МНС України;

- Органи санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України.

В своїй діяльності вони не залежать від адміністрації підприємств (установ) і їх вищих органів управління.

Вищий нагляд за точним виконанням законів про працю, у тому числі про охорону праці всіма міністерствами і відомствами, підприємствами і посадовцями, здійснює Генеральний прокурор України через органи прокуратури.

Громадський контроль за дотриманням вимог охорони праці здійснюють трудові колективи через вибраних представників.

1. Особливості писемного наукового мовлення.

2. Стилістичне значення слова у науковому контексті.

3. Склад лексики наукового стилю.

4. Типи речень наукового стилю.

1. Морфологічні особливості наукового тексту.

2. Засоби логічного висловлення думки в науковому тексті.

3. Особливості вираження підмета, присудка в науковому тексті.

4. Роль однорідних членів речення у науковому тексті.

1. Сучасна людина змалку живе в оточенні книжок, і не лише художніх: підручники, за якими вчимося, наукова, професійна література, яка допомагає удосконалюватися в трудовій діяльності, науково-популярні видання, до яких звертаємося за цікавою інформацією, довідники, де шукаємо потрібні роз’яснення, і багато інших. Усі вони разом із науково-технічними журналами, збірниками, різноманітними інформаційними матеріалами утворюють величезну сферу спеціальної комунікації, поза якою вже неможливо уявити повноцінне людське існування.

Але що дивно: чим ширшим стає світ наших знань, чим вищі вершини наукового пізнання здатні ми подолати, тим складніше ознайомитися з кожним новим досягненням. А простіше кажучи — читати, сприймати наукові, загалом спеціальні, праці дедалі важче. Збільшилась кількість видань? — так, і значно. Розвинулась термінологія? — безперечно, і продовжує розвиватися. Поскладнішав математичний апарат? — та це ж веління часу! На кожне з питань про причини «нечитабельності» наукових видань можна знайти цілком аргументовану відповідь, однак читачеві від того не легше. Стоїть він, як кажуть, «перед Гімалаями книг», і біда його не в тому, що ці «Гімалаї» такі високі, а в тому, що стежки до їхніх вершин заплутані, покручені, завалені камінням. Як пише відомий учений і популяризатор науки Д. С Данія, «читач просто не дійде до авторських знахідок, коли шляхи до них смутні й нічого не віщують». І справді, те, що називають зразковим науковим викладом, часто лякає читача страхітливою витонченістю свого наукового апарату та замудрованою мовою.

Наукові тексти останніх 25-30 років засвідчують свідоме, навмисне ускладнення стилю мови науки, за яким відчувається бажання зробити її недоступною для непосвячених, через що ускладнюються очевидні і прості речі.

А втім, ситуація така певною мірою створювалася й штучно, зокрема наполегливістю, навіть агресивністю деяких науковців, які прагнули писати без особливих зусиль, не турбуючись про стиль. Вони знайшли собі виправдання в складності сучасних інформаційних процесів — мовляв, сьогодні багато публікацій, а отже, треба ущільнювати, лаконізувати, відкидати все, що не працює на головну ідею, тобто навіщо якісь образи, порівняння, метафори... Така позиція, звичайно ж, знайшла чимало прихильників. Адже писати «просто» (а точніше, спрощено) найлегше: досить озброїтись кількома усталеними зворотами. До того ж, науково-технічна революція, справді, колосально примножила лави авторів: наукову продукцію у вигляді друкованих праць «змушені» виробляти практично всі науковці — і ті, хто вміє і любить писати, і ті, чиї літературні спроби вичерпуються діловою документацією...

І поступово в суспільну свідомість почали «протягатися» сумнівні ідеї щодо «особливості», «аскетичності» наукового стилю, таких його переваг, які протистоять загальнолітературній мові. Разом з цим укорінювалась поблажливість до науковців як до авторів і до наукових праць — як до явищ літератури, дарма що наукової.

