Операції з міжнародних торговельних розрахунків

Банки, які одержали ліцензію Національного банку України на проведення операцій з іноземною валютою, здійснюють міжнародні розрахунки за дорученням своїх клієнтів у трьох загальноприйнятих формах: банківський переказ, інкасо та акредитив. Форми розрахунків — це способи оформлення, передавання та оплати платіжних та товаросупроводжувальних документів, які склалися в міжнародній банківській та комерційній практиці. Вибір конкретної форми розрахунків визначається за погодженням сторін і фіксується в розділі «Умови платежу» зовнішньоторговельної угоди.

Банківський переказ. Банківський переказ являє собою просте доручення банку своєму банку-кореспонденту виплатити певну суму грошей за дорученням та за рахунок переказодавця іноземному одержувачу (бенефіціару) з вказівкою способу відшкодування виплаченої суми. Банківський переказ здійснюється безготівковим способом за допомогою платіжних доручень, адресованих одним банком іншому.

Переказні операції банки виконують тільки після подання платником у банк платіжного доручення на оплату контракту. За даної форми розрахунків в обов’язки банку входить лише переказ платежу з рахунку переказодавця на рахунок переказоодержувача в момент подання платіжного доручення (рис. 8.1).

Рис. 8.1. Схема розрахунку банківським переказом

Після укладення контракту (1) між імпортером та експортером імпортер направляє в банк заяву на переказ (2). Поставка товару (3) може передувати переказу або відбуватися за ним, що визначається контрактом та валютним законодавством країн.

Банк імпортера, прийнявши платіжне доручення від імпортера, направляє від свого імені платіжне доручення (4) у відповідний банк експортера. Одержавши платіжне доручення, банк експортера перевіряє його справжність та завершує операцію щодо зарахування коштів (5) на рахунок експортера.

Інкасо — це доручення експортера (кредитора) до свого банку одержати від імпортера (платника, боржника) безпосередньо або через інший банк певну суму або підтвердження (акцепт) того, що ця сума буде виплачена у встановлений термін.

Базою для проведення операцій документарного інкасо є «Уніфіковані правила по інкасо» (УПІ), розроблені Міжнародною Торговельною Палатою і визнані банками.

Згідно з УПІ інкасо — це операція, яка здійснюється банком на підставі одержаних інструкцій з документами з метою:

¾ одержання акцепту та/або платежу;

¾ видачі комерційних документів проти акцепту та/або платежу;

¾ видачі документів на інших умовах.

Залежно від видів документів, за якими здійснюється інкасова операція, визначають два види інкасо:

¾ чисте інкасо, тобто інкасо тільки фінансових документів;

¾ документарне інкасо — інкасо комерційних документів, які іноді супроводжуються фінансовими документами, або інкасо тільки комерційних документів.

Головними комерційними документами є комерційні рахунки, або рахунки-фактури. Комерційний рахунок виставляється на покупця і містить суму, представлену до платежу, повне та точне найменування товару.

Транспортний документ є основою для оформлення комерційного рахунку. До транспортних документів належать:

¾ коносаменти (морські та річкові), які дають право власності на товар їх держателям;

¾ накладні;

¾ акти прийняття-передавання товару, а також поштові кви­танції та ін.

Страхові поліси та страхові сертифікати свідчать про присутність договору страхування вантажу. Учасниками інкасової операції є:

довіритель — клієнт, який доручає операцію з інкасування своєму банку;

банк-ремітент — банк, якому довіритель доручає операцію з інкасування;

банк-інкасатор — будь-який банк, що не є банком-ремітентом, котрий бере участь в операції з виконання інкасового доручення;

репрезентуючий банк — банк, який безпосередньо одержує платіж або акцепт та подає документи платнику.

Рис. 8.2. Схема розрахунків за інкасо

Отже, після укладання контракту (рис. 8.2), в якому сторони вказують банки, що будуть здійснювати розрахунки (1), експортер відвантажує товар (2) відповідно до умов укладеного контракту. Одержавши від транспортної організації транспортні документи (3), він готує комплект документів, до якого входять комерційні, а можливо і фінансові документи, і подає їх до свого банку (банку-ремітента), використовуючи при цьому інкасове доручення (4).

