Витоки державно-правової ідеології українського народу. Становлення національної державно-правової думки

Політико-правові проблеми в літописах Київської Русі. (Питання держави та права в «Повісті временних літ», «Слові о полку Ігоревім») Закріплення політико-правової ідеології в «Руській Правді». «Моління Даниїла Заточеника».

Проблема співвідношення церковної та світської влади у вченні Кирила Туровського.

Вчення про державу і право митрополита Іларіона («Слово про закон і благодать»).

Витоки державно-правової ідеології українського народу. Становлення національної державно-правової думки.

СТАНОВЛЕННЯ ПОГЛЯДІВ НА ДЕРЖАВУ І ПРАВО В РАННЬОФЕОДАЛЬНІЙ КИЇВСЬКІЙ РУСІ 2 ГОД

ЛЕКЦІЯ 2

3. Розвиток вчення про державу та право в працях Володимира Мономаха («Повчання Володимира Мономаха своїм дітям»)

Витоки державно-правової ідеології українського народу слід шукати у менталітеті наших пращурів. Автор книги-міфу "Книга Велеса" доніс до нащадків відомості про риси праукраїнців, які вірили в справедливість і добрі першоначала життя та світу. Для них природа є уособленням добра, вони й самі носять добро у своєму серці. Вони ведуть безліч битв, але жод­ної битви наші пращури не вели з метою підкорення, панування, загарбан­ня. Вони постійно захищаються, і найвищою їх метою є свобода.

Історію розвитку державно-правової думки в Україні, ха­рактерні її особливості не можливо уявити без аналізу її пра­давніх витоків. Синтезом правіри наших предків, книгою» міфом, яка відобразила реальність їхнього буття була «Кни­га Белеса». Автор «Велесової книги» передав нащадкам ві­домості про менталітет праукраїнців, які вірили в справедли­вість і добрі першоначала життя та світу. Для них природа добра, вони й самі носять добро у своєму серці, їхні Боги і вожді очолюють їх у битвах - їх безліч,- але жодної битви наші предки не розпочинали з метою підкорення, панування або зла. Вони захищаються і найвищою їх метою є свобода, бо лише в свободі проявляється глибинна сутність форм їх­нього життя. І сутність ця життєтворна - гуманістична.

Релігійні вірування наших прапращурів засновувалися на поміркованому, не перенасиченому страхом ставленні до богів і попередників. Сили природи обожнювалися, пер­соніфікувалися в конкретних чуттєвих образах, але не були фатально невблаганними, бо їх можна було задобрити жер­твою, ритуальними обрядами, або позбавитись, особливо від злих, численними магічними заклинаннями. Відсутність віри у фатум, напередвизначеність у житті, прямо пов'язані із спокійним природним середовищем, яке не страхало лю­дину землетрусами, потопами та засухами.

Практично-буденна поміркованість язичницьких віру­вань, їх своєрідна раціональність, розсудливість, доціль­ність, поміркованість, урівноваженість думок, почуттів, працьовитість стали засадовими у формуванні національ­ного характеру, світогляду і культури, менталітету українсь­кого народу.

Розвиток державно-правової думки у східних слов’ян був невід'ємним від формування у них державності, він відбувався на власній внутрішній основі і віддзеркалив у собі основні риси ментальності та свідомості наро­ду. Уявлення наших пращурів про добро і зло формувалися під час їхньої взаємодії з природою і супроводжувалися перенесенням суто земних суспі­льних відносин на природні сили. Надалі поняття про добро і зло стають більш предметними, набувають земного значення. З розвитком державності ці категорії деталізуються і виступають у формі правди, справедливості, істини, закону. Але тут закон наповнений не правовим, а скоріше мораль­ним змістом. Йдеться про закон у розумінні "звичай", "традиція", "обряд". З прийняттям християнства поняття "закон" почало ототожнюватися також з біблейськими заповідями.

Разом з християнством на Русь приходять релігійно-богословські ідеї, які не завжди співпадають з ментальністю та характером нашого народу. Основним джерелом політичної думки Київської Русі за доби поширення і утвердження християнства стали Новий і Старий Заповіти, релігійні вчення Афанасія Александрійського, Василія Великого, Григорія Богослова, Іоанна Златоуста та константинопольського патріарха Фотія. В цілому на роз­виток державно-правової думки нашої стародавньої держави значний вплив справила суспільно-політична думка Візантії, яка поєднала здобутки античної культури з християнством. Саме завдяки священнослужителям-літописцям до сучасників дійшли і давньоруська політична міфологія, і тексти окремих політико-правових документів релігійного та світського характеру.

Формування системи державно-правових поглядів ран­ньофеодальної Київської Русі відбувалося під впливом полі­тичних, економічних, культурних та релігійних чинників.

Серед них заходи зі зміцнення державного суверенітету, розвитку відносин і торгівлі з іншими країнами, введення християнства, виникнення першого джерела права — Руської Правди, ознайомлення з творами античних філософів.

Дата добавления: 2014-01-07