Організація психіатричної допомоги

Серед клінічних дисциплін психіатрії належить особливе місце. Завдяки інтеграційним властивостям та надзвичайній чутливості до змін історичної епохи вона вивчає одночасно і тіло, і душу, й соціальне середовище, яке так чи інакше впливає на психіку і нерідко призводить до психічних розладів.

Але перш ніж досягти сучасного рівня, психіатрія пройшла довгий і складний шлях. Зазвичай виділяють теологічний, метафізичний і матеріалістичний періоди історії становлення психіатрії, які певною мірою характеризують рівень соціально-економічного розвитку суспільства, його культуру та ідеологію. Відповідно до поглядів і уявлень про природу психічних захворювань у той чи інший період застосовувалися різні методи лікування. Наукове обгрунтування новітні методи лікування дістаои лише в останні 30 років, коли почали широко застосовувати психофармакотерапію та соціальні підходи в широкій психіатричній практиці.

Сучасні тенденції розвитку психіатрії в цивілізованому світі характеризуються гуманним ставленням і толерантністю до психічно хворих, дотриманням їх законних прав з боку держави. Організація психіатричної служби передбачає максимальне наближення допомоги за місцем проживання хворих, мінімальну ізоляцію їх від сім’ї, партнерство пацієнта і лікаря. Важливо також поєднати зусилля державних органів і громадських організацій у справі надання медико-соціальної допомоги психічно хворим та їх родинам.

Особлива роль у діагностиці і лікуванні хворих покладається на амбулаторні служби психічного здоров’я. Зазвичай більша частина хворих розпочинає і закінчує лікування амбулаторно, і лише незначна частина їх (до 10 %) потребує стаціонарного лікування. До психіатричної клініки госпіталізують, головним чином, хворих з тяжкими психотичними розладами.

До основних принципів організації психіатричної допомоги в сучасних умовах належать:

— розвиток переважно амбулаторної психіатричної мережі;

— інтеграція психіатричних і загальносоматичних служб охорони здоров’я;

— максимальне наближення допомоги до пацієнта;

— інтенсифікація лікування за допомогою сучасних медикаментозно-біологічних методів і психофармпрепаратів;

— підвищення ролі особистісно орієнтованих лікувально-ді­агностичних підходів;

— мінімальна ізоляція психічно хворих від соціального оточення та пом’якшення медико-соціальних наслідків психічних недуг;

— спадкоємність у діяльності загальнолікарняної й психіатричної мереж, а також усіх інших установ і організацій, залучених до охорони психічного здоров’я населення;

— широке впровадження в психіатричну практику соціальних форм і методів лікування хворих, сприяння віднов­ленню їхнього соціального і особистісного статусу;

— забезпечення прав і свобод осіб із психічними розладами;

— вживання психогігієнічних і профілактичних заходів. Дотримання цих принципів дає змогу створити цілісну си­стему заходів, які стосуються головних вимог психіатричної допомоги.

Психіатричну допомогу хворим забезпечують стаціонарні, амбулаторні та напівстаціонарні, або проміжні, психіатричні заклади. Це єдиний комплекс різних за профілем, призначен­ням і змістом роботи психіатричних установ. До них нале­жать: психіатричні лікарні, диспансери (обласні, міські та районні), спеціалізовані центри (республіканські, обласні, міські та районні), психоневрологічні і психосоматичні відділення та кабінети у складі широкопрофільних міських і районних ліка­рень та поліклінік; денні стаціонари і лікувально-виробничі майстерні при психіатричних лікарнях, центрах, диспансерах, які є проміжною ланкою в лікувально-діагностичному і реабілітаційному процесі між стаціонарними і амбулаторними пси­хіатричними закладами. Крім того, питання психіатричної служби розробляються у науково-дослідних інститутах, на кафедрах психіатрії вищих навчальних медичних закладів.

Стаціонарну допомогу психічно хворим надають у психіатричних лікарнях, центрах, стаціонарних відділеннях диспан­серів, психоневрологічних і психосоматичних стаціонарних від­діленнях при обласних, міських і районних лікарнях, а також у психоневрологічних інтернатах системи Міністерства соці­ального захисту населення та деяких інших відомств.

Залежно від віку і статі хворих, перебігу і стадійності психічних захворювань, нозологічної специфічності психіч­них розладів та конкретних завдань і функцій, які визначають органи охорони здоров’я, лікувальні відділення поділяють на загальнопсихіатричні й спеціалізовані. В свою чергу, вони поділяються на заклади для дорослих і дітей, чоловіків і жінок, а вузькоспеціалізовані — на геронтопсихіатричні, соматопсихіатричні, епілептологічні, для судово-психіатричної експертизи, примусового лікування, інфекційні, туберкульозні, шпитальні, реабілітаційні, психосоматичні та ін. Крім того, профіль відділення може визначатися залежно від того, яким методам лікувальних впливів надається перевага — медикаментоз­но-біологічним чи соціальним. Зазвичай у відділенні перебува­ють хворі однієї статі. Проте в деяких клініках чоловіки і жінки перебувають в одному відді­ленні. Всім хворим, які лікуються в стаціонарі, зале­жно від їх психічного і соматичного стану, поряд із медикаментозно-біологічним лікуванням призначають відповідний режим, а саме: обмежувальний; диференційованого спостере­ження; відкритий; напівстаціонарний (денний стаціонар) або часткової госпіталізації.

Забезпечення амбулаторної психіатричної допомоги покладається на психоневрологічні диспансери, психоневрологічні відділення широкопрофільних лікарень і кабінети поліклінік за місцем проживання пацієнтів.

Згідно з сучасними тенденціями лікування психічно хворих орі­єнтоване на відновлення їх особистого і соціального статусу за допомогою реабілітаційних заходів. Реабілітація спрямована на раннє та ефективне лікування хворих, профі­лактику їх інвалідизації, своєчасне і ефективне повернення недужих та інвалідів у суспільство, до трудової діяльності. Ве­лике значення має відновлення соціальних зв’язків, втрачених під час хвороби. Це можливо на підставі використання чинно­го законодавства, проведення комплексних заходів медичного, соціально-економічного, психологічного, педагогічного, юри­дичного характеру.

У міжнародній практиці виділяють три етапи реабілітації: медичний, професійний, соціальний. Чіткої межі між ними немає, але на кожному етапі мають вирішуватися конкретні завдання з кінцевою метою — відновлення особистості та усунення соціальної дезадаптації.

Дата добавления: 2014-01-07