Контрольні запитання. Загальні відомості.США розташовані у Північній Америці

США

Загальні відомості. США розташовані у Північній Америці. Країна межує з Канадою, Мексикою та Росією (штат Аляска).Територія США становить 9 млн. 363 тис. кв. км, населення налічує близько 270 млн. осіб. США – найбільш розвинута країна у світовому співтоваристві (9,1 трлн дол. ВВП). Політична система США сформувалася на основі найдавнішої з чинних у світі писаних конституцій (прийнята 17 вересня 1787 р.).

США є ліберально-демократичною, децентралізованою державою, з розвиненими політико-адміністративними інститутами, які забезпечують потужний стимул для розвитку підприємництва, надійний захист прав і свобод громадян.

США – класична президентська республіка, для якої характерні такі ознаки: президент є одночасно главою держави і виконавчої влади; відсутній уряд як окремий політичний інститут; глава держави не має права розпустити парламент; президент не є суб'єктом законодавчої ініціативи.

Конституція США заклала основу сучасного конституціалізму, сутність якого полягає у створенні збалансованого механізму розподілу влади (законодавчу здійснює Конгрес, виконавчу – президент, судову – Верховний суд); забезпеченні надійних гарантій захисту прав і свобод громадян; успішному функціонуванні інститутів федеральної держави.

Принципи і норми Конституції США поступово реалізовувалися в історичному розвитку країни через масштабні конфлікти і реформи. Перемога промислової Півночі над рабовласницьким півднем у Громадянській війні 1861 –1865 рр. забезпечила сприятливі умови для капіталістичного розвитку країни. У ході цієї війни завдяки президенту Аврааму Лінкольну було прийнято епохальні рішення: започатковано швидкий розвиток фермерства (законом про гомстеди 1862 р.) і скасовано рабство в 1863 р.

Потужний імпульс цивілізаційному розвиткові США дав "Новий курс" президента Ф. Рузвельта в 30-ті роки XX ст. Він започаткував ефективний механізм державного регулювання економіки в період "великої депресії". Його сутність зводилася до таких кроків: жорсткий контроль федеральної резервної системи за грошовою масою і валютним курсом; обмеження монополізму і створення умов для вільної конкуренції; державне фінансування пенсій, допомоги безробітним, людям похилого віку, інвалідам та бідним; зниження заробітної плати державним чиновникам і пенсій ветеранам; започаткування практики діалогу глави держави і громадськості через ЗМІ.

У 80-х роках XX ст. за президента Р. Рейгана у США відбувся перехід від соціальної до ліберальної держави й економіки, який передбачав скорочення державних податків і видатків, максимальне сприяння розвиткові підприємництва.

За президентства В. Клінтона США домоглися профіцитного бюджету і щорічного зростання ВВП на 5 %.

Ліберальний режим політичної системи США забезпечує високий динамічний розвиток американської економіки та науки, завдяки чому утримується лідерська позиція країни на світовій арені.

Державні органи. Конституційний лад США характеризується високим рівнем стабільності, оскільки процедура внесення змін і доповнень до конституції дуже складна. Поправки До конституції мають бути ухвалені 2/3 голосів депутатів кожної з палат Конгресу, а потім ратифіковані законодавчими зборами або конвентами 3/4 штатів.

Главою держави та виконавчої влади в США є президент. У його безпосередньому підпорядкуванні перебуває весь державний апарат управління країною: міністри, яким президент делегує деякі свої повноваження, а також глави численних відомств. Президент республіки та виконавчий державний апарат утворюють у СІЛА президентську владу.

Президент не є політично відповідальним перед Конгресом, проте несе відповідальність перед народом, від якого отримує свій мандат. Хоч повноваження президента закріплено в достатньо широкому обсязі, однак президентська влада не може переростив особисту диктатуру, оскільки завжди стримується сильними повноваженнями Конгресу та Верховного суду.

