Оголошення розшуку боржника або дитини

Згідно зі ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності відомостей про місце проживання (знаходження) боржника за виконавчими документами про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, або у зв'язку з втратою годувальника, а також про місце знаходження дитини за виконавчими документами про відібрання дитини, державний виконавець звертається до суду з поданням про оголошення розшуку боржни-ка-громадянина або дитини.

Державний виконавець може звернутися до суду з поданням про розшук боржника або дитини за іншими документами, але за наявності письмової згоди стягувача відшкодувати витрати на розшук та авансувати зазначені витрати шляхом внесення на депозитний рахунок відповідного відділу Державної виконавчої служби певної грошової суми для здійснення необхідних витрат або для покриття їх частини (ст. 48 Закону).

Процесуальний порядок оголошення розшуку боржника або дитини врегульовано ст. 375 ЦПК України.

Подання державного виконавця про оголошення розшуку боржника-громадянина або дитини можуть бути подані до суду (районного, міського) відповідно за місцем виконання рішення або останнім відомим місцем проживання (знаходження) боржника чи місцем знаходження його майна, або за місцем Цроживання (знаходження) стягувача (ч. З ст. 42 Закону, ч. 1 ст. 375 ЦПК України).

Про оголошення розшуку боржника або дитини суддя постановляє ухвалу, виконання якої покладається на органи внутрішніх справ.

Ухвала суду з питання оголошення розшуку боржника і дитини може бути оскаржена в апеляційному порядку (п. 22 ч. 1 ст. 293 ЦПК України).

Цивільний процесуальний порядок встановлений для розгляду питання про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання (ст. 371 ЦПК України). Стягувач має право подати заяву про поновлення пропущеного строку до суду, який видав виконавчий лист, або до суду за місцем виконання. Заява має бути розглянута у десятиденний строк, з повідомленням сторін, які беруть участь у справі.

Питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу вирішується судом за поданням державного виконавця, яке розглядається у десятиденний строк з обов'язковою участю представників органів опіки та піклування (ст. 374 ЦПК України).

У порядку цивільного судочинства розглядаються також питання:

про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи (ст. 376 ЦПК України);

про звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках (ст. 377 ЦПК України);

про заміну сторони виконавчого провадження (ст. 378 ЦПК України).

Конституція України у ст. ЗО закріпила принцип недоторканності житла: за яким не допускається проникнення до житла або до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. Гарантією реалізації цього принципу є встановлений ст. 376 ЦПК України процесуальний порядок вирішення питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб). Питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи вирішується судом за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби. Суд негайно розглядає таке подання без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

Дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої особи державної виконавчої служби, можуть бути оскаржені учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» (статті 85, 111 Закону) та розділом VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень».

Статтею 85 Закону встановлено, що на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби по виконанню рішення або на відмову в здійсненні передбачених Законом дій стягувачем чи боржником може бути подана скарга до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби або до суду за місцем знаходження її відповідного відділу або до іншого суду згідно з вимогами Закону.

Зазначені правила були розширені ст. 24820 ЦПК України 1963 р. і текстуально відтворені у ст. 383 ЦПК України 2004 р., за якою учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їх права чи свободи.

Отже, рішення, дії, бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб Державної виконавчої служби можуть бути оскаржені до суду на підставі нормативних правил ч. 2 ст. 55 Конституції України, статей 7, 85 Закону, ст. 383 ЦПК України.

Об'єктивність і правильність виконавчого провадження забезпечуються ст. 17 Закону про відводи, за яким державний виконавець, експерт, спеціаліст, перекладач не можуть брати участі у виконавчому провадженні й підлягають відводу (самовідводу), якщо вони є близькими родичами сторін, їх представників або інших осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні, або заінтересовані у результатах виконання рішення, або є інші обставини, що викликають сумнів у їх неупередженості.

Заява сторін або їх представників про відвід державного виконавця вирішується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби, а заява про відвід експерта, спеціаліста, перекладача – державним виконавцем, постанова якого затверджується начальником відповідного відділу.

