Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора. Комунікативні ознаки культури мови

План

Лекція 2. Основи культури української мови

Формули заперечення, відмови

Висока тональність	Нейтральна тональність	Фамільярна тональність
Нас це не влаштовує Шкодуємо, але ми мусимо (повинні) відмовитися	Ні, ні, це не так. Я не згодний Не можна// Не можемо Цього бути не може Це неможливо Ви не маєте рації Ви помиляєтесь Не треба Це даремна трата часу	Ні, не так це Я не згодний Це неточно Ні, не бажаю Ні в якому разі Це виключено Я заперечую це На жаль, не зможу Нізащо Нічого подібного Не треба Про це не може бути й мови Не варто про це нагадувати Дякую, не можу Не гай даремно часу

З-поміж названих формул вітань лише формула Добрий день може вживатися у трьох тональностях – високій, нейтральній і фамільярній, в останніх двох – і Добридень. Інші формули-вітання: Доброго ранку, Добривечір і подібні в офіційних сферах не використовуються

Форми звертань Здрастуй, Здрастуйте сприймаємо як непоширені, стилістично марковані.

Висока і нейтральна тональності є відкритими для варіантності, вони лімітуються високою нейтральністю.

Таким чином, знання національного мовленнєвого етикету, вміння користуватися ним у комунікативних актах є ознакою як мовної, так і загальної культури.

1. Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора. Комунікативні ознаки культури мови.

2. Комунікативна професіограма фахівця.

3. Словник у професійному мовленні. Типи словників. Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури.

4. Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет. Стандартні етикетні ситуації. Парадигма мовних формул

Література

Основна

1. Гриценко Т. Б. Українська мова та культура мовлення: Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 536 с.

2. Кацавець Г. М., Паламар Л. М. Мова ділових паперів: Підручник. – 2-ге вид., К.: Алеута, 2005. – 328 с.

3. Мозговий В. І. Українська мова у професійному спілкуванні: Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 592 с.

Додаткова

1. Барановська Л. В. Навчання студентів професійного спілкування. – Біла Церква, 2002. – 2565 с.

2. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики. – К.: Видавничий центр «Академія», 2004.

3. Климова К. Я. Основи культури і техніки мовлення: Навч. посібник. – 2-е вид., випр. і доп. – К.: Ліра – К., 2007. – 240 с.

4. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2006.

5. Українська мова. Енциклопедія / Редкол. Русанівський В. М., Тараненко О. О. (співавтори), М. П. Зяблюк та ін. – К.: «Укр. енцикл.», 2000. – 752 с.

Словники

1. Великий тлумачний словник української мови: Близько 40000 слів/ уклад. Т. В. Ковальова. – Х.: Фоліо, 2005. – 768 c.

2. Головащук С. І. Правописний словник. – К., 1999. – 607 с.

3. Дзюбишина-Мельник Н.Я., Дужик Н.С., Єрмоленко С.Я. та ін.: Культура мови на щодень / Дзюбишина-Мельник Н.Я., Дужик Н.С., Єрмоленко С.Я. та ін. – К.: Довіра, 2000. – 169 с.

4. Демська О., Кульчицький І. Словник омонімів. – Львів: Видавництво «Фенікс», 1996. – 224 с.

5. Жайворонок В. В. Велика чи мала літера? Словник-довідник. Близько 10000 номінацій. – К.: Наукова думка, 2004. – 203 с.

6. Коломієць М., Морозова Л. Словник іншомовних слів: Близько 3000 слів. – К.: Освіта, 1998. – 190 с.

7. Мацько Л. И. Русско-украинский и украинско-русский словарь: Отличающаяся лексика / Л. И. Мацько, О. М. Сидоренко, С. В. Шевчук. -2-е изд., доп. – К.: Вища школа, 1995.

8. Новий російсько-український словник-довідник: Близько 65 тис.слів / С. Л. Єрмоленко, К. В. Ленець, Л. О. Пустовіт. – К.: Довіра, 1996. – 798 с.

9. Полюга Л. М. Словник антонімів української мови / За ред. Л. С. Паламарчука. – 2-е вид., доп. і випр. – К.: Довіра, 2001. – 275 с. – (Словники України). – Бібіліогр.: с. 197 – 198.

10. Словник скорочень в українській мові/ Уклад. Н. Д. Гула та ін.; ред-упоряд. В. В. Жайворонок, М. М. Фещенко; за ред. Л. С. Паламарчука. – К.: Вища шк., 1988. – 512 с.

11. Ужченко В. Д. Фразеологічний словник. – К.: Освіта, 1998. – 224 с.

12. Український орфографічний словник / Уклад. М. М. Пещак та ін. – 3-тє вид., перероб. та доп.– К.: Довіра, 2002. – 1006 с.

13. www.mova.info

Усебічному розвиткові особистості сприяє висока культура мови – дотримання мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування. Культура мови – це ще й загальноприйнятий мовний етикет: типові формули привітання, прощання, побажання, запрошення. Вони змінюються залежно від ситуації спілкування, від соціального стану, освітнього, вікового рівнів, від статі тих, хто спілкується.Відтак поняття «культура мови» включає в себе два ступені опанування літературної мови: правильність мови, тобто дотримування норм літературної мови, і мовна майстерність, тобто не тільки дотримування літературних норм, а й уміння вибирати із співіснуючих варіантів найбільш точний, стилістично і ситуативно доречний, виразний. Тому, що висока культура мови передбачає високу загальну культуру людини, культуру мислення, свідому любов до мови.

