Економічна система соціалізму: теорія і практика

План

СОЦІАЛІСТИЧНА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА ТА її ЕВОЛЮЦІЯ

1. Економічна система соціалізму: теорія і практика

2. Об'єктивні і суб'єктивні умови формування моделі «державного соціалізму»

3. Механізм функціонування «державного соціалізму»

4. Історичні перспективи соціалізму

Список використаних джерел:

1. Основи економічної теорії: Підручник / За ред. Проф. С.В. Мочерного; Худож. оформ. В.М. Штогрина.– Тернопіль: АТ "Тарнекс" за участю АТ "НОЙ" та вид-ва "Світ", 1993 – 688 с. (11-47);

2. Основи економічної теорії: політехнічний аспект: Підручник / Г.Н Климко, В.П. Нестеренко, Л.О. Каніщенко та ін.; За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка.– К.: Вища шк., 1994.– 559 с.: іл. (5-25);

3. Гальчинський А.В., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії: Підручник.– К.: Вища шк., 1995.– 471 с.: іл. (6-25);

4. Мочерний С.В. Основи економічних знань / Худож. оформ. В.М. Штоги-на.– К.: Феміна, 1995.– 352 с. (Старшокласникам і абітурієнтам). (4-19);

5. Основи економічної теорії: / С.В. Мочерний, С.А. Єрохін, Л.О. Каніщенко та ін. За ред. С.В. Мочерного.– К.: ВЦ "Академія", 1997. – 464 с. (9-30).

Сутність економічної системи соціалізму. (за Марксовою концепцією) — це загальнонародна власність на речові фактори виробництва, що поєднує в одній особі працівника і власника засобів виробництва, утверджує трудовий і колективістський характер асоціації виробників і визначає соціальну рівність між людьми як найбільш суттєвий момент соціальної справедливості.

Ідея соціалізму — це ідея справедливого суспільства.

На всіх етапах еволюції соціалізму, поєднувались наукові знання, реалістичні уявлення, революційний романтизм і елементи соціальної утопії.

Економічна теорія розрізняє два концептуально відмінних трактування соціалізму, які базуються на протилежних ідеологічних підходах до теоретико-практичного обґрунтування категорії «соціалізм».

Так, марксизм обґрунтовує соціалізм як соціальний устрій, що виникає в результаті ліквідації капіталістичного способу виробництва і встановлення диктатури пролетаріату, суспільної власності і розподілу за принципом: «Від кожного — за здібностями, кожному — за працею».

Теоретики марксизму вважали, що раціонально організувати виробництво можливо тільки на засадах планомірності в межах державної (загальнонародної) і кооперативно-колгоспної форм власності на базі великого машинного виробництва в усіх галузях економіки за допомогою вільної від експлуатації праці. Утвердження соціалістичного ладу відбувається в процесі перехідного періоду від капіталізму до соціалізму шляхом соціалістичних перетворень у всіх галузях економіки і культури. Головним знаряддям побудови соціалізму є диктатура пролетаріату, соціалістична держава, якою керує марксистсько-ленінська партія. Мета соціалізму — найбільш повне задоволення зростаючих матеріальних і культурних потреб усього суспільства на основі безперервного і планомірного розвитку народного господарства.

Державний соціалізм. Економічна модель соціалізму, що була реалізована на практиці, — це грубе спотворення ідеї соціалізму, тому що в центрі її знаходиться не людина, а держава. На основі монополізації власності держава виступила головним суб'єктом — організатором усіх господарських процесів: виробництва, розподілу, обміну та споживання. Цю економічну модель визначають як державний соціалізм. Але цей термін має умовний характер. Його синонімами є: воєнний комунізм, казармений соціалізм, авторитарно-бюрократичний соціалізм, адміністративно-командний, ринковий соціалізм, швецька модель соціалізму тощо.

2. Об'єктивні і суб'єктивні умови формування моделі «державного соціалізму»

Відсутність матеріальних умов соціалізму в Росії і проблеми його будівництва. Історичний вплив на формування радянської моделі державного соціалізму справили традиції Росії: сильна державна влада, позаекономічне примушення до праці, слабкі інститути демократії, відносини адміністративної залежності господарюючих суб'єктів від держави та ін. Особливу роль у цьому процесі відіграють наслідки ранньої соціалістичної революції 1917 р. Дослідники вважають, що вона стала результатом невичерпних можливостей капіталізму, а реакцією на наслідки Першої світової війни. Також треба брати до уваги грубі деформації суспільних структур у роки сталінських репресій у наступний період.