Як глава держави і виконавчої влади президент здійснює такі повноваження:

— скеровує до Конгресу щорічні послання, в яких формулює основні законодавчі пропозиції;

— відповідає за підготовку та виконання федерального бюджету,

— видає акти, які ґрунтуються на законах і регулюють важливі питання державного управління;

— промульгує закони;

— протягом 10 днів накладає на закон вето, яке можна подолати 2/3 голосів обох палат, а якщо Конгрес не встигає подолати вето у зв'язку із закінченням сесії, то процедура проходження законопроекту починається спочатку;

— скликає Конгрес на надзвичайні сесії;

— як верховний головнокомандувач збройних сил та національної гвардії має право направляти війська за межі території США для "захисту американських інтересів", присвоює вищі військові відзнаки;

— представляє США у міжнародній політиці, укладає договори, які ратифікуються двома третинами голосів Сенату або набирають чинності без такої ратифікації (так звані виконавчі угоди);

— відстрочує виконання вироків і має право на помилування(крім злочинів проти США, які було доведено в процесі процедури імпічменту);

— призначає за порадою та згодою Сенату 10 міністрів, керівників відомств, начальників об'єднаних штабів, послів, суддів Верховного суду та інших федеральних суддів, самостійно призначає до 2,5 тис. службовців федеральної служби.

У випадку відставки, смерті або звільнення з посади президента республіки, його пост займає віце-президент. Це друга особа в державі, яка обирається разом із президентом. Останній може бути достроково позбавлений своїх повноважень шляхом процедури імпічменту у випадку державної зради або скоєння тяжкого злочину. Процедура імпічменту передбачає такі стадії: палата представників на основі рішення правового комітету відносною більшістю голосів депутатів висуває обвинувачення

главі держави.; Сенат, на якому головує голова Верховного суду,2/3 голосів виносить остаточне рішення про позбавлення президента повноважень. Процедура імпічменту поширюється на всіх вищих посадових осіб держави.

Президентська влада включає кабінет міністрів, виконавчий апарат президента, виконавчі агентства.

Кабінет міністрів складається із керівників департаментів і відомств, яких називають міністрами або секретарями. Він немає конституційного статусу, а формується та діє на основі звичаю, що склався ще за Дж. Вашингтона. Кабінет міністрів виконує тільки консультативні функції, тому він не видає жодних актів. Усі рішення кабінету міністрів, якщо вони приймаються, формуються як акти президента. Кабінет міністрів припиняє свою діяльність тоді, коли йде у відставку президент.

У сучасній практиці США кабінет міністрів складається приблизно з 13 керівників департаментів. До нього входять: державний секретар, міністри фінансів, юстиції, оборони, внутрішніх справ, торгівлі, сільського господарства, праці, охорони здоров'я і соціальних служб, житлового будівництва та міського розвитку, транспорту, освіти, енергетики.

Другою ланкою виконавчої влади є виконавчий апарат президента, який включає ради національної безпеки, внутрішньої політики, з міжнародної економічної політики, служби Білого дому, віце-президента, а також адміністративно-бюджетне управління та ін. (усього 14 –16 підрозділів).

Третя ланка виконавчої влади – це виконавчі агентства: національне управління трудових відносин, інформаційне агентство, агентство національної безпеки, національне агентство з аеронавтики та космосу, комісія з атомної енергетики та ін.

Парламент США – Конгрес – складається з двох палат: верхньої – Сенату – і нижньої – Палати представників. Остання у складі 435 депутатів обирається прямими виборами на 2 роки, а Сенат у складі 100 сенаторів – терміном на 6 років(кожні два роки Сенат оновлюється на 1/3).

Конституція США проголосила: "Всі... повноваження законодавчої влади належать Конгресові Сполучених Штатів..."(розд. 1, ст. 1). Це означає, що Конгрес має право видавати закони, які діють і є обов'язковими на всій території США. Однак Конгрес має обмежені законодавчі повноваження. Це зумовлюється тим, що в США діють ще 50 законодавчих зборів штатів (за кількістю штатів), які проводять законодавчу діяльність відповідно до своїх повноважень.

Палату представників очолює спікер, який обирається самою палатою (традиційно – її партійною більшістю). Це третя особа в державі після президента і віце-президента. Спікер веде засідання, скеровує законопроекти у комітети, має право голосу, підтримує зв'язок з президентом та ін.

Віце-президент США є головою Сенату. Якщо віце-президенту Сенаті відсутній, то з числа сенаторів обирається тимчасовий голова. Найчастіше ним стає представник партії більшості. Віце-президент уособлює зв'язок законодавчої та виконавчої влади, веде засідання, скеровує законопроекти у комітети, підписує прийняті Сенатом законопроекти та ін. Він голосує тільки тоді, коли голоси сенаторів поділилися порівно.

Сенатори та члени Палати представників працюють на професійній основі і не мають права займатися підприємницькою діяльністю. Жоден із членів Конгресу не може обіймати будь-якої посади в органах влади. У них вільний, а не імперативний мандат.

