Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Джерела міжнародного цивільного процесу




Особливість джерел МЦП полягає в їх подвійному характері. З одного боку, до них належать норми внутрішнього законодавства окремих держав, а з другого — міжнародні договори. Внутрішнє законодавство — це одне із основних джерел міжнародного цивільного процесу в Україні. Необхідно підкреслити, що внутрішньодержавне законодавство України як джерело міжнародного цивільного процесу характеризується тим, що норми МЦП традиційно включаються до національних процесуальних кодексів (ЦПК, ГПК) та інших нормативних актів, які містять процесуальні норми. У наш час кількість таких актів надзвичайно зросла. Отже, українське процесуальне законодавство у галузі питань МЦП не кодифіковано і відрізняється численністю нормативних актів. Проте, як правило, у структурі внутрішньодержавних нормативних документів відокремлюються спеціальні розділи, присвячені МЦП.

Головним внутрішнім джерелом МЦП є Конституція України.

Цивільний процесуальний кодекс України вміщує спеціальні розділи: VIII — про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні та розділ X, присвячений провадженню у справах за участю іноземних осіб.

Як вже зазначалось, на підставі ст. 2 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України ≪Про міжнародне приватне право≫. Закон України ≪Про міжнародне приватне право≫ від 23.06.2005 р. (далі - Закон України від 23.06.2005 р.) містить три самостійних розділи,

присвячені: а) провадженню у справах за участю іноземних осіб (розд. XI); б) підсудності та виконанню іноземних судових доручень (розд. XII); в) визнанню та виконанню рішень іноземних судів (розд. XIII), які налічують 10 статей.

Судоустрій в Україні регулюється Законом України ≪Про судоустрій і статус судів≫ від 07.07.2010 р., яким були внесені чисельні зміни, зокрема до процесуальних кодексів.

До джерел МЦП належать Закони України від 12 вересня 1991 р. ≪Про правонаступництво України≫, від 29 червня 2004 р. ≪Про міжнародні договори України≫, із змісту яких випливає, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною норм міжнародного права.

Сюди ж слід додати і Постанову Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. ≪Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР≫, згідно з якою в Україні можуть застосовуватися акти СРСР з питань, не урегульованих законодавством України, за умови, якщо вони не суперечать Конституції і законам України.

Цивільні процесуальні норми містяться і в Законах України від 4 лютого 1994 р. ≪Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства≫, від 8 липня 2011 р. ≪Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту≫, від 2 вересня 1993 р. ≪Про нотаріат≫.

Враховуючи, що іноземна держава, її дипломатичні представники і деякі інші особи користуються судовим імунітетом, до джерел МЦП слід віднести затверджений Указом Президента України від 25 червня 2002 р. Порядок здійснення захисту прав та інтересів України під час урегулювання спорів, розгляду у закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземного суб'єкта та України, Консульський Статут від 2 квітня 1994 р., Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затверджене Указом Президента України від 10 червня 1993 р., а також Положення про дипломатичне представництво України за кордоном, затверджене розпорядженням Президента України від 22 жовтня 1992 р. До важливих підзаконних актів, який містить міжнародні процесуальні норми, слід віднести Інструкцію про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затверджену наказом Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України від 27.06.2008 р. Ця Інструкція визначає порядок опрацювання доручень про вручення документів, отримання доказів, вчинення інших процесуальних дій, а також клопотань про визнання і виконання судових рішень на виконання чинних міжнародних договорів України з питань надання правової допомоги в цивільних справах.

Взаємозв'язок та відмінності міжнародного приватного права (далі — МПП) та МЦП виявляються також при розгляді дії такого загального для них джерела права, як міжнародний договір. Відповідні джерела МЦП розкидані усередині величезної кількості міжнародних договорів та в національному праві. Друга група джерел МЦП - міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Для порівняння слід звернутися до договорів, які містять уніфіковані матеріально-правові та уніфіковані процесуальні норми. Втім, розглядаючи питання про міжнародні договори у сфері МПП та МЦП, слід мати на увазі, що уніфікація стосується не тільки матеріально-правового й процесуального регулювання, а також і колізійного права. Українська договірна практика надає чимало прикладів комплексного регулювання, коли в одному міжнародному договорі містяться норми як з питань міжнародного цивільного процесу, так і уніфіковані колізійні норми.

До міжнародних двосторонніх угод слід віднести такі:

а) двосторонні договори України про правову допомогу та правові відносини (у цив.справах);

б) двосторонні договори про взаємну правову допомогу, які були укладені СРСР та є чинними для України;

в) угода між СРСР та Австрійською Республікою з питань цивільного процесу від 11 березня 1970;

г) угода між СРСР та Францією про передачу судових та нотаріальних документів і виконання судових доручень по цивільних та торговельних справах від 11.08.1936 р.

