Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції

Наявність у її змісті ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, та її місця проживання або місцезнаходження, а також ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місця проживання або місцезнаходження обумовлюється визначенням належного суб'єкта оскарження та кола осіб, які беруть участь у справі. Посилання у скарзі на рішення (ухвалу), що оскаржується, необхідне для правильного з'ясування об'єкта оскарження. Неправильність застосування судом норм матеріального права обумовлюється незастосуванням або неналежним застосуванням норм матеріального права, а порушення норм процесуального права — незастосуванням процесуальних норм, що стало причиною винесення незаконного рішення. Д. Д. Луспеник та Н. Ю. Сакара обґрунтовано пропонують внести зміни до ст. 326 ЦПК щодо змісту касаційної скарги, оскільки у вказаному документі особа зобов'язана не лише зазначати, у чому полягає суттєве порушення або

неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, а й обгрунтувати з наведенням відповідних матеріалів (статистична інформація, рішення судів, з яких вбачається неоднакове застосування відповідного закону, та ін.), що касаційна скарга має бути допущена до розгляду судом касаційної інстанції.

У клопотанні, передбаченому п. 6 ч. 2 ст. 326 ЦПК, особа, яка подає касаційну скаргу, вимагає вирішити питання про скасування судового рішення (ухвали) з направленням справи на новий розгляд, з ухваленням нового рішення тощо. Разом з цим особа може заявити клопотання

про поновлення строку на касаційне оскарження та про зупинення виконання рішення (ухвали), що оскаржується. У касаційній скарзі також зазначається перелік письмових матеріалів, що додається до скарги.

У випадку подання скарги представником особи, що незадоволена судовим рішенням, до касаційної скарги має бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника. Зміст ч. 4 ст. 326 ЦПК дозволяє зробити висновок про те, що вказані документи

мають додаватись до скарги незалежно від того, чи містяться вони в матеріалах цивільної справи, яка є предметом розгляду суду касаційної інстанції. Таке положення правової норми обґрунтовується тим, що при надходженні касаційної скарги суддя-доповідач не має можливості здійснити висновок про те, чи належна особа її підписала, оскільки касаційна скарга отримується судом касаційної інстанції без матеріалів цивільної справи. Остання, відповідно до ст. 328 ЦПК, витребовується суддею-доповідачем при оформленні касаційної скарги відповідно до вимог ст. 326 ЦПК.

Частина 5 ст, 326 ЦПК як вимогу до змісту містить обов'язкове подання касаційної скарги з копіями відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Аналогічна вимога встановлена цією нормою стосовно копій матеріалів, що додані до касаційної скарги, а також відносно копій оскаржуваних рішень (ухвал) судів першої та апеляційної інстанцій. Виходячи із змісту лише касаційної скарги, неможливо зробити висновок про наявність порушень судом при винесенні оскаржуваних рішень (ухвал) норм матеріального чи процесуального права. Тому при надходженні справи суддя-доповідач перевіряє відповідність скарги виключно вимогам ст. 326 ЦПК. Одночасно із вирішенням питання про прийняття касаційної скарги до розгляду суддя-доповідач у разі задоволення заявленого особою клопотання зупиняє виконання рішення

(ухвали), що оскаржується. У разі позитивного вирішення останнього виконання судового акта зупиняється на час розгляду справи судом касаційної інстанції, а при наступному скасуванні рішення (ухвали) і направленні цивільної справи на новий розгляд — до вирішення справи по суті.

Обов'язковою передумовою подання касаційної скарги є сплата особою, яка подає скаргу, необхідної суми судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Невиконання цих умов тягне за собою винесення суддею-доповідачем ухвали про залишення позовної заяви без руху із наданням терміну для сплати вказаних платежів. При своєчасній сплаті останніх касаційна скарга вважається поданою в день первісного її подання. При їх несплаті скарга повертається особі судовою ухвалою, однак повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до касаційного суду за умови дотримання передбачених процесуальним законом строків на касаційне оскарження або поновлення цих строків судом касаційної інстанції. Якщо відповідно до законодавства особу звільнено від сплати судових витрат, до скарги необхідно додавати також документи, якими це підтверджується.

Визначені у процесуальному законодавстві вимоги щодо форми і змісту касаційної скарги мають юридичне значення. У цивільному процесі, який ґрунтується на засадах змагальності та диспозитивності, набуває особливого значення зміст касаційної скарги, оскільки саме в межах зазначеного документа суд касаційної інстанції перевірятиме правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального або процесуального права. їх недодержання тягне настання процесуальних наслідків, передбачених ст. 121 ЦПК, які є обмеженими та розширеному тлумаченню не підлягають. Наприклад, особу не можна обмежити в реалізації права на касаційне оскарження з підстав, визначених у ст. 121 ЦПК, з приводу подання касаційної скарги російською мовою. Це суперечить ст. 10 Конституції України, відповідно до ч. 3 якої в нашій країні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Крім того, у нормах ЦПК забезпечено право осіб, що беруть участь у справі й не володіють мовою, якою провадиться судочинство, робити заяви, давати пояснення і показання, виступати в суді та заявляти клопотання рідною мовою, а також користуватися послугами перекладача.