Члени Конгресу мають обмежений індемнітет. Вони не несуть жодної відповідальності за виступи в Конгресі, за ними зберігається свобода слова і голосування. Депутати Конгресу володіють імунітетом тільки під час сесій, за винятком випадків вчинення ними державної зради, тяжкого злочину і порушення миру.

Активну роль у діяльності Конгресу відіграють комітети, комісії і підкомісії. Саме вони займаються обговоренням законопроектів та розсліду вальною діяльністю. Комітети поділяються на об'єднані, комітети всієї палати, спеціальні, погоджувальні та постійні.

Об'єднані комітети включають членів обох палат Конгресу, розробляють проекти законів, контролюють їхню дію у визначеній сфері. Комітет усієї палати – це засідання палати у повному складі. Така форма діяльності палат дає змогу застосовувати спрощену процедуру розгляду законопроекту. Спеціальні комітети мають тимчасовий характер. Вони створюються для розв'язання конкретного питання. Погоджувальні комітети утворюються обома палатами для подолання розбіжностей між ними з певного кола питань.

Важливе значення для законодавчої діяльності конгресу мають постійні комітети, яких у Сенаті – 17, а в Палаті представників – 22. Постійні комітети утворюються відповідно до закону у всіх напрямках державного управління. Компетенція кожного комітету розкрита у регламенті кожної палати (у Палаті представників – із закордонних справ, у справах збройних сил, юридичний, з асигнувань, освіти, праці та ін.; у Сенаті – із сільського господарства, фінансів, з питань малого бізнесу, із за кордонних справ та ін.)

Значне місце в діяльності Конгресу належить партійним фракціям. Ці органи відіграють головну роль в організації роботи кожної палати. Партійні фракції діють самостійно і не підпорядковуються виконавчим комітетам своїх партій, але тісно з ними пов'язані.

Конгрес ухвалює закони, має право оголошувати війну, здійснює контроль виконавчої влади і виконання бюджету, а також про водить процедуру імпічменту. Кожна палата конгресу наділена власними повноваженнями: Палата представників має пріори тет у прийнятті фінансових законів (про бюджет і податки), висуває обвинувачення президентові під час процедури імпічменту, обирає президента, якщо він не обраний колегією вибірників; Сенат дає "згоду і пораду" на призначення вказаних президентом по садових осіб, ратифікує міжнародні договори, позбавляє президент та повноважень у завершальній стадії процедури імпічменту, обирає віце президента, якщо той не обраний колегією вибірників.

Законодавчий процес у Конгресі США передбачає такі стадії: внесення законопроекту, його обговорення та прийняття.

Першою стадією проходження законопроекту є його внесення. Право законодавчої ініціативи, за конституцією, мають члени обох палат Конгресу. Президент вносить проекти законів тільки через "своїх" депутатів; його законопроекти називаються" ініціативними біллями" та мають право пріоритетного розгляду. Практично законодавча ініціатива членів конгресу багато в чому визначається посланнями президента, в яких прямо вказується, які закони треба прийняти.

Друга стадія законодавчого процесу – обговорення законопроектів – відбувається поетапно. Перше читання полягає у формальному внесенні законопроекту в палату та скеруванні його у відповідний постійний комітет палати. У комітеті білль детально обговорюється, до нього вносяться поправки. За результатами обговорення складається доповідь з рекомендаціями, адресованими палаті. Друге читання в кожній палаті розпочинається з оголошення тексту законопроекту клерком чи секретарем палати. Після цього голова комітету або доповідач від комітету викладають рекомендації, вироблені стосовно законопроекту. Депутати чи сенатори, обговорюючи білль, вносять поправки та доповнення або відхиляють їх. Після дебатів законопроект знову передається на доопрацювання до постійного комітету. У третьому читанні депутати чи сенатори можуть вносити лише редакційні поправки.

Третя стадія – голосування щодо законопроекту – завершує законодавчу процедуру. Після схвалення законопроекту однією палатою його передають до другої палати, у якій він проходить ті ж стадії. У випадку розбіжностей між палатами створюється погоджувальний комітет, який виробляє компромісний варіант законопроекту. Якщо одна з палат не схвалила компромісного варіанта законопроекту, то він вибуває із законодавчого процесу. Білль, схвалений обома палатами, передається для підписання президентові. Закони ухвалюються відносною більшістю голосів.

