Продаж товарів поштою

Питання продажу товарів поштою регулюються Правилами продажу товарів поштою, затвердженими спільним наказом Міністерства економіки України та Міністерства транспорту та зв’язку України від 11.06.2008 N 206/699.

Продаж товарів поштою - вид дистанційної торгівлі непродовольчими товарами за каталогами, оголошеннями, іншою рекламною інформацією з прийманням замовлення та доставлянням їх споживачеві поштою.

Перелік непродовольчих товарів, які пропонуються для продажу поштою, визначається суб'єктом господарювання самостійно, крім товарів, продаж яких згідно із законодавством заборонений, у тому числі товарів, заборонених до пересилання у поштових відправленнях.

Споживач для придбання товарів, які зазначені в каталозі, проспекті, спеціальному переліку товарів тощо, повинен заповнити та подати об'єкту поштового зв'язку заяву-замовлення у двох примірниках. Перший примірник залишається у споживача, другий - подається об'єкту поштового зв'язку для подальшого відправляння його суб'єкту господарювання.

Строк виконання замовлення на продаж товарів поштою визначається суб'єктом господарювання самостійно, але він не повинен перевищувати п'яти робочих днів з дня одержання заяви-замовлення. Строк виконання замовлення зазначається у каталозі, проспекті, спеціальному переліку товарів тощо.

Якщо інше не передбачено договором, укладеним на відстані, суб'єкт господарювання повинен поставити споживачеві товар протягом прийнятного строку, але не пізніше тридцяти днів з моменту одержання згоди споживача на укладення договору.

При виявленні протягом встановленого гарантійного строку недоліків товару споживач в порядку та у строки, встановлені законодавством, має право вимагати від суб'єкта господарювання:

· пропорційного зменшення ціни;

· безплатного усунення недоліків товару в розумний строк;

· відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

Суб'єкт господарювання зобов'язаний прийняти товар неналежної якості або некомплектний товар у споживача і задовольнити його вимоги на підставі письмової заяви. Про прийняття заяви працівник об'єкта поштового зв'язку за своїм підписом робить відмітку, а також проставляє відбиток календарного штемпеля (печатки) на зворотному боці розрахункового документа про прийняття оплати послуги з продажу товарів поштою.

Споживач має право розірвати укладений на відстані договір протягом чотирнадцяти днів з моменту його укладення або з моменту одержання товару шляхом повідомлення про це суб'єкта господарювання. Суб'єкт господарювання повинен повернути сплачені гроші без затримки не пізніше тридцяти днів з моменту повідомлення споживачем про розірвання договору.

Будь-які витрати, пов'язані з поверненням товару, покладаються на суб'єкта господарювання. Суб'єкт господарювання повинен відшкодувати витрати споживача у зв'язку з поверненням товару.

-3-

На сьогодні поняття «оптова торгівля» визначено в ДСТУ 4303:2004 «Роздрібна та оптова торгівля. Терміни та визначення понять». Цей документ є чинним для застосування в роботі всіма суб'єктами підприємництва. Тому саме визначення з цього документа ми і оберемо.

Відповідно до цього документа оптова торгівля — це вид економічної діяльності у сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів за договорами поставки партіями для подальшого їх продажу кінцевому споживачу через роздрібну торгівлю або для виробничого споживання й надання пов'язаних із цим послуг.

Виходить, що під поняття оптової торгівлі можна підвести реалізацію товару не в одиничній кількості за умови, що підприємець продає цей товар іншому суб'єкту господарювання.

Винятком є випадки, коли закон розшифровує термін «оптова торгівля» стосовно торгівлі конкретними товарами (алкоголем, тютюновими виробами, насінням, лікарськими засобами тощо).

Чи існує заборона на оптову торгівлю для фізичних осіб — підприємців?