Зараз, коли всі або майже всі відчули на собі неефективність, а тому й непотрібність творів, написаних за усіма канонами науковоподібності, особливий жаль викликає пасивна, вичікувальна позиція мовознавчої науки кінця 50-их — початку 70-х років. Замість різкого осуду — спокійна констатація, замість пропаганди кращих — нехай одиничних! проявів індивідуальних авторських стилів — нейтральне узагальнення найпоширеніших ознак наукового викладу. Звичайно, згадувалось часом, що і В. І. Вернадський, і С. І. Вавілов, і багато інших учених були авторами наукових праць, блискучих за стилем викладу, але магічні слова про специфіку наукового тексту в умовах «інформаційного вибуху» брали гору. Здоровий глузд підтверджував і геніальне передбачення Л. В. Щерби про об’єктивний поріг людського сприйняття, який не можна перевищувати, і точні вказівки Л. А. Булаховського щодо необхідності використання мовних багатств у всіх галузях людської діяльності, і визнання академіка-геолога і водночас своєрідного письменника О. Є. Ферсмана про спільність засобів зображення в науковій і художній літературі. Натомість авторитетні лінгвістичні джерела переконували у протилежному: «Науковий стиль чітко відмежовується від інших стилів» і досягається це «економією зусиль», «відмовою від... іншостильових рис літературного виразу»

При вивченні наукового твору питання стилю, якщо він задовольняє найпростішим умовам ясності, не мають, на думку дослідників, жодного суттєвого значення. Виникає прагнення до максимальної стислості викладу, зокрема усунення авторських екскурсів та емоцій. Емоційний виклад вважався зайвим у наукових текстах, навіть шкідливим для їхньої пізнавальної цінності. Подібні думки й рекомендації спричинили ще одне негативне явище: ними стали керуватись у редакторській практиці і, таким чином, люди, які б мали обстоювати літературну повноцінність наукових текстів, почали власноручно їх вихолощувати. Плоди подібного редагування скуштує ще не одне покоління читачів — у книжок життя довге...

Однак новий динамічний час, а також різке піднесення людського фактора в усіх сферах його прояву поступово руйнують традиції, що, здавалось, утвердилися назавжди. Уже в лінгвістичних дослідженнях 70-х років ставлення до літературної форми наукових творів принципово змінюється — помітна тенденція до «гуманізації» викладу, все більша орієнтація на інтереси, потреби і можливості читача, максимальне пристосування спеціального тексту до участі в процесі комунікації.

Сьогодні якість наукової інформації пов’язують з формою, стилем викладу, з виявом авторської мовної індивідуальності, з орієнтацією на читацьку аудиторію. Нарешті, здається, всі визнають, що форма сучасного наукового твору — це не тільки, і навіть не стільки естетична проблема, — вона визначає дієвість публікації. Погодьмося, для того, щоб не загубитись у лавиноподібних потоках інформації, твір має привернути до себе увагу, викликати інтерес, він має швидко й легко прочитуватись, засвоюватись і використовуватись. Усього цього можна досягти, лише удосконалюючи форму викладу, бо навіть дуже цінний за змістом матеріал читач може назавжди відкласти, коли йому доведеться долати опір «незручної» форми. А до наукової книжки, особливо технічної, тепер звертається багато виробничників. Оперативність доведення наукових праць до виробництва прямо пов’язана з їх доступністю для робітників, інженерно-технічних працівників — що, власне, і досягається шляхом всебічної «гуманізації» викладу через усе більш широке використання емоційно-експресивних елементів, індивідуальних стильових засобів, прийомів мовної виразності.

Отже, нові умови висувають нові вимоги, диктують новий науковий стиль.

