Синтетична модель типології суспільства Деніелла Белла

Типологія К.Поппера

Вихід у світ у 1945 р. книги британського філософа і соціолога Карла Поппера (1902-1994) "Відкрите суспільство і його вороги" ввів у науковий обіг ще один спосіб типології суспільств - на "закриті" і "відкриті" суспільства. Самі поняття цих двох суспільств були запропоновані французьким вченим Анрі Бергсоном.

Закриті суспільства - примітивні спільноти, яким притаманна замкнутість, згуртованість, жорстка ієрархія стосунків, примусова дисципліна, і які є орієнтованими, передусім, на самовиживання.

Відкриті суспільства створюють умови для вияву індивідуальних здібностей і бажань, "творчої інтуїції", які і стають рушійною силою соціального прогресу.

Ґрунтуючись на цих положеннях, Поппер характеризує перехід від закритого суспільства до відкритого, який, на його думку, почався ще за часів античності, як найбільшу революцію в історії людства, незважаючи на те, що цей історичний рух має цілком непередбачуваний і некерований характер. Західна демократія, на думку Поппера, в основному завершила перехід до відкритого суспільства - для неї характерна раціональність, можливість свідомо управляти соціальним розвитком, поступово формувати державні інститути, відповідно до потреб людей. Соціалізм же, вважає вчений, організований як примітивне суспільство: йому властива незмінність законів функціонування, тоталітаризм, перевага суспільства над індивідом, особиста безвідповідальність та ідейний догматизм, а відтак - соціалізм залишився закритим суспільством.

Белл поділяє усю історію людства на три стадії: доіндустріальну (традиційне суспільство), індустріальну та постіндустріальну.

Коли одна стадія приходить на зміну іншій, змінюються технології, спосіб виробництва, форма власності, соціальні інститути, політичний режим, культура, спосіб життя, чисельність населення, соціальна структура.

Основні ознаки та відмінності	Стадії суспільного розвитку
Доіндустріальне суспільство	Індустріальне суспільство	Постіндустріальне суспільство
Період виникнення	6 тис.років тому	250 років тому	Остання чверть ХХ ст.
Ключова сфера економіки	Сільське господарство	Промисловість	Сфера послуг (насамперед наука та освіта)
Організаційно-технічні характеристики	Малопродуктивне натуральне господарство на базі ручної праці та примітивної техніки	Масове товарне виробництво на основі суспільного поділу праці та машинних технологій	Високорозвинута ринкова економіка, ефективне використання НТР, інформаційних технологій
Основи розвитку	Традиції	Поступовий НТП, дух конкуренції, підприємництва, свободи та демократії	НТР, теоретична поінформованість, компетентність та професіоналізм, зріла демократія
Провідну роль відіграють	Церква та армія	Промислово-фінансові корпорації	Університети як центри наукових знань
Провідні соціальні групи	Священники та феодали	Бізнесмени	Науково-технічні спеціалісти

Традиційне суспільство (доіндустріальне) — це найтриваліша із трьох стадій, її історія нараховує тисячі років. Більшість своєї історії людство провело саме у традиційному суспільстві. Це суспільство з аграрним укладом, та із заснованим на традиції способом соціо-культурної регуляції. У традиційному суспільстві головним виробником є не людина, а природа. Переважає натуральне господарство - абсолютна більшість населення (понад 90 %) зайнята у сільському господарстві; застосовуються прості технології, а відтак - поділ праці є нескладним. Цьому суспільству властива інерційність, низьке сприйняття нововведень. Якщо користуватися марксистською термінологією, традиційне суспільство - це первіснообщинне, рабовласницьке, феодальне суспільство.

Індустріальному суспільству властиве машинне виробництво, національна система господарювання, вільний ринок. Цей тип суспільства виник порівняно недавно - починаючи з XVIII ст., внаслідок промислової революції, що охопила спершу Англію і Голландію, а згодом і решту країн світу. В Україні промислова революція почалася приблизно у середині XIX ст. Суть промислової революції полягає у переході від ручного способу виробництва до машинного, від мануфактури до фабрики. Освоюються нові джерела енергії: якщо раніше людство використовувало в основному енергію м'язів, рідше - води і вітру, то з початком промислової революції починають використовувати енергію пари, а пізніше - дизельні двигуни, двигуни внутрішнього згорання, електроенергію. В індустріальному суспільстві на задній план відійшло завдання, яке було головним для традиційного суспільства - нагодувати людей і забезпечити їх найнеобхіднішими для життя речами. Тепер 5-10 % людей, зайнятих у сільському господарстві, виробляють продуктів достатньо для усього суспільства.

Індустріалізація приводить до посиленого зростання міст, зміцнюється національна ліберально-демократична держава, розвивається промисловість, освіта, сфера обслуговування. З'являються нові спеціалізовані суспільні статуси ("робітник", "інженер", "залізничник" та ін.), підставою для визначення місця людини в суспільній ієрархії тепер є її особисті дії. Зростає соціальна мобільність, відбувається вирівнювання людських можливостей, внаслідок загальної доступності освіти.