Як бачимо, вимоги процесуального законодавства щодо юридичного значення форми та змісту касаційної скарги потребують значної майстерності юристів при підготовці таких документів. З огляду на це варта уваги точка зору М. Сірого, котрий з метою забезпечення кваліфікованої підготовки обґрунтувань касаційного оскарження пропонує користуватися поширеною у світовій практиці моделлю, згідно з якою можливість виступати в касаційному суді й готувати обґрунтування касаційного оскарження надається виключно висококваліфікованим адвокатам, у тому числі тим, що мають наукові звання й ступені та працюють у сфері юридичної науки.

3. Підготовка справи до розгляду в суді касаційної інстанції та її розгляд

При підготовці справи до судового розгляду суддя-доповідач готує доповідь, у якій викладає обставини, необхідні для ухвалення рішення суду касаційної інстанції, з'ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі, у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали). Суддею-доповідачем не може бути суддя, який раніше брав участь у вирішенні цієї справи в суді першої чи апеляційної інстанцій.

У межах підготовки справи до касаційного розгляду суддя-доповідач готує письмову доповідь, де в розгорнутому вигляді викладає обставини, необхідні для ухвалення рішення суду касаційної інстанції, та з'ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі.

Оскільки питання про відповідність касаційної скарги вимогам ст. 326 ЦПК вирішується суддею-доповідачем за правилами статей 327 та 328 ЦПК, то при підготовці справи до розгляду суддею досліджуються матеріали справи та готується доповідь, у якій викладаються обставини, необхідні для ухвалення рішення суду касаційної інстанції, та з'ясовуються питання про склад осіб, які беруть участь у справі. Сам факт підготовки справи до розгляду свідчить про те, що оскаржуване рішення (ухвала) переглядатиметься судом касаційної інстанції по суті. У доповіді суддя-доповідач викладає, які обставини справи слід з'ясувати для прийняття відповідного рішення судом касаційної інстанції. Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у розгляді справи касаційним судом, суддя-доповідач повинен виходити із визначених меж оскарження та з доцільності участі у справі зазначених суб'єктів.

При характеристиці ролі судді-доповідача вбачаються логічними твердження Л. Ф. Лесницької про те, що існуючий порядок у ряді випадків приводить до підміни колегіального розгляду скарги на рішення, що набрало законної сили. Мова йде про одноособове вирішення

суддею-доповідачем питання про наявність чи відсутність підстав для скасування чи зміни судового рішення. Разом з тим у ст. 332 ЦПК містяться певні юридично-технічні неточності та невідповідності. Згідно із ч. 1 ст. 332 ЦПК попередній розгляд справи має бути проведений у нарадчій кімнаті, а ч. 2 ст. 332 ЦПК передбачає проведення попереднього розгляду у формі судового засідання.

Судове засідання є процесуальною формою судового розгляду, а нарадча кімната та прийняття рішення в нарадчій кімнаті — частина судового засідання. Тому, на наш погляд, вимоги частин 1 та 2 ст. 332 ЦПК є очевидною неузгодженістю щодо умов та процедур проведення попереднього розгляду справи касаційним судом.

Попередній розгляд справи як окрема процедура касаційного провадження спрямований на з'ясування всіх необхідних обставин для правильного висновку про законність оскаржуваного рішення. Попередній розгляд справи проводиться у формі судового засідання без участі заінтересованих осіб колегією у складі трьох суддів. На особливість попереднього розгляду справи як окремої процедури, яка притаманна лише касаційному провадженню, вказує В. І. Тертишніков.

Проведення судового засідання у нарадчій кімнаті саме по собі викликає певні заперечення, оскільки функціональне призначення нарадчої кімнати зводиться до ухвалення рішення (ухвали) судом. Стаття 195 ЦПК закріплює правило про те, що нарадчою кімнатою має бути спеціально обладнане для прийняття судових рішень приміщення, а не для проведення судових засідань.

