Сутність валюти та валютний курс

Валюта – грошова одиниця тієї чи іншої країни, яка використовується для виміру вартості товару.

Валютний курс — це ціна грошової одиниці однієї країни, вираженої у грошовій одиниці іншої країни, а валютний паритет — це співвідношення між валютами різних країн, що встановлюється законодавчо.

В основі сучасного валютного курсу як ціни грошової одиниці лежить цілий комплекс курсоутворюючих факторів. Ці фактори можна поділити на дві групи:

- фактори структурного характеру, які відображають стан еко­номіки певної країни, а саме: показники економічного зростан­ня, обсяги грошової маси в обігу, рівень інфляції, рівень обліко­вої ставки, стан і структура платіжного балансу країни, стан дефіциту державного бюджету, платоспроможність країни та довіра до національної валюти на внутрішньому і зовнішньому ринках, обсяги внутрішніх та зовнішніх позик тощо;

- кон'юнктурні фактори, що постійно змінюються під впливом тенденцій внутрішнього та світового ринків, до яких відно­сяться: спекулятивні валютні операції, інфляційні та девальва- ційні очікування населення, зміни урядів, розвиненість фінан­сового ринку тощо.

Багатофакторність валютного курсу відображає його зв'язки з іншими економічними категоріями — вартістю, ціною, грошима, відсотком, платіжним балансом тощо. На практиці відбувається їх постійне переплетіння і на перший план висуваються то одні, то інші фактори.

Фактори впливу на валютний курс:

· Темп інфляції

· Стан платіжного балансу

· Різниця процентних ставок в різних країнах

· Діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції

· Ступінь використання визначеної валюти на євроринку та міжнародних розрахунках

· Прискорення чи затримка міжнародних платежів

· Ступінь довіри до валюти на національному та світових ринках

· Валютна політика

· Продуктивність праці

· Довгострокові темпи зростання національної валюти

· Місце і роль країни у світовій торгівлі

§ Вивіз капіталу

Види валютних курсів):

1. Фіксований – встановлюється у законодавчому порядку Національним Банком як співвідношення між національною валютою і валютами інших країн.

1) реально фіксований (золотомонетний стандарт);

2) договірно-фіксований – ординарний (прив’язаний до СДР, долара США, до інших валют); кошиковий (прив’язаний до штучно побудованих комбінацій валют основних торговельних партнерів Австрії, Алжиру); валютний курс, заснований на системі змінного паритету.

2. Плаваючий – вільно змінюється під впливом попиту і пропозиції, але межі плавання можуть регулюватись («валютний коридор»).

Крос-курс – обмінний курс двох валют, розрахований на базі курсу кожного з них до третьої валюти (наприклад, $ США)

Важливою складовою валютної системи є валютний режим. Протягом останнього сторіччя суттєво змінювалися як теоретичні погляди на передумови та ключові фактори вибору окремого валютного режиму, так і практичні рекомендації щодо забезпе­чення його ефективного функціонування. На початку двадцятого сторіччя більшість провідних індустріальних країн дотримувалася золотого стандарту. Плаваючий валютний курс у цей період зали­шався для країн з нестійкою економікою та слабкою монетарною дисципліною. На початку XXI ст. склалася діаметрально проти­лежна ситуація — практично всі розвинені індустріальні країни використовують режим плаваючого валютного курсу. Але для інших країн на нинішньому етапі вибір валютних режимів набагато різноманітніший, ніж на початку сторіччя: крім вільного плавання і жорсткої прив'язки національної валюти існує низка проміжних режимів.

Сьогодні можлива така класифікація валютних режимів:

A. Режими вільного плавання (floating corner):

1) вільне плавання (freefloating);

2) кероване плавання (managedfloating).

B. Проміжні режими (intermediate regimes):

3) валютний коридор (band);

4) повзуча прив'язка (crawlingpeg);

5) прив'язка до кошика валют (basketpeg);

6) керована прив'язка (adjustablepeg).

C. Режими фіксованих валютних курсів (firm fixed corner):

7) валютне бюро (currency boad);

8) доларизація (євроізація) (dollarization or euroization);

9) монетарний союз (monetary union).

За режиму вільно плаваючого валютного курсу останній встанов­люється як результат співвідношення попиту та пропозиції на валютному ринку. Інтервенції центрального банку практично відсутні, що дає йому змогу сконцентрувати зусилля на підтримці цінової стабільності. За цього режиму центральний банк країни має велику ступінь самостійності у проведенні незалежної моне­тарної політики.

