Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Прийняття християнства та його роль




План

НЕ 1.1

Становлення освіти і виховання

у дохристиянський період.

Зародження писемності й розвиток шкільництва

у Київській Русі

1. Виникнення слов’янських племен: історичний екскурс. Виховання та навчання у давніх слов’ян.

2. Утворення Київської Русі. Прийняття християнства та його роль у розвитку культури й виховання.

3. Соціальні умови становлення писемності, виникнення та діяльність перших шкіл у Київській Русі.

4. Перекладна література та перші педагогічні пам’ятки Київської Русі.

 


1. Виникнення слов’янських племен: історичний екскурс.

Виховання та навчання у давніх слов’ян

 

Історія предків українського народу здавна викликала зацікавлення науковців, які досліджували слов'янську культуру, спираючись на знахідки праслов'янської доби. За археологічними, лінгвістичними та писемними джерелами, виникнення праслов'ян датується II ст. до н. е., а завершується історія стародавніх слов'ян IX ст. н.е., коли їхні племена об'єдналися для утворення держави – Київської Русі.

Відомості про слов'ян знаходимо у працях авторів IX—X ст., зокрема географа Баварського, візантійського імператора Костянтина Багрянородного, арабських географів Аль-Масуді, Ібн-Фадлана, Ібн-Русте та інших.

Про слов'ян писали візантійські історики VI—VII ст. Прокопій Кесарійський, Маврикій, Феофілакт Сімокатта, історик готів Іордан та ін. Дослідженням давніх часів в Україні займався М.Грушевський.

Серед назв слов'янських племен найчастіше зустрічаються анти, венеди, сармати та скіфи.

У писемних джерелах арабських мандрівників об'єднання давньоукраїнських племен антів, що в III—VIII ст. н. е. утворило державу, називалось Оратаніею (Артанією, Ратанією). Столицею Антії України був Київ. Для державного устрою цього об'єднання характерним було поєднання автократії (форма політичного режиму держави, де вища державна влада належить одному суб'єктові) і демократії (така форма організації та функціонування політичної системи, при якій існують рівні можливості для здійснення прав і свобод кожного члена суспільства. При цьому управління державою здійснюється народом, безпосередньо, або опосередковано через обраних представників); законодавчою владою було віче, а виконавчою — цар (рекс) і воєводи на місцях.

Археологічні знахідки вказують на те, що в цій державі була своя писемність — "буквиця", "Іванове письмо". Анти III—VIII ст. знали, як стверджують дослідники, старогрецьке письмо і латинь. Найпопулярнішими богами антів були: Дажбог, Дана, Жива, Коляда, Купайло, Лель, Мокоша, Овсень, Перун, Велес, Світовид, Числобог, Ярило та ін.

Другим, ще давнішим, слов'янським племенем були венеди (венди, венети, енети, водяники). За свідченням Геродота, вони заселяли територію сучасного Поділля.

На північній околиці Венедії (правий берег Дунаю) жили давні українці, яких історичні джерела називають крайнами, крайнянами, українцями (О.Чертков). Вони поклонялися Турові, Берегині, Перуну та іншим давньоукраїнським богам.

Чільне місце у вітчизняній історії посідають сармати. Вони об'єднували кочові скотарські племена: аланів, роксоланів, язиків та ін. У родині сарматів головувала жінка.

Сармати воювали з різними племенами і завдяки цьому розширювали свої території. Велику увагу вони приділяли фізичному вихованню.

 

Скіфи або скити – в сучасній науковій літературі група племен, які жили у VII — III ст. до н. е. на землях Великого Євразійського Степу, тобто теперішньої України, та Середньої Азії, а згодом, до ІІІ ст.до н. е., в Криму і називали себе «сколотами»

 

Практично всі дослідники давньоукраїнських племен, яких у вітчизняній літературі найчастіше називають слов'янськими, відзначають їхню безмежну любов до свободи і відсутність рабства. Наприклад, Маврикій свідчить, що племена склавинів і антів схожі за способом життя, за мораллю, за любов'ю до свободи; їх ніяким чином неможливо підкорити або схилити до рабства у своїй країні. Він вважав, що у слов'ян існувала гнучкіша форма залежності порівняно з рабством, що свідчить про зачатки феодальних відносин.

Писемні джерела знайомлять нас із представниками соціальної верхівки, яка склалась у склавинів і антів, –з королями, володарями, князями, старійшинами.

Слов'яни увійшли в історію як народ, повний невичерпної енергії, мудрості й мужності.

VII – VIII ст. в історії слов'янських племен характеризувалися розвитком феодальних відносин і утворенням держав.

У південних слов'ян виникла Болгарська держава, у західних – Великоморавська, а з часом – Чеська і Польська держави.