Президент промульгує законопроект або протягом 10 днів накладає на нього вето. Подолати президентське вето Конгрес може шляхом повторного схвалення у кожній палаті двома тре тинами голосів депутатів від Сенату. Тоді проект стає законом і без підпису президента. Якщо президент, отримавши законопроект, протягом 10 днів його не промульгує та не застосує вето, то проект автоматично стає чинним.

Судова система США складається з двох автономних систем: федеральної і штатів. Федеральна судова система включає: Верховний суд, апеляційні суди (94), окружні та спеціальні суди.

Найвищим судовим органом є Верховний суд, який у складі9 суддів розглядає конституційність нормативних актів на підставі рішення нижчих судів, які у зв'язку з розглядом конкретної справи визнали неконституційність акта або його норми; є най вищою апеляційною інстанцією, яка розглядає скарги на рішення апеляційних судів; як перша інстанція розглядає спори між штатами, штатами і федерацією, у справах іноземних послів і консулів.

Апеляційні суди перевіряють вироки окружних судів, розглядають скарги на вироки деяких адміністративних органів (на приклад, національного управління трудових відносин), а також спеціальних судів – претензійних і податкових. Кожний апеляційний суд територіально охоплює декілька штатів.

Окружні суди розглядають цивільні й кримінальні справи в межах федеральної судової компетенції. До федеральної судової компетенції належать справи про скоєння таких злочинів, як викрадення людини чи літака, тероризм, шпигунство, порушення законодавства у сфері судноплавства, а також цивільні справи з вартістю позову не менше ніж 10 тис. дол. США.

Спеціальні суди – це претензійний суд (розглядає майнові позови до Конгресу США), суд з питань міжнародної торгівлі, податковий суд, апеляційний суд у справах ветеранів, військо вий, апеляційний суд.

Регіональні структури влади та місцевого самоврядування. До компетенції штату належать повноваження, які не входять до федеральної компетенції, яка охоплює такі сфери, як оборона, міжнародна політика, кредитно-грошова політика, стандарти мір і ваги, федеральна фінансова (бюджетно фіскальна) система, розвиток науки і захист авторських прав. Компетенція штатів включає такі повноваження: ратифікація поправок до конституції США; прийняття нової конституції штату, яка передбачає проведення референдуму про доцільність такої процедури, розробку й ухвалення конституційного проекту законодавчими зборами і винесення його на референдум; внесення поправок до конституції штату (проект таких поправок спочатку ухвалюється відносною або кваліфікованою більшістю обох палат законодавчих зборів, а потім виноситься на референдум); прийняття законів штату; регулювання торгівлі у штаті; організація охорони здоров'я й освіти; встановлення місцевих податків; визначення статусу місцевого самоврядування; конституювання судової системи штату; охорона громадського порядку та ін. Водночас конституція США забороняє штатам виходити зі складу США, підписувати міжнародні договори, вступати в союзи і конфедерації, друкувати гроші та кредитні банкноти, накладати мито на ввезення товарів, утримувати в мирний час військо та військові суди.

Законодавчими органами влади у штатах виступають легіслатури, генеральні асамблеї, законодавчі асамблеї або генеральні збори. Законодавчі органи здебільшого двопалатні. Нижні палати іменуються палатами представників або асамблея ми, а верхні – сенатами. До нижньої палати залежно від штату обирається від 35 до 400, а до верхньої – від 17 до 65 депутатів. Нижню палату очолює спікер, верхню – лейтенант губернатор або голова.

Важливе місце посідають виконавчі органи влади, які очолює губернатор штату, а в 38 штатах – лейтенант губернатор. Губернатор керує апаратом виконавчої влади; контролює виконання законів; здійснює призначення на вищі посади у штаті; є головнокомандувачем національної гвардії штату доти, доки президент не призове її на службу СІЛА; оголошує воєнний стан;здійснює зв'язок з федеральним урядом; має вплив на законодавчий процес штату.

Судова система у кожному штаті створюється на основі конституції та актів законодавчих зборів цього штату. Судова система кожного штату складається з кількох ланок.

Перша ланка – мирові суди, суди магістратів, поліційні суди, суди мерій, які розглядають дрібні кримінальні та цивільні справи. Друга ланка – суди графств, округів, міські суди тощо –розглядають більшість кримінальних та цивільних справ. Третя ланка – апеляційні суди – діють у великих штатах і розглядають апеляційні скарги. Четверта ланка – вищі (верховні) суди штатів – виступають вищою судовою інстанцією і наділені апеляційною юрисдикцією щодо рішень нижчих судів, а також правом конституційного контролю над законодавством штату.