Культура мови починається з самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується й розвивається там, де носіям національної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова в різних суспільних середовищах, а також у контексті інших мов. Тобто культура мови пов’язана з соціологією та психологією не тільки в плані вироблення моделей, зразків мовної поведінки, а й щодо формування мовної свідомості.

Культура мови покликана оцінювати доречність, доцільність або недоречність, недоцільність використання різних засобів мовного вираження. Вона виступає тим чутливим інструментом, що першим помічає явища в лексиці, фразеології, граматиці, підказує мовцям стилістичне забарвлення мовних форм, попереджає про втрату словом його інформативного й емоційного заряду.

Головним завданням культури мови є:

· виховання навичок літературного спілкування;

· пропаганда й засвоєння літературних норм у слововжитку, граматичному оформленні мови, вимові та наголошенні;

· несприйняття спотвореної мови, або суржику.

Коротко схарактеризуємо основні комунікативні ознаки культури мови:

· змістовність (потрібно продумувати текст і основну думку висловлювання; розкривати їх повно; говорити й писати лише те, що добре відомо; не говорити й не писати зайвого; добирати матеріал, якого не вистачає);

· логічність і послідовність (говорити й писати логічно, зв’язно, за написаним або продуманим планом (тезами); дбати про переходи («місточки»), висновки, узагальнення; уникати логічних помилок);

· точність (добирати слова й будувати речення так, щоб найточніше передати зміст висловлювання; при потребі користуватися тлумачним словником);

· багатство (використання різноманітних мовних засобів, уникання невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій);

· правильність (дотримання мовних норм);

· виразність і образність (добирати слова й будувати речення так, щоб якнайточніше передати думку, бути оригінальним і вміти впливати на співрозмовника);

· доречність (ураховувати, кому адресовано висловлювання, прогнозувати, як воно буде сприйняте співрозмовником за певних обставин спілкування).

Мова усного професійного спілкування, окрім названих ознак, включає й такі:

· відповідність між змістом і мовними засобами;

· відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення;

· відповідність між мовними засобами та стилем викладу;

· вживання сталих словосполучень; нешаблонність у побудові висловлювання;

· виразність дикції;

· відповідність інтонації мовленнєвій ситуації.

Відтак, культура мови в житті професійного комунікатора відіграє провідну роль. Головна складність в оволодінні усним мовленням полягає у необхідності визначити на слух, інтуїтивно доцільність або недоцільність того чи іншого слова, звороту, інтонації, манери мови у кожному конкретному випадку. За висловом французького письменника Ф.Ларошфуко, «істинне красномовство полягає в тому, щоб сказати все, що треба, але не більше». Отже, багато говорити й багато сказати – поняття нетотожні.

Культура мови людини безпосередньо залежить від багатства її індивідуального лексикону (словникового запасу). До того ж, багатство мови визначається й смисловим насиченням слова, що створюється правильним і доречним застосуванням в усному мовленні синонімів, омонімів, паронімів, багатозначних слів. Емоційне забарвлення текст отримує завдяки використанню різних суфіксів, фразеологізмів, прислів’їв та приказок. А значно збіднюють мову, роблять її невиразною штампи та канцеляризми (наприклад: спрямувати увагу на виконання завдань замість старанно виконувати завдання). Подібні вислови доречні в офіційно-діловому спілкуванні, де в певних ситуаціях виникає необхідність їх вживання.

Оскільки поняття мова й мовлення взаємозалежні, варто поряд з поняттям культура мови вирізняти й культура мовлення.

Культура мовлення – це система вимог, регламентацій щодо вживання мови в мовленнєвій діяльності (усній і писемній).

Проблема культури мовлення проявляється в таких основних аспектах: нормативність, естетичність, поліфункціональність мовлення.

Нормативність – це дотримання правил усного й писемного мовлення: правильне наголошування, інтонування, слововживання, будова речень, діалогу, тексту тощо. Нормативність – це "технічна" сторона мовлення, дотримання загальноприйнятих стандартів. Мова наша багата, їй властива розвинена синоніміка та варіантність на фонетичному, лексичному й граматичному рівнях. Наше завдання – розвинути в собі здатність оптимального вибору мовних засобів відповідно до предмета розмови, мовленнєвої ситуації.

Естетичність мовлення – це реалізація естетичних уподобань мовця шляхом використання естетичних потенцій мови. Оптимально дібраний темп і звучність мовлення, уникнення нагромадження приголосних чи голосних, різноманітність синтаксичних конструкцій, доречність цитати чи фразеологізму, прислів'я чи приказки, тропів чи фігур, узагалі нестандартність мовлення – усі ці та інші резерви мови.

Поліфункціональність мовлення – це забезпечення застосування мови в усіх перелічених аспектах, у кожній сфері спілкування. Коли ж людина змушена через необхідність вживати слова іншої мови, то є підстави говорити хіба що про культуру повторного суржика. А саме в такій ситуації опиняються зараз мовці в технічній, виробничій, діловій та деяких інших сферах.

Культура мовлення несумісна з багатослів'ям, словоблуддям, фальшивою патетикою, славослів'ям.

Культура усного ділового мовлення передбачає багато чинників, що визначають рівень мовлення комунікатора:

· знання норм літературної мови;

· ерудиція і світогляд людини;

· культура мислення;

· ступінь володіння технікою мислення;

· психологічна і комунікативна культура мовця;

· вміння працювати в колективі;

· вміння коректно викладати свої думки;

· мовне чуття;

· професійна підготовка тощо.

Таким чином, традиційно усталена регламентованість ділового спілкування вимагає уважного ставлення мовця до використання мовних засобів.

Дата добавления: 2014-01-07