Історично склалося так, що в Україні тривалий час викладачі в навчальному процесі, службовці та інженерно-технічні працівники у фаховому спілкуванні здебільшого вживали російську мову. Цією мовою надруковано переважну частину підручників та посібників для вищих навчальних закладів, основну довідкову та наукову літературу, якою користуємося й досі. Тому навіть у людей, які добре володіють українською літературною мовою, виникають труднощі у підготовці лекції, доповіді або виступу, у написанні статті чи монографії, у складанні листів, наказів та іншої управлінської документації, в оформленні дисертації, дипломної чи курсової роботи, звіту про науково-дослідну роботу чи іншої науково-технічної документації українською мовою. Такі труднощі насамперед виникають з уживанням звертань, прийменникових конструкцій, слів і словосполук, що описують процеси, українських відповідників для російських словосполук, що містять термін “управление”, деяких науково-технічних та управлінських термінів залежно від контексту, словосполук з числівниками, усталених висловів ділової мови.

Наука вивчає змінювання природних, технічних та соціальних об’єктів у часі. Технічні засоби використовують для переміщування, перетворювання, змінювання речовини, енергії та інформації, їх керованого сполучання, взаємовпливу, зіставляння. Усе це процеси: дії, події. Тому й науково-технічна мова потребує спеціальних засобів для того, щоб подавати змінювання об’єктів у часі, пов’язані з цим події, їх наслідки, а також здатність до дії, ознаки, спричинені процесами тощо, тобто всі ці поняття, які називають процесовими. Основний мовний засіб для відтворення процесу (дії, події) – дієслово (рос. глагол).

Проблемою для кожного, хто починає читати лекції чи писати науково-технічні або ділові тексти українською мовою, стають саме слова та словосполуки, що відбивають процесові поняття. Річ у тім, що кожна розвинена мова має власні засоби подавання цих понять, причому засоби української мови істотно відрізняються від звичних засобів російської мови. Через це неможливо буквально (слово в слово) перекладати українською російські мовні конструкції, пов’язані з процесами, особливо коли в російській мові вжито дієприкметники (рос. причастия).

Застосовуючи систему словотворчих правил, можна уникнути мовних конструкцій, непритаманних українській мові, досягти точності та однозначності термінів і висловів у текстах. Бо зрозуміло, що небажано, наприклад, уживати той самий суфікс для творення термінів, що означають різні, а особливо протилежні за змістом поняття, наприклад, такі властивості, як здатність виконувати дію та здатність бути об’єктом дії. Ніхто ж, наприклад, у російській мові не плутає дієприкметники на -щий з дієприкметниками на -емый. Не слід забувати, що для кожного правила в будь-якій мові є певна кількість винятків.

Прийменник при – це один із найуживаніших і найуніверсальніших прийменників російської мови. Український прийменник при має набагато вужчу сферу вживання. Тому, перекладаючи відповідні прийменникові конструкції, слід бути дуже уважним, бо калькування російськомовних висловів не тільки позбавляє текст виразності, якої можна досягти вживанням суто українських мовних засобів, а і може змінити зміст цього тексту. Український прийменник при має лише такі значення: розташування (просторової близькості), хоча в багатьох випадках краще вживати й інші прийменники (біля, поряд, коло тощо), підпорядкованості або належності, наявності чогось, обставин, що їх характеризує наявність чогось поряд.

Але прийменник при не можна вживати в значенні під час (рос. во время) та для визначення обставин, що не полягають у наявності чогось поруч, наприклад, рос. при испытании, при изменении, при выполнении, при измерении тощо. У таких випадках російське при слід перекладати за допомогою за, під час, коли, для. Тому треба бути особливо уважними, перекладаючи вказанні вище конструкції, а також такі російські конструкції, як: при возникновении, при обливании, оскільки в російській мові вони вживаються в трьох основних значеннях: під час (рос. во время), у разі (у випадку) (рос. в случае), унаслідок (у результаті) (рос. в результате). Отже, залежно від змісту, їх потрібно перекладати різними засобами.

Слід звернути увагу й на деякі прості випадки неправильного слововживання, що пов’язано з їх поширенням в усному мовленні. Наприклад, кажуть: заключати, заключити угоду замість укладати, укласти угоду; заключення з амість висновок, рахую замість вважаю.

