Питання № 2. Інтеграційна типологізація політичних систем

Найпопулярніша і поширеніша в сучасній політичній науці класифікація політичних систем запропонована американськім ученим Р. Алмондом, що поклав в основу своєї типологізації комплексний, інтеграційний критерій. Він включає облік не тільки ступені або форм централізації (децентралізація) влади, але і тип поширених в державах і суспільствах цінностей і політичної культури. Іншими словами, як базову, синтетичну характеристику політичних порядків він розглядає ступінь відповідності політичних ідеалів, на які було зорієнтовано суспільство, з основними формами організації влади, що склалися в ньому. На цій підставі учений виділив політичні системи англо-американського (США, Великобританія, Канада, Австралія) і континентально-європейського типів (Франція, Німеччина, Італія), крім того, політичні системи доїндустріальних ічастково індустріальних країн (Мексика, Бразилія), а також тоталітарні політичні системи.

Оригінальну типологію політичних систем запропонував Г. Алмонд. Залежно від особливостей політичної культури і характеру взаємодії різних політичних інститутів він розрізняв чотири типи політичних систем: англо-американський; континентально європейський; доіндустріальний або частково індустріальний; тоталітарний.

Англо-американський тип політичної системи склався у Великобританії, США, Канаді, Австралії, деяких інших англомовних країнах. Для нього характерна гомогенність (однорідність) політичної культури, яка полягає в тому, що політичні цілі й засоби їх досягнення, основні політичні цінності поділяє більшість членів суспільства. Громадяни й політичні еліти толерантні одні до одних. Тут оптимально реалізується принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу й судову гілки, чітко визначено їхні функції. Багатоманітність соціальних інтересів представлена в політичній системі незалежними політичними партіями, групами інтересів, засобами масової інформації, які функціонують на демократичних засадах. У політичних системах цього типу забезпечене повне панування легальних форм політичної боротьби, антиекстремізм, що не тільки наддає організованість політичному процесу, але і зумовлює високу стабільність режиму і політичних порядків у цілому. Політичні системи цього типу стабільні, ефективні і здатні до саморегулювання.

Континентально-європейський тип політичної системи притаманний передусім таким країнам, як Німеччина, Італія, Франція. Він характеризується співіснуванням і взаємодією в політичній культурі елементів старих і нових культур, політичних традицій і форм політичної діяльності. У цьому значенні суспільства такого типу більш сегментовані, в них, не дивлячись на повне верховенство закону, дію могутніх традицій цивільних свобод і самоврядування, в гострішій формі йдуть процеси ідеологічної боротьби, міжпартійної конкуренції, політичного суперництва за владу. Політичні партії вільно функціонують у межах існуючих конституційних норм, однак виступають не лише з різних, а й із протилежних ідеологічних позицій, які знаходять підтримку в суспільстві. У цих країнах типовими формами державного устрою є коаліційні уряди, інтенсивна міжблокова конкуренція. Тому і політична стабільність досягається в них шляхом гострішої і складнішої взаємодії суб'єктів. Змішаність, фрагментарність культури зумовлює політичну нестабільність у суспільстві й може призводити до суттєвих змін політичної системи, як це сталося в Італії та Німеччині у 20-30ті роки XX ст.

У багатьох країнах Азії, Африки і Латинської Америки існує доіндустріальний або частково індустріальний тип політичної системи, який відрізняються дуже високою еклектичністю політичної культури. Тобто характеризується неоднорідністю політичної культури, проте ця неоднорідність суттєво відрізняється від змішаної культури країн континентальної Європи. Насамперед тим, що є сумішшю різноманітних і нерідко несумісних елементів – західних і східних, традиційних і сучасних цінностей, племінних, національних, расових, релігійних особливостей тощо. У таких країнах традиції, які шануються населенням деколи бувають прямо протилежними, що, додає украй суперечливий характер політичному процесу, і дає можливість співіснування ледве не взаємовиключних тенденцій у сфері державної влади. Сильний вплив мають переконання, що припускають орієнтацію громадян на лідера, а не на програмні цілі уряду. Окремі виконавчі структури (армія, бюрократія) в умовах слабо диференційованого розподілу влади постійно перевищують власні повноваження, дуже часто беручи під контроль навіть законодавчі функції, відкрито втручаються в судові процедури. У той же час права і свободи пересічних громадян, реальні можливості впливу громадської думки істотно обмежені. Не дивно, що такий характер політичних відносин нерідко приводить ці країни до авторитарних форм організації влади, що практикують жорсткі, силові методи регулювання суспільних відносин. Труднощі комунікації і координації, різко відмінні політичні орієнтації, слабка диверсифікація ролей усіх ланок системи зумовлюють її політичну нестабільність і необхідність застосування насильства у здійсненні влади.

Тоталітарний тип політичних систем утвердився у фашистській Італії, нацистській Німеччині, франкістській Іспанії, СРСР, соціалістичних країнах Центральної і Східної Європи й донині зберігається у країнах соціалізму (Китай, Північна Корея, В'єтнам, Куба). Він характеризується високим ступенем однорідності політичної культури і єдності суспільства, соціальної і політичної активності громадян, який досягається недемократичними методами й засобами, головними з яких є тотальний ідеологічний вплив і насильство. Тоталітарніполітичні системи відбивають ідеологічну і адміністративну монополію влади над суспільством. Влада дуже централізована, політичні ролі примусові, а насильство є, по суті, єдиним засобом взаємодії держави і суспільства. Політична участь громадян тут має швидше ритуальний і декоративний характер. Тоталітарні політичні системи характеризуються одержавленням усіх сфер суспільного життя, запереченням багатопартійності, зрощенням апарату єдиної правлячої партії з державним апаратом, зосередженням державної влади в руках вищого партійного керівництва, яке контролює діяльність усіх елементів політичної системи, здійснює владу як з допомогою всеосяжного ідеологічного впливу на суспільство, так і з використанням насильства, у тому числі в його крайніх формах – масових репресій, фізичного знищення політичних суперників, переслідування інакомислення тощо.

Одним із основних у сучасній політології є поділ політичних систем залежно від типу політичного режиму на демократичні, авторитарні й тоталітарні. Демократичні політичні системи є плюралістичними. Політичні партії і групи інтересів представляють та узгоджують у них усю багатоманітність соціальних інтересів. Влада ґрунтується на демократичних принципах і здійснюється як безпосередньо самим народом, так і його уповноваженими в різних формах прямої і представницької демократії.

Певні елементи демократизму притаманні й авторитарним політичним системам; у них можуть функціонувати партії та інші політичні об'єднання, проводитися вибори до представницьких органів влади, існувати певною мірою незалежні засоби масової інформації тощо. Однак при цьому заперечується поділ державної влади, реальні важелі управління державою і суспільством зосереджуються в руках однієї особи або групи осіб, які очолюють виконавчу владу і вдаються до насильства.

Дата добавления: 2014-01-07