У східних слов'ян процес формування державності проходив повільніше. В історії вони відомі як "літописні племена" або "племінні князівства". Як відомо, на їхній основі у IX ст. утворилася Київська Русь.

Отже, праслов'яни і слов'яни пройшли своєрідний шлях розвитку, що, безумовно, вплинуло на особливості виховання підростаючого покоління.

 

Виховання та навчання у давніх слов’ян

Відомо, що східних слов'ян своїми предками вважають українці, росіяни і білоруси. У результаті розбудовчих процесів у незалежній Україні виник неабиякий інтерес до витоків походження українців і з'явився термін першоукраїнці.

Першоукраїнцями вважають людей, які, згідно з археологічними дослідженнями, жили в межах нинішньої території України до Різдва Христового.

Традиційно вважається, що людство у своєму розвитку проходить такі етапи: дородова община, родова община, класові утворення. Тому саме період – дородової общини – будемо вважати початком відліку витоків освіти і виховання першоукраїнців, які належать до однієї з гілок східних слов'ян.

Про виховання в часи дородової общини можна лише здогадуватись, бо археологічні знахідки дають дуже обмежену інформацію. Відомо, що минули тисячоліття, поки виховання відокремилось від загального процесу трудової діяльності і сформувались народно-педагогічні уявлення, які згодом викристалізувались у народну педагогіку.

У родовій общині виховання мало наслідувальний характер, чітко виділялися 3 вікові групи:

1. діти і підлітки,

2. люди середнього віку, які виконували основні роботи,

3. люди похилого віку.

З народних джерел відомо, що перший період виховання мав назву баяння (від народження до 1,5—2 років). У цей час для дитини найважливішим вихователем була мати, яка через колискові пісні та спілкування вводила своє немовля у новий для нього світ.

Другий період пестування (3—7 років), коли вихованням займались пестуни і пестунки, які через усну народну творчість, гру, забави допомагали дитині ознайомитися з різними видами трудової діяльності і спробувати себе в ігровій ситуації.

Другий етап закінчувався у 7 років обрядом пострижин для хлопців і заплітанням коси для дівчат.

Відомо, що в епоху матріархату дітей п'яти-шести років виховувала мати, бо батька вони не знали. Виховання відбувалося у повсякденному житті. Діти наслідували дорослих, дотримувались їхніх вказівок, разом із ними збирали ягоди, випасали свійських тварин, птицю, очищали ділянки для обробітку землі.

Жінки з малолітніми дітьми жили в окремій частині, де іноді утримували малих домашніх тварин. Цю частину житла наші пращури називали дитинець. У літописах Київської Русі це слово вживалось у значенні внутрішня фортеця. У живій мові воно проіснувало приблизно до початку XX ст. З часом дитинець перетворився не тільки на місце громадського виховання, а й на резиденцію глави роду, племені, де зосереджувалися отроки для громадського виховання.

Виховання у праслов'ян не виконувало окремої громадської функції. Усі старші були вихователями для дітей.

У праслов'ян склалося чотири класи чоловіків з метою регулювання шлюбних відносин:

1. отроки,

2. юноші,

3. мужі,

4. старці.

У материнському роді (приблизно із семирічного або восьмирічного віку) хлопчики-отроки жили і виховувалися на чоловічій частині. Перехід дітей до класу отроків супроводжувався урочистим святом. Здійснювався обряд пострижин. Отроку вперше стригли волосся, вручали "плащ-отроковище ". Богині Рожа ниці приносили в жертву пшоно, кашу, мед, сир, хліб тощо. Свято супроводжувалось громадськими ігрищами, змаганнями на фізичну вправність.

Після обряду пострижин отрок переходив на чоловічу частину. З цього часу обов'язки вихователів, годувальників ("питателів"), пестунів виконували мужі та старці.

Велику увагу приділяли фізичному загартуванню. За поведінкою отроків, розвитком їхньої фізичної вправності, спритності, мужності спостерігали найбільш авторитетні мужі і старці батьківського роду.

В епоху матріархату виникає культ Жінки-Матері, Роду. Існування культу Роду є ознакою розквіту родової общини. У племен, які утворюються з кількох родів, уже в епоху середнього палеоліту простежуються прояви перших релігійних уявлень і вірувань: тотемізм, анімізм, магія. До виховання молоді залучаються знахарі, жерці. Основними методами виховання залишаються пояснення, переконання, заохочення. Праслов'яни жили в гармонії з природою, наслідком чого стало поклоніння Сонцю, Місяцю, Зорям, воді, деревам, лісам тощо.

Особливе значення мав особистий приклад батьків, одноплемінників. Процес навчання був для кожної дитини святом відкриттів. Прагнення до пізнання заохочувалось.

