Тіньовий» сектор економіки, як загроза економічній безпеці

Як відомо, «тіньова» економіка — це частка будь-якого національного господарства, що працює за межами урядової податково-фіскальної політики. Умовно вона поділяється на:

- легальну, яка користується недосконалістю чинного законодавства;

- напівлегальну, доходи від якої хоча й формуються за рахунок узаконеної діяльності, але шляхом приховування частини виробленої продукції, наданих послуг або одержаного прибутку;

- неформальну, яка передбачає різні форми незареєстрованого підприємництва (індивідуальна торгівля, репетиторство, посередницька діяльність, праця в домашніх умовах тощо);

- кримінальну, пов'язану з веденням забороненої законом діяльності (контрабанда, рекет, проституція, виготовлення і торгівля наркотиками та іншими незаконними товарами, відмивання «брудних» коштів, здирство, шантаж тощо).

«Тіньовий» сектор економіки присутній в усіх країнах. Його частка в загальносвітовому масштабі складає 5-10% від світового валового продукту, в африканських і південноамериканських країнах, що розвиваються – 25-30%, в Росії – 40%, Грузії – 75%, Україні – 63%.

Справжнім підґрунтям для зростання тіньової економіки стало укорінення принципів тіньової політики – непрозорої системи прийняття рішень щодо процесів приватизації та регулювання підприємницької діяльності в умовах правового нігілізму. Втеча капіталів у тінь, яка відбувалася на тлі укорінення явищ корупції та криміналізації, стала формою самозахисту суспільного організму в боротьбі з хворобами трансформації, що віддзеркалювала існуючий дисбаланс інтересів різних суспільних груп.

Не останню роль у формуванні саме такої ситуації відіграла відсутність суспільної консолідації та досвіду конструктивної протидії владі, спрямованої на захист базових соціальних прав, який, наприклад, мав місце у низці центральноєвропейських країн колишнього соціалістичного табору. Певним владним колам вдалося запобігти створенню в країні більш прозорої та справедливої схеми розподілу національного продукту, за якої офіційні доходи працюючої людини дозволяють задовольнити її ключові соціальні потреби.

При цьому варто було б враховувати, що тіньова діяльність є не лише відповіддю на незбалансованість економічного організму (низький рівень монетизації у господарських розрахунках, слабкість банківської системи, неадекватність податкових важелів тощо), але й стимулюється низкою інших суспільних хвороб. Зокрема, високий рівень тінізації економіки переважно притаманний країнам з низькою ефективністю системи державного управління, ключовими ознаками якої у цьому випадку є відсутність перспективного бачення, недостатня професійна підготовка керівних кадрів, низька мотивація відповідальних контролюючих установ, недосконалість правової системи. З іншого боку, вихід економічної діяльності у тінь може також сигналізувати про занепад морального стану суспільства та слабкість впливу консолідуючих недержавних інституцій (церква, громадські об'єднання та ініціативи), а також моральних авторитетів на формування позитивних стереотипів та конструктивних традицій суспільної поведінки.

Виведення значної частини коштів за межі системи державного розподілу насамперед стримувало процес оптимізації економічних відносин і, в кінцевому результаті, не відповідало забезпеченню довгострокових інтересів держави та громадян, зокрема, щодо формування ефективної системи пенсійного забезпечення, охорони здоров'я, зменшення сукупного податкового тиску на доходи фізичних осіб та суб'єктів підприємництва тощо. Ускладнюється і можливість здійснення державою достовірного аналізу базових макроекономічних показників та, відповідно, їхнього ефективного коригування.

Отже, однією з головних загроз національній безпеці, що несе в собі тіньова економіка, можна вважати блокування створення ефективних механізмів управління соціально-економічним розвитком. Криза в цій сфері, у свою чергу, стимулює розвиток широкого спектру суспільних проблем, у т. ч. демографічних та культурних.

Тіньова економіка, як тимчасова альтернатива формально встановленим державою «правилам гри» у господарчій діяльності, загалом гальмує розвиток економічних проектів, спрямованих на довготривалу перспективу, культивує серед бізнесу «хижацький», орієнтований на отримання швидкого прибутку підхід до експлуатації вітчизняних дефіцитних ресурсів та стримує формування конкурентного економічного середовища.

