Види та форми уваги

Вступ

ПЛАН-КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

У психодіагностиці особливе місце посідає проблема якості одержаних у процесі застосування різних вимірювальних процедур даних. Адже джерелом психодіагностичної інформації завжди виступає досліджуваний, відповіді якого значно впливають на рівень надійності суб'єктивних параметрів діагностичних даних. У зв'язку з цим до психодіагностичного інструментарію висувається низка вимог, що стосуються якості вимірювальної методики - її валідності, надійності, вірогідності та стандартизованості. Відповідність цим вимогам встановлюється шляхом застосування спеціальних логіко-методичних та математико-статистичних процедур, які утворюють окрему область психодіагностики, пов'язану з теорією та практикою вимірювання психічних явищ, - психометрику.

І питання. Надійність тестів, її обчислення.

Надійність характеризує точність вимірювання, констатує, наскільки правильні дані тестування. Якщо на етапі перевірки якості тесту досліджувані одержують оцінки, які відрізняються від попередніх, це свідчить про ненадійність тесту. Недостатню надійність тестів можуть спричинити:

— несприйняття умов тестування (зміни поведінки досліджуваних, наявність додаткових перешкод, присутність сторонніх осіб, незадовільні освітленість приміщення, температура повітря тощо);

— недосконалість тесту (нечіткість інструкцій, принципова різнорідність завдань, можливість суб'єктивізму при інтерпретації виконань тощо);

— внутрішні стани досліджуваних (утома, роздратування, апатія, нервозність та ін.) та їхнє ставлення до тестування;

— інформаційно-соціальні обставини (різна динаміка у встановленні контакту з особою, яка проводить тестування);

— досвід роботи з цим тестом, ставлення до тестування загалом.

Дослідник повинен докласти максимальних зусиль, щоб усунути вплив негативних факторів. Кількісно надійність тесту виражають за допомогою коефіцієнтів надійності. Процедура обчислення значень цих коефіцієнтів вимагає встановлення кореляції рангів усіх членів вибірки, стосовно яких тест перевіряють перед упровадженням у психодіагностичну практику. Величина коефіцієнта надійності тим більша, чим стабільніше місце (ранг) досліджуваних стосовно всіх інших рангів у вибірці.

На результат психологічного дослідження впливає велика кількість випадкових факторів, які умовно можна об'єднати у дві категорії чинників:

1) мінливість у часі вимірюваного психологічного явища (рис особистості, інтелекту тощо), що вимірюється;

2) нестабільність самої вимірювальної процедури (вплив емоційного стану досліджуваного, міра його втомленості, мотиваційна спрямованість на дослідження, освітленість приміщення, температура та вологість, година доби тощо).

Надійність (reliability) методики забезпечує точність вимірювань, які здійснюються за її допомогою, а також сталість її результатів під впливом сторонніх випадкових факторів, що не є об'єктами дослідження [42]. Тому в першу чергу дослідник має довідатися, чи представлені в описі діагностичної методики дані про її надійність (тип надійності та спосіб її визначення, чисельність і особливості індивідів, на яких перевірялася надійність методики). Якщо такі дані відсутні, то необхідно заново здійснити перевірку надійності[1].

Широкого використання набули декілька математичних процедур оцінки надійності: повторне дослідження (тестування), визначення надійності за допомогою паралельних форм; метод розщеплення.

Розглянемо кожний із них окремо.

Визначення показників точності та сталості результатів може здійснюватися емпірично шляхом повторного дослідження (тестування) вибірки досліджуваних тією ж самою методикою через певний інтервал часу та в однакових умовах. Повторне дослідження зазвичай називають ретестом, а надійність, оцінену таким способом, - ретестовою надійністю. У цьому випадку індексом надійності вважається або міра збігу (кореляція) результатів першого і повторного обстежень, або ступінь збереження рангових місць обстежених у вибірці при ретесті.

При використанні цього методу оцінюється ступінь стійкості результатів дослідження у часі та їхня залежність від умов тестування. Тому ретестовий коефіцієнт надійності називають також коефіцієнтом стійкості (стабільності) тесту.

Перевагами даного методу є природність і простота визначення коефіцієнта надійності.