Основні ознаки державного соціалізму. Економічна система державного соціалізму — це економічний лад, який характеризується державною власністю практично на всі речові ресурси і ухвалою економічних рішень через центральне економічне планування. Сучасна економічна наука оцінює цю модель як приклад глибоких деформацій у розвитку суспільства (див.: Джилас М. Лицо тоталитаризма. — М., 1992). Цей тип економіки тільки зовнішньо і з точки розу незрілої громадської свідомості та демократії мав риси соціалістичної.

Сформулюємо основні ознаки державного соціалізму.

1. Монополія державної власності, яка веде до загального одержавлення економічної та інших сторін суспільства. Вона утверджувалась як наслідок підміни реального усуспільнення виробництва формальним (зміна юридичної форми власності на засоби виробництва), що означає розподіл функцій управління і розпорядження. Для створення ринкових відносин і свободи підприємництва необхідно подолати монополію держави на власність (роздержавлення і приватизація).

2. Відносини адміністративної залежності. Більшість підприємств позбавлені самостійності щодо формування програми, вибору ресурсів, партнерів, розпорядження доходами тощо. Робота відбувається за планом, управління базується на силі влади, тому як регулятор господарських зв'язків використовуються не економічні, а адміністративні розпорядження. Супутником командної економіки виступає «тіньова економіка», яка діє за своїми правилами. Відносини адміністративної залежності, що використовувались для позаекономічного «залучення» до праці і організації виробництва, позбавляють економічної здатності до саморозвитку і саморегулювання.

3. Надцентралізація суспільного виробництва. Через низьку ефективність виробництва і велику витратну частину бюджету держава концентрує високу частку виробленого продукту. Переважають великі підприємства-монополісти, які низький рівень рентабельності покривають високими цінами. Демонополізація економіки означає передачу основної частини повноважень на місця.

4. Бюрократизація управління. Бюрократизм — це суспільні відносини, що характеризують монополізацію функцій керівництва економічним і суспільним життям відокремленим колом осіб. При наявності спеціалізації в управлінні повністю позбавитися бюрократизму важко. Можна обмежити негативні сторони (виборність, звітність, можливість заміни керівництва тощо).

5. Жорстка залежність економіки від ідеології і політики. Ця проблема виникає через зрощування господарських і політичних структур, коли правляча партія глибоко вмонтована в економіку і діє як управлінське ядро економічної і політичної системи, як вищий ешелон адміністративної влади. При цьому держава втрачає свою відносну незалежність від партії, її апарату, керівники державних закладів влади і господарських організацій зобов’язані регулярно звітувати перед партією. Економічне життя заганяється в жорсткий ідеологічний «корсет». Офіційна наука і пропаганда забезпечує захисний ореол над неефективністю господарської системи. (Див.: Зиновьев А. А. Коммунизм как реальность. — М., 1994.)

Усе більше людей виступають проти соціалістичного вибору, оскільки не бачать різниці між дійсним соціалізмом і його ілюзорними формами.

6. Самоізоляція економіки, її несприйнятливість до світового досвіду. Як неринкова система державний соціалізм розвивався за іншими законами, ніж світове господарство, тому для нього характерні замкненість, слабкий зв'язок із світовим ринком. Без входження в світове співтовариство неможливо перейти до нормальної ринкової економіки.

3. Механізм функціонування «державного соціалізму»

Планомірна організація суспільного виробництва. За планомірності одержавленого соціалістичного виробництва над усім суспільним виробництвом установлюється безпосередній державно-бюрократичний контроль, який свідомо й цілеспрямовано організовує виробництво. Тим самим забезпечується певний рівень планомірного функціонування і розвитку суспільного виробництва.

Перегляд планів і планових зобов'язань дозволяється, проте, лише за умови, якщо він враховує необхідність задоволення нових потреб. Переглянутий план має бути затверджений відповідними вищими державними органами управління і планування. На перегляд планових завдань витрачалося багато часу, що знижувало ефективність планування і здебільшого перетворювало його в гальмо економічного, науково-технічного і соціального прогресу.

Народногосподарським планом регулюються пропорції суспільного виробництва через балансове погодження всіх ланок і частин економіки. У зв'язку з цим об'єктами народногосподарського планування є такі економічні пропорції:

а) народногосподарські (пропорції між виробництвом і споживанням, між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання, між промисловістю і сільським господарством, нагромадженням і споживанням);

б) міжгалузеві (співвідношення між металургією і машинобудуванням, добуванням залізної руди і чорною металургією, між цукровою промисловістю і виробництвом цукрових буряків);

в) внутрішньогалузеві;

г) міжрайонні;

д) внутрішньорайонні.