Відповідно до ч. З ст. 332 ЦПК у попередньому розгляді касаційний суд відхиляє касаційну скаргу та залишає оскаржуване рішення без змін за відсутності підстав для скасування судового рішення чи скасовує судове рішення за наявності підстав для обов'язкового скасування судового рішення незалежно від доводів касаційної скарги без проведення розгляду справи. Висновок щодо визначення підстав для задоволення касаційної скарги чи залишення в силі судового рішення грунтується на доповіді судді-доповідача після вивчення ним цивільної справи. Зазначена норма, як і цивільне процесуальне законодавство в цілому, не визначає перелік підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення. На наш погляд, виходячи із змісту ч. 3 ст. 335 ЦПК, такими підставами є порушення судами норм права в тих випадках, коли касаційний суд може зробити висновок без урахування пояснень учасників спірних процесуальних правовідносин та розгляду справи в порядку ст. 333 ЦПК.

Частина 5 ст. 332 ЦПК передбачає випадки призначення справи до судового розгляду. Справа призначається до розгляду і в тому випадку, якщо хоч один суддя із складу суду дійшов такого висновку. У касаційному порядку справа розглядається колегією у складі п'яти суддів без повідомлення осіб, які беруть участь у справі. У зв'язку з цим необхідно зазначити, що в раніше діючому цивільному процесуальному законодавстві закріплювалось правило, що розгляд справи судом касаційної інстанції відбувався колегією у складі 2/3 палати. На нашу думку, таке положення законодавства піддавалось справедливій критиці в юридичній літературі, оскільки розгляд справи в касаційному порядку меншим складом суду сприятиме більш оперативному

розгляду справи судом касаційної інстанції.

У разі необхідності особи, які брали участь у справі, можуть бути викликані для надання пояснень у справі. У цілому порядок судового розгляду в касаційному суді суттєво відрізняється від розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, де заінтересована особа попереджається про час та місце розгляду справи. Розгляд справи в судах першої чи апеляційної інстанції за відсутності таких осіб, яких не було повідомлено про час та місце розгляду справи, є безумовною підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд. У суді касаційної інстанції справа розглядається, за загальним правилом, без повідомлення осіб, які беруть участь у справі. Частина 1 ст. 333 ЦПК передбачає, що зазначені особи можуть бути викликані в судове засідання касаційного суду для надання пояснень у справі в разі необхідності. Проте цивільне процесуальне законодавство не визначає переліку таких випадків. На наш погляд, обмеження для осіб, що беруть участь у справі, на участь у розгляді справи касаційним судом мають обґрунтований характер. Виходячи з цього не можна погодитися з думкою окремих науковців про необхідність закріплення на законодавчому рівні положення, згідно з яким кожний етап перевірки законності судового рішення, що набрало законної сили, має здійснюватись у судовому засіданні із заслуховуванням позицій осіб, які беруть участь у справі.

Обмеження щодо участі в суді касаційної інстанції осіб, які брали участь у справі, можуть бути предметом критики з точки зору обмеження доступу до суду або полеміки щодо доцільності змін у ч. 1 ст. 333 ЦПК. На відміну від точки зору Я. Зейкана, ми вважаємо, що існуючі правила щодо участі у касаційному провадженні осіб, що брали участь у справі, не можна визнати обмеженням доступу до суду. При цьому ми виходимо з вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини. Так, у справах Монелля проти Швеції (рішення від 22 лютого 1984 р.) та Моріс проти Швеції (рішення від 2 березня 1987 р.) перед судом постало питання про можливість відступу від принципу відкритого розгляду справи, на якому особа може бути присутньою і відстоювати свої позиції, з урахуванням особливості національного процесуального права.

Суд постановив, що якщо розгляд у суді першої інстанції був гласним, відсутність участі особи в судах вищих інстанцій може бути виправдана особливостями процедури. Якщо скарга зачіпає виключно питання права, а не факту, то, на думку Суду, вимоги гласного розгляду є дотриманими і тоді, коли заявнику не була надана можливість особисто бути заслуханим у касаційному суді. Прийняття касаційним судом рішення без усного розгляду існує і в окремих країнах СНД. Наприклад, згідно з практикою Касаційної палати Верховного суду Грузії касаційний суд застосовує це право й у випадках порушення матеріальних та процесуальних норм чи винесення рішення без порушення цих норм. Це має бути настільки очевидно, що відсутня необхідність у розгляді цього питання за участю сторін.