За режиму керованого плавання центральний банк здійснює валютні інтервенції з метою згладжування надмірних коливань валютного курсу відповідно до стану платіжного балансу, рівнем інфляції чи обсягом золотовалютних резервів. Використовуються прямі інтервенції (купівля-продаж іноземної валюти) чи непрямі методи (інструменти дисконтної політики, валютне регулювання, валютні обмеження тощо). Така селективність у проведенні валютних інтервенцій позбавляє економічних агентів можливості отримати чіткі інформаційні сигнали щодо напряму й типу монетарної стратегії центрального банку та моменту здійснення інтервенції, що дещо ускладнює завдання прогнозування дина­міки обмінного курсу. Виділяють також «жорстко кероване пла­вання», коли інтервенції центрального банку набувають форми дуже жорсткого моніторингу рівня обмінного курсу, який утримується стабільним без чіткого визначення тренду валютної динаміки.

Проміжні режими можуть суттєво відрізнятися один від одного, оскільки базуються на різних параметрах. Наприклад, за режиму прив'язки валютного курсу — це швидкість коригування валютного курсу відповідно до динаміки обмінного курсу валюти прив'язки; за режиму прив'язки до кошику валют - кількість валют та їхня питома вага у складі кошика; за режиму регульованого плавання — величина зовнішнього чи внутрішнього «шоку», за якого валют­ний паритет буде змінено. За режиму валютного коридору як цент­ральний паритет може бути використаний або рівень реального валютного курсу (таргетування Бергстена-Вільямсона (Bergsten- Williamson zone), або номінальний курс (таргетування Кругмана (Krugman-target).

Горизонтальний валютний коридор (horizontal band) надає мож­ливості валютному курсу вільно рухатися у дозволених межах (що­найменше ±1%) відносно формально чи фактично фіксованого центрального значення. Центральний банк готовий захищати цей валютний коридор за допомогою прямих чи непрямих інтервенцій. За цього режиму незалежність монетарної політики обмежена, але певна дискретність валютної політики залишається і залежить від розмірів валютного коридору.

До різновидів валютного коридору належать так звані «похилий Раціональний» і «адаптивний валютний коридор» (forward crawling bands and backward looking crawling bands). Гнучкість валютного курсу за цього режиму залежатиме від ширини коридору, але його межі можуть змінюватися симетрично або фіксовано навколо пов­зучого паритету чи поступово з асиметричним вибором прив'язки (у напрямі підвищення або зниження центрального паритету); при цьому центральний паритет може бути навіть попередньо не заяв­лений. Відмінність між адаптивним і раціональним валютними коридорами полягає в орієнтирах коригування центрального зна­чення валютного курсу. У першому випадку — це минулі темпи інфляції (або різниця між внутрішніми темпами інфляції і за кордо­ном у попередньому періоді), коли зміна валютного курсу пасивно слідує за темпами інфляції для утримання стабільним реального валютного курсу. У другому випадку — це очікувані темпи інфляції, коли валютний курс коригується відповідно до попередньо об'яв­лених значень та/або встановлюється нижче очікуваного інфля­ційного диференціалу, що дає змогу валютному курсу виконувати роль монетарного якоря.

За режиму прив'язки валютного курсу Центральний банк офі­ційно чи формально прив'язує обмінний курс своєї валюти до курсу іншої валюти чи до кошику валют, який формується з валют головних торговельних партнерів, а їхня питома вага визначається відповідно до географічної структури торгівлі товарами і послу­гами та капітальних потоків. Валютний курс може певною мірою відхиляться від визначеного значення (як правило, не більше, ніж на +2% і не довше 3-х місяців). Центральний банк підтримує ва­лютний курс за допомогою прямих і непрямих інтервенцій. Гнуч­кість валютної політики хоча і обмежена, але центральний банк має змогу виконувати свої основні функції і самостійно коригувати рівень валютного курсу.

За режиму повзучої прив'язки (раціональної чи адаптивної, англ. forward crawling pegs and backward looking crawling pegs) валютний курс також періодично корегується відповідно до динаміки однієї валюти чи кошика валют, або у відповідь на зміну певних кількіс­них індикаторів — інфляційного диференціалу щодо головних тор­гових партнерів у попередньому періоді (адаптивна прив'язка), або — очікуваного інфляційного диференціалу (раціональна при­в'язка), різниці між офіційним валютним курсом і курсом на чор­ному ринку тощо). Підтримка повзучої прив'язки вимагає таких самих інструментів монетарної політики, як і за режиму фіксова­ного валютного курсу, насамперед, за умов попереднього оголо­шення значень валютного курсу, коли від Центрального банку очікуються регулярні інтервенції для виконання його зобов'язань. При цьому інтервенції будуть меншими за адаптивної прив'язки через відсутність зобов'язань щодо визначеної девальвації.