Одержавши від довірителя документи, банк-ремітент перевіряє їх за зовнішніми ознаками, які вказані в інкасовому дорученні, і надалі діє згідно з інструкціями довірителя, які містяться в даному дорученні.

Банк-ремітент відправляє документи банку-інкасатору (5), котрий, як правило, є банком країни-імпортера.

В інкасовому дорученні банк-ремітент указує інструкції з переказування коштів, отриманих від платника.

Банк-інкасатор, одержавши інкасове доручення та документи, пе­редає їх платнику (6) для перевірки з метою отримання від нього платежу або акцепту згідно з інструкцією, яка міститься в інкасовому дорученні.

Банк-інкасатор може надати документи платнику самостійно або через інший банк — репрезентуючий банк.

Інкасове доручення може передбачати різні інструкції щодо передачі документів платнику, а саме:

¾ видати документи проти платежу;

¾ видати документи проти акцепту тратти;

¾ видати документи без оплати. Банк-інкасатор (репрезентую­чий банк) повинен дотримуватись інструкцій експортера.

Якщо інструкціями передбачена видача документів проти платежу, репрезентуючий банк направляє платнику повідомлення про отримання інкасового доручення з документами та з проханням оплатити документи (6). Після отримання платежу від імпортера (7) банк передає йому документи. Банк-інкасатор переказує виторг банку-ремітенту (8) поштою або телеграфом (телексом). Отримавши переказ, банк-ремітент зараховує виторг на рахунок експортера (довірителя) (9).

Якщо ж інструкціями, які містяться в інкасовому дорученні, передбачена передача документів платнику проти акцепту, банк повинен передати йому документи після отримання від нього акцептованого переказного векселя (тратти), направленого довірителем при інкасовому дорученні. Акцептувавши вексель, платник бере на себе зобов’язання виконати платіж у відведений термін.

Акредитив — це умовне грошове зобов’язання банку, яке виставляється на підставі доручення його клієнта-імпортера провести платіж на користь експортера (акцептувати його тратти) або забезпечити платіж (акцепт тратт) іншим банком у межах певної суми та у встановлені терміни проти документів, указаних в акредитиві.

У розрахунках за зовнішньоторговельними операціями використовуються документарні акредитиви (платежі здійснюються за умови подання в банк комерційних документів).

Застосування акредитивів у міжнародних розрахунках регулюється спеціальним документом — «Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів» (УПДА).

Учасниками акредитивних операцій є:

¾ покупець (імпортер), який звертається до банку з проханням відкрити акредитив;

¾ бенефіціар (експортер) — сторона, якій адресується акредитив і на користь якої буде виконано платіж за умови подання документів, указаних в акредитиві;

¾ банк-емітент — банк, який відкриває акредитив на прохання клієнта або просить інший банк відкрити акредитив за його рахунок та за його дорученням;

¾ авізуючий банк — банк, який повідомляє бенефіціара про відкриття на його ім’я акредитива. Авізуючим банком може бути банк-емітент, виконуючий банк або ж будь-який третій банк;

¾ підтверджуючий банк — банк, який бере на себе зобов’язан­ня в доповнення до обов’язків банку-емітента здійснити платіж (акцепт тратт) бенефіціару при додержанні ним умов акредитива. Під­тверджуючим може бути авізуючий банк або будь-який третій банк, але він має бути добре відомим, великим банком, бажано першокласним;

¾ банк-платник (виконуючий банк) — банк, указаний в акредитиві як виконуючий платіж бенефіціару проти документів, перед­бачених акредитивом; ним може бути банк-емітент, підтверджуючий, авізуючий банк або будь-який інший банк, уповноважений банком-емітентом;

¾ негоціюючий банк — банк, який виконує платіж проти документів та бере на себе ризик, якщо навіть цей банк не має відношення до акредитива. Негоціюючим банком може бути банк, який здійснює платіж, або підтверджуючий банк.