Слід підкреслити, що в піднесенні культури мови надзвичайно велику роль відіграють словники різних типів; насамперед, це словники, в яких подано розгорнуту семантичну, стилістичну й граматичну характеристики вміщеної лексики й фразеології, наведено численні приклади (ілюстрації) слововживання й словосполучення тощо.

Перекладні або двомовні словники (передусім іншомовно-українські), крім іншого цінні тим, що вони великою мірою допомагають під час добору синонімів, фразеології чи усталених словосполучень рідної мови. Неабияку допомогу можуть надати фразеологічні та синонімічні словники, термінологічні й енциклопедичні, орфографічні та орфоепічні тощо.

Двомовній людині розрізнити українські й російські мовні засоби важко: звертання, прийменникові конструкції, слова й словосполуки, що позначають процеси, науково-технічні й управлінські терміни, словосполуки із числівників, усталені вислови наукової мови. Різноманітні словники та довідники дають уявлення про новітні та спеціальні видання, до яких слід звертатися, коли виникають труднощі з перекладом або написанням певного слова (терміна).

Є суто мовні чинники, які перешкоджають унормуванню української наукової мови, зокрема близька спорідненість української й російської мов. Нездатність відрізнити українські конструкції від російських пояснюється психофізичними особливостями двомовних людей, які звикли до своєї першої мови й мимохіть переносять її риси в другу. Першою професійною мовою для більшості українців була мова російська, тому у сфері науки ще досі чути “російський акцент”. Це стосується й мовних одиниць лексичного рівня, і різноманітних синтаксичних конструкцій.

Серед низки причин, що зумовили таку ситуацію, не останнє місце посідає брак відповідної літератури, насамперед навчального характеру. Така література могла б забезпечити належний рівень володіння українською науковою мовою.

Українську мову як державну ще належно не використовують у галузях науки, культури, освіти, права, інформатики, військової справи, судочинства тощо. Чи не найбільшою проблемою є стереотипи, що панують у науковій спільноті. Адже чимало українських вчених не готові сприймати новизну пропонованих українських термінів, віддаючи перевагу застарілим зрусифікованим, незважаючи на те, що воно є неправильними.

Українська термінологія проходить важкий, але дуже важливий етап становлення, бо в попередні роки справі термінології не надавали належної уваги. Лише в останні кілька років Держспоживстандарт почав фінансувати розроблення державних стандартів української термінології на базі міжнародних ISO та ІЕС. Та, на превеликий жаль, ми в цьому сенсі й надалі катастрофічно відстаємо від інших країн колишнього СРСР, не кажучи вже про західні держави. Скажімо, сусідня Білорусія за кількістю впроваджених міжнародних стандартів нас випереджує щонайменше у три рази. У Росії над розвитком термінології працює цілий інститут і найавторитетніші вчені. І це зрозуміло: національна науково-технічна термінологія – це насамперед престиж країни, її пріоритетність у наукових й інноваційних дослідженнях. Дехто і досі продовжує твердити про недостатній розвиток суспільних стилів української мови, крім літературно-художнього. Проте згадаймо лише такий промовистий факт: перша в світі енциклопедія кібернетики вийшла в 1973 році саме українською мовою!

2.Науко́вий стиль мо́влення використовується в наукових працях, для викладення результатів наукової дослідницької діяльності. Метою наукового стилю є повідомлення, пояснення, тлумачення досягнутих наукових результатів, відкриттів.

Сфера використання наукового стилю — наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта.

Основне призначення — викладення наслідків досліджень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизація знань, роз'яснення явищ, активізації інтелекту читача для їх осмислення.

Основні ознаки:

ясність (понятійність) і предметність тлумачень;

логічна послідовність і доказовість викладу;

узагальненість понять і явищ;

об'єктивний аналіз;

точність і лаконічність висловлювань;

аргументація та переконливість тверджень;

однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень;

докладні висновки.

Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються:

великою кількістю наукової термінології (атомна маса, дис­танція, дистиляція, емісія, реорганізація, транскрипція, турбулен­ція та ін.);

наявністю схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем ма­тематичних, фізичних, хімічних та інших знаків і позначок;

оперуванням абстрактними,, переважно іншомовними, словами (дилема, вакуум, сектор, процес, формуляр, ценз, шифр та ін.);

використовуванням суто наукової фразеології, стійких термі­нологічних словосполук;

залученням цитат і посилань на першоджерела;

відсутністю авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики;

чіткою композиційною структурою тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосуванням цифрової або літерної нумерації);

характерною монологічністю текстів;

переважанням різнотипних складних речень, стандартних ви­разів (кліше).

При складанні текстів наукового стилю завжди присутній попередній відбір мовних одиниць, стилістичних засобів. спеціальні слова (терміни), складні синтаксичні конструкції (у яких має місце суворо впорядкований зв'язок, наприклад, за рахунок вставних конструкцій); речення, ускладнені узагальнюючими родовими найменуваннями. Слова вживаються переважно в прямих значеннях. Експресивно-емоційне забарвлення лексики використовується надзвичайно рідко.

У текстах наукового стилю часто вживаними є цитати, посилання на першоджерела.

Окрім переважного вживання іменників та відносних прикмет­ників наявні дієслівні форми, зазвичай безособові, узагальнені чи неозначені, як правило, теперішнього часу, що констатують певні явища та факти; значну роль відіграють дієприслівникові й діє­прикметникові звороти, які додатково характеризують дії, пред­мети та явища.

Науковий стиль унаслідок різнорідності галузей науки й освіти поділяють на такі підстилі:

а) власне науковий (із жанрами текстів: монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези), який, у свою чергу, поділяється на нау-, ково-технічні та науково-гуманітарні тексти;

б) науково-популярний — застосовується для дохідливого, до­ступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, із використанням у неспеціальних часописах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів;

в) науково-навчальний — реалізується в підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й не вик­лючає використання складників емоційності;

г) виробничо-технічний — використовується у спеціальній літе­ратурі, що обслуговує різноманітні сфери господарства та вироб­ництва.

3. Перш за все необхідно з’ясувати поняття науковий текст.

На думку В.Чернявської, текст завжди співвідноситься з комунікативною ситуацією та її автором і адресатом, суб’єктом мовлення і його партнером.

Під комунікативною ситуацією слід розуміти:

а) функціонально-комунікативну сферу, у якій створюється текст (побутова, офіційно-ділова, наукова);

б) індивідуально-соціальні характеристики мовленнєвого суб’єкта, який створює текст, а саме: вікова, професійна, соціальна, гендерна;

в) характер зносин суб’єкта мовлення й адресате (невимушений, офіційний, колегіальний);

г)характер ставлення автора тексту до теми, змісту (нейтральний, емоційно-оцінний, підкреслено об’єктивний);

д) взаємодія з мовним кодом: стилістично свідоме, розмовне чи метафоричне вживання мови.

Усі мовні одиниці, які використані в тексті, стають залученими до комунікативної ситуації. Вони є результатом свідомого цілеспрямованого відбору автором тексту. Лише в тексті, осмислюючись, слово актуалізує значення. Навіть нейтральна одиниця, яка використана в тексті (висловлюванні), може набувати іншого значення. У тексті виникає якісно нове ціле, яке не тотожне сумі системних значень окремих одиниць. Саме тому, повторюючи П.Хартмана, який був основоположником лінгвістики тексту як самостійної дисципліни, слід сказати: “Якщо ми говоримо, то тільки текстами”.

