Тези лекції

ПЛАН

Мета

навчальна - розкрити поняття об'єктів житлового права, формування у студентів необхідних теоретичних знань з теми, уміння застосовувати правові норми, ознайомлення студентів із перспективами розвитку інституту захисту житлових прав фізичної особи відповідно до Конституції України й Житлового кодексу України.

розвиваюча - навчити студентів таналізувати нормативно-правові акти та інші документи, виробити навички самостійного аналізу, уміння застосовувати отримані знання при оцінюванні конкретної ситуації, сприяти оволодінню уміннями та навичками, які потрібні у професійній діяльності;

виховна - формувати переконання та ціннісні орієнтації відповідно до ідеалів гуманізму, демократії, соціальної справедливості, поваги до особистості, виховувати активну громадську позицію, сприяти усвідомленню ролі та значення юридичної діяльності в становленні Української держави.

Опорні поняття: житловий фонд, приватний будинок, житловий кооператив.

1. Поняття житлового фонду України, його призначення.

2. Державний житловий фонд, його структура.

3. Правове регулювання передачі державного житлового фонду у комунальну власність.

4. Житловий фонд у будинках житлово-будівельних кооперативів.

5. Приватний житловий фонд, його структура, особливості регулювання житлових відносин.

1.Житловий фонд - це сукупність жилих квартир, будинків і жилих приміщень (будинків) приватної, державної, комунальної та колективної власності на всій території України, що визнані у встановленому порядку житлом, придатним для проживання громадян.

До житлового фонду України входять:

1. жилі будинки - будинки, які призначені для проживання людей, мають одну чи кілька квартир, а також необхідні допоміжні приміщення.

Під жилими будинками розуміють будівлі, що характеризуються сукупністю таких ознак:

- відповідність будівель архітектурно-будівельним, санітарно-гігієнічним, протипожежним та іншим нормам і стандартам, що робить ці будівлі придатними для постійного проживання в них громадян;

- прийняття в експлуатацію комісією фахівців і спеціалістів зведеного будинку, що відповідає зазначеним умовам;

- реєстрація в органах місцевого самоврядування будівлі як жилої.

Слід відрізняти допоміжні приміщення від підсобних приміщень жилого будинку.

Допоміжні приміщення жилого будинку - приміщення призначені для забезпечення та утримання будинку, а також побутового обслуговування населення за місцем проживання (вестибюль, сходова клітка, перехідний шлюз, міжквартирний коридор, колясочна, підвали, горища тощо);

2. квартири - частини жилих будинків, що призначені для проживання самітніх осіб, однієї або кількох сімей з упорядженими жилими кімнатами, підсобними приміщеннями, окремим виходом на сходову клітку, галерею, в коридор або на вулицю;

3. частина квартири (одноквартирного будинку) - жила кімната (кімнати) у квартирі (одноквартирному будинку), придатна для постійного проживання самітньої особи чи сім'ї, а також підсобні приміщення квартири (однокімнатного будинку).

Підсобні приміщення - це приміщення кухні, ванної кімнати чи душової, санвузла, квартирного коридору чи прихожої, вбудованих у квартирі кладових або шаф. Вони не можуть бути предметом окремого договору оренди (найму).

Відповідно до форм власності житловий фонд поділяється на:

1. державний - фонд, що належить державним підприємствам, установам і організаціям на праві повного господарського відання або оперативного управління;

2. комунальний - фонд, що належить на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах;

3. колективний - фонд колективних сільськогосподарських підприємств, створених на основі колгоспів, радгоспів, громадський житловий фонд і фонд житлово-будівельних кооперативів;

4. приватний - зведені жилі будинки, приватизовані квартири (будинки), що знаходяться на праві приватної власності та призначені для задоволення житлових потреб власників і членів їхніх сімей.

Не належать до житлового фонду України нежилі приміщення в житлових будинках, тобто частини будинку з окремими входами, призначені для торговельної, іншої, не забороненої законом діяльності та не шкідливої для експлуатації будинку. До житлового фонду не входять вбудовані нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торгівлі, громадського харчування, побутового та інших видів обслуговування населення.

За призначенням житловий фонд поділяється на такі категорії:

1. житловий фонд загального призначення - це сукупність житла всіх форм власності, призначеного для проживання громадян.

2. житловий фонд соціального призначення - це житло, призначене для проживання громадян, які потребують соціального захисту. До цієї категорії громадян відносяться: інваліди, ветерани, самітні громадяни похилого віку, їм надається житло в будинках-інтернатах.

