Право власності – основне речове право у сфері підприємництва

Згідно ст. 316 ЦК право власності – право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Змістом цього права є володіння, користування і розпорядження майном. Майно по різному визначено у ЦК і ГК. Ст. 190 ЦК визначає майно як особливий об’єкт, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Майнові права визнаються речовими правами і вони є неспоживною річчю.

У ст. 139 ГК майном у сфері господарювання визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Таким чином, законодавець під майном розуміє і речі, і інші цінності, що мають вартісну оцінку. Чи правильно під цими цінностями розуміти майнові права та обов’язки, як в ЦК записано? Спірно. Мабуть, у ГК все ж цінності розуміються ширше. Сюди відносять і права інтелектуальної власності, хоча за ЦК вони не є об’єктом речових прав, а є самостійним об’єктом із своїм правовим режимом. Проте на практиці виникає питання про переведення майнових прав інтелектуальної власності у товар, про їх відображення у статутному капіталі як майна, про їх відображення у матеріалах фінансової звітності. Тому ці питання регулюються підзаконними актами бухгалтерського обліку.

Але висновок такий: на жаль, ні в ЦК ні в ГК визначення майна не позбавлене вад.

Відповідно до ЦК слід вирізняти рухомеі нерухоме майно, що важливо для розрізнення його правового режиму. Під правовим режимом майна прийнято розуміти обсяг повноважень певного суб’єкта щодо цього майна, способи його набуття і правову охорону майна. Для угод з нерухомим майном передбачено обов’язковість письмової форми, державної реєстрації, нотаріального посвідчення. Особливості існують і у його використанні, порядку відчуження і ін.

Доцільно виділити речову форму майна (тілесне майно або речі) і,так зване, безтілесне майно, до якого відносять нематеріальні активи, корпоративні права, цінні папери.

Нематеріальні активи ст.1 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає як об’єкти інтелектуальної, у т.ч. промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об’єктом права власності платника податку.

До нематеріальних активів належать:

- об’єкти інтелектуальної власності;

- науково-технічна інформація;

- права користування землею, водою, надрами, іншими ресурсами НПС тощо.

Вартість нематеріальних активів визначається сумою витрат на їх придбання і доведення відповідних об’єктів до стану, придатного для використання. Погашення вартості нематеріальних активів відбувається шляхом щомісячних амортизаційних відрахувань від собівартості продукції, виходячи з первісної їх вартості та строків корисного їх використання. Цей строк визначається самим підприємством, але не може бути більшим за 10 років або строку діяльності підприємства, якщо останнє було створене на визначений строк. Якщо вартість нематеріальних активів не зменшується в процесі їх використання (н-д, товарний знак) амортизація не нараховується.

Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів.

Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів. Це матеріально-речові цінності, що використовуються у виробничій діяльності протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію, вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.

Основні фонди використовуються поступово, перенесення їх вартості на витрати виробництва відбувається за допомогою амортизаційних відрахувань, які здійснюються протягом нормативного строку експлуатації основних фондів. За цим критерієм основні фонди поділяють на 4 групи: 1) будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої (строк експлуатації – 20 років;, норма амортизації – 5% балансової вартості на календарний рік); 2) автомобільний транспорт та вузли (запасні частини до них), меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування, приладдя до них (строк експлуатації – 4 роки, норма амортизації – 25 %); 3) будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2, 4 (норма амортизації – 6%); 4) об’єкти інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об’єктом права власності платника податку (норма амортизації – 15 %). Суб’єкт господарювання як платник податку може прийняти рішення про застосування інших норм амортизації, що не перевищують зазначені норми. Для технологічних парків, їх учасників і спільних підприємств при виконанні проектів, зареєстрованих у встановленому ЗУ «»Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» порядку, передбачена щорічна 20-відсоткова норма прискореної амортизації основних фондів груп 3 і 4.

Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що віднесено законодавством до оборотних засобів. Ці матеріально-речові цінності зазвичай споживаються протягом одного виробничого циклу і відразу ж переносять свою вартість на готову продукцію.

Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.

Товарами у складі майна суб'єктів господарювання визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги.

Особливим видом майна суб'єктів господарювання є цінні папери.

У майні суб’єктів господарювання вирізняють спеціальні фонди та резерви – грошові кошти, що не беруть безпосередньої участі у виробничому процесі, а використовуються за спеціальним призначенням, передбаченим законодавчо або статутом чи ін. установчим документом.