Система органів місцевого самоврядування ґрунтується на адміністративно територіальному поділі США. Єдиної системи місцевих органів самоврядування немає.

Кожен штат (крім Конектикута і Род Айленда) поділяється на графства (всього налічується 3042 графств). Населення графств обирає депутатів рад, а також деяких посадових осіб (шерифа, прокурора, скарбника та ін.).

Деякі графства (в основному на Півночі та Північному Сході)поділяються на тауни і тауншипи. Тауни створюються на основі одного чи кількох дрібних поселень, інколи – окремого селища. Основним органом управління в таунах є таун мітинг, тобто збори жителів, що відбуваються раз на рік. Таун мітинг ухвалює бюджет, обирає раду й адміністраторів, які й здійснюють місцеве управління. Тауншипи створюються у сільській місцевості, в основному у штатах Середнього Заходу. У тауншипах також обираються рада й адміністрація.

Окрім того, формою місцевого самоврядування є спеціальні округи, які створюються законодавчими органами штатів для здійснення управління з конкретних питань. Межі цих округів не збігаються з межами адміністративно територіальних одиниць. Це шкільні, транспортні, паркові округи, а також водопостачання, протипожежної безпеки, житлового будівництва та ін. Цими округами керують обрані ради або адміністрації.

Із компетенції графств виділено міста. Статус міста визначається законодавчим органом. Органи місцевого самоврядування великих міст мають повноваження органів графств. У США сформувалися такі системи міського управління: "мер – рада" (слабкий мер), "мер – рада" (сильний мер), "рада – менеджер", комісійна форма управління і міські збори.

Особливість моделі "мер – рада" (слабкий мер) полягає в тому, що, по перше, мер обирається зі складу депутатів міської ради і як голова ради може виступати з проектами рішень ради, пропонувати кандидатури на посади керівників адміністративних служб і звільняти їх за згодою ради, має право часткового" вето"; по друге, рада виконує адміністративно розпорядчі функції, затверджує або узгоджує компетенцію основних посадових осіб, дає згоду на їх звільнення, здійснює контроль за діяльністю виконавчих органів, може достроково припинити повноваження мера.

Модель "мер – рада" (сильний мер) характеризується такими ознаками: обраний прямими виборами мер призначає і звільняє посадових осіб адміністрації, складає проект місцевого бюджету, володіє правом абсолютного вето на рішення ради; рада здійснює нормотворчу діяльність, регламентує процес управління міським господарством, затверджує міський бюджет та звіт про його виконання, а також може подолати вето мера 2/3 голосів від складу депутатського корпусу.

Модель "рада – менеджер" передбачає такі взаємовідносини органів місцевої влади: рада здійснює всі властиві представницьким органам функції, а також наймає і звільняє менеджера;менеджер здійснює всю виконавчу владу, призначає і звільняє працівників адміністративного апарату і представляє раді проект місцевого бюджету.

Комісійна модель передбачає здійснення представницьких і виконавчих функцій місцевого самоврядування комісарами, обраними населенням. Як колективний орган комісари виконують функції міської ради, а кожен зокрема керує певним департаментом. Мером тут є один із комісарів. Він не має права вето і володіє адміністративними повноваженнями тільки в частині керованого ним департаменту.

Міські збори формуються із числа вибірників (100 і більше осіб), які обираються населенням. Міські збори обирають правління вибірників, які здійснюють вище керівництво між зборами. Крім правління вибірників діють ще такі посадові особи: скарбник, податковий інспектор, констебль, які обираються населенням або вибірниками.

Загалом компетенція органів місцевого самоврядування в США розширюється на основі тенденції децентралізації.

Партійна система. У СІЛА функціонує велика кількість партій, однак найважливішими з тих, які беруть участь у формуванні органів державної влади, є Демократична (з 20 х років XIX ст.) та Республіканська (з 1854 р.) партії, які виникли відповідно з представників плантаторів Півдня та з представників промислової Півночі. Символ Республіканської партії – слон – уособлював силу президента А. Лінкольна, котрий розправлявся зі свої ми противниками, наче слон. Символом Демократичної партії виступає осел, що означав упертість і непоступливість президента Е. Джексона.