Окрім банків, в акредитивній операції беруть участь інші небанківські установи: транспортні компанії, митні брокери, страхові компанії.

Розрахунки за акредитивом виконуються у такий спосіб ( рис. 8.3). Експортер та імпортер укладають між собою контракт (1), в якому вказують, що розрахунки за поставлений товар здійснюватимуться у формі документарного акредитиву. У контракті мають бути чітко сформульовані умови майбутнього акредитива, а також указаний банк, в якому буде відкрито акредитив, вид акредитива, назва авізуючого та виконуючого банків, умови виконання платежу, перелік документів, проти яких буде виконуватися платіж, строки дії акредитива, порядок виплати банківської комісії та ін. Умови платежу, що обумовлені в контракті, повинні відображатися в дорученнях імпортера банку про відкриття акредитива.

Рис. 8.3. Схема розрахунку акредитивом

Після укладення контракту експортер готує товар до відвантаження, про що повідомляє імпортера (2). Одержавши повідомлення експортера, покупець направляє своєму банку заяву про відкриття акредитива, в якій указує умови платежу (3), що містяться в контракті. Після оформлення відкриття акредитива банк-емітент направляє акредитив до іноземного банку, як правило до банку, що обслуговує експортера (4) — авізуючого банку. Авізуючий банк, перевіривши достовірність одержаного акредитива, сповіщає експортера про відкриття та умови акредитива (5).

Експортер перевіряє відповідність умов акредитива платіжним умовам укладеного контракту. Якщо експортер приймає умови відкритого на його користь акредитива, він відвантажує товар в обумовлені в контракті строки (6). Одержавши від транспортної організації транспортні документи (7), експортер подає їх разом з іншими документами, передбаченими акредитивом, до свого банку (8).

Банк перевіряє відповідність поданих документів умовам акредитива, повноту документів, правильність їх оформлення. Перевіривши документи, банк експортера відсилає їх банку-емітенту (9) для оплати або акцепту. У супроводжуючому листі вказується порядок зарахування виторг на рахунок експортера.

Отримавши документи, банк-емітент ретельно перевіряє їх і переказує суму платежу банку, що обслуговує експортера (10). На суму платежу дебетується рахунок імпортера (II). Банк експортера зараховує виторг на рахунок експортера (12).

Імпортер, отримавши від банку-емітента комерційні документи (13), вступає в володіння товаром.

За ступенем банківського забезпечення платежу для продавця акредитиви поділяються на:

¾ підтверджені — тверде зобов’язання двох банків (один з яких, як правило, розташований у країні експортера, а другий — у країні покупця);

¾ непідтверджені — банк експортера обмежується лише повідомленням експортера про відкриття акредитива і платить тільки у випадку, якщо банк імпортера перераховує йому відповідну суму.

Обидва акредитиви є безвідкличними, тобто такими що не можуть бути анульованими (відкликаними) або заміненими банком імпортера до настання строку без згоди експортера, на користь якого вони відкриті.

Акредитив у зовнішній торгівлі має бути безвідкличним, оскільки відкличний дає змогу іноземному покупцю, навіть після відвантаження товарів, скоригувати або навіть відмінити цей акредитив без попереднього повідомлення експортера. Безвідкличний акредитив може бути скоригованим або відміненим тільки після отримання згоди всіх сторін цього акредитива.

Все частіше в міжнародній банківській практиці застосовується трансферабельний (переказний) акредитив. Він дає змогу здійснювати платежі не тільки на користь бенефіціара, а й третіх осіб.

Якщо умовами акредитива не передбачена можливість його переказування, а бенефіціар за акредитивом не є постачальником товару, в розрахунках може бути використано компенсаційний акредитив. Він відкривається бенефіціаром за основним, базисним акредитивом як зустрічний акредитив на користь виробника товару або субпостачальника. Базисний та компенсаційний акредитиви є самостійними і в правовому відношенні не зв’язані між собою.