Серед недоліків особливо потрібно підкреслити такі: невизначеність оптимального інтервалу між двома вимірюваннями; можливість формування у досліджуваних навичок роботи з даною методикою (особливо при повторному використанні одних і тих самих завдань в умовах відносно короткого інтервалу ретесту), внаслідок чого звичайно буде спостерігатись поліпшення результату повторного обстеження; запам'ятовування досліджуваним окремих рішень та відповідей, що призводить або до відтворення під час повторного обстеження попереднього розподілу правильних та хибних рішень, або до демонстрації "нових" результатів як появ негативізму.

У випадку визначення надійності (еквівалентної надійності) за допомогою паралельних форм на одних і тих самих досліджуваних проводиться основний варіант методики, а потім, через певний заданий проміжок, - паралельна форма методики[2]. Використання у двох обстеженнях різних за змістом, але еквівалентних за кількісними та якісними діагностичними показниками наборів завдань дозволяє мінімізувати негативний ретестовий вплив.

Як правило, практичне визначення даного типу надійності пов'язане зі значними труднощами, оскільки вкрай складно побудувати кілька варіантів однієї методики таким чином, щоб вони, з одного боку, відповідали одним і тим самим діагностичним критеріям та були зорієнтованими на вимірювання ідентичних психологічних факторів, а з другого - були різними за змістом та характером завдань. Крім цього у випадку визначення надійності за допомогою паралельних форм повністю не знімається ефект тренування у досліджуваних, особливо якщо паралельні набори схожі за принципом рішення.

Метод розщеплення ґрунтується на припущенні про паралельність не лише окремих форм методики, але й окремих завдань усередині неї. Найчастіше здійснюється поділ методики на дві еквівалентні половини за парними та непарними номерами або за принципом близькості значень індексів складності. У цьому випадку досліджувані проходять обстеження один раз за повним набором завдань методики, після чого окремо здійснюється оцінювання відповідей в еквівалентних частинах тесту. Саме відсутність потреби у повторному дослідженні надає методу розщеплення вагомих переваг порівняно з визначенням надійності за допомогою паралельних форм та методом розщеплення. Але поряд із цим метод має один недолік, який пов'язаний з неможливістю встановити надійність результатів дослідження відносно проміжку часу. Останнє потребує комбінування методу розщеплення з процедурою обчислення ретестової надійності.

При використанні методу паралельних форм і методу розщеплення оцінюється ступінь узгодженості частин методики. Тому коефіцієнти надійності, отримані за допомогою цих двох методів, інтерпретуються як показники гомогенності (однорідності) тестів.

Висновки до 1-го питання

Надійність — характеристика методики, що відображає точність психодіагностичних вимірів, а також стійкість результатів тесту до дії сторонніх факторів.

Ступінь надійності вимірювання визначають за допомогою коефіцієнта надійності (коефіцієнта реліабільності) — кореляційного коефіцієнта, що показує відповідність результатів вимірювань, зроблених за однакових умов однією особою (тобто, в який спосіб відтворені результати вимірювання).

Коефіцієнт надійності обчислюють за формулами розрахунків коефіцієнтів кореляції (залежності від шкали вимірювання даних) між першим і наступним вимірами чи між рівнобіжними формами тесту.

Розрахунок коефіцієнта надійності при дослідженні гомогенності тесту здійснюють шляхом поділу тесту на рівні субтести і розрахунку кореляції між цими частинами. Для визначення загальної надійності тесту отримані коефіцієнти кореляції вводять у формулу Спірмена — Брауна:

R=2R/(1+R),

де R — кореляція частин тесту; 2 і 1 — константи.

Якщо частини тесту є окремими дихотомічними завданнями, наприклад питаннями, на які може бути дві відповіді («так» чи «ні»), чи завданнями з оцінкою результату (правильного і неправильного), використовують формулу:

де p_i — частка 1-го варіанта відповіді на i -е питання; g_i — частка 2-го варіанта на i -е питання; К — кількість рівних частин тесту; — дисперсія цілого тесту; 1 — константа.