Така заборона існує щодо торгівлі деякими товарами для єдиноподатників. Як відомо, єдиноподатникам, крім усього іншого, не можна провадити діяльність, пов'язану з оптовим продажем підакцизних товарів. До підакцизних товарів, нагадаємо, сьогодні належать деякі нафтопродукти, у тому числі уайт-спірит, спирт, алкогольні напої, пиво, тютюнові вироби, деякі транспортні засоби.

Виходить, що підприємець на єдиному податку може торгувати переліченими товарами (крім лікеро-горілчаних і тютюнових виробів) тільки в роздріб — громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання, а також суб'єктам господарювання в одиничній кількості. І навпаки, продавати підприємствам роздрібної торгівлі та іншим суб'єктам підприємництва підакцизні товари єдиноподатнику не в одиничній кількості не можна. Зазначене обмеження стосується і випадків, коли підприємець-єдиноподатник продає підакцизні товари за договором комісії (виступаючи при цьому в ролі комісіонера). Тобто за договором комісії продавати підакцизні товари єдиноподатник може тільки в роздріб.

При оптовій торгівлі підприємцю потрібно отримувати дозвіл на розміщення об'єкта торгівлі. І навіть у тому разі, якщо товар відпускається зі складу оптом і безготівково, дозвіл на розміщення об'єкта торгівлі отримувати все одно потрібно. Форма розрахунків (готівкова або безготівкова) у цьому випадку не має значення. Якщо йдеться про оптову торгівлю за готівку, то застосовувати РРО підприємцю потрібно (звичайно, якщо він не є єдиноподатником). Отже, у разі, якщо підприємець не хоче зв'язуватися з придбанням і реєстрацією РРО, то він повинен просити покупців оплачувати товар або у безготівковій формі, або до каси банку.

У сфері оптової торгівлі типовими суб’єктами є такі:

Оптова база — майновий комплекс, технологічно оснащений для забезпечення комерційних, торговельно-оперативних та торгово-технологічних процесів. За при­значенням бази поділяються на оптово-збутові, оптово-закупівельні, оптово-торговельні, вихідні, перевалочні тощо.

Найбільш характерна організаційно-правова форма оптової бази — акціонерне товариство або спільне підприємство (в системі споживчої кооперації).

Оптові бази не відіграють нині провідної ролі на оптовому ринку товарів та по­слуг, їх частка в забезпеченні роздрібного товарообігу залишається надзвичайно низькою— 9—10 %. При цьому слід підкреслити, що їх кількість за останні роки не зменшилася.

Товарні склади, склади-холодильники дрібнооптових фірм — це спеціально пристосовані приміщення для зберігання товарних запасів і формування асортиме­нту товарів. Ця мережа значною мірою не легалізована. По суті, вона відіграє про­відну роль в оптово-складському і транзитному обігу. Організаційно-правовий ста­тус дрібнооптових фірм різноманітний, але переважають товариства з обмеженою відповідальністю.

Оптові продовольчі ринки являють собою структуризовані організаційно-правові форми, основною метою яких є реалізація оптових партій сільськогоспо­дарської продукції і продуктів їх переробки. За товарним профілем оптові продово­льчі ринки можуть бути поділені на ринки худоби і м'яса та м'ясопродуктів; масла, жирів та молокопродуктів; овочів, плодів та продуктів їх переробки; зерна і хлібо­продуктів; цукру і кондитерських виробів, технічних культур.

-4-

Нормативно-правовою базою здійснення торгово-виробничої діяльності є Правила роботи закладів (підприємств) ресторанного господарства, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 24.07.2002 р. N 219.

Заклади (підприємства) ресторанного господарства поділяються за типами: фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, ресторани, бари, кафе, їдальні, закусочні, буфети, магазини кулінарних виробів, кафетерії, а ресторани та бари - також на класи (перший, вищий, люкс).

Вибір типу закладу (підприємства) ресторанного господарства та класу ресторану або бару здійснюється суб'єктом господарської діяльності самостійно з урахуванням вимог законодавства України.

