Метод регулювання відносин інтелектуальної власності

Метод правового регулювання — це прийоми юридичного впливу, комплекс юридичних засобів, за допомогою яких досягається мета впорядкування в межах права (нормативного поля) певного виду суспільних відносин.

Головними проявами методу правового регулювання вважається вирішення за його допомогою питань:

1) яким є юридичне становище учасників відповідних відносин;

2) з якими обставинами норма права пов’язує виникнення, зміну, припинення та інші трансформації правовідносин;

3) яким чином визначаються права й обов’язки учасників відповідних правовідносин;

4) яким є порядок захисту прав та інтересів учасників правовідносин.

На цьому підґрунті набула поширення характеристика імперативного та диспозитивного методів правового регулювання як найпростіших і, разом із тим, найважливіших прийомів юридичного впливу, котрі визначають головне у правовому статусі суб’єктів, у їх вихідних юридичних позиціях.

Імперативний метод (метод субординації) характеризується тим, що регулювання здійснюється згори вниз і ґрунтується на владно-імперативних засадах.

Диспозитивний метод (метод координації) характерний для регулювання на засадах формальної рівності, ініціативності та вільного розсуду учасників відповідних відносин: на процес такого регулювання впливає активність учасників суспільних відносин, що регулюються за його допомогою [7].

На такій основі далі має визначатися зв’язок категорій «диспозитивний» та «імперативний» метод, а також «метод цивільно-правового регулювання» з дихотомічними поняттями «приватне право» та «публічне право», котрі використовуються як ключові при характеристиці будь-якої галузі права.

Що стосується відносин інтелектуальної власності, то вони можуть регулюватися на засадах приватного або публічного права залежно від їх конкретного змісту.

Ґрунтуючись на згаданій вище характеристиці диспозитивного та імперативного методів правового регулювання, можемо далі звернутися до аналізу особливостей методу правового регулювання відносин інтелектуальної власності.

Тут виправданим є висновок, що сукупність методів правового регулювання відносин інтелектуальної власності охоплює як суто диспозитивні (у регулятивних цивільних відносинах), так і диспозитивно-імперативні (в охоронних цивільних відносинах), а також суто імперативні (в адміністративних відносинах) засоби впливу на учасників відносин інтелектуальної власності, що врешті зумовлює комплексний характер правового регулювання останніх.

Оскільки, як зазначалося вище, значна частина відносин інтелектуальної власності (як майнових, так і немайнових) належить до предмета цивільно-правового регулювання, є доцільним більш детальний розгляд особливостей цивільно-правового методу правового регулювання відповідних відносин.

Цивільно-правовий метод містить як правонаділяючий елемент, так і елемент імперативний.

Характерними рисами диспозитивного уповноважувального (правонаді- ляючого) елементу цивільно-правового методу правового регулювання є:

1) юридична рівність сторін;

2) ініціатива сторін при встановленні правовідносин;

3) можливість вибору учасниками цивільних відносин варіанта поведінки, що не суперечить засадам цивільного законодавства і моральності суспільства.

Характерними рисами імперативного елементу цивільно-правового методу правового регулювання є:

1) юридична рівність сторін;

2) виникнення правовідносин незалежно від бажання учасників цивільних відносин внаслідок безпосереднього припису закону та інших публічних актів;

3) можливість вибору учасниками цивільних відносин варіанта поведінки лише у межах, точно визначених актами цивільного законодавства.

Таким чином, метод цивільно-правового регулювання охоплює як упов- новажувальні диспозитивні (у регулятивних цивільних відносинах), так і імперативні засоби впливу на учасників цивільних відносин, маючи, однак, при цьому підґрунтям засади юридичної рівності сторін, справедливості, добросовісності та розумності [8].

Особливість застосування цивільно-правового методу для регулювання відносин інтелектуальної власності полягає в тому, що, хоча тут застосовуються і уповноважувальні (диспозитивні), й імперативні засоби впливу на учасників відповідних відносин, однак значною є питома вага саме останніх. Це випливає передусім із положень статей 418, 420, 423 тощо ЦК України, у яких низка положень щодо сутності, властивостей, об’єктів, обсягу права інтелектуальної власності визначені шляхом встановлення імперативних правових приписів. (Разом із тим слід наголосити, що від використання імперативного методу правового регулювання відповідні особисті та майнові відносини інтелектуальної власності із цивільних не перетворюються на адміністративні.)

Дата добавления: 2014-01-07