Структура видавничих установ в Україні

План

ТЕМА: Стан і тенденції розвитку української видавничої справи

ЛЕКЦІЯ ПЕРША

1. Структура видавничих установ в Україні.

2. Трансформаційні процеси української видавничої сфери.

3. Законодавство України про видавничу справу.

В Україні зареєстровано приблизно 4 тис. суб’єктів видавничої діяльності – по видавництву на кожні 10 тис. громадян. Усіх виробників паперу, поліграфістів, видавців і продавців книг ще 2004 року звільнили від сплати ПДВ і податку на прибуток від книготорговельної діяльності, вони отримали право безмитного ввезення встаткування і матеріалів для виробництва книг, якщо такі не видаються в Україні. У результаті цієї турботи уряду про галузь зараз в Україні на душу населення припадає 1,2 вітчизняної книги – показник слабо розвинених африканських країн.

Вітчизняні виробники звинувачують у всіх своїх бідах російських книговидавців й українського читача, який уперто не бажає купувати книги рідною мовою. Дійсно, на ринку, якщо не враховувати підручників і ділової літератури, пов’язаної з українським законодавством, 90 % займають російські й білоруські книги, в основному так звана «макулатурна» література. Якщо не враховувати книг на держзамовлення, підручники та юридичну літературу, то можна говорити, що 10-15 млн. екземплярів вітчизняних книг конкурують із 140 млн., які імпортуються з Росії й Білорусії.

Відповідно, за рахунок великого обсягу книжкового ринку російська книга має нижчу собівартість, причому настільки, що нашим книгопродавцям вигідно купити російську книгу, привезти, сплативши мито, і продати в Україні та купити в нашого видавця й перепродати читачеві вітчизняне видання.

На думку уряду, саботує підтримку вітчизняного книговидання не хто інший, як сам український читач. 46 % населення країни взагалі не купує книг.

За останній рік значно побільшали витрати видавництв на маркетинг, вони зайнялися прямою рекламою нових книг, почали організовувати авторські тури для підтримки книжкових прем’єр і, кажуть, почали пошук нових перспективних авторів. Крім того, компанії почали активніше купувати права на перекладну літературу. Тільки за рахунок перекладів українською обсяг вітчизняної книгопродукції за останній рік зріс на 10 %.

Видавнича справа – сфера суспільних відносин, що поєднує в собі організаційну, творчо-технічну, виробничо-господарську та промоцій ну діяльність фізичних та юридичних осіб, зайнятих створенням, виготовленням та розповсюдженням видавничої продукції.

Складові видавничої справи:

- власне видавництво;

- друкарня (поліграфічне підприємство);

- розповсюджувальні організації.

Видавництво – це створене у відповідній організаційно-правовій формі підприємство, головним змістом діяльності якого є підготовка, випуск і реалізація різних видів друкованих, електронних та комбінованих видань.

Видавничий підрозділ не має юридичного статусу і є складовою будь-якої іншої організації.

За формою власності:

- державне (діє на основі державної власності);

- комунальне (діє на основі комунальної власності територіальної громади);

- приватне;

- колективне (діє на основі колективної власності).

За тематичним репертуаром:

- вузькоспеціалізовані;

- специфічної тематики;

- універсальні.

За читацьким колом:

- для дітей;

- для школярів;

- для молоді.

Видавництва постають як специфічні організми. Кожне з них водночас є і малим, і великим, оскільки складається з постійних працівників і значної кількості позаштатних. До сфери обов'язків постійних працівників (кількість осіб не перевищує 10; винятками є лише ті видавництва, що не обмежені фінансовими можливостями або мають солідний кількадесятилітній вік існування) входить виконання рутинної щоденної роботи: здійснення технічного забезпечення видавничого процесу, розв’язання управлінських, кадрових питань, проведення економічних підрахунків, ведення бухгалтерського обліку, тут же можна згадати маркетинговий підрозділ, відділ зв'язків із громадськістю. Позаштатні працівники – це творчі особистості (письменники, художники). Як правило, видавництво має певний склад своїх постійних авторів, із якими пов'язана плідна кількарічна співпраця.

Кожне видавництво по-своєму розв’язує питання координації діяльності працівників, розподіл обов'язків, створює свою власну і неповторну атмосферу та структуру. Наприклад, видавництво "А" за більш ніж півстолітній період свого існування виробило чітку вертикальну структуру із визначеними обов'язками кожного постійного працівника, має значний штат літературних редакторів, які всі підпорядковані головному, а той – вже безпосередньо керівникові організації. Кількість постійних співробітників такого видавництва є "комерційною таємницею", а тому не повідомляється. До такого видавництва автори приносять роботи, як до вченої ради, яка розглядає, чи дати проектові життя, а чи "зарізати". Натомість, видавництво "Б" відрізняється своїм духом свободи та демократизмом, де книги творяться, народжуються спільними зусиллями під впливом натхнення, де кожен працівник – не підлеглий, а колега, а художники і письменники – батьки майбутньої книги, що сприймається як дитина всього колективу. У цьому видавництві кожен має право голосу.

Але як перше, так і друге видавництво, створивши такі структури, можуть зіткнутися з певними проблемами. Вертикальна структура несе в собі небезпеку перевантаження управлінськими кадрами, надмірної бюрократизації, коли важко і тривало приймається будь-яке рішення, а думки та ідеї підлеглих губляться у великій кількості погоджень та нарад. Видавництво із горизонтальною організаційною структурою може мати проблеми із виконанням запланованого в строк – бо ж все підпорядковано його величності Натхненню. Але все насамперед залежить від керівника видавництва, його ставлення до проблем. І за умов постійного, але помірного контролю ситуації, об'єктивної оцінки стану справ кожне з цих видавництв має шанс на успіх.

Щодо засобів мотивації, то тут теж все залежить від керівництва: чи використовувати метод "батога та пряника", чи керуватися сучасними методами психології, що зорієнтовані на людину, та заохочувати матеріальним і моральним стимулюванням. Справжню правду про засоби мотивації у видавництві можна дізнатися лише за допомогою шпигунських методів, бо авторитарний керівник ніколи не відкриє свої істинні нехитрі методи впливу на підлеглих.

Але, здійснюючи постійний контроль чи виявляючи довіру до співробітників, кожен директор видавництва прагне досягти успіху. Проте сучасний стан справ у видавничій сфері свідчить не про такі вже й великі досягнення в управлінні. Безперечно, видавцям слід повернутися обличчям до менеджменту своїх організацій. Саме втілення в життя сучасних методів управління може певним чином підвищити шанси на виживання видавничої справи в Україні.

Дата добавления: 2014-01-07