Суб'єктами господарської діяльності у сфері ресторанного господарства здійснюється діяльність згідно з асортиментом продукції, затвердженим відповідно до типу та класу даного закладу (підприємства) керівником підприємства, а також забезпечується наявність продукції, зазначеної у меню, прейскуранті.

Суб'єкти господарської діяльності при виготовленні продукції власного виробництва повинні додержуватися технологічних режимів виробництва продукції (сумісність продуктів, їх взаємозаміна, режим холодного й теплового оброблення сировини тощо), визначених нормативною документацією (збірниками рецептур страв, кулінарних, борошняних кондитерських і булочних виробів, затвердженими в установленому порядку, державними стандартами, технічними умовами, а також Санітарними правилами.

Продаж Продукції за межами закладів (підприємств) здійснюється у спеціально відведених для цього місцях з дозволу місцевих органів виконавчої влади, установ державної санітарно-епідеміологічної служби та за умови додержання встановлених для цієї продукції вимог законодавства України.

У закладах (підприємствах) ресторанного господарства використовуються такі методи обслуговування як самообслуговування, обслуговування офіціантами, комбінований тощо. При всіх методах обслуговування здійснюється попереднє сервірування столів залежно від типу (класу) підприємства.

Розрахунки за продукцію й надані послуги в закладах (підприємствах) ресторанного господарства здійснюються за готівку та/або в безготівковій формі (платіжні картки, платіжні чеки тощо) із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій (електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, комп'ютерно-касова система тощо) або зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

У закладах (підприємствах) самообслуговування й магазинах кулінарних виробів розрахунковий документ (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) видається споживачеві після оплати вартості продукції готівкою.

У закладах (підприємствах) з обслуговуванням офіціантами оплата вартості продукції здійснюється споживачем безпосередньо офіціанту відповідно до рахунка, який виписується на бланку встановленої форми.

Після розрахунку офіціантом споживачеві надається розрахунковий документ (касовий чек, розрахункова квитанція).

У меню зазначається перелік страв, кулінарних, борошняних кондитерських, булочних виробів та напоїв власного виробництва, вихід і ціна однієї порції. У прейскуранті зазначається перелік алкогольних і безалкогольних напоїв, пива, тютюнових, кондитерських виробів та інших закупних товарів, маса, об'єм і ціна на відповідну одиницю продукту, крім того, для алкогольних напоїв - ємність пляшки, ціна за пляшку, за 50 та 100 мілілітрів.

Меню і прейскурант мають бути підписані керівником, бухгалтером (калькулятором) та матеріально-відповідальною особою (завідувач виробництва, бригадир, буфетник, бармен тощо) і скріплені печаткою суб'єкта господарської діяльності.

Під час обслуговування в закладах (підприємствах) ресторанного господарства за бажанням споживачів кулінарна продукція та закупні товари, у тому числі алкогольні напої, можуть бути продані на винос у відповідній упаковці.

При прийманні попереднього замовлення на обслуговування суб'єкти господарської діяльності зобов'язані гарантувати виконання його замовлення в узгоджені із замовником строки. У разі відмови замовника від обслуговування в день проведення заходу він зобов'язаний викупити замовлену продукцію, яка не може бути продана іншим споживачам.

У разі, коли суб'єкт господарської діяльності не може виконати замовлення споживача, він зобов'язаний повідомити про це замовника не пізніше ніж за п'ять днів.

-5-

Торговельні приміщення можуть як перебувати у власності суб'єктів господарювання, так і використовуватися ними на умовах оренди. При цьому реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна здійснюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004р. N 1952-IV зі змінами від 15.12.2005 року.

Стосовно дрібнороздрібної торговельної мережі особливості розміщення малих архітектурних форм (кіосків, павільйонів, ларків, палаток тощо) застережено у Типових правилах розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності № 227. Так, малі архітектурні форми повинні розміщуватися з дотриманням вимог актів законодавства, державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови. В окремих випадках, перелічених у п. 18 Правил № 227, органи містобудування та архітектури визначають відповідні умови розміщення малих архітектурних форм на підставі схеми їх розміщення, розробленої з урахуванням безпеки транспортного та пішохідного руху, розташування існуючої забудови.