Ідеологічними цінностями Республіканської партії є ліберально консервативні, які полягають, по перше, в обмеженні втручання держави у сферу економіки, скороченні державних видатків, зменшенні податків, максимальному сприянні розвитку підприємництва; по друге, у посиленні військової могутності США для забезпечення їхніх геополітичних інтересів та захисту цінностей західної демократії від загрози недемократичних ре жимів; по-третє, в обстоюванні інтересів окремих американських корпорацій. Найбільший вплив Республіканська партія має на бізнесові кола, освічені верстви населення, а також етнічні групи англосаксонського походження.

Демократична партія обстоює соціал ліберальні (соціал демократичні в європейському значенні) цінності, які виявляються, по перше, у захисті наявних стандартів соціальної допомоги населенню й орієнтації на збіднілі прошарки населення, здебільшого емігрантів; по друге, в обстоюванні геополітичних інтересів без конкретних вигод для американських корпорацій;по третє, у меншій увазі до посилення військової могутності США.

Організаційна структура американських партій – кадрова, тобто відсутнє масове членство, а є партійні функціонери, що виконують свої функції від виборів до виборів. Структура партії така: лідер, обраний на з'їзді партії як майбутній кандидат у президенти; партійна фракція у Конгресі; організація на рівні штату; організація на рівні округу. Важливу роль у партійному житті відіграють лобістські організації, які впливають на вибори, законодавчий та інші процеси й забезпечують допомогою юридичних структур захист інтересів різних громадських об'єднань.

Виборча система. У конституції США містяться лише деякі положення, що регулюють вибори. Федеральні закони про виборче право, які приймалися у 1965, 1970, 1972, 1974 рр., доповнили конституційні положення. Значна частина норм виборчого права міститься у законодавстві штатів. Нині у США діє загальне виборче право. Активне виборче право належить громадянам США, яким виповнилося 18 років і які проживають у тій чи іншій місцевості упродовж певного терміну (для президентських виборів – ЗО днів, для інших виборів – від трьох місяців до року). Позбавлені виборчого права душевнохворі та засуджені. Реєстрацію виборців проводять органи місцевого самоврядування (графства чи округу) або спеціальні виборчі комісії.

Для виборів президента США використовується система непрямих виборів. До кандидата на посаду президента конституція ставить такі вимоги: він повинен бути громадянином США від народження, досягти 35 річного віку, жити у США неменше ніж 14 років. У березні – червні кожного високосного року відбуваються первинні вибори, на яких виборці голосують за претендентів у кандидати на посаду президента. У липні –серпні проводяться національні партійні з'їзди, де остаточно затверджуються кандидати від політичних партій. Ними стають ті, хто переміг на первинних виборах. У перший вівторок після першого понеділка листопада виборці голосують за вибірників у штатах. У кожному штаті обирається стільки вибірників, скільки обрано депутатів і сенаторів до Конгресу. При обранні вибірників встановлюються багатомандатні виборчі округи і застосовується мажоритарна система відносної більшості. За цією системою, список вибірників від однієї партії, у якому є більше голосів, ніж у списках інших партій, завойовує всі місця від певного штату в колегії вибірників. Тільки-но стає відомою кількість вибірників, обраних від кожної партії, фактично можна визначити, хто з кандидатів стане президентом. У середині грудня вибірники голосують у столицях штатів за президента і віце президента. Термін перебування на посаді президента – 4 роки. Одна і та ж особа може обиратися не більше ніж двічі.

Кандидат до Палати представників повинен бути громадянином США не менше 7 років, досягти 25 річного віку та жити у штаті, де розташований його виборчий округ.

Сенатором може бути обрана особа, що є громадянином США не менше 9 років, досягла 30 річного віку і живе у штаті, від якого обирається.

Губернатор обирається громадянами штату на термін від2 до 4 років із числа кандидатів, висунутих з'їздами партій.

На всіх рівнях виборів функціонує мажоритарна система відносної більшості.

Висновки

1. США є найбільш розвинутою промисловою країною, територія якої становить 9 млн. 363 тис. кв. км, населення – близько 270 млн. осіб, а обсяг ВВП – 9,1 трлн. дол.

Конституція США, прийнята у 1787 р., заклала основу сучасного конституціалізму, сутність якого полягала у створенні збалансованого механізму розподілу влади (законодавчу здійснює Конгрес, виконавчу – Президент, судову – Верховний суд), забезпеченні надійних гарантій захисту прав і свобод громадян. Конституційний лад характеризується високим рівнем стабільності; поправки до Конституції повинні бути ухвалені 2/3 голосів депутатів кожної з палат Конгресу, а потім ратифіковані законодавчими зборами або конвентами 3/4 штатів.