При постійних поставках товару рівними партіями в розрахунках може бути використано револьверний (поновлювальний) акредитив. Револьверний акредитив передбачає поповнення акредитива на певну суму (квоту) або до початкової величини у міру використання. При відкритті револьверного акредитива, як правило, вказується загальна сума акредитива, розмір однієї квоти та кількість квот, а також термін використання квот.

Для забезпечення платежу за акредитивом може відкриватись акредитив з валютним покриттям. При відкритті покритих акредитивів банк-емітент подає в розпорядження іноземного банку, виконуючого акредитив, валютні кошти на суму відкритого акредитива на строк його дії з умовою використання цих коштів для виплат за акредитивом. У міжнародній практиці в основному використовуються непокриті акредитиви, які не потребують відвернення коштів банку-емітента в момент відкриття акредитива.

Іноді в міжнародній практиці використовуються акредитиви «з червоним застереженням», які передбачають видачу виконуючим банком експортеру авансу до певної суми. Аванс, як правило, використовується бенефіціаром для закупівлі товару, передбаченого для експорту. Фактично частина суми акредитива витрачається на оплату невідвантаженого товару. Банки видають аванси проти пред’яв­лення експортером «зобов’язання здійснити відвантаження» або іншого аналогічного документа.

Відкриваючи акредитив з «червоним застереженням», банк-емітент зобов’язується відшкодувати виконуючому банку суму виплачених авансів навіть у тому разі, якщо відвантаження товару по цьому акредитиву не було здійснено.

Як спосіб виконання зобов’язань за контрактом у міжнародній практиці використовується резервний (гарантійний) акредитив. Він відкривається як на користь експортера, так і на користь імпортера за контрактом. Резервний акредитив може використовуватись аналогічно документарному, а також для додаткового забезпечення платежів на користь експортера при розрахунках у формі інкасо чи банківського переказу. Водночас резервний акредитив може бути забезпеченням повернення раніше виплаченого імпортером авансу або виплати штрафів на користь імпортера при невиконанні експортером умов контракту.

Платежі за резервним акредитивом виконуються банками на основі заяви бенефіціара про те, що наказодавець по резервному акредитиву не виконав своїх зобов’язань. При цьому банки не перевіряють достовірність такої заяви, тобто виконують платіж безумовно. Отже, резервний акредитив можна розглядати як гарантію забезпечення платежу в тому разі, якщо наказодавець за резервним акредитивом не виконав своїх обов’язків за контрактом

5. Операції з торгівлі іноземною валютою на міжбанківському ринку

Торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами — юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, які одержали ліцензію НБУ на торгівлю іноземною валютою.

Здійснювати операції на міжбанківському валютному ринку України можуть тільки суб’єкти цього ринку, до яких належать:

¾ Національний банк України;

¾ уповноважені банки — комерційні банки України, які мають ліцензію НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями;

¾ інші фінансово-кредитні установи — резиденти (страхові, інвестиційні, дилерські та інші компанії), які мають ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій;

¾ юридичні особи, які уклали з уповноваженими банками агентські угоди на відкриття пунктів обміну іноземних валют;

¾ кредитно-фінансові установи — нерезиденти (в тому числі іноземні банки), які одержали індивідуальний дозвіл НБУ.

Крім того, до структури міжбанківського валютного ринку входять також валютні біржі, валютні відділення товарних і фондових бірж, які мають відповідний дозвіл на торгівлю іноземною валютою.

Усі надходження на користь резидентів в іноземній валюті з червня 1997 р. не підлягали обов’язковому продажу на міжбанківському валютному ринку України. Однак з вересня 1998 р. знову введено обов’язковий 50-відсотковий продаж валютного виторгу експортерів.

Уповноважені банки зобов’язані викуповувати цю іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученнями (заявками клієнтів на продаж валюти) і за рахунок резидентів з метою забезпечення виконання зобов’язань резидентів.

