Моніторинг за станом земельних ресурсів та його значення

Система контролю за використанням і охороною земель містить у собі ведення моніторингу земель. Моніторинг земель є складовою частиною моніторингу за станом навколишнього природного середовища і являє собою систему спостереження за станом земельного фонду, у тому числі земель, розташованих у зонах радіоактивного забруднення. Згідно ст. 192 Земельного кодексу основним завданням моніторингу земель є прогноз еколого-економічних наслідків деградації земельних ділянок з метою запобігання або усунення дії негативних процесів.

Введення в країні моніторингу земель одержало законодавче закріплення в Земельному кодексі. Більш конкретно його структура, завдання, зміст і порядок ведення визначені в Положенні про моніторинг земель[4]. Об'єктом моніторингу є весь земельний фонд незалежно від форм власності на землю. В залежності від охоплюваних територій розрізняють: глобальний (пов'язаний з міжнародними науково-технічними програмами), національний (охоплює всю територію України), регіональний (на територіях, які характеризуються єдністю фізико-географічних, екологічних і економічних умов), локальний (на територіях нижче регіонального рівня, до територій окремих земельних ділянок і елементарних структур ландшафтно-екологічних комплексів) моніторинг.

Моніторинг земель складається з систематичних спостережень за станом земель (зйомки, обстеження і розвідування), виявлення змін, а також оцінки стану земель і процесів, які відбуваються з землями. Спостереження за станом земель в залежності від терміну та періодичності їх проведення поділяються на: базові (вихідний, фіксуючий стан об'єкта спостережень на момент початку ведення моніторингу земель), періодичні (через рік або більше) та оперативні (фіксуючі поточні зміни).

Здійснення моніторингу земель забезпечує Держкомзем за участю Мінекоресурсів, Мінагрополітики, Української академії аграрних наук, Національного космічного агентства та інших міністерств, відомств і установ. Основою технічного забезпечення моніторингу є національна автоматизована інформаційна система.

Інформація, отримана в процесі ведення спостережень за станом земельного фонду, узагальнюється по районах, містах, областях, Автономній Республіці Крим, а також по окремих природних комплексах та передається в пункти збору автоматизованої інформаційної системи обласних, Київського і Севастопольського міських головних управлінь земельних ресурсів та Державного комітету по земельних ресурсах і єдиному кадастру Автономної Республіки Крим. На підставі зібраної інформації і результатів оцінки стану земельного фонду складаються щорічні доповіді, оперативні зведення, прогнози та рекомендації, які представляються в місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого і регіонального самоврядування і Держкомзем для вжиття заходів по запобіганню наслідкам негативних процесів.

Постановою Верховної Ради «Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки»[5] від 5 березня 1998 року передбачене створення Державної системи екологічного моніторингу, складовою частиною якої повинен стати земельний моніторинг.

Державна система екологічного моніторингу – це інтегрована інформаційна система, що здійснює збирання, збереження та оброблення екологічної інформації для відомчої та комплексної оцінки та прогнозування стану природних середовищ, біоти та умов життєдіяльності, вироблення обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних соціальних, економічних та екологічних рішень на всіх рівнях державної виконавчої влади, удосконалювання відповідних законодавчих актів, а також виконання зобов'язань України з міжнародних екологічних угод, програм, проектів і заходів. На відміну від контролю за використанням і охороною земель, що є управлінською діяльністю в сфері державного управління земельним фондом, моніторинг земель обмежується збором, узагальненням, оцінкою і передачею інформації про стан земель і зміни, пов’язані з ними.

Дата добавления: 2014-01-07