Важливим джерелом МЦП є Віденська конвенція від 23 серпня 1978 р. ≪Про правонаступництво держав відносно договорів≫. Стосовно міжнародних договорів, в яких Україна самостійно не брала участі, діють загальні положення Конвенції, викладені в ч. IV ≪Об'єднання та відокремлення держав≫, і зокрема ст. 34 ≪Правонаступництво держав в разі відокремлення частин держави≫. Згідно з цією статтею, якщо частини території держави відокремлюються і утворюють нові держави, будь-який договір, що діє на момент правонаступництва держав, продовжує діяти щодо кожної утвореної таким чином держави-наступника. Норми міжнародного цивільного процесу містяться і в Конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р., яка встановила умови та межі дії міжнародних угод.

Окремо слід виділити Гаазьку конвенцію з питань цивільного процесу (1954 р.). СРСР брав участь у цій Конвенції з 26 липня 1967 р.

Бажаючи полегшити передачу та виконання судових доручень, а також створити відповідні засоби для того, щоб судові або несудові документи, які підлягають врученню за кордоном, були доведені до відома їх одержувачів у належний строк, Україна приєдналась до двох конвенцій: Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах, укладеної 18 березня 1970 р., та Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, укладеної 15 листопада 1965 р. у м. Гаага. Ці конвенції замінюють положення статей з 1 по 16 Гаазької конвенції від 1 березня 1954 р. з питань цивільного процесу.

Після приєднання України до Статуту Ради Європи 31 жовтня 1995 р. слід відзначити Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р., а також Перший протокол та протоколи № 2,4,7,11 до цієї Конвенції, які були ратифіковані Україною 17 липня 1997 р., та протоколи № 12,14, які були ратифіковані Україною 09.02.2006 р. Стаття 6 цієї Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру... Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

До джерел міжнародного цивільного процесу належать також норми Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. та Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 р., в яких брав участь СРСР, і які є чинними для України.

Вирішуючи питання про визнання та виконання рішень іноземних судів та арбітражів, суди України повинні з'ясовувати наявність міжнародних договорів про взаємне надання правової допомоги між Україною і державою, від якої надійшло відповідне клопотання. На цей час є чинними, зокрема, такі міжнародні договори з цього питання, які Україна уклала або до яких вона приєдналася:

а) Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, укладена державами — членами Співдружності Незалежних Держав у м. Мінську 22.01.1993 р.;

б) Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, підписана урядами держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав у м. Києві 20.03.1992 р.;

На сьогодні Міністерством юстиції України здійснюються заходи щодо підготовки пропозицій про ратифікацію Конвенції про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах, яка була укладена в м. Кишинів 7 жовтня 2002 р. Тобто для України зазначена Конвенція поки ще чинності не набула, а отже, діють лише Конвенція 1993 р. та Протокол до неї 1997 р. (див.: Лист Міністерства юстиції України від 21.01.2006 р. ≪Щодо застосування конвенцій про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах≫).

в) Конвенція про визнання й виконання іноземних арбітражних рішень, укладена у м. Нью-Йорку в 1958 р.;

г) Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж, підписана в м. Женеві 21.04.1961;

д) Конвенція про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах, укладена в м. Гаазі 18 березня 1970 р., у частині відшкодування витрат, пов'язаних із виконанням суд. рішень;

е) Конвенція про визнання і виконання рішень стосовно зобов'язань про утримання, вчинена 2 жовтня 1973 р. у м. Гаазі;

ж) Конвенція про визнання і виконання рішень у справах про аліментні обов'язки щодо дітей від 15 квітня 1958 р.;

з) Конвенція про компетенцію влади і право, яке підлягає застосуванню, та про визнання рішень у галузі усиновлення від 05 листопада 1965 р.;

и) Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей, вчинена 19 жовтня 1996 р. у м. Гаазі, та ін. Аналіз діючих багатосторонніх міжнародних конвенцій свідчить про те, що уніфікація правил з питань юрисдикції, надання правової допомоги, визнання і виконання постановлених рішень не вирішує головної проблеми — створення єдиного процесуального простору.

Навіть практика настільки інтегрованого співтовариства, яким є європейське, дає приклади збереження дії такого інституту, як публічний порядок. Крім того, ефективність взаємодії судових органів досягається, коли загальні угоди з питань міжнародного цивільного процесу доповнюються детальними правилами про вчинення окремих процесуальних дій. Наприклад, з урахуванням досвіду застосування Брюссельської конвенції з питань юрисдикції та примусового виконання рішень щодо цивільних та комерційних спорів від 27 вересня 1968 р. прийнято Регламент (ЄЄ) Ради від 29.05.2000 р. № 1347/2000 про компетенцію, визнання та виконання постанов у шлюбних справах і у справах, які стосуються батьківської відповідальності подружжя щодо спільних дітей; Регламент (ЄЄ) Ради від 29.05.2000 р. № 1348/2000 про вручення судових і несудових документів у цивільних і комерційних справах, Регламент (ЄС) Ради від 22.12.2000 р. № 44/2001 про судову компетенцію, визнання та примусове виконання судових рішень у цивільних та комерційних справах та ін.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 706; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.011 сек.