Не підлягають обов’язковому 50-відсотковому продажу такі надходження на валютні рахунки резидентів:

¾ кошти, придбані на міжбанківському ринку України й УМВБ, протягом 5-ти днів з часу їх придбання;

¾ надходження на адресу фізичних осіб, за винятком коштів від ведення підприємницької діяльності;

¾ кошти банків та інших фінансово-кредитних установ, які мають генеральні валютні ліцензії;

¾ кошти від реалізації продукції власного виробництва, на основі сертифіката Мінекономіки України;

¾ кошти, що надійшли на адресу посередника, — на основі розподілу ним валюти на власну й ту, що підлягає переказуванню власнику товарно-матеріальних цінностей;

¾ кошти, отримані від приватизації державного майна.

Після зарахування суми валюти, яка надійшла, банк повинен не пізніше наступного дня сповістити про це власника рахунку.

Протягом 5-ти банківських днів обов’язковий продаж здійснюється за дорученнями клієнта уповноваженому банку. Якщо протягом указаного терміну доручення не надійшло, то на шостий робочий день обов’язковий 50-відсотковий продаж здійснюється уповноваженим банком у примусовому порядку.

Уповноважений банк також самостійно протягом 5-ти банківських днів здійснює продаж тих валютних надходжень на адресу резидента, які згідно з нормативними документами НБУ підлягають продажу в повному обсязі на міжбанківському валютному ринку України, а саме:

¾ валюти, отриманої резидентом на території України без індивідуальної ліцензії НБУ на використання готівкової ВКВ як засобу платежу на території України;

¾ валюти, купленої на міжбанківському валютному ринку України, для виконання зобов’язань у цій валюті перед нерезидентом, у разі, коли ці кошти повернулися назад від нерезидента.

Гривні, одержані від продажу валюти, мають бути зараховані на розрахунковий рахунок клієнта протягом 2-х робочих днів з моменту зарахування певних сум на баланс банку.

Окрім обов’язкового продажу резидентами іноземної валюти, в разі потреби клієнти можуть і добровільно продавати (а банки, відповідно, купувати) ті кошти, які залишаються на валютних рахунках у розпорядженні їхніх власників.

Уповноважені банки можуть продавати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за заявками клієнтів підприємницької діяльності, страхових і туристичних організацій, підприємств, які здійснюють продаж квитків на міжнародні пасажирські перевезення, підприємствам зв’язку і телекомунікацій, транспортним організаціям, державним патентним відомствам тощо.

Необхідними умовами для придбання клієнтами уповноважених банків іноземної валюти в Україні є:

¾ відповідним чином оформлений контракт на імпорт товарів, робіт чи послуг;

¾ документи, що свідчать про правомірність переказування за кордон прибутку, отриманого іноземним інвестором від іноземних інвестицій в Україні;

¾ документи відносно руху капіталу, проліцензійовані НБУ;

¾ документи, що свідчать про правомірність купівлі іноземної валюти для погашення і обслуговування резидентом кредиту, одержаного в іноземній валюті у встановленому порядку від нерезидента або в уповноваженому банку.

Продаж уповноваженими банками іноземної валюти здійснюється як за умови фактично здійсненого імпорту товарів, робіт і послуг, так і на умовах попередньої оплати (авансовий платіж).

Можливий продаж іноземної валюти резидентам-посередникам, які здійснюють перерахування валютних коштів нерезидентам за реалізовані в Україні товари на підставі договорів комісії та консигнації.

Продаж іноземної валюти уповноваженими банками України здійснюється тільки за наявності необхідного еквівалента в гривнях на поточному рахунку клієнта на момент подання заявки на купівлю іноземної валюти. Це має бути підтверджено платіжними документами, які свідчать про списання суми грошей у гривнях. При відсутності коштів у гривнях на поточному рахунку клієнта банк може надати короткостроковий кредит.

Куплена клієнтом іноземна валюта має бути використана у повній відповідності з контрактом або іншими необхідними документами протягом 5-ти банківських днів, інакше банк здійснить зворотну операцію.