Надійність частин тесту також розраховують за формулою Кудера — Річардсона:

де К — кількість рівних частин тесту; — дисперсія і- ї частини тесту; — дисперсія цілого тесту; 1 — константа.

ІІ Питання. Валідність тестів (методик)

Валідність (від англ. valid - дійсний, обґрунтований) - це відповідність психодіагностичного інструменту психічній якості, що вимірюється, тобто здатність тесту вимірювати саме ті характеристики, які необхідно вимірювати [3].

Виходячи з цього визначення, методика вважається валідною, якщо на її результати впливає лише властивість, що вимірюється, та, навпаки, - невалідною, якщо результати вимірювання визначаються впливом нерелевантних змінних.

Валідність є обов'язковою та найважливішою інформацією про вимірювальну методику, оскільки містить дані про:

1) континуум досліджуваних психологічних явищ, яким змістовно відповідає процедура дослідження;

2) міру узгодженості даних методики з іншими даними, що відбивають особливості досліджуваного феномену (теоретичні очікування, дані спостереження, експертні оцінки, показники інших методик, психологічний зміст яких уже є з'ясованим);

3) можливість формулювання на підставі вимірювання обґрунтованого судження про актуальний стан досліджуваної психічної якості, а також висування прогнозу щодо її розвитку.

Перелічені категорії відомостей про вимірювальну методику пов'язані зі спеціальними типами валідності (див. нижче рис. 3).

Очевидна валідність (face validity, faith validity) - це уявлення про сферу використання, результативність та прогностичну цінність методики, що виникають у досліджуваного або користувача психодіагностичною інформацією, які не мають спеціальних відомостей про характер використання та можливості даної методики.

Важливість очевидної валідності стає зрозумілою з огляду на описані в літературі випадки, коли досліджувані демонстрували іронічне, негативно-критичне, вороже ставлення до обстеження і, навіть, відмовлялися від нього, якщо склад тестових завдань здавався їм "несерйозним", надмірно легким, таким, що не відповідає досліджуваній сутності, нагадує розважальні опитування з популярних видань [1].

З другого боку, не зовсім адекватне уявлення про спрямованість та прогностичність дослідження може викликати у людини надмірну мотивацію, небажане емоційне напруження, тенденцію симулювати або дисимулювати відповіді, що в врешті-решт призводить до зміни валідності методики. Тому наявність в інструкції інформації про мету обстеження та межі конфіденційності результату, а в тексті методики - сформульованих зрозумілою для досліджуваних мовою завдань, які є природними з точки зору вікової, професійної, статевої специфіки досліджуваних, значно поліпшує характеристики очевидної валідності.

Змістовна (внутрішня, логічна) валідність відображає міру відповідності (репрезентації) завдань досліджуваній психічній якості. Інакше кажучи, завдання змістовно валідної методики

стосуються саме тих аспектів, які є провідними у досліджуваному феномені. Встановлення змістовної валідності здійснюється спеціалістами-експертами, котрі формулюють кінцеве судження про те, чи репрезентує методика коло істотних властивостей та видів діяльності, що досліджуються.

Емпірична валідність об'єднує сукупність характеристик конструктної валідності та критеріальної валідності, а також два види останньої - поточну та прогностичну валідність.

Конструктна (концептуальна) валідність характеризує область досліджуваної поведінки у широких теоретичних конструктах (поняттях, концептах, теоріях). До комплексу відомостей про конструктну валідність методики належать:

- конвергентна валідність - інформація про наявність зв'язку (найчастіше кореляційного) даної вимірювальної методики з іншими близькими за змістом методиками (конвергуючими методиками), конструктне навантаження яких є відомим;

- дискримінативна валідність — інформація про відсутність будь-якого зв'язку даної методики з методиками, що вимірюють іншу за психологічним змістом властивість (дискримінантними методиками);

- внутрішня узгодженість методики, що визначає ступінь підпорядкованості окремих завдань (пунктів, запитань тощо) її загальній спрямованості, зорієнтованість кожного з них на діагностику сталого набору конструктів;

- відповідність результату методики відомим віковим змінам (наприклад, зростання з віком ефективності виконання інтелектуальних тестів).