Відповідні органи містобудування та архітектури за рахунок коштів суб'єктів підприємницької діяльності розробляють схему розміщення малих архітектурних форм і подають її на затвердження органу виконавчої влади за погодженням із відповідними органами державного нагляду.

Місця розміщення малих архітектурних форм на території ринку визначаються на підставі затвердженої проектної документації ринку.

Розміщення об'єктів на платформах інженерних споруд, усередині приміщень відбувається на частині їх площі за погодженням із відповідними органами державного нагляду залежно від функціонального призначення, на підставі договору оренди з власником приміщення чи уповноваженою ним особою.

ДОЗВІЛЬНІ ДОКУМЕНТИ

Після цього для повноправного функціонування торговельної точки суб'єкту господарювання необхідно отримати такі дозволи:

· дозвіл на розміщення об'єкта торгівлі;

· дозвіл органу державного пожежного нагляду на початок роботи підприємств та оренду приміщень;

· дозвіл органів санепідемстанції (СЕС).

ДОЗВІЛ НА РОЗМІЩЕННЯ ОБ'ЄКТА ТОРГІВЛІ

Одним із дозвільних документів, необхідних суб'єкту господарювання для початку торговельної діяльності, є дозвіл на розміщення об'єкта торгівлі. Такий дозвіл видається виконавчим комітетом. Отримання дозволу є платним, у зв'язку з чим суб'єкт господарювання має сплатити відповідний збір.

Збір за видачу дозволу на розміщення об'єкта торгівлі — це плата за оформлення та видачу дозволів на торгівлю у спеціально відведених для цього місцях. Збір справляється з юридичних осіб та громадян, які реалізують промислову, сільськогосподарську продукцію та інші товари залежно від площі торговельного місця, його територіального розміщення та виду продукції.

Збір за видачу дозволу є місцевим збором, тому порядок його справляння і сплати регулюється Декретом про місцеві податки і збори та встановлюється місцевими органами самоврядування (зокрема, рішеннями місцевих міськрад) у межах граничних розмірів ставок. Згідно зі ст. 17 Декрету про місцеві податки і збори граничний розмір збору не повинен перевищувати:

· 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (340 грн.)— для суб'єктів, які постійно здійснюють торгівлю у спеціально відведених для цього місцях;

· 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (17 грн.) —для разової торгівлі.

Зауважимо, що термін дії дозволу на розміщення об'єктів торгівлі чинним законодавством не визначено. Однак органи місцевого самоврядування, керуючись нормами ст. 15 Закону про систему оподаткування і ст. 18 Декрету про місцеві податки і збори, самостійно встановлюють термін дії дозволу та порядок його отримання (у відповідному положенні про такий збір). При цьому в багатьох регіонах України цей термін установлено в межах одного року.

Вважається, що збір справляється одноразово при видачі дозволу. Із листа Держкомпідприемництва від 15.03.2005 р. N 1608: «...на стаціонарні об'єкти торгівлі дозвіл має видаватися на невизначений термін і збір стягуватися один раз при видачі дозволу, а на об'єкти пересувної торгівлі дозвіл має видаватися на певний строк і збір стягуватися щоразу при видачі дозволу».