Але з появою майнової нерівності все змінилося .Виникло бажання збагатитися, передати накопичене багатство у спадок дітям.

У цей час слов'яни переживали епоху військової демократії, яка наклала свій відбиток і на характер виховання. Так дитинець — місце догляду за дітьми — поступово стає не тільки місцем перебування сім'ї вождя, князя, родоначальника, а й сховищем усього найціннішого в разі небезпеки. Дитинець розміщується в центрі поселення, додатково укріплюється.

У вихованні молоді велику увагу приділяли військовим вправам, фізичному загартуванню не тільки отроків, а й отроковиць. Вони вчилися володіти списом, луком, щитом, нападати на ворога зненацька із засади, вчилися вести війну в незручних для ворога умовах: у лісах, на тіснинах, біля урвищ.

Особливості військової демократії впливали на виховання. Дітей рядових одноплемінників готували до фізичної праці, а дітей верхівки — до виконання функцій воїна-дружинника, родоначальника, племінного вождя.

Якщо в родовому суспільстві знання були надбанням усього роду, то в класовому вони стають доступними тільки найзаможнішим.

Про розвиток освіти свідчить мовна педагогічна термінологія праслов'янського походження: наші предки місце навчання називали училиште, а вчителя — научитель.

Виникають перші навчальні заклади. Як відомо, такі школи були у першоукраїнців (скіфи-орачі, скіфи-землероби). Учні ознайомлювалися із міфологією, лічбою, сільськогосподарським календарем, багатьма ремеслами і мистецтвом. Відома навіть висічена на плиті енциклопедія скотарів-чабанів, знайдена в Керчі.

Слід звернути увагу і на такий період формування першоукраїнської людності, як розселення східних слов'ян, який охоплює V—VII ст. після Різдва Христового. Період від завершення розселення слов'ян до утворення Київської Русі (IX ст.) називається докняжою добою України-Русі.

Молодь здобувала знання в приватних платних школах, які умовно поділялися на дві групи:

Ø для дітей заможних батьків

Ø дітей ремісників, інших трударів, котрі мали менші доходи.

Діти докняжої доби вивчали своєрідну абетку, вміли писати, читати, знали міри площі, обчислювали довжину і об'єм; використовували знання з фізики, хімії, механіки (насамперед для фініфтевого ремесла — виготовлення емалей), географії, біології, медицини, астрології тощо (за Ю.П. Яценком).

У Києві, Любечі, Чернігові, Луцьку та інших містах діяло по кілька шкіл навчання грамоти, по кілька — ремесел.

Отже, виховання у східних слов'ян спочатку здійснювалося у процесі виробничої діяльності (дородове суспільство), потім відокремилось від загального процесу трудової діяльності в результаті вдосконалення знарядь праці й ускладнення трудової діяльності (родова община). На цьому етапі починають виникати перші приватні навчальні заклади (початкова і середня освіта) для заможних верств населення.

 

 

Найвищим досягненням східних слов'ян у ранньофеодальний період було створення буквенно-звукової графіки письма, яка стала однією з основ виникнення шкільного навчання. Але формуванню азбуки передували тривалі пошуки.

Давня східнослов'янська язичницька культура була безписемною, знання, як правило, передавались усним шляхом. Є свідчення, що предки східних слов'ян використовували особливі письмена "риски і різі". Назва витікає від способу нанесення знаків цього письма, їх вирізували на дереві, бересті, стінах і ін. Це письмо було примітивне і являло собою різновид піктографії.

Історичні джерела свідчать, що у ІХ-Х ст. східні слов'яни вже використовували буквенно-звукову систему письма, і не тільки в релігійних цілях, а й для потреб торгівлі й ремесла. Такою системою письма була глаголиця. Глаголиця – це азбука, де звуки слов'янської мови передавалися грецькими буквами. Причому, вона була без "устрою", тобто не всі типові звуки слов'янської мови мали відповідні письмові знаки. 855 року Кирило модернізував глаголицю, пристосувавши її до звукової системи східнослов'янської мови. Нову азбуку названо кирилицею. Близькість її до старої азбуки полегшувало оволодіння нею.

Найважливішими чинниками, які сприяли зародженню і поширенню у кінці VІІ-ІХ ст. писемної культури у східних слов'ян, були:

Ø становлення феодального способу виробництва;

Ø піднесення ремесла і торгівлі, особливо зовнішньої;

Ø зростання міст як центрів економічного, культурного і політичного життя;

Ø виникнення перших державних утворень. У 882 р. східнослов'янські князівства консолідуються в єдину державу – Київську Русь.

 


2. Утворення Київської Русі.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 779; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.029 сек.