Критеріальна валідність розкриває міру узгодженості результатів вимірювальної методики з незалежним критерієм, так званим критерієм валідизації. Таким критерієм є показник психічної властивості, що вимірюється даною методикою, але отриманий не на основі оцінок методики, а будь-яким іншим шляхом. Умовно можна виділити 2 групи критеріїв валідизації: об'єктивні та суб'єктивні критерії. До перших належать об'єктивні соціально-демографічні та біографічні дані; виробничі показники в окремих видах діяльності; виконання реальної критеріальної діяльності (малювання, виготовлення об'єктів тощо); дані інших методик, валідність яких вважається з'ясованою. Суб'єктивними критеріями найчастіше є показники успішності навчання; академічні оцінки; характеристики; медичний діагноз; колективна, середньоврівноважена та інші види експертних оцінок.

У межах критеріальної валідності розрізняють поточну (діагностичну, конкурентну) та прогностичну валідність.

Поточна валідність - комплекс зв'язків оцінок методики з незалежними критеріями, що характеризують наявний, актуальний стан досліджуваної психічної властивості. Інакше кажучи, поточна валідність визначає здатність вимірювальної методики диференціювати досліджуваних за певною діагностичною ознакою (наприклад, рівень інтелекту), а також зручність та економічність методики порівняно з іншими джерелами інформації (на цю властивість методик вказує термін "конкурентна").

Прогностична валідність відображає зв'язок результатів методики зі станом психічної властивості, що вимірюється, через певний проміжок часу, тобто вказує на здатність методики передбачати перспективи розвитку вимірюваного психічного феномену та робити на основі її результатів прогноз.

Висновки до 2-го питання

ІІІ питання. Достовірність, стандартизація і норми тестових показників.

Стандартизація і норми тестових показників

Якісна психодіагностична методика обов'язково повинна бути стандартизованою, а умови тестування, інструкції, вимоги до його проведення та оброблення результатів — однаковими. Це гарантує вирівнювання ситуативних факторів, які можуть створити вигідніші умови для одних досліджуваних порівняно з іншими. Без стандартизації зіставлення індивідуальних результатів неможливе.

Стандартизація (англ. standard — типовий, нормальний) тестових показників — уніфікація, регламентація, приведення до єдиних нормативів процедури і оцінок тесту.

Уніфікують бланки дослідження, способи реєстрації результатів, час і умови тестування. Інструкції можуть бути письмовими та усними (рідше).

Стандартизованим також є процес переведення первинних («сирих») тестових балів, що відображають кількість виконаних завдань, в узагальнену шкалу, яка характеризує ступінь індивідуальної вираженості певної психічної властивості чи функції. Порівнювати результати психодіагностичних досліджень неможливо без певного критерію, оскільки методики не мають стандартів успішного чи неуспішного розв'язання тестових завдань. Наприклад, при виконанні тесту інтелекту досліджуваний успішно розв'язав певну кількість завдань. Однак це не дає підстав для визначення рівня його інтелекту — багато ним зроблено чи мало, добре чи погано; як часто певний показник спостерігається в інших людей; скільки завдань потрібно виконати для засвідчення високого рівня інтелекту тощо.

Критерієм порівнювання є підсумки тестування великої і репрезентативної вибірок. Порівнюючи результати тестування, здійснюють вибірку стандартизації за статистичною нормою. Останнім часом застосовують стандартизацію, за якої результати досліджуваного зіставляють не з результатами інших осіб, а з соціально-психологічним нормативом — описом вимог суспільства до розвитку певної функції чи властивості. Стандартизація забезпечує можливість переходу від результатів виконання тесту певною особою до її психологічної характеристики.

Однією із характеристик ефективності тестів є наявність нормативних даних — показників чітко визначених вибірок. Розроблення процедури отримання цих показників є стандартизацією даних.

У психодіагностиці важливі статистична і соціокультурна норми.

Статистична норма — середній діапазон значень на шкалі вимірюваної психологічної властивості людини.

