Економіко-географічне положення

На економічний розвиток Афри­ки найбільше впливає близькість до розвинених країн Західної Європи і транзитне положення на морських шляхах з Європи до Азії. Особливо поліпшилося транспортно-географічне положення Північної Африки після відкриття Суецького каналу, завдяки якому скоротився морський шлях до Азії та пожвавилося судноплавство в Червоному морі. Водночас економіко-географічне положення країн Центральної та Південної Аф­рики менш вигідне. Вони віддалені морськими просторами та Сахарою від економічно розвинених регіонів світу. 15 країн не мають виходу до моря (Малі, Чад, Нігер, Зімбабве та ін.). Більшість африканських країн є членами політичних та економіч­них організацій: Руху неприєднання,

Африканського союзу (АС). Держави Північної Африки входять до Ліги арабських держав, країни-експортери сировини - до організацій ^ ОПЕК, СИПЕК та ІБА. На жаль, негативим спадком епохи колоніалізму залиша­ються територіальні та міжетнічні конфлікти, які виснажують і без того бідні бюджети країн. Гарячими точками Африки залишаються Сомалі, Ефіопія, Нігерія, ДРК, Руанда.
^ Формування політичної карти Африки
З давніх часів у Африці склалися могутні держави: Єгипет, Гана, Малі, Конго з високою для свого часу культурою. Але з XV ст. починається вторгнення європейців у Тро­пічну Африку, яке супроводжується колонізацією земель та вивезенням невільників до Америки. Це призвело до спустошення великих територій та їх господарського занепаду. На політичній карті Африки початку XX ст. залишилося тільки дві незалежні країни - Ефіопія і Ліберія. Усі інші території були поділені між європейськими країнами. Найбільші площі колоній дісталися Франції, Великій Британії та Португалії. Мали володін­ня в Африці також Німеччина, Італія, Іспанія та Бельгія. Деколонізація континенту розпочалася з 50-х pp. XX ст. Розпад колоніальних імперій поширився з Північної Африки. Тут першими здобули незалежність Лівія, Туніс, Марокко та Судан. Під їхнім впливом визвольний рух перекинув­ся на Тропічну Африку. У 60-х pp. звільнилося понад 30 африканських країн. У 1990 р. стала незалежною остання велика колонія на материку — Намібія. У 1993 р. зі складу Ефіопії виокремилась Ерітрея.
^ Природні умови та природні ресурси

Природні умови Африки ви­вчені недостатньо. Для рельєфу материка характерні величезні плато та плоскогір'я, які займають близько 90 % площі. Невисокі гори лежать лише на крайній півночі та крайньому півдні континенту. Кліматичні умови Африки характеризуються високими температурами. Близько 40 % території — савани, що мають тривалий сухий сезон, 1/3 площі - пустелі (Сахара, Наміб, Калахарі). В екваторіальній смузі при надмірному зволоженні сформувалися вологі екваторіальні ліси.

Хоча геологічна будова Африки вивчена мало, регіон посідає провідне місце у світі за покладами багатьох видів мінеральних ресурсів. Із паливних ресурсів вирізняються запаси нафти і природного газу, ' приурочені до потужних осадових чохлів платформи. Особливе значення з погляду господарського освоєння мають басейни Сахарськии (Лівія, Алжир та Гвінейської затоки (Нігерія, Габон). Понад 80 % запасів кам'яного вугілля Африки припадають на ПАР. Рудні ресурси континенту переважно пов'язані з виходами крис­талічних порід фундаменту давньої платформи на поверхню. Так, великими запасами залізних та марганцевих руд вирізняються ПАР та країни Гвіней­ської затоки. Уранові руди видобувають ПАР, Намібія, Нігер. Величезні поклади алюмінієвих руд мають країни Гвінейської затоки (Гвінея, Гана, Сьєрра-Леоне). На ПАР припадає 21 % світового видобутку золота. До сис­теми розломів земної кори у Східній Африці приурочені великі поклади мід­них руд (Замбія, ДРК). Крім міді, в цих рудах містяться кобальт, свинець, цинк, уран. Запаси олов'яних руд знайдено в Нігерії та ДРК, поліметалевих руд - у Марокко та Тунісі, хромових руд - у ПАР та Зімбабве.