Ліберально демократичний режим політичної системи, який передбачає найбільш обмежене втручання держави в економіку і соціальну сферу та невеликий державний сектор, забезпечує високий динамічний розвиток економіки та науки і, таким чином, позиції лідера на міжнародній арені.

2. США є класичною президентською державою, для якої характерні такі ознаки: Президент є одночасно главою держави і виконавчої влади; відсутній уряд як окремий політичний інститут; глава держави не має права розпустити парламент; Президент не є суб'єктом законодавчої ініціативи. Президент має такі повноваження: скеровує до Конгресу щорічні послання, в яких формулює основні законодавчі пропозиції; видає акти, які регулюють важливі питання державного управління, має право вето на законодавчі акти Конгресу; призначає за згодою Сенату10 міністрів, керівників відомств, начальників об'єднаних штабів, суддів Верховного суду та інших федеральних суддів і самостійно призначає до 2,5 тис. федеральних службовців. Він може бути достроково позбавлений своїх повноважень шляхом процедури імпічменту, яка передбачає висунення обвинувачення відносною більшістю голосів депутатів нижньої палати і прийняття остаточного рішення 2/3 голосів депутатів верхньої палати.

3. Конгрес США складається з двох палат: нижньої – Пала ти представників, – яка у складі 435 депутатів обирається прямими виборами на два роки, і верхньої – Сенату, – яка у складі100 сенаторів обирається прямими виборами на шість років. Кожна палата має свого голову (нижня – спікера, верхня – віце президента), фракції партійної більшості й партійної меншості, конгресу. При обранні вибірників встановлюються багатомандатні виборчі округи і застосовується мажоритарна система відносної більшості. За цією системою, список вибірників від однієї партій у якому є більше голосів, ніж у списках інших партій, завойовує всі місця від певного штату в колегії вибірників. Тільки но стає відомою кількість вибірників, обраних від кожної партії, фактично можна визначити, хто з кандидатів стане президентом. У середині грудня вибірники голосують у столицях штатів за президента і віце президента. Термін перебування на посаді президента – 4 роки. Одна і та ж особа може обиратися не більше ніж двічі.

Кандидат до Палати представників повинен бути громадянином США не менше 7років, досягти 25 річного віку та жити у штаті, де розташований його виборчий округ.

Сенатором може бути обрана особа, що є громадянином США не менше 9 років, досягла 30 річного віку і живе у штаті від якого обирається.

Губернатор обирається громадянами штату на термін від 2 до 4 років із числа кандидатів, висунутих з'їздами партій.

На всіх рівнях виборів функціонує мажоритарна система відносної більшості.

1. Назвіть основні джерела британського права.

2. Яка відмінність між законодавчім процесом у СІЛА і Великій Британії?

3. У чому особливість британської виборчої системи?

4. Які відмінності між місцевим самоврядуванням у Великій Британії та США?

5. Визначте риси класичної моделі президентського правління.

6. У чому полягає особливість законодавчого процесу в Конгресі США?

7. У чому полягає відмінність між Республіканською та Демократичною партіями?

8. Охарактеризуйте процедуру виборів президента США.

Література

1. Абрамов Ю.К.,Зубков В.М. Партии и исполнительная власть в США. – М.: Арктогея, 199. – 200 с.

2. Алмонд Г., Верба С. Гражданская Культура и стабильность демократии.: Полит. исслед. - 1992.

3. Арановський К.В. Государственное право зарубежных стран: Учеб. для вузов. - М, 2001.

4. Бжезинский 3. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геостратегические императивы. – М.: Международные отношения, 1999.

5. Гаджиев К.С. Американская нация: национальное самосознание и культура. М.: Логос, 2000.

6. Гелбрейт Дж. К. Новое индустриальное общество. – М.: Зкопрос, 2001.

7. Георица А.З. Современный парламентаризм: проблеми теории и практики. - К., 2000.

8. Горбник В.О. Британія: суперечності і проблеми, - К., 1999.

9. З.Зайчук О.В. Правовая система США: Историко-теоритический анализ. – К., 1998.

10. Колодій А. Політологія, Політика і суспільство. Держава і суспільство. - К., 2000.

Дата добавления: 2014-01-07