Спеціальні фонди та резерви поділяються на обов’язкові (передбачені як такі законодавством) та необов’язкові (створюються на розсуд суб’єкта господарювання чи власника його майна). До обов’язкових належить амортизаційний фонд, що призначений для відновлення основних фондів і формується та поповнюється за рахунок амортизаційних відрахувань, фонд охорони праці, що створюється відповідно до ЗУ «Про охорону праці» від 14.12.1992 р. – джерелами його формування є частина прибутку, що визначається колективним договором, і спеціальні відрахування від собівартості продукції. Для деяких суб’єктів господарювання обов’язковим є страховий або резервний фонд, як, наприклад, для АТ, ТОВ, ТДВ – формується за рахунок щорічних відрахувань від чистого прибутку суб’єкта. У виробничому кооперативі обов’язкові пайовий, неподільний, резервний і спеціальний фонди. У комерційних банках створюються обов’язкові резерви в порядку, визначеному НБУ (Положення про порядок формування обов’язкових резервів для банків України, затв. Постановою Правління НБУ від 21.04.2004 р. № 172). Суб’єкти господарювання можуть формувати відповідно до своїх внутрішніх документів і інші необов’язкові спеціальні фонди та резерви, в тому числі фонд виплати дивідендів, фонд сумнівних боргів, фонд матеріального заохочення, інноваційний фонд – для фінансування проведення науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт і фінансування інших заходів щодо освоєння нових технологій (формується, як правило, за рахунок спеціальних відрахувань від вартості реалізованої продукції).

Запровадження в Україні з 1 січня 2000 року міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності зумовило використання нових понять – оборотні та необоротні активи, що великою мірою охоплюють зміст понять основні фонди, оборотні засоби, кошти, спеціальні фонди та резерви, нематеріальні активи.

Майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону.

Власник вправі використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, окрім випадків, встановлених законом (ст. 320 ЦК). Законом можуть встановлюватися і умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (наприклад, використовувати землю за цільовим призначенням, або приватизований цілісний майновий комплекс використовувати відповідно до умов приватизаційної угоди).

До державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника також щодо об'єктів права власності Українського народу.

Кабінет Міністрів України встановлює перелік державного майна, яке безоплатно передається у власність відповідних територіальних громад (комунальну власність). Передача об'єктів господарського призначення з державної у комунальну власність здійснюється в порядку, встановленому Законом „Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності”.

Не можуть бути об'єктами передачі з державної у комунальну власність підприємства, що здійснюють діяльність, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям.

Види майна, що може перебувати виключно у державній власності, відчуження якого недержавним суб'єктам господарювання не допускається, а також додаткові обмеження щодо розпорядження окремими видами майна, яке належить до основних фондів державних підприємств, установ і організацій, визначаються законом. Це стосується певних видів військового майна, об’єктів, приватизація яких заборонена, об’єктів загальнодержавного значення, оренда яких заборонена та ін. Відчуження державних акцій, що вкладені у статутний капітал АТ, заборонено без відповідного дозволу державного органу виконавчої влади згідно ЗУ «Про управління об’єктами державної власності».

Суб'єктам господарювання може передаватися у власність земля із закритими водоймами, ділянками лісів, загальнопоширеними корисними копалинами, що знаходяться в ній, у тому числі громадянам для ведення фермерського господарства, а також сільськогосподарським підприємствам - для господарської діяльності. (Дискусія щодо платної і безоплатної передачі, щодо обов’язковості приватизації землі під будинками – Земельний кодекс). Проте діє мораторій щодо відчуження земель с/г призначення (Див. ЗК).

Зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений ГК та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом.

Правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.

Правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом здачі цілісного майнового комплексу підприємства або майнового комплексу його структурного підрозділу в оренду.

Законом можуть бути визначені також інші підстави зміни правового режиму майна суб'єкта господарювання.

Суб'єкти господарювання зобов'язані на основі даних бухгалтерського обліку складати фінансову звітність за формами, передбаченими законодавством, проводити інвентаризацію належного їм майна для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, надавати фінансову звітність відповідно до вимог закону та їх установчих документів.

Майно єдиного цілісного майнового комплексу державного (комунального) підприємства або його окремих підрозділів, що є єдиними (цілісними) майновими комплексами і виділяються в самостійні підприємства, а також об'єкти незавершеного будівництва та акції (частини, паї), що належать державі у майні інших суб'єктів господарювання, можуть бути відчужені на користь громадян чи недержавних юридичних осіб і приватизовані цими особами відповідно до закону.

Майно, що використовується у господарській діяльності, може перебувати у спільній власності двох або більше власників.

Власник майна має право одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому (їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом.

Власник має право особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності, праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Власник має право здійснювати організаційно-установчі повноваження також на основі належних йому корпоративних прав.

Таким чином, право власності надає найширші можливості суб’єкту господарювання у здійсненні господарської діяльності і забезпечує ширший обсяг господарської компетенції.

У ст. 133 ГК визначено, що основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Дата добавления: 2014-01-07