Характерні особливості екскурсійного показу

Взаємодія між людиною і об'єктами поза екскурсією може бути представлена трьома варіантами.

Перший варіант являє собою побіжний огляд об'єктів, який може здійснювати людина шляхом до роботи або в інші місця. Більш глибокому ознайомленню, навіть при наявності інтересу до цих об'єктів, заважає відсутність необхідного часу і навичок.

Другий варіант визначається більшою детальністю. Такий огляд може відбуватися під час прогулянки містом у вихідний день. Відбувається самостійне знайомство людини з пам'ятками, вулицями, площами, життям міста. Водночас глибоке спостереження об'єктів обмежується відсутністю у «екскурсантів» знань про них і події, що з ними пов'язані, відсутність навичок, а також осіб, які здатні надати кваліфіковану допомогу при огляді.

Третій варіант притаманний випадкам мимовільної прогулянки містом, коли один з її учасників, виходячи з власних знань про пам'ятки міста бере на себе функції екскурсовода. В такому випадку можуть подаватися уривчасті і не завжди достовірні відомості. Розповідь «екскурсовода» за будовою і змістом нагадує дорожню екскурсійну інформацію, має довідковий характер.

Під час екскурсії ці варіанти взаємодії між людиною і об'єктами набувають іншого змісту.

Перший варіант пов'язаний з оглядом завчасно відібраних об'єктів. Знання, які повідомляються під час розповіді про ці об'єкти, спрямовуються на засвоєння теми екскурсії. Оглядом керує спеціаліст-екскурсовод, який за рахунок використання методичних прийомів розповіді активізує взаємодію людини і об'єкта. В основі огляду лежить певний план. Підвищенню ефективності даного варіанту екскурсії заважає переважання вербального аспекту (розповіді).

Другий варіант пов'язаний з показом об'єктів, сприйняття яких, а також пояснення екскурсовода розкривають певну тему. Провідну роль відіграє використання методичних прийомів показу, екскурсійний аналіз об'єктів. При спостереженні екскурсантами об'єктів застосовуються елементи вивчення. Екскурсовод застосовує невербальні форми впливу на аудиторію і образотворчу наочність.

Третій варіант пов'язаний з показом об'єктів при активному використанні різних видів екскурсійного аналізу. В діяльності екскурсантів проявляється елемент дослідження об'єктів. Методика показу досягає кульмінаційного моменту. Екскурсовод апелює до образного мислення екскурсантів, допомагаючи їм «побачити» події минулого дії людей, яким присвячено екскурсію.

Існують специфічні види показу, притаманні автобусній екскурсії:

1. З вікон автобуса (швидкість руху 40-60 км/год.), коли екскурсовод коментує бачене з вікна. Такий вид показу характерний для дорожньої інформації.

2. Спостереження з вікон при повільному русі автобуса поблизу об'єктів (побіжний огляд). Це дає можливість оглянути пам'ятники історії і культури, отримати поверхове враження про них. Зазвичай такий показ використовується для знайомства з додатковими об'єктами.

3. Огляд об'єктів без виходу з автобуса, на його стоянці у безпосередній близькості до об'єкта, коли екскурсовод проводить аналіз об'єкта, який екскурсанти бачать з вікна. Відбувається більш глибоке знайомство з об'єктом, хоча можливість використання методичних прийомів показу обмежена.

4. На зупинці, з виходом екскурсантів із автобуса, коли детальний аналіз доповнюється багатоплановим показом з широким використанням екскурсоводом методичних прийомів показу і екскурсійного аналізу.

Отже, показ є найважливішим елементом екскурсії — її зоровою основою і має наступні характерні особливості:

Активність показу. Показ є не пасивним милуванням пам'ятками природи або людської діяльності, а визначається як цілеспрямоване спостереження (вивчення, дослідження) об'єктів. Це — аналіз об'єктів, сприйняття яких полегшується за допомогою екскурсійної методики. Такий процес вимагає активної діяльності як екскурсовода, так і екскурсантів.

Логічна послідовність показу. В процесі екскурсії кожний наступний об'єкт є щаблем у розкритті теми. Саме цим визначається місце даного об'єкта серед інших. Логічність показу, зв'язок об'єктів між собою забезпечуються методично обґрунтованою послідовністю їх показу під час екскурсії.

Провідне значення показу. Екскурсії без показу не існує. Показ відіграє первинну роль, в тому числі в тих випадках, коли з його допомогою ілюструється розповідь. Для більшості екскурсій об'єкти є єдиним доказом, візуальним аргументом до положень, які висуває екскурсовод.

Визначальна роль показу. У більшості випадків під час екскурсії показ передує розповіді. Основою екскурсії є зорове сприйняття і враження, отримані за допомогою інших органів чуттів. Отже, головною є формула «від показу до розповіді». Між тим, така формула — не догма. В ряді випадків доцільніше одночасно використовувати показ і розповідь, а в окремих ситуаціях — розповідь може передувати показу.

