Питання держави та права в «Повісті временних літ», «Слові о полку Ігоревім») Закріплення політико-правової ідеології в «Руській Правді». «Моління Даниїла Заточеника»

Політико-правові проблеми в літописах Київської Русі

Домагання церкви знайшли концептуальне відображен­ня в теологічному вченні про «богоугодного володаря» з ідеєю династичного князювання. Творцем концепції був ігумен печорського монастиря Феодосій (помер 1074 p.), який закликав світських володарів опікуватися православ'­ям, захищати церковні інтереси і водночас застерігав від надмірних втручань з боку церкви в справи світської влади. Важливим джерелом наших знань про Русь є літо­писи.

Погляди Феодосія надалі розвинув Нестор-літописець, творець першої православної доктрини династичного кня­зювання. Серед них насамперед виділяється така значна історична і політична пам'ятка, як «Повість временних літ», створена у 1113–117 pp. Ідеєю династичного князювання пронизана «Повість временних літ». У «Повісті...» Нестор розглядає іс­торію як протиборство сил добра і зла (добро від Бога, зло від Диявола). Різні покарання посилає Бог на неправедних володарів. Всі нещастя, які випали на долю Київської Рус (усобиці, навали кочівників) - є «батіг» Бога, кара за лукавство тих, хто править. Всю відповідальність за нещастя на Русі Нестор покладає на князів. Літописець пропонує вихід із кризового становища - князі не повинні порушувати настанов церкви, тільки тоді вони можуть розраховувати на милість божу. Основною настановою церкви, яку не можна порушувати, є принцип династичного князювання: коли князь владарює у своєму уділі. Нестор оголосив удільно-династичне князювання - єдиною встановленою Богом справедливою формою правління.

"Повість временних літ" - видатна літописна памятка епохи Київської Русі. Свою назву вона отримала за першими рядками, що давньоруською мовою звучали так: "Се повести времянъных лет, откуда есть пошла Русская земля, кто в Киеве нача) первее княжити и откуду Русская земля стала есть".

У творі автор порушив державно-правові проблеми.

1. Визначив місце східних слов’ян серед європейських і азійських народів (детально розповідав про їхнє розселення, наголо­шуючи на спільності їхніх культури, мови, писемності).

2. Дав розгорнуту відповідь на питання щодо походження руської держави (спростовував візантійську концепцію про виник­нення Київської держави в результаті хрещення Русі під впливом Візантії, вивів її із суспільного договору між народом і князями, яким народ довірив "володіти та княжити", але при цьому до­тримується хибної теорії про "варязьке" походження руської держави, що свідомо висувалася феодалами для обґрунтування свого панування над народом).

3. Обґрунтовував ідею династичного князювання (кожен князь володарює в своєму уділі) як єдину справедливу форму правління, встановлену Богом.

4. Визначив як критерії діяльності князів результати, наслідки їхнього правління для держави та народу.

5. Обстоював союз, співпрацю між світською та духовною владою.

6. Висловив свою (позитивну) думку щодо народних зборів (віч), боярської думи, правових звичаїв.

7. Через увесь твір провів ідею величі, єдності та незалежності Русі. Зміцнення політичної влади Київського князя й об'єднання навколо Києва всіх князів, на думку автора, - запорука припи­нення князівських міжусобиць і чварів, які призводять до розпаду держави.

8. Закликав князів засвоювати позитивний досвід (уроки) своїх попередників і використовувати його для зміцнення держави.

Дата добавления: 2014-01-07