Постанова про відмову в задоволенні відмови державного виконавця може бути оскаржена до відповідного суду в десятиденний строк, постанова про відмову в задоволенні відводу експерта, спеціаліста, перекладача – у той же строк начальнику відповідного відділу державної виконавчої служби, а у разі його відмови – до суду. Скарга подається до районного (міського) суду за місцем знаходження відповідного відділу державної виконавчої служби (ст. 85 Закону).

Скарга розглядається у судовому засіданні з повідомленням сторін, проте їх неявка не перешкоджає її розгляду. За наслідками розгляду скарги постановляється відповідна ухвала, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку.

До суду в десятиденний строк може бути оскаржена заявником постанова державного виконавця про відкладення відкриття виконавчого провадження і про відмову у його відкритті, а сторонами – постанова про відкриття виконавчого провадження (ч. 7 ст. 24, ч. 4 ст. 26, ч. 4 ст. 27 Закону).

Якщо державний виконавець виніс постанову про відкладення провадження виконавчих дій, то вона може бути оскаржена до суду в триденний строк (ч. З ст. 32 Закону).

У десятиденний строк до суду може бути оскаржена постанова державного виконавця про повернення виконавчого документа і авансового внеску (ч. 4 ст. 40 Закону), про зупинення виконавчого провадження (ч. 2 ст. 39 Закону), постанова про закриття виконавчого провадження (ч. З ст. 37 Закону), постанова про накладення штрафу (ч. 2 ст. 87 Закону), інші рішення, дії, бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, пов'язані з виконанням рішення суду (ч. 2 ст. 55 Конституції України, ст. 85 Закону, ст. 383 ЦПК України).

У порядку цивільного судочинства розглядаються інші питання, пов'язані з виконавчим провадженням.

При зверненні стягнення на майно боржника у випадках, коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця (ч. 5 ст. 50 Закону). Отже, частка боржника в спільній власності подружжя або спільній (сумісній) власності інших громадян, на яку звертається стягнення на виконання рішення суду, визначається судом у порядку цивільного судочинства за поданням державного виконавця.

Майнові права осіб, порушені у виконавчому провадженні шляхом накладання на їх майно арешту, забезпечуються правом на звернення таких осіб до суду з вимогою про звільнення майна з-під арешту.

Статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення його з-під арешту.

Для реалізації цього права подається позовна заява, належно оформлена і оплачена державним митом (ст. 119 ЦПК України) з дотриманням правил про підсудність, – за місцезнаходженням майна, на яке накладено арешт, або його основної частини (ч. 2 ст. 114 ЦПК України). Відповідачами у справах про виключення майна з опису (звільнення з-під арешту) притягуються боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках – особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. У тих випадках, коли опис проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач притягується відповідна державна податкова інспекція (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» від 27 серпня 1976 р. № 6).

Справа розглядається за правилами цивільного судочинства, які врегульовують позовне провадження у справах в суді першої інстанції (статті 107-233 ЦПК України), з ухваленням рішення, на яке може бути подана апеляційна скарга (ст. 292 ЦПК України).

На захист майнових прав стягувача у виконавчому провадженні спрямована ст. 86 Закону, за яким стягувач має право звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов'язана провадити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи такий позов розглядається за правилами цивільного судочинства.

У порядку цивільного судочинства вирішуються також питання про звернення стягнення на належні боржнику від інших осіб грошові кошти, що знаходяться на рахунках цих осіб в установах банків та інших фінансових установах, а також на грошові кошти боржника, що знаходяться на його рахунках в установах банків та інших фінансових установах, за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби. Таке подання суд розглядає негайно без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, але за участю державного виконавця (ст. 377 ЦПК України).

Суд, за заявою сторони або за поданням державного виконавця замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником (ст. 378 ЦПК України). Питання розглядається в судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб, неявка яких не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони.

За поданням державного виконавця судом вирішується питання про визначення частки майна боржника, яким він володіє спільно з іншими особами (ст. 379 ЦПК України). Про час і місце розгляду цього питання в судовому засіданні повідомляються сторони та заінтересовані особи, неявка яких не перешкоджає його вирішенню.

Дата добавления: 2014-01-07