4. Стилістично грамотне професійне мовлення – необхідна передумова підготовки фахівців вищої кваліфікації будь-якого профілю. Однак рівень наукової мовної культури засвідчує більше проблем, аніж позитивних зрушень на цьому полі діяльності. Витіснення державної мови на периферію наукового життя провокує недостатній автоматизм у володінні українською науковою мовою, несформованість жанрової, текстової компетенцій у науковій сфері спілкування. А потреба в цьому є, що підтверджується аналізом анкетувань, проведених серед студентів, магістрантів, викладачів вищих навчальних закладів непедагогічного профілю, а також лінгвістичним аналізом наукових текстів здобувачів наукового ступеня.

Типовими мовними недоліками наукових публікацій, як показує аналіз, залишаються:

- суржик (тезиси (потрібно тези), на кінець (отже), опреділити (визначити), примінити (застосувати), вияснити (з’ясувати), основні публікації по роботі (потрібно: основний зміст дисертації викладено в таких публікаціях) тощо;

- плеоназм, тавтологія, надлишковість (вносити внесок, значить, так сказать, на початку конференції ми почали говорити, це питання досліджувалося в кількох дослідженнях; Третій розділ присвячено математичній постановці та розв’язку нестаціонарної задачі теплопровідності та зв’язаної з цим контактної задачі термопружності);

- уживання слова в невластивому йому значенні (результати дослідження запроваджені (потрібно впроваджені) у практику;

- зловживання іноземною термінологією й поняттями, що ускладнюють сприйняття головної думки.

Готуючи науковий текст, слід пам’ятати про його індивідуальність. Це залежить від автора, його інтелектуальних здібностей, мовного чуття, досвіду текстотворення. Звертаємо увагу на принципи змістовної насиченості, професійної значущості, наукової інформативності, новизни, змістової завершеності, проблемності, доступності фахівцеві однієї чи кількох галузей.

В основі принципу змістової насиченості – новизна професійно-орієнтованої інформації, її пізнавальна цінність, лексичне й граматичне наповнення.

Принцип професійної значущості виявляється в повідомленні необхідних відомостей з галузі професійної сфери діяльності.

Принцип наукової інформативності спрямований на вияв смислової й змістової новизни наукового тексту, що розкривається в авторській концепції, оцінці певного явища чи факту.

Принцип новизни характеризується наявністю теоретичних положень, нових знань, які обґрунтовані на основі фундаментальних або прикладних наукових досліджень і впроваджені в практику.

Принцип змістової завершеності реалізується в цілісності розкриття намічених завдань.

Принцип проблемності визнає потребу кодування проблемних запитань у назвах, змісті окремих параграфів і цілого наукого тексту.

В основі принципу доступності – здатність бути зрозумілим, полегшити сприйняття інформації, відповідність повідомлення комунікативній сприйнятливості користувача.

Важливий також принцип інтертекстуальності як особливий спосіб побудови смислу тексту, так званий діалог з певною чужою смисловою позицією, на взаємодії «своєї» і чужої» мови (залучення читача до авторського міркування). Головні труднощі під час написання наукової роботи зумовлені недостатнім знанням саме засобів вираження діалогічності: часто вся увага прикута на вираження власне теми, а не метатексту.

Ознаками наукового тексту виступають:

чітка, логічна структура, об’єктивність викладу, термінологічність, зв’язність, проблемність, гіпотетичність, цілісність, членованість, інформаційна, логічна, емоційно-оцінна, спонукальна насиченість, завершеність, комунікативність, діалогічність тощо.

Ці нормативні риси наукового стилю можна співвіднести з мовленнєвими вміннями дослідника, важливими для побудови наукового тексту.

Цілісність наукового тексту передбачає внутрішню організованість, смислову єдність, цілісне оформлення початку й кінця твору, переходи між частинами тексту, що забезпечується визначеними мовними одиницями.Послідовність у науковому тексті реалізується через спеціальні функціонально-синтаксичні засоби, що вказують на послідовність розвитку думки (насамперед, потім, тепер), перехід від однієї думки до іншої (розглянемо, зупинимося на..., розглянувши..., перейдемо до...), результат, висновок (отже, підсумуємо...).

Дата добавления: 2014-01-07