Питання 2. Реформування системи виконання покарань в Україні у 60-ті роки ХХ ст

Наприкінці 50-х — початку 60-х рр. ХХ століття приймається цілий блок Основ законодавства Союзу і союзних республік у сфері боротьби з злочинністю, запроваджують нові Кримінальний і Кримінально-процесуального кодексів РРФСР. На основі приймаються заходи для поліпшення діяльність науково-дослідних закладів кримінально-виконавчої системи, розробляються та затверджуються нові законодавчі акти пенітенціарного характеру Початок 60-х років характеризується прийняттям нових заходів щодо вдосконалення виправно-трудової політики та виправно-трудового законодавства. У КК УРСР від 1960 р. було передбачено більш широкий перелік злочинів, які посягають на нормальну діяльність кримінально-виконавчої системи. Слід зауважити, що на момент прийняття Кодексу цей перелік обмежувався втечею з місця позбавлення волі або з-під варти, а також з місця заслання або лікувально-трудового профілакторію. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 травня 1961 р. було встановлено кримінальну відповідальність за дії, що дезорганізують роботу виправно-трудових установ.

3 квітня 1961 р. було затверджено "Примірне положення про виправно-трудові колонії і тюрми союзних республік”. Ним була надана можливість республіканським органам вирішувати питання в галузі виконання покарань з огляду на національні особливості, а також прийняття власних положень про виправно-трудові колонії і тюрми. На Україні таке Положення було затверджено Указом Президією Верховної Ради УРСР від 21 липня 1961 р. Виправно-трудові колонії передбачалися чотирьох видів: загального, посиленого, суворого й особливого режимів. Республіканське Положення 1961 року діяло до липня 1969 року, тобто до прийняття Основ виправно-трудового законодавства Союзу РСР і союзних республік.

У наступні роки охорона виправно-трудових колоній була покладена на Управління внутрішніх військ МВС УРСР (який із 1966 року стало підпорядковуватися МВС СРСР) і почала здійснюватися військовослужбовцями строкової служби. При кожній колонії був створений конвойний підрозділ (взвод, дивізіон), із більшою чисельністю особового складу, ніж було до цього. Для їхнього розміщення треба було здійснити будівництво при колоніях військових містечок, посилення охоронних споруд, на що були витрачені значні кошти. Вивід засуджених на роботи за межі зони групами почав різко скорочуватися, а потім припинився зовсім. У той же час, у виховно-трудових колоніях, тюрмах і слідчих ізоляторах охорона залишилася стара, яка комплектувалася по вільному найму. Це говорить про непослідовність даної реорганізації. У зв'язку з передачею охорони колоній у ведення управління внутрішніх військ, в Управлінні виправно-трудових установ був створений відділ режиму. Наглядова служба виявилася в подвійному підпорядкуванні (адміністрації ВТУ і командування військ), що не сприяло повною мірою ефективності цієї служби. Потім із ведення Управління ВТУ були виведені медичні, постачальницькі, будівельні служби.

У 1963 році законом був передбачений новий вид виправно-трудових установ - колонії-поселення. 20 березня 1964 року Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ "Про умовне звільнення з місць позбавлення волі засуджених, що стали на шлях виправлення, для роботи на будівництві підприємств народного господарства". Указ передбачив умовне звільнення засуджених з місць позбавлення волі для роботи на будівництвах хімічної промисловості. Згідно цього Указу, умовне звільнення застосовувалося до тих, хто проявив бажання чесною працею спокутувати свою вину - працездатним особам з числа засуджених вперше на строк до трьох років включно, які відбули не менше одного року позбавлення волі, з засуджених на строк до десяти років включно — що відбули не менше двох років, на термін понад десять роки — що відбули не менше п'яти років позбавлення волі. 26 липня 1966 року Указом Президії Верховної Ради СРСР передбачено встановлення адміністративного нагляду за визначеною категорією осіб, що звільняються з місць позбавлення волі. У цьому ж році відновлено Міністерство внутрішніх справ СРСР. Починаючи з 1968 р. стало практикуватися одноразове умовне звільнення з ВТУ окремих категорій засуджених з напрямом їх на підприємства народного господарства.

Законодавство 60-х років ХХ ст. не використовувало термін «кримінально-виконавча система». Основи виправно-трудового законодавства Союзу РСР і союзних республік згадували про «установи і органи, виконуючі вироки судів до позбавлення волі, заслання, висилки та виправних робіт без позбавлення волі». Ці установи і органи знаходилися в системі МВС СРСР. Введення умовного звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці (починаючи з 1964р.) і умовного засудження з обов'язковим залученням до праці (з 1970 р.) зажадало створення особливих органів, які також знаходилися у підпорядкуванні МВС СРСР.

Дата добавления: 2014-01-07