Її застосовують при оцінюванні стильових і мотиваційних якостей. Нормою вважають наближеність значення властивості до рівня статистично середнього індивіда. Значне відхилення від норми у (вихід за межі середнього діапазону) вважається акцентуацією, а якість особистості, стосовно якої спостерігається відхилення від норми, — акцентуйованою. Чим більше виражене відхилення, тим більша акцентуація, аж до появи патохарактерологічних ознак.

Соціокультурна норма — офіційно чи неофіційно прийнятий у суспільстві рівень психологічної властивості людини.

Наприклад, у загальноосвітньому закладі учні можуть припуститися однієї помилки-описки на сторінці тексту, але вже 10 помилок є відхиленням від норми.

У педагогічній діагностиці збирають інформацію, важливу для оцінювання учня. Наприклад, зібрана інформація містить дані про кількості помилок у диктанті, правильних розв'язків у роботі з математики, спонтанних відповідей, отриманих на трьох заняттях, правильно виконаних завдань із тесту на вимірювання інтелекту. Ці відомості недостатньо інформативні. Навіть якщо учень припустився у диктанті 12 помилок, для інтерпретування потрібно знати рівень складності диктанту. Слід також порівняти його результат з результатами інших учнів; урахувати кількість помилок, яку вважають допустимою з огляду на досліджувану особливість учня. Для цього потрібен порівняльний аналіз. Його можна здійснити через порівняння результату індивідуальної успішності учня із результатами інших учнів (соціальна співвідносна норма); з колишніми результатами «(індивідуальна співвідносна норма); з навчальними критеріями (цілями) (предметна співвідносна норма).

Однак жоден з цих варіантів не дає підстав для повноцінної інтерпретації й отримання комплексної інформації. Для соціального та індивідуального порівняння застосовують порівняльні норми, які забезпечують: числове позначення індивідуальних результатів; порівняння отриманих даних з результатами інших індивідуумів (за необхідності); полегшення порівняння теперішніх і колишніх результатів індивідуума.

Психолог при побудові тестових норм повинен проаналізувати розподіл тестових балів, побудувати тестові норми і перевірити їх репрезентативність. Ця діяльність відбувається у такій послідовності:

1) формування вибірки стандартизації (випадкової чи стратифікованої з будь-якого параметра) з тієї популяції, на якій передбачається застосовувати тест. Тестування кожного досліджуваного у стислий термін (щоб усунути іррелевантний розмах, спричинений зовнішніми подіями, які відбулися під час обстеження);

2) групування «сирих» балів з урахуванням обраного інтервалу квантування (інтервалу рівнозначності). Його обчислюють з відношення W/ m, дe W = X_max - X_min — розмах; т — кількість інтервалів рівнозначності (градацій шкали);

3) побудова розподілу частот тестових балів (для заданих інтервалів рівнозначності), складання таблиць та відповідних графіків гістограми і кумуляти;

4) обчислення середнього і стандартного відхилень, а також асиметрії та ексцесу (за допомогою комп'ютера); перевірка гіпотези про значущість асиметрії й ексцесу; порівняння результатів перевірки з візуальним аналізом кривих розподілу;

5) перевірка нормальності одного з розподілів за допомогою критерію Колмогорова, який дає змогу визначити, чи підкоряються два емпіричні розподіли одному закону або чи підкоряється отриманий розподіл очікуваній моделі (при п < 200 за допомогою більш потужних критеріїв); процентильна нормалізація з перекладом у стандартну шкалу; лінійна стандартизація і порівняння її результатів (з точністю до цілих значень стандартних балів);

6) перевірка однорідності розподілу стосовно варіювання заданої популяційної ознаки (стать, професія тощо) за допомогою критерію Колмогорова; побудова у сполучених координатах графіків гістограми і кумуляти для повної і часткової вибірки. Зафіксувавши значущі відмінності, вибірку поділяють на різнорідні підвибірки;

7) побудова таблиці процентильних і нормалізованих тестових норм (для кожного інтервалу рівнозначності «сирого» бала). За наявності різнорідних підвибірок створюють окремі таблиці для кожної з них;

8) визначення критичних точок (верхня і нижня) для довірчих інтервалів (на рівні Р < 0,01) з урахуванням стандартної помилки у визначенні середнього значення;

9) аналіз конфігурації отриманих розподілів з урахуванням передбачуваного механізму розв'язання тесту;

10) отримання негативних результатів, відсутність стійких норм для шкали із заданим числом градацій (із заданою точністю прогнозу критеріальної діяльності) є підставою для обстеження ширшої вибірки чи відмови від використання тесту.