За фіксації обмінного курсу національної грошової одиниці до резервних валют (долара США, евро, єни) центральний банк або уряд беруть на себе формальне зобов'язання продавати і купувати іноземну валюту за фіксованим курсом. Це дає можливість вико­ристовувати валютний курс як номінальний якір для внутрішніх цін, спираючись на монетарну стабільність інших країн (так званий <?імпорт цінової стабільності»). Активне проведення інтервенцій центральним банком вимагає достатнього рівня золотовалютних резервів. Іноді для підтримки фіксованого рівня валютного курсу додатково вводяться валютні квоти, валютні обмеження тощо.

Різновидом фіксованого режиму валютного курсу є валютне бюро - курс національної валюти жорстко прив'язується до ре­зервної валюти за умови повного забезпечення грошової маси в країні золотовалютними резервами. При цьому обмежується вико­нання центральним банком його традиційних функцій (кредитора останньої інстанції, здійснення монетарного контролю) і зали­шається досить мало простору для проведення дискреційної моне­тарної політики.

Доларизація (євроізація) означає, що в певній країні долар (євро) функціонує як офіційний платіжний засіб. За цього режиму цен­тральний банк повністю позбавлений можливості проводити неза­лежну монетарну політику. Доларизація може розглядатися як найжорсткіша форма фіксованого валютного режиму.

За утворення валютного союзу країни-члени відмовляються від контролю національних банків над внутрішньою монетарною політикою, що дає підстави розглядати його як форму жорсткої фіксації валютного курсу.

У реальному житті курсовий режим, який офіційно проголоше­ний, досить часто не відповідає фактичному режиму. Чинником такої ситуації може бути потреба у використанні валютного курсу як якоря для інфляційних очікувань у трансформаційній еко­номіці; необхідність стабілізувати небажані коливання валютного курсу (так званий «страх плавання» у доларизованих економіках, який спричиняється існуванням значного зовнішнього боргу, вар­тість якого у виразі іноземної валюти зростає внаслідок девальвації національної валюти); намагання уникнути значних економічних втрат у випадку раптової зміни валютного режиму. Разом із тим, існування таких розбіжностей між задекларованим і фактичним валютними режимами зменшує прозорість валютної політики в країнах і ускладнює економічний аналіз. Тому МВФ у 1999 р. пере­йшов до нової класифікаційної схеми країн, яка базується на фак­тично існуючих валютних режимах.

За класифікацією МВФ, яка останній раз була офіційно пред­ставлена на кінець 2001 р., 48 країн використовували жорстку фік­сацію валютних курсів: 12 з них є членами ЄМС, інші 36 - країни, шо розвиваються або з трансформаційною економікою (8 «дола­ризованих» країн, 20 країн-членів монетарних союзів, 8 країн із валютним бюро). 98 країн були класифіковані МВФ як країни з проміжними валютними режимами (29 з них використовували кероване плавання, 10 — прив'язку до кошика валют і об'єднані в групу «регульованої прив'язки», 16 — валютний коридор, 43 класи­фіковані як країни з режимом керованого плавання без поперед­нього оголошення валютних меж). Останні 40 країн були віднесені до країн із вільно плаваючими валютами (9 розвинених індуст­ріальних країн, 31 країна, що розвиваються). Таким чином, за винятком розвинутих індустріалізованих країн, 36 країн жорстко фіксують обмінний курс національної грошової одиниці, 98 мають проміжні валютні режими, 31 дотримуються вільно плаваючого валютного курсу.

В умовах певної стабілізації ситуації на внутрішньому валют­ному ринку України з 19 березня 1999 р. було встановлено новий порядок визначення офіційного валютного курсу: за інформацією щодо обмінних курсів та обсягів торгів на міжбанківському валют­ному ринку. У жовтні 1999 р. валютний курс вийшов за межі валютного коридору та продовжував зростати, проте ніяких заяв з боку НБУ щодо нових меж валютного коридору або зміни режиму курсоутворення зроблено не було. Валютний курс гривні став пла­ваючим, що було офіційно підтверджено у лютому 2000 р. (спільна заява НБУ та КМУ від 21 лютого 2000 р. «Про курсову політику у 2000 р.»). Фактично протягом останніх років НБУ підтримує прив'язку обмінного курсу гривні до долара США.

Дата добавления: 2014-01-07