Світове господарство: сутність та структура

План

СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

1. Світове господарство: сутність та структура

2. Міжнародний поділ праці і спеціалізація

3. Інтернаціоналізація господарських відносин і продуктивних сил

4. Міжнародна економічна інтеграція як вищий рівень інтернаціоналізації

Список використаних джерел:

1. Основи економічної теорії: Підручник / За ред. Проф. С.В. Мочерного; Худож. оформ. В.М. Штогрина.– Тернопіль: АТ "Тарнекс" за участю АТ "НОЙ" та вид-ва "Світ", 1993 – 688 с. (11-47);

2. Основи економічної теорії: політехнічний аспект: Підручник / Г.Н Климко, В.П. Нестеренко, Л.О. Каніщенко та ін.; За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка.– К.: Вища шк., 1994.– 559 с.: іл. (5-25);

3. Гальчинський А.В., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії: Підручник.– К.: Вища шк., 1995.– 471 с.: іл. (6-25);

4. Мочерний С.В. Основи економічних знань / Худож. оформ. В.М. Штоги-на.– К.: Феміна, 1995.– 352 с. (Старшокласникам і абітурієнтам). (4-19);

5. Основи економічної теорії: / С.В. Мочерний, С.А. Єрохін, Л.О. Каніщенко та ін. За ред. С.В. Мочерного.– К.: ВЦ "Академія", 1997. – 464 с. (9-30).

Світове господарство — це сукупність національних господарств, які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов'язані між собою системою міжнародних економічних відносин. Воно являє собою глобальний економічний організм, в якому склалися і зростають взаємозв'язок і взаємозалежність усіх країн і народів світу.

Основними віхами у розвитку світового господарства є:

• виникнення міжнародних монополій, які поділили між собою світові ринки збуту, джерела сировини і сфери прикладання капіталу. Результатом став економічний розподіл світу;

• територіальний поділ світу великими державами і утворення величезних колоніальних імперій. Сформувався колоніальний поділ праці, визначальною особливістю якого стало нав’язування залежним народам такої виробничої спеціалізації, яка відповідає потребам капіталу метрополій;

• виникнення соціалістичної системи, що призвело до розколу єдиного світового господарства і поклало початок протистоянню двох соціально-економічних систем.

Три останніх десятиріччя XX ст. вважаються початком нового періоду у розвитку сучасного світового господарства. Воно все більше набуває ознак цілісності, що обумовлено дією певних факторів. По-перше, прагненням народів світу вижити в умовах нарощування ядерної зброї і загрози можливої ядерної війни, що спонукає держави проводити політику мирного співіснування. По-друге, розгортанням науково-технічної революції. Нині жодна країна світу не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому вони повинні об'єднувати свої зусилля в цій сфері. По-третє, поглибленням та поширенням інтернаціоналізації виробництва й обігу, всього економічного і духовного життя. По-четверте, необхідністю об'єднання зусиль країн для вирішення глобальних проблем (екологічних, сировинних, продовольчих, освоєння багатств світового океану і космосу та ін.), потребою у взаємній допомозі в екстремальних ситуаціях (землетруси, ядерні аварії тощо).

Світове господарство належить до числа складних систем, що характеризуються великою кількістю складових елементів та рівнів, ієрархією, структурованістю. Так, зокрема, економічна могутність розподіляється у світі дуже нерівномірно. Три держави — СІЛА, Японія, Німеччина (з 9 % населення) акумулюють 1/2 світового доходу, їм належить 1/3 купівельної спроможності всіх країн світу.

Суб'єктами світового господарства є ТНК, національні господарства, міжнародні організації, міжнародні інтеграційні об'єднання, які у свою чергу теж є системами.

Світова економіка як система має спільну мету — її функціонування спрямоване на задоволення людських потреб (попиту), але в різних підсистемах ця мета модифікується за різних соціально-економічних умов.

Класифікація груп країн світового господарства. До групи розвинутих (промислово розвинутих, індустріальних) входять держави з ринковою економікою і високим рівнем соціально-економічного розвитку, в яких ВВП на душу населення нині складає не менше 12 тис. дол. за паритетом купівельної спроможності. Нині це приблизно ЗО країн і територій. На них наприкінці 1990-х pp. припадало 55 % світового ВВП і більша частина світової торгівлі та міжнародного руху капіталу.

До групи країн, що розвиваються (слаборозвинутих), входять держави з ринковою економікою і низьким рівнем економічного розвитку. Із 182 країн — членів МВФ до цієї групи належить 121. Проте, незважаючи на їх кількість, чисельність населення та величезну територію, на них припадає трохи більше 28 % світового ВВП. Дана група характеризується різкою диференціацією та неоднорідністю соціально-економічного розвитку. Верхній ешелон країн, що розвиваються, складають держави з порівняно сучасною структурою економіки, високим індексом розвитку людини, значним ВВП на душу населення (нові індустріальні країни, більшість країн Перської затоки, деякі країни Латинської Америки). Найнижчий рівень у цій групі країн займають найменш розвинуті, головна проблема яких не стільки у відсталості та бідності, скільки у відсутності відчутних економічних ресурсів для їх подолання. Нині налічується 47 таких країн, переважна частина яких (32) розташована в Тропічній Африці, а решта в Азії, Океанії, Латинській Америці.

До групи країн з перехідною економікою належать держави, які з 1980—90 pp. здійснюють перехід від адміністративно-командної економіки до ринкової. Це 12 країн Центральної і Східної Європи, 15 країн колишніх республік СРСР, а також Монголія, В'єтнам. Країни з перехідною економікою виробляють близько 17—18 % світового ВВП.

Дата добавления: 2014-01-07