Видавнича програма у кризових умовах розвитку видавничої справи

Динамічного зростання світова видавнича галузь в останні десятиліття не знала. В Україні вона постійно перебуває як не в стагнації, то у передкризовому стані. Це спричинило несамодостатню поведінку авторів, видавництв, книгорозповсюджувальних структур, сприйняття неповноцінності вітчизняної видавничої справи як закономірності, безпроблемне входження у вітчизняний книжковий ринок зарубіжного бізнесу.

Симптоми кризи стали відчутними влітку-восени 2008 р. і характеризувалися зниженням темпів і обсягів продажів, затоварюванням складів видавництв і розповсюджувальних мереж. У книгарнях суттєво поменшало відвідувачів, а серед них – покупців; скромнішими стали суми чеків, оскільки при їх формуванні спрацьовував режим ощадливості, частіше в них фігурували видання економ-класу. Немало клієнтів переорієнтувалося на безплатний доступ до інформації в інтернеті. В Україні криза поглибила проблеми, проявила структурну нерозвиненість видавничої сфери, неспроможність її суб’єктів бачити свою справу як бізнес-модель та ефективно управляти нею.

Гостро відчули погіршення становища видавництва, які оперують у сегментах мистецької, науково-популярної, навчальної для вищої школи, літературно-художньої книги. Найвищу стійкість до кризових випробувань виявили дитяча книжка, деякі сегменти прикладних видань. Не дуже постраждав і т.зв. літературний мейнстрим.

У кризові ситуації більшість видавництв сфокусувалися на стратегії виживання. Свідченням живучості видавництва є також випуск новинок, навіть якщо він дається високою ціною. Моделі пошуку, відкриття та освоєння нових ринкових ніш різні (специфічні жанрові ніші; якісна література). У кризу набуває особливої ваги правило: у період зростання важливо розпізнавати і використовувати тенденції, у період занепаду – діяти всупереч їм.

Книжкова справа ніколи не мала ідеальних умов, не рідкісними були і фатальні думки щодо неї, одну з яких свого часу (1937 р.) висловив письменник Г. Гессе: «книг, які могли би змінити ситуацію і вплинути на формування відрадних контурів майбутнього, не існує. Криза, яку переживає наш світ, боюсь, виглядатиме як загибель…» Історія переконує, що в найскладніші часи книга виявляла живучість і знаходила внутрішні сили для розвитку.

Нині видавнича галузь перебуває на культурному перехресті. Її суб’єкти усвідомлюють неминучість проникнення у цифровий світ і водночас переживають внутрішню драму з приводу символічного витіснення друку. Уся ділова орієнтаційна система сигналізує про необхідність пошуку і використання електронних можливостей: щороку ринок електронних книг зростає, виробництво і продажі друкованих книг скорочуються. Безперечним є факт: видавнича галузь не може проігнорувати цей глобальний інноваційний виклик. Донедавна полем інноваційності були видавнича ідея, текст, видавничий продукт. Нові явища могли дивувати своєю оригінальністю, однак більшість з них не виходила за типологічні межі, характерні для культури друку. Принципово іншу ситуацію створив «наступ цифри на літеру»: змінюються не лише технології, а й світоглядні, правові, культурні засади діяльності. Культура електронної книжності вабить-відлякує, як усе радикально нове. Основна її перевага – можливість оперативного доступу до інформації. Щоправда втрати (правовий нігілізм у сфері авторського права, деградація текстів, неувага до культури видавничого продукту) – надто висока плата за це.

Сучасний видавець постійно знаходиться у пошуках нових ідей, які б допомогли подолати кризу. Наприклад, директор видавництва «Фоліо» Олександр Красовицький готовий інвестувати в українських авторів. На його думку, іншого виходу для вітчизняного видавничого бізнесу немає. Ось декілька запитань, що були йому поставлені, і відповіді на них.

Що вигідніше – купити права на перекладну літературу або розкрутити свого автора?

Вигідніше розкрутити автора для того, щоб він потім багато років працював з тобою. Але цікавий тільки той автор, який щороку пише одну-дві книги. Наприклад, ми активно працюємо з Андрієм Курковим, Ладою Лузіною, Сергієм Жаданом, Іреною Роздобудько. Багато хто радить нам «купити російського автора» – а ви спробуйте це зробити! Не уявляю, скільки коштуватиме перекуповування російського автора в його російського видавця. Щоб перекупити Олександру Марініну в «Ексмо», не вистачить і десятка мільйона доларів. Крім того, я знаю кілька невдалих досвідів перекладу з російської на українську, такі книги потім ніхто не купує. А купити автора з далекого зарубіжжя і перекласти українською – це, безумовно, рентабельно. Але це повинен бути автор «першого ряду». Видавництво «Софія» дуже успішно видає Пауло Коельо українською, «Фоліо» – Патріка Зюскінда. Щоправда, такі приклади поки можна порахувати на пальцях однієї руки.

А скільки потрібно вкласти в розкрутку автора, щоб, наприклад, створити українську Марініну?

Коли Марініну розкручували в 1993 році, це обійшлося «Ексмо» в 400 тис. доларів. Сьогодні цю цифру можна сміливо множити на десять. Але справа навіть не в цьому. Поява однієї «української Марініної» нічого не змінить, бо один автор – це не ринок. Для того щоб покупець повернувся до вітчизняних детективів і жіночих романів, потрібно, щоб таких авторів було як мінімум десять, і розкручувати потрібно не стільки письменника, скільки сам цей ринок в очах покупця. Коли п’ять-сім років тому я починав видавати вітчизняних авторів, я не вкладав гроші окремо в Куркова або Жадана, а в те, щоб переконати читача, що українські автори існують і їх читати потрібно й цікаво.

Дата добавления: 2014-01-07