ДПАУ із цього приводу вважає дещо інакше (лист ДПАУ від 09.04.2003 р. N 3975/6/15-44). Таку позицію податківців підтримують деякі органи влади на місцях, які встановлюють щорічну (або, наприклад, щоквартальну, тобто періодичну) сплату цього збору. В судовій практиці господарські суди стоять на боці платників податків

У п. 13 ст. 15 Закону про систему оподаткування цей збір сформульовано як збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, тоді як у Декреті про місцеві податки і збори йдеться лише про збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі. Отже, для справляння збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів сфери послуг немає правових підстав, адже граничні ставки такого збору законодавчо не визначено (лист Держкомпідприємництва від 08.06.2004 р. N 3840; лист Комітету ВРУ від 08.06.2001 р. N 06-10/307).Разом із тим у деяких регіонах України необхідність отримання дозволу на розміщення об'єктів сфери послуг усе ж таки передбачена. Також на необхідність отримання такого дозволу звертав увагу і Держкомпідприємництва у листі від 20.05.2204 р. N 3422. Тому, якщо отримання такого дозволу передбачено рішенням органу місцевого самоврядування, отримати його необхідно, але без сплати збору. До речі, у тому ж листі Комітет указував на можливість судового вирішення спору в разі порушення прав платника податків.

Що стосується платників єдиного податку, то від сплати збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг їх звільнено відповідно до ст. 6 Указу N 727. Однак отримати дозвіл на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг вони все ж таки повинні. Тому такий дозвіл вони одержують безкоштовно (лист Держкомпідприємництва від 19.10.2004 р. N 7197).

«ПОЖЕЖНИЙ» ДОЗВІЛ

Згідно зі ст. 5 Закону про пожежну безпеку обов'язок щодо забезпечення пожежної безпеки покладено на власників підприємств, установ та організацій чи уповноважені органи, а також орендарів. Початок роботи новоствореного підприємства, введення в експлуатацію нових, реконструйованих виробничих, житлових та інших об'єктів, упровадження нових технологій, передання у виробництво зразків нових пожежонебезпечних машин, механізмів, устаткування та продукції, оренда будь-яких приміщень без дозволу органів державного пожежного нагляду забороняється, крім випадків, коли ведення господарської діяльності можливе за декларативним принципом, що визначається законодавством про дозвільну систему у сфері господарської діяльності (п. 2.8 Правил пожежної безпеки в Україні, затверджених наказом МНС від 19.10.2004 р. N 126). Видача такого дозволу здійснюється в порядку, затвердженому постановою КМУ від 14.02.2001 р. N 150. При цьому дозвіл видається центральним, територіальним та місцевим органом державного пожежного нагляду власникам чи орендарям приміщень безкоштовно. Підставою для видачі дозволу є висновок, що оформляється за результатами оцінки (експертизи) протипожежного стану підприємства, об'єкта чи приміщення, що проводиться органом державного пожежного нагляду або іншою юридичною (фізичною) особою, яка одержала ліцензію на проведення такої оцінки (експертизи).

Орган державного пожежного нагляду протягом п'яти робочих днів з дня надходження зазначених у пункті 3 цього Порядку документів приймає рішення про видачу дозволу або про відмову у його видачі у разі виявлення фактів порушення правил пожежної безпеки, що може призвести до виникнення пожежі або перешкод при її гасінні та евакуації людей. Копія обґрунтованого рішення про відмову у видачі дозволу надсилається заявникові або адміністраторові (у разі надходження від нього документів).

За відсутності фактів порушення правил пожежної безпеки дозвіл видається без обмеження терміну його дії. Якщо встановлено окремі факти порушення правил пожежної безпеки, то в дозволі зазначаються термін його дії та умови забезпечення пожежної безпеки. Після своєчасного виконання таких умов термін дії дозволу продовжується за заявою власника (орендаря). А от у разі невиконання зазначених умов дозвіл може бути навіть скасовано.

ДОЗВІЛ ОРГАНІВ СЕС

Для започаткування діяльності суб'єкту господарювання також необхідно отримати дозвіл органу санітарно-епідеміологічного контролю на початок роботи.

Так, введення в експлуатацію нових і реконструйованих об'єктів виробничого, соціально-культурного та іншого призначення, а також розроблення, виготовлення та використання нових машин, механізмів, обладнання, інших засобів виробництва, нових технологій здійснюються за погодженням із державною санітарно-епідеміологічною службою (СЕС). Використання та функціонування об'єктів без позитивного дозволу СЕС не допускаються.