Норми, як правило, змінюються відповідно до природних змін у психічному розвитку людей. Так, норми інтелектуального розвитку, встановлені у першій чверті XX ст., не можуть бути використані у XXI ст., оскільки мислення людей значно змінилося. Як правило, норми тесту, особливо інтелектуального, переглядають раз на п'ять років.

Для перегляду норм спочатку визначають групу людей, з допомогою яких проводитимуть дослідження тесту, поділяють її на підгрупи, відмінні соціально-демографічними характеристиками. Для кожної підгрупи підбирають представницьку вибірку і за допомогою тесту вивчають. Далі шляхом усереднення отриманих показників визначають тестову норму. В описі тесту для кожної включеної у нього норми обов'язково повинно бути зазначено, де, як, на підставі яких досліджень і коли вона була встановлена.

Важлива вимога до тестів — їх об'єктивність. Це означає, що на стандартизованому іспиті, який встановлює кількісні та якісні індивідуально-психологічні відмінності, не повинна позначатись суб'єктивна діяльність. При вимірюванні однієї властивості результат має бути однаковим у всіх психодіагностів. Для зменшення суб'єктивних впливів при оцінюванні необхідно дотримуватися об'єктивності вимірювання, оброблення даних і інтерпретування результатів.

Об'єктивність вимірювання передбачає однакові умови тестування для усіх досліджуваних. Для цього уніфікують завдання, час їх оброблення, пояснення, допоміжні засоби тощо. Загалом можна домогтися лише однакових умов діагностування, оскільки індивіди по-різному реагують на тестування. Створити ідентичні умови для проведення вимірів неможливо, але слід прагнути до їх максимальної уніфікації.

Вимоги до об'єктивності вимірювання можуть різнитися. Наприклад, у збірниках диктантів часто уніфікують тільки тексти, а у тестах, що діагностують володіння орфографічними нормами, є точні вказівки про те, як вимовляється слово, коли та в якому класі організувати тестування, який час для цього необхідний, який спосіб тестування найоптимальніший.

Для забезпечення об'єктивності вимірювання потрібно проаналізувати завдання, інструкції для досліджуваних, рекомендації організаторам тестування. Спостерігаючи за поведінкою організаторів тестування, можна зробити висновки про недоліки в адресованих їм рекомендаціях.

Суб'єктивність позначається особливо помітно на об'єктивності оброблення даних, оскільки різні фахівці неоднаково мислять і оцінюють. Наприклад, вчителі ставлять різні бали за одну і ту саму класну роботу.

Об'єктивність оброблення даних можна забезпечити установленням критеріїв спостереження за поведінкою досліджуваних, а також унемоливленням розбіжностей при обробленні даних, яке можна здійснювати за допомогою комп'ютера.

Об'єктивності інтерпретації результатів виміру досягають за умови однакового розуміння результатів оброблення даних, тобто встановлення однакових взаємозв'язків. Для об'єктивної інтерпретації необхідно мати великий масив різноманітної інформації. Інтерпретатори даних повинні спочатку їх проаналізувати, обміркувати альтернативні інтерпретації, перевірити власні варіанти.

Без об'єктивності достовірний висновок неможливий, однак вона, уніфікуючи матеріал, його оброблення та оцінку, накладає певні обмеження. Наприклад, художники різних стильових напрямів, які пишуть картини на один сюжет, та різні особи, які є експертами, не зможуть дійти до однакового висновку. Вимірювання (перевірка) за таких умов — неадекватний засіб, оскільки за наявності різних, навіть принципово рівноцінних, можливостей розкрити тему неможливо через відсутність умов для діагностики. Ознаки залежно від ступеня їх вираженості неможливо впорядкувати, оскільки твір мистецтва сприймають лише індивідуально.