Особливий порядок продажу уповноваженими банками іноземної валюти діє стосовно придбання її клієнтами:

¾ на операції з іноземною валютою згідно з індивідуальними ліцензіями НБУ;

¾ на придбання облігацій державних внутрішніх позик і відсотків по них;

¾ для повернення інвестицій і прибутків, отриманих від них;

¾ для передачі права вимоги боргів;

¾ на інші операції, що регламентуються окремими нормативними актами НБУ.

Придбання фізичними особами-резидентами іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України здійснюється:

¾ під відповідним способом оформлені угоди (контракти) і рахунки-фактури з юридичною особою-нерезидентом;

¾ для власного використання;

¾ тільки за наявності посередника — юридичної особи;

¾ у безготівковій формі;

¾ на суму не більше 8000 дол. США.

Фізична особа резидент вступає у договірні відносини з нерезидентом тільки через посередника й укладає з останнім договір-доручення на здійснення від імені і за рахунок фізичної особи-резидента відповідних юридичних дій.

Фізична особа-резидент переказує або вносить готівкою кошти у валюті України на рахунок посередника для купівлі на міжбанківському валютному ринку України іноземної валюти з метою розрахунків з нерезидентом. Посередник здійснює розрахунки з нерезидентом протягом не довше 5-ти днів, інакше валюта продається.

Заявки клієнтів на купівлю чи продаж безготівкової іноземної валюти разом з підтверджуючими документами надходять до операційного відділу банку, де вони перевіряються спеціалістами відділу на предмет відповідності всім тим вимогам і нормам, які були наведені вище. У разі позитивного рішення на заявках ставляться відмітки, і вони передаються до відділу конвертації валютного управління. Такі самі заявки від філій банку приймає відділ кореспондентських відносин валютного управління і після перевірки передає до відділу конвертації валют. Заявки, прийняті до 12-00 за київським часом обслуговуються в той самий день.

Відділ конвертації валют (ділингу) складається з двох підрозділів — власне самого ділингу (фронт-офісу) та бек-офісу, тобто підрозділу, що оформляє всі укладені дилерами угоди. Саме бек-офіс спочатку зводить одержані заявки по всіх валютах, прораховує сальдо по кожній з них, виводить загальну суму клієнтського попиту повалютно і подає зведену інформацію начальнику відділу. Аналізуючи курси, що склалися на міжбанківському ринку, начальник відділу вирішує, як будуть виконуватися заявки клієнтів і дає відповідні вказівки дилерам. Крім того, певна частка угод у разі потреби має здійснюватися з метою підтримання ліквідності банку по окремих валютах і також в діях дилерів.

На початку кожного дня торгівлі на міжбанківському валютному ринку України уповноважені банки отримують інформацію НБУ про офіційні курси валют. Після цього дилери банків за допомогою моніторів системи Рейтер та телефонів починають з’ясовувати курси купівлі-продажу окремих валют у різних інших банках. Якщо певний курс влаштовує якісь дві сторони, то та з них, котра ініціювала угоду (скажімо, купівлі валюти) надсилає телекс зі стандартними реквізитами, головними з яких є:

¾ код валюти;

¾ курс обміну;

¾ кількість валюти;

¾ тип угоди;

¾ дати валютування обох валют;

¾ номер кореспондентського рахунку банку (в цьому випадку банку-покупця у банку-продавця).

Банк-контрагент має надіслати телекс-підтвердження угоди в той самий день.

Укладені угоди дилери оформляють розпорядженнями на здійснення розрахунків (так званими «тікетами»). Всі розпорядження перевіряються і підписуються спочатку начальником відділу (старшим дилером), а потім особою, що має в банку право першого підпису. Після цього розпорядження отримує бек-офіс, котрий перевіряє всі реквізити угод і потім безпосередньо розподіляє їх між бухгалтерією (якщо банк повинен переказувати гривню) та відділом кореспондентських відносин (у разі переказування валюти).

Звичайно валютні угоди поділяються на «касові» і «строкові». Якщо куплена валюта має бути надана у розпорядження покупця в день укладання угоди (today — «TOD»), або на наступний день (tomorrow — «TOM»), то такі угоди називаються «овернайт» (overnight).