ПОГОДЖЕННЯ РЕЖИМУ РОБОТИ

Режим роботи торговельного об'єкта та закладу ресторанного господарства встановлюється суб'єктом господарювання самостійно, а у випадках, передбачених законодавством, за погодженням з органами місцевого самоврядування.

Для закладу ресторанного господарства, який обслуговує споживачів на підприємствах, в установах та організаціях, режим роботи встановлюється суб'єктом господарювання за домовленістю з їх адміністрацією.

У разі закриття торговельного об'єкта для проведення санітарних заходів, ремонту, технічного переобладнання та проведення інших робіт суб'єкт господарювання повинен розмістити поряд з інформацією про режим роботи оголошення про дату та період закриття (п. 13 Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування населення)

ВИМОГИ ДО ТОРГОВЕЛЬНОГО ПРИМІЩЕННЯ ТА ОБЛАДНАННЯ

Крім отримання відповідних дозвільних документів та погоджень, також слід мати на увазі, що існують певні вимоги щодо самого торговельного приміщення і торговельного обладнання, яких має бути дотримано суб'єктом господарювання.

Так, питання забезпечення торговельних приміщень торговельно-технологічним обладнанням (холодильним, підйомно-транспортним, ваговимірювальним, РРО тощо) суб'єкт господарювання вирішує самостійно. Однак при цьому торговельні приміщення суб'єкта господарювання облаштовуються згідно з умовами охорони праці та здоров'я, охорони навколишнього природного середовища, протипожежної безпеки, санітарними та іншими вимогами, передбаченими відповідними нормативними актами.

Санітарний стан торговельних та складських приміщень має відповідати вимогам, установленим органами державного санітарного нагляду, а для торгівлі продовольчими товарами— і спеціальним санітарним правилам.

Суб'єкт господарювання має забезпечити належний санітарний стан не лише торговельних і складських приміщень, а і чистоту прилеглої території, межі якої визначаються виконкомами місцевих рад народних депутатів (п. 32 Правил № 833).

Засоби вимірювальної техніки, що використовуються у торговельній діяльності, повинні бути у справному стані, мати повірочне клеймо та проходити періодичну повірку в установленому законодавством порядку.

ВИВІСКИ

На фасаді торговельного об'єкта розміщується вивіска із зазначенням найменування суб'єкта господарювання. Біля входу до торговельного об'єкта на видному місці розміщується інформація про режим роботи (п. 12 Правил № 833).

Про це йдеться і в п. З ст. 19 Закону про захист прав споживачів, згідно з яким продавець зобов'язаний надати споживачу достовірну і доступну інформацію про найменування, належність і режим роботи свого підприємства.

У разі здійснення виїзної (виносної) торгівлі, а також продажу товарів з використанням інших нестаціонарних засобів на робочому місці продавця встановлюється табличка із зазначених назви, місця розташування і номера телефону суб'єкта господарювання, який організував торгівлю, а також прізвища, імені та по батькові продавця.

Чи є вивіска рекламою і чи повинен суб'єкт господарювання при цьому сплачувати податок з реклами? Вважається, що ні, і ось чому. По-перше, згідно з п. 7 ст. 8 Закону про рекламу розміщення інформації про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачу, рекламою не є. По-друге, згідно з п. 2 ст. 2 Закону про рекламу дія цього Закону не поширюється на відносини, пов'язані з розповсюдженням інформації, обов'язковість розміщення та оприлюднення якої визначено іншими законами України.

Отже, вивіска має інформаційну, а не рекламну функцію; обов'язковість її розміщення передбачено законодавством. Тому вивіска рекламою не є і податок з реклами у цьому випадку сплачувати не потрібно.

Разом із тим потрібно враховувати, що склад інформації, розміщуваної на вивісці, визначено тільки Законом про захист прав споживачів. Докладніше в інших нормативних актах його не прописано.