З нерудних ресурсів особливе значення мають африканські ал­мази. За їх видобутком вирізняється ДРК, яка дає 30 % технічних алмазів світу. Якісними алмазами уславилася ПАР, у копальнях якої було знайдено багато унікальних екземплярів. Значне місце посідає видобуток алмазів також у Ботсвані, Намібії, Анголі, Гані. «Коморою» фосфоритів називають Марокко, в якому сконцентровано понад 70 % світових запасів цієї цінної хімічної сировини. Фосфорити розробляють також у Тунісі, Алжирі, Того. Значні запаси графіту і слюди є на Мадагаскарі, азбесту - у Зімбабве. Вод­ні ресурси Африки розподілені вкрай нерівномірно. На великих площах пустель та саван не вистачає води. Основним джерелом водопостачання є під­земні води. Водночас Африка відома величезними річковими (Ніл, Конго, Замбезі, Нігер) та озерними (Вікторія, Танганьїка, Ньяса) системами. Вони використовуються для зрошення, водопостачання населення, судноплав­ства, рибальства. Гідроенергопотенціал африканських річок великий, але використовується поки що лише на 1,5 %. Земельні ресурси регіону до­сить обмежені. Для розорювання придатна лише 1/3 ґрунтів. Значна частина земель зазнає вітрової та водної ерозії. Родючі ґрунти розміщені плямами на Півдні та Півночі Африки і вздовж річок. Лісові ресурси концентрують­ся переважно в екваторіальній частині Африки. їх запасами вирізняються ДРК, Нігерія, Габон, Камерун, Кот-д'Івуар.

Природно-рекреаційними та культурно-історичними ресурсами відомі країни Північної Африки, зокрема Єгипет.
^ 2. НАСЕЛЕННЯ ТА ГОСПОДАРСТВО КРАЇН АФРИКИ
Населення
Загальними рисами населення африканського регіону є «демографічний вибух», велике етнічне розмаїття, переважання сільсько­го населення та повільніше зростання міст, ніж в інших регіонах світу, де більшість становлять країни, що розвиваються. До європейської колонізації в Африці проживало понад 20 % населення планети. Работоргівля, голо­дування та епідемії значно знизили цей показник. Проте із середини XX ст. помітно знизилася смертність і почалося стрімке зростання населення.

Нині Африка перебуває на піку «демографічного вибуху». Для її демо­графічної ситуації характерний другий тип відтворення населення з дуже високими показниками природного приросту - майже 30 чол./тис. За тем­пами приросту населення Африка випереджає всі інші регіони світу. Тож для вікової структури характерні: дуже велика частка дітей (понад 40 %) та незначна - людей літнього віку (3-5 %). Усе це змушує уряди країн проводити демографічну політику, але її ефективність незначна. Людей працездатного віку — близько 50 %. Більшість їх зайнята в сільському господарстві. Рівень безробіття дуже високий: у деяких країнах до 40 %.

Для Африки характерне від'ємне сальдо міграції. Значні потоки емігрантів прямують до країн Західної Європи (особливо до Франції і Великої Британії) та Південно-Західної Азії (з арабських країн).

Расова, національна та релігійна структура населення Африки дуже складна. Особливо відзначаються щодо цього Північна і Тропічна Аф­рика. На півночі регіону живуть пред­ставники європеоїдної раси - араби, бербери, сомалійці, амхара. Більшість країн тут (окрім Ефіопії) -однонаці-ональні. Домінуюча релігія — іслам. В Ефіопії поширене християнство. У Тропічній Африці, на південь від Сахари, поширені численні не­гроїдні народи, які говорять мовами трьох різних мовних сімей. Лише на крайньому південному заході Південної Африки є представники європеоїдної раси - бури (африканери) - нащадки переселенців з Ні­дерландів. Розчленованість території колоніальними кордонами призвела до формування в Тропічній Африці багатонаціональних країн. Тут народи часто дотримуються своїх традиційних вірувань. Деякі з них перейняли християнство. В окремих країнах багато мусульман.

Незважаючи на стрімке зростання кількості населення Африки, його середня густота низька - 29,4 чол./км². На величезних просторах пустель та вологих екваторіальних лісів цей показник знижується менш ніж до 1 чол./км^г. Найгустіше заселені долина Нілу (400-700 чол./км²), невеликі острови (150-500 чол./км²) та деякі морські узбережжя.

Рівень урбанізації в Африці середній - 30-35 %. Найбільш урбанізованими є арабські країни Північної Африки: Лівія (86 %), Туніс (57 %), Алжир (56 %). Найменший рівень урбанізації характерний для східної частини кон­тиненту: Руанда (6 %), Бурунді (8 %), Уганда (13 %), Ефіопія (13 %), а також для сахарських країн: Нігер (17 %), Чад (21 %). В Африці виникло понад 150 міст. Проте і досі навіть у великих африканських містах значна частина жителів зайнята в сільському господарстві. Часто міста схожі на великі села. Упорядковані квартали в них чергуються з перенаселеними, позбавленими елементарних умов районами. Є країни, де міст взагалі немає, а домінує один центр. Усе це свідчить про хибний характер урбанізації в регіоні.

Нині міст-мільйонників в Африці понад 20. Навколо них сформувалися міські агломерації. Найбільшими серед африканських міських агломерацій є Каїр (17,9 млн. чол.), Лагос (13,4 млн. чол.), Кіншаса (10 млн. чол.), Йоганнес­бург (7,6 млн. чол.), Касабланка (4 млн. чол.), Туніс (4 млн. чол.), Александрія (3,9 млн. чол.), Абіджан (3,8 млн. чол.), Аддіс-Абеба (3,2 млн. чол.).

Дата добавления: 2014-01-07