Необхідно відмітити і ту обставину, що рішення без усного розгляду справи ухвалюється не одноособово суддею касаційного суду, а повним складом касаційної палати з трьох суддів. Після відкриття судового засідання головуючим суддя-доповідач доповідає зміст оскаржуваного рішення та доводи касаційної скарги. Якщо в судовому засіданні присутні особи, які беруть участь у справі, вони дають пояснення в порядку, визначеному ч. 4 ст. 333 ЦПК. Зазначена норма не передбачає можливості дачі пояснень особами, відносно яких суд вирішив питання про їх права й обов'язки та котрі не належать до кола осіб, які беруть участь у справі. Вважаємо, що останні повинні мати право давати пояснення в засіданні суду касаційної інстанції як суб'єкти права на касаційне оскарження. Проте особливість касаційного провадження в частині обмеження участі при розгляді справи осіб, що беруть участь у справі, є однією з відмінних рис вітчизняної касації. Тому, як зазначалося, така обставина не є порушенням принципу, згідно із змістом якого учасники процесу мають право не лише бути вислуханими, а й бути почутими судом. Можливість для осіб, які беруть участь у справі, наведення в суді касаційної інстанції тільки тих доводів у своїх поясненнях, які стосуються підстав касаційного розгляду справи, обумовлюється межами та підставами касаційного оскарження. Якщо особа бажає доповнити по суті чи змінити вимоги касаційної скарги, то вона вправі виконати такі дії протягом строку на касаційне оскарження відповідно до ст. 330 ЦПК.

На етапі розгляду справи судом касаційної інстанції особа не наділена можливостями вчиняти дії, визначені у ст. 330 ЦПК. При дачі своїх пояснень у судовому засіданні під час розгляду справи особа вправі давати пояснення з обмеженнями, визначеними у ч. 5 ст. 333 ЦПК. 3а необхідності суд може оголосити перерву в розгляді справи або відкласти її розгляд. Зазначені процесуальні дії проводяться судом за правилами їх вчинення в суді першої інстанції. Оскільки норми, що регулюють касаційне провадження, не передбачають наслідків неявки до судового засідання заінтересованих осіб, викликаних у порядку ч. ст. 333 ЦПК, то суд касаційної інстанції вправі відкласти розгляд справи. У випадку повторної неявки таких осіб у судове засідання касаційний суд вправі розглянути справу за наявними матеріалами або, за наявності підстав, скасувати оскаржуване рішення та залишити заяву без розгляду на підставі того, що належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання без поважних причин або повторно не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Особливість прояву цивільного процесуального права в касаційному провадженні відбивається у тому, що право розпорядження правами щодо ліквідації спору належить сторонам незалежно від того, хто з них є ініціатором звернення до касаційного суду. Порядок та наслідки вчинення сторонами вказаних дій регламентуються відповідними нормами провадження по справі у суді першої інстанції (статті 174, 175,205 ЦПК). У разі задоволення судом заяв про відмову від позову та про затвердження мирової угоди слід враховувати те, що затвердження судом мирової угоди як форма вирішення спору є спрощеною процесуальною процедурою, в якій не передбачено обов'язку доказування та оцінки доказів. Відповідно до статей 31 та 175 ЦПК сторони мають право на укладання мирової угоди на будь-якій стадії процесу. Заява про укладення мирової угоди між сторонами долучається до справи. До затвердження мирової угоди між сторонами суд роз'яснює їм наслідки відповідних процесуальних дій. Про затвердження мирової угоди суд постановляє ухвалу, якою одночасно закриває провадження у справі. Суд при закритті провадження у справі за вказаними підставами лише має перевірити, чи не порушує норм законодавства реалізація сторонами вказаних диспозитивних прав та чи не зачіпає їх реалізація прав та обов'язків осіб, які не були залучені до розгляду справи.

Цивільне процесуальне законодавство не закріплює право відповідача при перегляді рішення (ухвали) судом касаційної інстанції визнати позов. Це обумовлюється тим, що касаційний суд не розглядає спір по суті, а переглядає винесені за результатами розгляду справи

рішення чи ухвали. У юридичній літературі пропонується обмежити позивача в реалізації

окремих процесуальних прав на стадії нового розгляду справи після скасування рішення судом касаційної інстанції (надавати докази, змінювати предмет чи підстави позову). Вважаємо, що реалізація в цивільному процесуальному законодавстві такої пропозиції не повинна бути безмежною, а можлива з урахуванням висновків і мотивів суду касаційної інстанції, з яких скасоване рішення. Діяльність касаційного суду спрямована на забезпечення законності рішень суду першої та апеляційної інстанцій, на виправлення судових помилок, які вплинули на правосудність судового рішення. Законність судового рішення полягає як у дотриманні судом при винесенні рішення або ухвали норм матеріального та процесуального права, так і в належному тлумаченні норм права.

Після розгляду справи суд касаційної інстанції оголошує про прийняте рішення (ухвалу) особам, які беруть участь у справі. Рішення і ухвала суду касаційної інстанції набирають законної сили з моменту їх оголошення. З цього ж моменту скасовані рішення та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу. Після закінчення касаційного провадження справа протягом десяти днів повертається до суду, який її розглядав.

Дата добавления: 2014-01-07