Об'єктивність не повинна бути самоціллю, вона є передумовою надійності і валідності вимірів. Необ'єктивний вимір не має параметрів надійності і валідності. За відсутності критерію об'єктивності унеможливлюється наявність критеріїв надійності і валідності.

Отже, стандартизація і нормування є важливими діагностичними процедурами. У психологічній діагностиці стандартизується процедура проведення, інструкція, бланки обстеження, способи реєстрації результатів, умови проведення обстеження, контингент досліджуваних, оброблення результатів. Стандартизація передбачає перетворення нормальної шкали оцінок на нову шкалу, побудовану не на кількісних емпіричних значеннях досліджуваного показника, а на його відносному місці в розподілі результатів у вибірці досліджуваних.

Процедуру нормування забезпечують переходом до іншого масштабу (одиниць) вимірювання. Стандартизація і нормування разом з іншими психометричними процедурами гарантують чистоту експерименту, його валідність та надійність.

Вірогідність (достовірність) діагностичної методики. Опис вимірювальної методики, поряд з описаними вище психометричними вимогами, має містити дані про її вірогідність (достовірність), тобто захищеність від свідомої фальсифікації або неусвідомлюваних (невимушених) мотиваційних спотворень. На відміну від свідомої фальсифікації, яка виявляються у повній відмові досліджуваного співпрацювати з діагностом або грубому викривленні ним відповідей (наприклад, нещирість), ефект неусвідомлюваних спотворень є менш значущим та піддається корекції.

Найважливішими у свідомому або несвідомому виборі досліджуваним певної тактики виконання діагностичних завдань, яка може спотворювати результати, є влив таких груп психологічних факторів:

1) "пізнавальний" фактор, який пов'язаний із незнанням досліджуваними власної особистості через низький інтелектуальний та культурний рівень, відсутністю навичок інтроспекції та спеціальних знань, використанням під час відповіді неправильних еталонів (наприклад, досліджувані зазвичай порівнюють себе не з усією популяцією, а з близьким оточенням).

2) фактор "соціальної бажаності" - відображає тенденцію досліджуваного давати про себе соціально схвалювану інформацію, моралізувати свій ''Я-образ";

3) фактор "індивідуальної тактики" - обумовлює прагнення досліджуваного самоствердитися, підтвердити гіпотези про самого себе, втілити в результатах дослідження уявлення про своє "ідеальне Я".

4) ситуаційно-рольовий фактор та фактор стану.
Уплив указаних факторів може зумовити появу соціально

бажаних відповідей (дисимуляція) або підкреслювання досліджуваним власних дефектів (симуляція, агравація) [152].

Для уникнення можливих спотворень результатів вимірювання, зумовлених вищевказаними факторами, використовуються "шкали неправди" (складаються з питань-пасток або провокаційних питань, відповідь на які явно визначена соціальною бажаністю) та "контрольні шкали" (шкала L та шкала корекції, які дозволяють виявити тенденції досліджуваного до соціально позитивних відповідей та до дисимуляції)[4].

Закінчуючи розгляд психометричних вимог до вимірювального інструменту, необхідно ще раз підкреслити виняткову важливість розуміння психодіагностом означених критеріїв для науково обґрунтованого вибору та використання діагностичних методик.

Висновки до 3-го питання

Висновки до лекції

Зав. кафедри ТМПП Проф. Варій М.Й.

Викладач кафедри ТМПП Терлецька Ю.М.

[1] Спеціальне обговорення засобів визначення надійності діагностичних методик з докладним описом обчислювальних математичних процедур подане у підручниках зі статистики для педагогів і психологів [1], [51], [58], [258].

[2] Паралельна форма тесту створюється таким чином, щоб обидва варіанти тесту були максимально сумісними за головними діагностичними характеристиками, тобто з однаковою помилкою вимірювали ту саму властивість психіки.

[3] У спрощеному й узагальненому формулюванні валідність - це "поняття, яке вказує на те, що тест вимірює і наскільки добре він це робить" [8, с. 133].

[4] Найчастіше вказані шкали зустрічаються в особистісних опитувальниках (наприклад, ММРІ. СМИЛ, ПДО).

3. Основні властивості уваги.

4. Способи управління увагою.

Дата добавления: 2014-01-07