Угоди, які передбачають поставку валюти протягом двох робочих днів після їх укладання, іменуються угодами «спот» (spot).

Ці два види угод об’єднуються поняттям «касові» валютні операції. За такий короткий період обмінний курс, як правило, не встигає значно змінитися, і ризик практично не виникає або зводиться до мінімуму. Інша справа, коли здійснюються строкові («форвардні») угоди, які передбачають обмін валют у заздалегідь установлені строки (як правило, від одного тижня до року і більше), але за курсом, зафіксованим у момент укладання угоди, тобто «сьогодні».

До строкових належать також угоди типу «своп», що являють собою комбінацію операцій «спот» і простого «форварда». Тобто —

Рис. 8.4. Класифікація видів валютних угод

операція «своп» — це одночасна купівля і продаж іноземної валюти на приблизно рівні суми за умови розрахунків за них на різні дати (купівля або продаж валюти на ближчу дату з одночасною контругодою на визначений строк у майбутньому).

Операції «своп» майже повністю усувають валютний ризик. І хоча валюта купується і продається одночасно за умови розрахунків на різні дати і теоретично можна говорити, що кожна з цих операцій є окремою, однак на практиці ринок використовує «своп» саме як базу для строкових угод.

«Форвардний» курс звичайно відрізняється від того курсу, що застосовується при угодах «спот». Курс «форвард» — це ціна, за якою дана валюта продається чи купується за умови поставки її на визначену дату в майбутньому. Однак по суті між курсами «спот» і «форвард» не така вже й велика різниця, особливо коли умови ринку дають змогу здійснювати розрахунки в день укладання угод або на наступний день.

При «форвардних» угодах можуть бути й інші додаткові ризики, що вимагає більшої обережності, ніж при операціях «спот». Наприклад, «форвардний» курс є не просто прямим відбитком сильних і слабких позицій валют, він також враховує різницю процентних ставок, чим і пояснюються його часом різкіші коливання порівняно з курсом «спот». З іншого боку, ці недоліки повністю покриваються низкою переваг. Передусім, це можливість покриття ризиків на ринку «форвардних операцій», що допомагає визначити вартість майбутніх активів і пасивів.

У міжнародній практиці при котируванні валют для «форвардних» угод звичайно вказують не повний «форвардний» курс, а лише різницю відносно курсу «спот» (дисконт або премію). Для визначення «форвардного» курсу її необхідно відповідно відняти або додати до курсу «спот».

Розмір премії чи дисконту в перерахунку в річні проценти і буде відповідати різниці у процентних ставках за кредити на ринку євровалют.

Вплив процентних ставок на валютний курс визначається тим, що для придбання необхідної валюти треба взяти позичку або зняти відповідну суму з банківського депозиту, заплативши або втративши в результаті цього проценти.

6. Операції із залученнята розміщення валютних коштів

Для фінансування проектів пріоритетних напрямів розвитку економіки України існує певний порядок залучення іноземних кредитів і надання гарантій Кабінетом Міністрів України для забезпечення зобов’язань юридичних осіб-резидентів за цими кредитами.

Гарантії КМУ стосуються погашення кредитів, які залучаються у формах:

· кредитів, наданих іноземними державами, міжнародними фінансовими організаціями та іноземними банками відповідно до міжнародних договорів України;

· міжбанківських кредитних ліній, оформлених Українським експортно-імпортним банком чи іншими банками — агентами Кабінету Міністрів України з іноземними банками і міжнародними фінансовими організаціями;

· кредитів в іноземній валюті, які надаються юридичним особам-резидентам міжнародними фінансовими організаціями, іноземними банками та іншими фінансово-кредитними установами відповідно до міжнародних договорів України, за умови обслуговування даних кредитів банками-агентами.

