Екскурсія як форма спілкування

У словниках української мови поняття "спілкування" розглядається як "взаємні стосунки, діловий дружній зв'язок". Ширше "спілкування" трактується у філософських словниках як одна з необхідних умов формування і розвитку суб'єктів (осіб), при якому відбувається обмін інформацією, уміннями і навичками.

У практичній діяльності людини мають місце два види спілкування – пряме і непряме. Форми прямого спілкування – бесіда, лекція, урок в учбовому закладі, диспут, дискусія, мітинг, екскурсія та ін. В ході такого спілкування формується спільність відчуттів, настроїв, думок, поглядів, досягається взаєморозуміння, відбувається засвоєння інформації, зміцнюються взаємозв'язки.

Непряме спілкування відбувається в ході читання газет, журналів, книг, слухання радіо, перегляду кінофільмів та ін. В процесі такого спілкування відсутній зворотний зв'язок, який при прямому спілкуванні виражає себе в реакції суб'єкта на отримувану інформацію.

Екскурсія як форма прямого спілкування передбачає взаємозв'язок і взаємодію суб'єктів (екскурсовода і екскурсантів) на основі їх спільної діяльності. Будучи специфічною формою спілкування, екскурсія дає можливість мільйонам людей одержати значний об'єм інформації, формує способи розумової діяльності. Спілкуючись з іншими учасниками заходу, екскурсант за допомогою наслідування і запозичення, співпереживання і ідентифікації засвоює людські емоції, відчуття, форми поведінки. В процесі спілкування досягаються необхідна організація і єдність дій індивідів, що входять до групи, здійснюється емоційне взаєморозуміння їх, формується спільність відчуттів, настроїв, думок, поглядів.

Спілкування людей на екскурсії слід віднести до духовно-інформаційного типу спілкування, поєднання двох форм відносин між суб'єктами і об'єктами, а також відносин особових і групових [7].

Знання основ психології і педагогіки допомагає екскурсоводу правильно організувати процес екскурсії. Практично спілкування є комунікативною фазою в діяльності екскурсовода.

Правильно організоване спілкування екскурсовода і екскурсантів є основою такого педагогічного процесу, як екскурсія. Комунікативний компонент – важлива частина професійної майстерності екскурсовода. Ефективність екскурсії визначається не тільки обширними знаннями екскурсовода по темі, умінням використовувати методику підношення цих знань аудиторії, але і здібностями в спілкуванні з екскурсантами, методистами і іншими працівниками екскурсійної установи, музею, з водієм автобуса. Важливу роль в спілкуванні з аудиторією грають такі якості, як запобігливість, уміння вести нормальний діалог.

Методисти екскурсійних установ надають велике значення ролі екскурсовода в ході проведення екскурсії. У цій справі можна побачити досягнення і прорахунки. Прагнучи підвищити активність екскурсантів, екскурсовод використовує різні варіанти. Роблячи більш просторовою розповідь, вона мимоволі перетворюється на лектора, зводить роль екскурсовода до пасивного сприйняття побаченого і почутого. Ефективніший варіант, коли екскурсовод, роблячи конкретні пояснення, направляє увагу групи, викликає питання у екскурсантів, примушує їх роздумувати, зіставляти, підводить до оцінок і висновків. І третій варіант – це коли екскурсовод є як би диригентом групи. Він організує демонстрацію об'єктів, забезпечує чіткий порядок їх спостереження. Так відбувається тому, що екскурсанти зайняті активним сприйняттям побаченого. Питання у них з'являються після того, як будуть осмислені одержані враження. Подібний варіант проведення екскурсії можливий у висококваліфікованій і згуртованій групі.

У практичній діяльності екскурсія розглядається в декількох аспектах:

а) як самостійна форма виховання і навчання, як складова частина інших форм навчання і виховання;

б) як форма роботи з масовою аудиторією і одна з форм навчання;

в) як форма організації культурного дозвілля, виховної роботи;

г) як епізодичний (разовий) захід, частина тематичного циклу, а також як один із ступенів пізнання;

д) як форма поширення наукових знань, ідейного виховання;

е) як захід по одному з напрямів виховання – патріотичного, трудового, естетичного, а також як частина процесу формування всебічно розвиненої особистості;

з) як автономна форма культурно-освітньої роботи і як невід'ємна частина організованого туризму;

и) як форма міжособового спілкування екскурсовода з екскурсантами, екскурсантів один з одним і як форма спілкування екскурсантів з об'єктами [7].

Правильніше уявлення про екскурсію дає поєднання декількох аспектів. Розгляд же будь-якої конкретної екскурсії, того або іншого виду екскурсії в одному з названих аспектів не дасть можливості для виявлення її суті.

На всьому протязі розвитку екскурсійної справи учені і практики-екскурсіоністи, намагаючись осмислити значення екскурсій, їх місце у вихованні людини, багато писали про їх зміст, ефективність та ін. У цьому питанні автори так і не дійшли єдиної думки, але не можна їм відмовити в тому, що вони перебували на правильному шляху.

Екскурсії можуть конкретизувати вже наявні знання, давати нові, розвивати уміння підходити до явищ з життя природу і людей, підсилювати інтерес до того, що вивчається і викликати переживання у області відчуттів.

Тоді як одні направляють екскурсію перш за все на те, щоб вона давала знання, інші прагнуть, щоб вона допомагала екскурсантам розвинути здатність і навички бачити витвори мистецтва, явища природи, події з різних областей життя людей.

Розвиток навичок – ще одна грань поняття "суть екскурсії".

Дата добавления: 2014-01-07