3. житловий фонд спеціального призначення - це житло, що надається в користування працівникам підприємств, установ і організацій та тим громадянам, які за характером їх трудових відносин мають проживати за місцем роботи або поблизу нього, - службове житло; робітникам, службовцям, студентам, учням, а також іншим громадянам на відповідний строк надаються гуртожитки; інвалідам, ветеранам, самітнім громадянам похилого віку - місця в будинках-інтернатах. До фонду спеціального призначення належить також житло призначене для тимчасового проживання переселених громадян - маневрений житловий фонд, а для біженців, безпритульних і вимушених переселенців - готелі-притулки.

2. Більша частина квартир розміщується в будинках, що перебувають у власності місцевих органів самоврядування. З часу прийняття Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" державний житловий фонд, у тому числі і відомчий, передається у комунальну власність місцевим органам самоврядування.

Державний житловий фонд, що перебуває у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ та організацій, за їх бажанням може передаватися у комунальну власність за місцем розташування будинків. Цей фонд надається у власність відповідних міст, селищ і сіл безоплатно. Основні засади передачі об'єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад міст, селищ, сіл або у їх спільну власність визначаються Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності". Передача таких об'єктів здійснюється за згодою сільських, селищних, міських рад, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за наявності згоди районних і обласних рад.

Порядок передачі житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні підприємств, установ, організацій, у комунальну власність визначається Кабінетом Міністрів України, який, окрім того, визначає і порядок подання та розгляду пропозицій щодо передачі об'єктів з комунальної власності у державну.

Передача об'єктів здійснюється комісією з питань передачі об'єктів, до складу якої входять представники виконавчих органів відповідних рад, місцевих органів виконавчої влади, органів, уповноважених управляти державним майном, фінансових органів, підприємств, трудових колективів підприємств, майно яких підлягає передачі. Порядок утворення і роботи комісії визначається Кабінетом Міністрів України - у разі передачі об'єктів у державну власність, і відповідними органами місцевого самоврядування - якщо об'єкти передаються у комунальну власність.

Комісія визначає технічний стан жилого будинку та у разі потреби приймає рішення щодо ремонту будинку, джерела його фінансування, термін виконання робіт.

Об'єкти житлового фонду передаються разом з майном підприємств, що обслуговували ці об'єкти, у тому числі - основними фондами, ремонтно-будівельними базами, майстернями, транспортними засобами, технікою для прибирання, - у частині, що визначається комісією з питань передачі об'єктів, яка здійснює передачу.

Разом з відомчим житловим фондом комунальним підприємствам передаються зовнішні мережі електро-, тепло-, водопостачан-ня і водовідведення, а також будівлі, призначені для обслуговування цього фонду (бойлерні, котельні, каналізаційні та водопровідні споруди, вбудовані і прибудовані приміщення, обладнання тощо).

У разі банкрутства, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ чи організацій, у повному господарському віданні яких перебував державний житловий фонд, останній (крім гуртожитків) водночас передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад.

Якщо житловий фонд перебуває у віданні кількох державних підприємств, з яких принаймні одне зазнало банкрутства, зміни форми власності чи ліквідації, всі частини будинку можуть бути передані у комунальну власність одночасно при згоді інших підприємств. У разі відсутності такої згоди у комунальну власність передається тільки та частина будинку, яка перебувала у віданні, зазнала банкрутства, змінила форму власності або ліквідована.

Передача оформляється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами комісії та затверджується виконавчим органом, який утворив цю комісію. З моменту підписання акта виникає право власності на об'єкт передачі. До акта приймання-пере-дачі відомчого житлового фонду в комунальну власність додаються: акт передачі наявного службового житла, договори оренди нежилих приміщень, акт передачі договорів найму жилих приміщень. Зміна умов договорів найму або оренди здійснюється відповідно до чинного законодавства.

Передача об'єктів державної власності до сфери управління центральних і місцевих органів виконавчої влади у комунальну власність, а також передача об'єктів комунальної власності у державну власність має бути погоджена з Фондом державного майна України.

Стаття 7 Житлового кодексу України передбачає, що квартири і будинки державного та громадського житлового фонду, непридатні для проживання, можуть бути переобладнані для використання в інших цілях або знесені за рішенням виконавчого органу відповідної Ради або місцевої державної адміністрації. Обстежувати стан цих будинків слід періодично у строки, встановлені Кабінетом Міністрів України - не менше одного разу на п'ять років.

Закон "Про приватизацію державного житлового фонду" забороняє приватизацію квартир (будинків), які перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей).

Порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам і визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання визначений Постановою Ради Міністрів Української РСР від 26 квітня 1984 р. за № 189.

Під час обстеження стану жилих будинків перевіряються:

а) двір будинку та елементи його благоустрою;

б) фундаменти, підвали;

в) стіни та елементи фасадів (балкони, еркери, карнизи тощо);

г) стикові з'єднання у великопанельних жилих будинках;

д) дах будинку та обладнання на ньому (димові та вентиляційні канали та інше);

е) ліфти та їх обладнання;

є) поверхи жилого будинку, включаючи їх конструкції;

ж) інженерне обладнання.