Тут можна виділити два різновиди кредитів:

а) залучення юридичними особами-резидентами кредитів, погашення яких передбачає умову валютної самоокупності проектів;

б) залучення юридичними особами-резидентами іноземних кредитів, погашення яких передбачає умову використання коштів з державного бюджету України. Розгляд таких заявок здійснюється лише у тому разі, якщо відповідні кошти передбачалися в державному бюджеті.

Залучення резидентами кредитів під гарантії Кабінету Міністрів України (КМУ), погашення яких передбачає умову валютної само­окупності, здійснюється у такий спосіб.

Перед отриманням кредитів під гарантії КМУ юридичні особи-резиденти звертаються:

1. до Національного агентства реконструкції і розвитку, Мінекономіки та Мінфіну з питань пріоритетних напрямів використання іноземних кредитів, вимог до цінової експертизи, процедурних умов порядку надання гарантій КМУ;

2. в Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі з питань організації міжнародних торгів, цінової і юридичної експертизи імпортних та експортних контрактів;

3. до банку-агента з питань фінансових умов іноземних кредитних ліній, порядку оформлення внутрішніх кредитних угод, договорів застави, схем погашення іноземних кредитів.

Перед наданням гарантій КМУ проводиться державна експертиза проектів, для яких залучаються іноземні кредити.

Для отримання гарантій КМУ резидент подає лист-клопотання до Національного агентства рекон струкції і розвитку. В разі позитивного рішення заява виноситься на розгляд у Валютно-кредитну Раду КМУ. Якщо Валютно-кредитна Рада прийме позитивне рішення, резиденти укладають:

внутрішні кредитні угоди, договори застави з банками-агентами;

угоди-зобов’язання з центральними органами виконавчої влади згідно з галуззю діяльності, Націо нальним агентством реконструкції і розвитку, Мінекономіки і Мінфіном про надання необхідної інформації стосовно ефективності використання кредитних коштів. Після отримання гарантій КМУ банк-агент складає з іноземним кредитором індивідуальну кредитну угоду.

Перелік документів, які надаються юридичною особою-резидентом для отримання іноземного кредиту, повернення якого гарантується КМУ і який передбачає умову валютної самоокупності, включає:

1. а нкету предмета застави, вартість якого має покривати розмір кредиту, що залучається з урахуванням процентів і витрат на обслуговування;

2. висновки незалежної аудиторської фірми про можливості реалізації предмета застави з урахуванням кон’юнктури ринку;

3. техніко-економічне обгрунтування (бізнес-план);

4. річний баланс, завірений аудиторською фірмою і баланс на останню звітну дату (з відміткою державної податкової адміністрації);

5. імпортні контракти, для фінансування яких залучається кредит в іноземній валюті під гарантії КМУ;

6. експортні контракти та інші договори на реалізацію продукції, за рахунок якої здійснюється погашення кредиту і процентів за ним;

7. цінова експертиза імпортних та експортних контрактів, а в разі необхідності — експертиза економічної ефективності проекту;

8. розрахунок окупності проекту;

9. висновки екологічної експертизи (при необхідності);

10. виписки з розрахункового і валютного рахунків в обслуговуючому банку;

11. зобов’язання про відкриття валютного і розрахункового рахунків у банку-агенті і направлення на них усіх фінансових коштів;

12. зобов’язання про щомісячне подання Національному агентству реконструкції і розвитку та Мінекономіки інформації про ефективність використання іноземного кредиту;

13. нотаріально засвідчені копії статутних документів і свідоцтва про державну реєстрацію підприємства;

14. д овідка державної податкової адміністрації про стан розрахунків з бюджетом.

Іноземні кредитори можуть розміщувати кредити в іноземній валюті і без гарантій КМУ, але для їх одержання резидентам України необхідно отримати спеціальне реєстраційне свідоцтво.

Національний банк України встановив певні вимоги щодо одержання кредитів в іноземній валюті від іноземних інвесторів.

Резиденти України можуть отримувати кредити в іноземній валюті від нерезидентів у безготівковій формі для здійснення діяльності відповідно до їхніх статутних документів.

Дата добавления: 2014-01-07