У своєму листі від 31.05.2005 р. N 4186 Держкомпідприємництво роз'яснював, що у разі якщо на фасаді будинку, приміщення, займаного суб'єктом господарювання, розміщено вивіску з його найменуванням, а саме: вивіска має інформаційний характер і не містить закликів до придбання товару чи послуги, то така вивіска не є рекламою і отримання дозволу на розміщення об'єкта зовнішньої реклами не потрібне.

Те ж саме можна сказати і щодо вітрин. Так, старі Типові правила розміщення зовнішньої реклами N 1511 установлювали, що не є рекламою (а отже, немає і потреби в отриманні дозволу, а тим більше у сплаті податку з реклами) не лише розміщення вивіски на фасаді приміщення, а й розміщення інформації про продукцію у вітринах. Вважаємо: незважаючи на те, що нові Правила N 2067 про це умовчують, податок з реклами з вітрин, як і раніше, платити не потрібно, оскільки в цьому випадку вони виконують інформаційну функцію і об'єкт оподаткування не виникає.

КУТОЧОК ПОКУПЦЯ

З метою інформування покупців і надання їм належної інформації суб'єкт господарської діяльності в торговельному залі на видному місці має обладнати «Куточок покупця». У «Куточку покупця» розміщуються: Книга відгуків та пропозицій, інформація для покупців, адреси та номери телефонів органів, що забезпечують державний захист прав споживачів, санітарні та ветеринарні правила, правила продажу товарів.

ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ З ПРАЦІВНИКАМИ

Якщо фізична особа – підприємець, укладає з працівниками трудові договори, слід реєструвати такі договори в тижневий термін (з моменту прийняття на роботу) у державній службі зайнятості за місцем проживання підприємця (фізичної особи). Співробітник цього центру зайнятості своїм підписом і печаткою також завіряє запис у трудовій книжці працівника, зроблений підприємцем на підставі укладеного договору. Не забудьте, що при оформленні документів у центрі зайнятості необхідна присутність найманого працівника.

Основні нормативні джерела:

1. Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 1 липня 2004 року N 1952-IV зі змінами від 15.12.2005 р.

2. Закон України «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993 року N 3745-XII, зі змінами від 03.06.2008 р.

3. Закон України “Про систему оподаткування” від 25.06.1991 р. № 1251, зі змінами від 22.02.2006 р.

4. Закон України «Про рекламу» від 3 липня 1996 року N 270/96-ВР, зі змінами від 18.03.2008 р.

5. Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» від 20.05.93 р. N 56-93

6. Указ Президента України "Про впорядкування механізму сплати ринкового збору" від 28.06.1999 р. N 761/99

7. Постанова Кабінету Міністрів України “Про роз’яснення статті 4 Указу Президента України від 28.06.1999 р. N 761” від 14.06.2000 р. N 962

8. Порядок видачі органами державного пожежного нагляду дозволу на початок роботи підприємств та оренду приміщень, затверджений постановою КМУ від 14 лютого 2001 р. № 150

9. Правила розміщення зовнішньої реклами, затверджені постановою КМУ від 29 грудня 2003 р. N 2067

10. Правила торгівлі на ринках, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.02 № 57/188/84/105

11. Правила роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 11 липня 2003 року N 185

12. Правила роботи дрібнороздрібної торговельної мережі, затверджені наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі від 8 липня 1996 року N 369

13. Правила роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 11 березня 2004 року N 98

14. Правилами продажу товарів на замовлення та поза торговельними або офісними приміщеннями, затвердженими наказом Міністерства економіки України від 19.04.2007 року N 103

15. Правила роботи закладів (підприємств) ресторанного господарства, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 24.07.2002 р. N 219

16. Правила пожежної безпеки в Україні, затверджені наказом Міністерства з питань надзвичайних ситуацій від 19.10.2004 р. N 126, зі змінами від 18.02.2008 р.

17. Ветеринарно-санітарні правила для ринків, затверджені наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 4 червня 1996 N 23

Дата добавления: 2014-01-07