Гігантська економічна роль держави. Жодна з держав рабовласницької, феодальної чи капіталістичної суспільно-економічної формації не була безпосереднім керівником суспільного виробничого процесу. Тільки жовтневі події 1917 р. в Росії поклали початок цієї зовсім нової функції держави.

Вважалося, що ця функція соціалістичної держави породжена не волюнтаризмом і намаганням комуністично-господарської еліти до панування в суспільстві, а усуспільненням виробництва, яке нібито вимагає централізованого планового управління народним господарством з єдиного економічного центру. Держава, мовляв, лише реалізує цю необхідність, беручи на себе від імені всього суспільства функцію економічного центру. Будучи таким центром, вона безпосередньо входить до планомірної організації соціалістичного виробництва, економічного механізму соціалістичного суспільства. На цій основі держава створює потужний контролюючий і управляючий апарат, який височіє над суспільством і його виробництвом.

Централізоване управління народним господарством. Керівництво одержавленою соціалістичною економікою здійснюється шляхом планування і оперативного управління. Воно забезпечує реалізацію народногосподарських планів, тобто перетворення їх у реальну дійсність.

Оперативне управління всіма галузями народного господарства здійснюється централізованими господарськими органами — міністерствами, а в межах галузі — виробничими об'єднаннями і головкомами чи комітетами міністерств.

Ринок в одержавленій економіці. Ринок за одержавленого соціалізму регулюється планом: вищі органи затверджують підприємствам плани виробництва товарів та ціни на них, плани реалізації цих товарів по підприємствах сфери виробництва і торгівлі тощо. Підприємства, скуті планами та централізованими нормативами, позбавлені необхідної свободи при функціонуванні на ринку на засадах підприємництва.

Найболючішою точкою соціалістичного ринку є планування і централізоване ціноутворення. Теоретики одержавленої моделі соціалізму захищали всіма засобами ці інструменти централізованої, тобто антиринкової економіки.

Загальна криза державного соціалізму. Криза соціалізму розпочалася у другій половині 90-х pp. XX ст.

Загальна криза державного соціалізму — це крах соціалізму як моделі організації суспільної економіки у кожній окремій країні й у світовій системі. Цьому сприяло ряд чинників. Серед них важливе місце займає той факт, що економіка за державного соціалізму виступає як недостатньо ефективна, «витратна».

«Витратна» система «державного соціалізму» пристосована до екстенсивного типу розвитку, що дозволяє мобілізувати в руках держави величезні ресурси, але не для вирішення питань ефективності суспільного виробництва, а розв'язання вузького кола проблем надзвичайної важливості (обороноздатність, програми за окремими престижними напрямами НТП і т. д.). Ця система змогла проіснувати через паразитичне використання природних запасів і традиційний аскетизм народу. Це — система застиглих адміністративних методів управління економікою з відповідними їм нормами права, політичними інститутами та ідеологічними настановами.

Основна причина деформації соціалізму пов'язана з одержавленням власності, коли держава опосередковує майже весь процес привласнення Наслідком цього стали: зрівнялівка, утворення і одержавлення нетрудових прибутків окремими особами, підприємствами, галузями, регіонами; зосередження прийняття господарських рішень у центральних органах (відчуження трудівників від засобів виробництва, продукту та управління виробництвом і розподілом); зведення всіх форм господарювання до однієї — державної. У таких умовах держава може здійснювати управління тільки директивними адміністративно-командними методами.

Загальна криза державно-монополістичного соціалізму проявляється також через: скорочення у другій половині 80-х pp. валового національного продукту і національного доходу; зневіру населення щодо прогресивності цього ладу; скорочення споживання матеріальних благ і послуг, зниження життєвого рівня; кризу фінансів і грошового обігу; зростання дефіциту державного бюджету, оптових і роздрібних цін; зовнішню заборгованість.

Мова, таким чином, іде про поєднання планомірних і товарно-грошових відносин, планомірності і ринкового регулювання економіки. Для цього необхідно, щоб склався ринок в усіх обов'язкових для нього структурах. (Див.: Корнаї Я. Шлях до вільної економіки. — К.: Наук, думка, 1991.)

Дата добавления: 2014-01-07