В індустріальному суспільстві ускладнення системи соціальних зв'язків приводить до формалізації людських стосунків, які в більшості випадків стають деперсоналізованими.

Постіндустріальне суспільство (термін запропонований Деніеллом Беллом у 1962 р.). Деніелл Белл разом з іншими авторами написав книгу "Америка в 2000 р.", у якій доводилось, що за індустріальним суспільством наступає новий етап людської історії, який базуватиметься на досягненнях науково-технічного прогресу. Цей етап Деніелл Белл і назвав "постіндустріальним".

У другій половині XX ст. у найрозвинутіших країнах світу (США, країни Західної Європи, Японія) різко зростає значення знання та інформації, наука перетворюється на безпосередню виробничу силу суспільства - все зростаючу частину доходів передові країни отримують не від продажу промислової продукції, а від торгівлі новими технологіями та інформаційною продукцією (кіно, телепрограми, комп'ютерні програми).

Якщо індустріальне суспільство було економікоцентричним, то постіндустріальне суспільство характеризується культуроцентричністю: зростає роль "людського фактора" і всієї спрямованої на нього системи соціогуманітарного знання. Людина у постіндустріальному суспільстві уже перестає бути "людиною економічною". Домінантними для неї стають нові, "постматеріалістичні" цінності.

Над розробкою концепції постіндустріального суспільства плідно працювали Збігнєв Бжезінський, Елвін Тоффлер, Реймон Арон, Кеннетп Боулдінг, Уолт Ростоу та ін. Щоправда, деякі з них вживали власні терміни для назви нового типу суспільства, який приходить на зміну індустріальному. Кеннет Боулдінг називає його "постцивілізація". Збігнєв Бжезінський віддає перевагу терміну "технотронне суспільство", підкреслюючи тим самим вирішальне значення у новому суспільстві електроніки і засобів комунікації. Елвін Тоффлер називає його "суперіндустріальним суспільством", позначаючи ним складне мобільне суспільство, яке базується на високопе-редовій технології і постматеріалістичній системі цінностей.

Елвін Тоффлер у 1970 р. писав: "Мешканці Землі розділені не тільки за расовою, ідеологічною чи релігійною ознаками, але також, у певному сенсі, і в часі. Вивчаючи сучасне населення планети, ми виявляємо незначну групу людей, які все ще живуть мисливством і рибальством. Інші, їх більшість, покладаються на сільське господарство. Вони живуть приблизно так само, як жили їхні предки сотні років тому. Ці дві групи разом становлять близько 70 % населення Землі. Це люди минулого.

Понад 25 % населення земної кулі живуть у промислово розвинутих країнах. Вони живуть сучасним життям. Вони продукт першої половини XX ст., сформовані механізацією і масовою освітою, виховані на спогадах про аграрно-промислове минуле своєї країни. Вони - люди сучасного.

Решта 2-3 % населення планети не можна назвати ні людьми минулого, ані людьми сучасного. Бо у головних центрах технологічних і культурних змін, в Нью-Йорку, Лондоні, Токіо про мільйони людей можна сказати, що вони живуть у майбутньому. Ці першопрохідці самі того не усвідомлюючи, живуть так, як інші будуть жити завтра. Вони розвідники людства, перші громадяни суперіндустріального суспільства".

Можемо доповнити Тоффлера тільки в одному: сьогодні, майже через 40 років, у суспільстві, яке він називав суперіндустріальним, проживає уже понад 40 % людства.

Перехід від індустріального до постіндустріального суспільства визначається такими чинниками:

- зміною у сфері економіки: перехід від економіки, орієнтованої на товаровиробництво до економіки, що орієнтується на сферу послуг та інформації.

Причому, йдеться, насамперед, про висококваліфіковані послуги, такі як розвиток і загальна доступність банківських послуг, розвиток засобів масової комунікації і загальна доступність інформації, охорона здоров'я, освіта, соціальна опіка і тільки у другу чергу - послуги, що надаються окремим клієнтам.

- зміною в соціальній структурі суспільства (поділ за професійною ознакою приходить на зміну класовому поділу).

Наприклад, Деніелл Белл вважає, що в постіндустріальному суспільстві зникає клас капіталістів, а його місце займає нова правляча еліта, яка володіє високим рівнем освіти і знань.

- центральним місцем теоретичного знання у визначенні основних векторів розвитку суспільства.

Основний конфлікт у цьому суспільстві пролягає між знанням і некомпетентністю. Зростає значення вищих навчальних закладів: університет заступив промислове підприємство, чільну інституцію індустріальної епохи. Вища школа має за нових умов щонайменше два головних завдання: творити теорії, знання, які стають головним чинником соціальних змін, а також виховувати радників та експертів.

- створенням нових інтелектуальних технологій (серед іншого, наприклад, генна інженерія, клонування, нові агротехнології та ін.).

Дата добавления: 2014-01-07