Сюжетність показу. Показ об'єкта в екскурсії зазвичай має сюжетний характер. Сам по собі сюжет в екскурсії складніший, ніж у творі образотворчого мистецтва. Для нього характерна сукупність дій, показ розгортання історичної події, розвитку життя і діяльності певної історичної особистості. Вміння екскурсовода показати розгортання події допомагає глядачу відтворити минуле так, що воно відображується у його свідомості, як у дзеркалі, захоплює своїм значенням і викликає певні емоції. Сюжетний показ оживляє екскурсію, активізує екскурсантів: вони краще запам'ятовують об'єкти, засвоюють сутність подій, з ними пов'язаних, а розповідь екскурсовода як така стає конкретнішою.

Сюжет в образотворчому мистецтві втілюється через певний момент дії. Наприклад, в картинах Т. Шевченка за кожною побутовою сценою незримо присутня подія ширшого, узагальнюючого значення. Це [по суті] картини-притчі, картини-метафори.

На картині «Селянська родина» бачимо шматочок подвір'я, стареньку, під солом'яною стріхою хату. Тут у затишку наприкінці довгого літнього дня зібралася селянська родина — молоді батьки, їх синочок, дід. Малюк, що цілий день був з дідусем, очевидно, бешкетуючи, а може, й ненароком розбив горщика, який висів на тину і був неабиякою цінністю у селянській родині. Першим порухом батька було покарати хлопчика за вчинену шкоду. Але мати заступилася за сина, благаючи батька простити його. І той полагіднішав, заспокоївся, узяв люльку і, немов вибачаючись перед дружиною, прагне приголубити сина.

За цією маленькою драмою уважно стежить дворовий пес. Трохи далі, на розі хати, сидить і гріється у променях призахідного сонця сивий дідусь, якому, здається, байдуже до всього, що діється на подвір'ї. Отже, перед нами — типова сцена з побуту селян, знаменитий жанровий живопис, який посідає важливе місце в українському мистецтві XIX століття.

Убога хатина, віконця, затягнуті напівпрозорим міхуром. Неважко здогадатись, як живуть селяни: працюючи на пана з раннього ранку до смеркання, вони ледве животіють. Тим-то й розбитий горщик для них — сімейна драма. Безрадісне, безпросвітне існування. Зображено момент, але споглядаючи картину, глядач долучається своїми відчуттями до побаченого Тарасом Шевченком у милому серцю краю. Картину написано в 1843 році. Навчаючись у Петербурзькій Академії мистецтв, він приїхав на Україну, де не був уже чотирнадцять років. Злидні, горе, страждання, стогін підневільного народу.

Парадоксальність показу полягає в тому, що екскурсант під час показу бачить більше того, що безпосередньо знаходиться перед ним у цей момент. Спостереження об'єкта під керівництвом екскурсовода створює умови для того, щоб екскурсант побачив більше, ніж він міг би побачити при самостійному огляді.

Результат екскурсії значною мірою залежить від уміння екскурсовода показати об'єкт, використовуючи переваги наочності, що забезпечує ефективність реалізації трьох рівнів показу:

• попередній огляд (орієнтування екскурсантів у просторі),

• виділення об'єкта із сукупності інших об'єктів,

• детальне спостереження об'єкта.

Основу пізнавальної діяльності екскурсантів становить принцип наочності, який реалізується за рахунок:

— показу об'єктів;

— використання «портфеля екскурсовода»;

— демонстрації виробничих процесів.

За рахунок зорового сприйняття предметів і за допомогою різних засобів наочності у людини формуються уявлення у вигляді конкретних образів. На основі уявлень екскурсантів формуються конкретні поняття. Предметна (натурна) наочність поділяється на зорову наочність (об'єкти, які показують) і звукову (шум лісу, дзюркотіння струмка, шум морського прибою, звукозапис співу, голоси птахів і тварин у лісі, шуми у виробничих цехах тощо), її основу формують натуральні предмети, всі ті реальні об'єкти, які доступні до чуттєвого сприйняття за допомогою одного або кількох органів чуття.

Чуттєва наочність передбачає використання прийомів, які розраховані на слух, нюх і дотик. На жаль, вона рідко використовується в екскурсіях,

Словесно-образний вид наочності передбачає використання образів і творів художньої літератури. До цього виду наочності відносять образну розповідь екскурсовода, якою відтворюється картина історичної події, зовнішній вигляд людини, візуальна уява про явище природи. Основу такого виду наочності формують приклади і факти, фрагменти літературних творів, вірші, які відтворюють картини подій, життя людей тощо. Застосування в екскурсії різних видів наочності спирається також на:

— образотворчі засоби (живопис, графіка, фотографія) — додатковий ілюстративний матеріал, який включено до «портфеля екскурсовода»: макети, фотографії, малюнки, листівки, схеми, діаграми та інші матеріали які є аналогами оригінальних об'єктів;

— технічні засоби наочності — кінофільми, діафільми, діапозитиви, слайди, магнітофонні записи та інше.

Використання різних видів наочності, пріоритетність одного з них залежать від класифікаційної групи конкретної екскурсії. В архітектурно-містобудівних екскурсіях переважає натурна наочність, в історичних — обра зотворча і словесно-образна, в літературних — словесно-образна.

Вміння екскурсовода показувати об'єкти забезпечується методичними прийомами показу.

Дата добавления: 2014-01-07