Поняття про відчуття

Тема лекції 3: ПІЗНАВАЛЬНІ ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ. ВІДЧУТТЯ

Стратегії поведінки під час ділової бесіди.

На етапі обговорення проблеми доцільно дотримуватися деяких правил, які полегшують розуміння співрозмовника і дають змогу обміню­ватись інформацією:

— уважно слухати і чути;

— намагатися перейти від монологу до діалогу;

— давати змогу співрозмовникові спокійно висловити свою думку;

— викладати свою інформацію чітко, коротко й послідовно:

— добирати способи й засоби аргументування залежно від індивідуальних особливостей співрозмовника (рівня його мислення, віку, статі, типу темпераменту тощо);

— викладати докази в коректній формі.

Аргументуючи свою позицію, доцільно навести цифрові дані, факти, виявити суперечності, розглянути їх, вилучити висновки за частинами. Аргументи треба викладати впоряд­ковано, використовуючи правила та закони логіки, підкріплю­вати логічні апеляції емоційними. Доцільно вживати по­рівняння та протиставлення типу "так..., проте". Це привер­не увагу співрозмовника до висловленої думки. Певний ефект може дати висловлювання видимої підтримки партнера (на­приклад, "Ви переконливо розповіли про ці факти...").

Приймаючи рішення, доцільно керуватися такими реко­мендаціями:

— спостерігаючи за співрозмовником, визначити момент для закінчення бесіди;

— заздалегідь сформулювати мінімальну мету й обмірку­вати альтернативні варіанти розв'язання проблеми;

— намагатися добитися добровільної згоди партнера;

— не виявляти невпевненості, розгубленості наприкінці бесіди, навіть якщо її мети не було досягнуто;

— закінчуючи бесіду, доцільно використати свій найсильніший аргумент.

1. Поняття про відчуття, фізіологічні основи відчуттів.

2. Види відчуттів.

3. Властивості відчуттів.

4. Розвиток відчуттів.

Повсякчас на людину безпосередньо діють звуки, кольори, запахи, тепло, холод тощо, силу яких, власне, i їх наявність, вона може визначати лише завдяки існуванню такого психічного явища як відчуття. Спочатку вчення про відчуття виникло й розвивалося у філософії як частина теорії пізнання й трактувалося дуже широко, охоплюючи всі явища чуттєвого відображення. Давньогрецькі філософи Геракліт і Протагор ще в V ст. до н.е. розглядали відчуття як джерело людського пізнання.

У сучасній психологiчнiй науці відчуття (англ. sensation) розуміють як пізнавальний психічний процес безпосереднього чуттєвого відображення (пізнання) окремих властивостей явищ та предметів об’єктивного світу, що виникає при їх безпосередньому впливі на органи чуття i збудженні нервових центрів кори головного мозку.

Фiзiологiчна основа вiдчуттiв – складна дiяльнiсть органів чуття. I. Павлов назвав цю дiяльнiсть аналізаторною, а системи складно організованих клітин, якi безпосередньо здійснюють аналіз, синтез подразників, – аналізаторами (від грец. аnalysis – розкладання, розчленування). Аналізатор складається з трьох частин:

. рецепторної (від лат. receptor – такий, що сприймає), яка перетворює енергію подразнення в процес нервового збудження;

. провідної (від лат. affero – приношу, доставляю), нерви якої передають сигнали збудження, які виникли в рецепторі, до вищих відділів центральної нервової системи, а також еферентної (від лат. efferens – такий, що виносить) нерви, по яких імпульси з вищих центрів нервової системи передаються до нижчих рівнів аналізаторів і регулюють їх активність;

. центральної, яка в корі та підкірці головного мозку здійснює основну обробку нервових імпульсів, що надходять з периферії.

Відчуття виникає як відповідь, реакція нервової системи на той чи інший об’єктивний подразник. Під час дії на рецептор відповідного йому подразника енергія останнього перетворюється на нервовий процес – збудження. Збудження, що виникло, передається по провідних (аферентних) шляхах до коркових клітин аналізатора. Коли збудження доходить до цих клітин, виникає відповідь організму на подразнення. Світ вiдчуттiв рiзноманiтний. Різні форми логічного групування відчуттів пов’язані з класифікаціями рецепторів, органів чуття та сенсорних систем. У психології традиційно використовуються такі класифікації відчуттів:

– класична, за Аристотелем (384-322 до н.е.), яка групує відчуття за зовнішніми органами чуття (зір, слух, нюх, смак і дотик);

– за категоріями модальності, (за Г. фон Гельмгольцем (1821- 1894), яка є продовженням класичної класифікації відчуттів, оскільки модальності виділяються за відповідними органами чуття – зорова, слухова, дотикова тощо;

– на основі типу енергії адекватного подразника для відповідних рецепторів, за В. Вундтом (1832-1920), тобто відчуття поділяються на світлові, механічні (у тому числі звукові, тактильні, вестибулярні), хімічні, електричні, термічні;

– за критеріями об’єктивної (соматичної) локалізації рецепторів і суб’єктивної локалізації відчуттів, за Ч. Шеррінгтоном (1861-1952) – дистантні й контактні;

– за категорією субмодальності за Г. Хедом (1861-1940), –протопатичні й епікритичні.

Дата добавления: 2014-01-07