Обстеження стану жилих будинків провадиться інженерно-технічними працівниками житлово-експлуатаційних організацій за участю представників громадськості. У разі необхідності до обстеження стану жилих будинків залучаються фахівці проектних і науково-дослідних організацій та органів і закладів санітарно-епідеміологічної служби.

Якщо експлуатація будинків відомчого або громадського житлового фонду здійснюється безпосередньо відповідним підприємством, установою, організацією, то обстеження цих будинків за клопотанням такої організації здійснюється житлово-експлуатаційною організацією, визначеною виконавчим органом місцевої ради.

Щоб визнати будинок непридатним для проживання, необхідно дотримання відповідної процедури. Якщо під час планових або позапланових обстежень цих будинків виявиться їхня невідповідність санітарним і технічним вимогам, які можна й доцільно ліквідувати шляхом проведення капітального ремонту, житлово-експлуатаційна організація, у віданні якої перебуває житловий фонд, повинна позитивно вирішити питання про проведення такого ремонту.

У разі неможливості й недоцільності проведення капітального ремонту житлово-експлуатаційна організація вносить до уповноваженого органу пропозицію про визнання жилого будинку таким, що не відповідає санітарним і технічним вимогам і є непридатним для проживання. При цьому додаються такі документи:

1) акт обстеження стану жилого будинку з відповідним висновком;

2) технічний паспорт жилого будинку з даними про його фізичну зношеність;

3) висновок проектної або науково-дослідної організації (у разі необхідності) щодо технічного стану жилого будинку та про неможливість або недоцільність проведення капітального ремонту будинку;

4) висновок органу або закладу санітарно-епідеміологічної служби щодо відповідності жилого будинку санітарним нормам.

Для обстеження стану будинків призначається комісія у складі: заступника голови місцевої державної адміністрації або іншого виконавчого органу, начальника управління житлового господарства, представників органів управління у справах будівництва і архітектури, органів санітарно-епідеміологічної служби, державного пожежного нагляду, депутата місцевої ради, інженера житлово-експлуатаційної організації та представника громадського будинкового комітету. Комісія має право залучати фахівців проектних, науково-дослідних інститутів тощо.

Вона складає акт обстеження будинку, перевіряє обгрунтованість висновків про неможливість або недоцільність капітального ремонту. При вирішенні такого надзвичайно важливого питання, як визнання жилих будинків непридатними для проживання, дотримання вимог щодо такого складу комісії обов'язкове.

Комісія встановлює причини незадовільного стану жилого будинку і за наявності вини в цьому службових осіб ставить питання про притягнення їх до відповідальності. Якщо негативні фактори можуть бути усунені шляхом проведення капітального ремонту будинку, матеріали обстеження передаються житлово-експлуатаційній організації для проведення необхідного ремонту.

І тільки при визнанні жилого будинку непридатним для проживання, комісія вносить пропозицію з підготовленим проектом відповідного рішення.

Будинок визнається непридатним для проживання, коли його фізичний знос сягає 81 відсоток, тобто такий будинок практично зношений. Пропозиція про використання будинку в інших цілях або його знесення вноситься виконавчим органом до вищестоящого виконавчого органу. При цьому додаються такі документи:

1) рішення виконавчого органу районної, міської, районної в місті ради про визнання жилого будинку невідповідним санітарним і технічним вимогам та непридатним для проживання;

2) проект рішення виконавчого органу обласної, міської ради про подальше використання жилого будинку або його знесення.

При вирішенні питання щодо жилого будинку відомчого або громадського житлового фонду пропозиція погоджується з відповідним підприємством, установою, організацією. Пропозиція про причини узгодженості чи неузгодженості вноситься до виконавчого органу відповідної ради. Він розглядає подані матеріали і приймає рішення про використання непридатного для проживання будинку або його знесення.

Рішення про визнання непридатними для проживання жилих приміщень в будинках житлово-будівельних кооперативів приймається на загальних зборах членів кооперативу і підлягає затвердженню відповідною радою або уповноваженим нею органом.

Переведення жилих будинків і жилих приміщень відомчого і громадського житлового фонду у нежилі провадиться за пропозиціями відповідних міністерств, державних комітетів, відомств і центральних органів громадських організацій.

Громадяни, які мешкали у жилих будинках або жилих приміщеннях, що переведені у нежилі, забезпечуються жилою площею відповідно до чинного законодавства України.

Тема 3. «Правове регулювання забезпечення громадян України прав на житло в державному житловому фонді»

Лекція 2 години

Дата добавления: 2014-01-07