У розумінні додаткового чинника непрозорості й корумпованості взаємодії державних органів з суб'єктами господарювання тіньова економіка опосередковано знижує інвестиційну привабливість національної економіки, як для місцевих, так і для закордонних інвесторів.

Тіньові матеріальні ресурси не можуть бути мобільно використані державою у випадку критичної необхідності (обвал економіки, протидія зовнішній агресії, введення надзвичайного стану тощо) і, одночасно, не можна виключати використання неконтрольованих державою потоків капіталів з метою здійснення локальних та глобальних транс акцій, спрямованих на дестабілізацію внутрішнього становища в країні та підрив її зовнішніх позицій. Дефіцитні ресурси з легального сектору економіки відходять у тінь, де можуть використовуватися не на користь суспільним інтересам.

Найбільш небезпечні тіньові зони – торгівля наркотиками, зброєю, людьми та людськими органами, відмивання грошей – мають розглядатися не лише у внутрішньому, але й у зовнішньополітичному вимірі. Держава, не здатна контролювати та стримувати розвиток зазначених явищ на своїй території, має бути готовою протидіяти тиску зовнішнього середовища, що здійснюватиметься як у правовому полі, так і шляхом політичних спекуляцій та інформаційних провокацій з боку конкурентів.

Укорінення тіньових способів здійснення економічної активності взаємопов'язане із поширенням практики корупції як на вищому (вплив на формування загальнонаціонального правового поля), так і на нижчому (система хабарництва для вирішення буденних питань ведення підприємницької діяльності) рівнях. Масовий характер зазначених явищ підриває рівень довіри громадян до усієї вертикалі органів державного управління. Владні структури починають керуватися логікою задоволення приватних або кланових інтересів, що унеможливлює організацію їхньої ефективної роботи, спрямованої на досягнення загальнонаціональних пріоритетів розвитку.

На додаток до цього, сумнівна «безгрішність» вітчизняних капіталістів будь-якого калібру традиційно стає інструментом політичного впливу та спокусою для реалізації чергових схем брудної економічної конкуренції, породжує підґрунтя для застосування інструментів перерозподілу власності у залежності від політичної кон'юнктури. Ці процеси деструктивно впливають на стабільність економічного та політичного розвитку держави.

Отже, високий рівень тіньової економіки свідчить про реальні загрози національній безпеці держави, є наслідком неефективного функціонування суспільно-економічної системи і, у свою чергу, стимулює її подальше розбалансування. Нелегальний вивіз за кордон вітчизняних капіталів також набув масового, некерованого, а тому загрозливого характеру. За експертними оцінками щорічно такий вивіз становить 3-5 млрд. дол. Основними джерелами «тіньових» капіталів є перерозподіл державної власності в процесі приватизації, неповернення виручки за експортовану продукцію, спекулятивні фінансові операції, ухилення від сплати податків і соціальних внесків. З доходів, що утримуються в «тіньовому» секторі, не сплачуються податки і внески у соціальні страхові фонди. Їх сума, що не надходить до Державного бюджету, сягає 12-14% офіційного ВВП.

Проте, різні за своїм походженням капітали мають однакову цінність для національної економіки, насамперед, як додаткове джерело легальних інвестицій і, поруч з протидією поширенню тіньової економічної активності, в інтересах держави важливим завданням є повернення раніше відчужених коштів у правове поле. Не дарма питання амністії або легалізації тіньових доходів залишається актуальним в українських умовах.

Водночас, очевидною є складність вироблення дієвого механізму виявлення капталів, здобутих відверто кримінальним шляхом, а також чітких критеріїв оцінки міри суспільної небезпеки злочинів – від торгівлі людьми до розповсюдженого практично на кожному кроці хабарництва.

Основні причини загрозливого стану щодо зростання «тіньової» економіки: високе податкове навантаження і часті зміни в податковому законодавстві; державна зарегульованість підприємництва; висока інфляція і нестійкість гривні; криза платежів і нестача обігових коштів у підприємств; неефективна цінова політика; великі розміри економічної злочинності, корупція серед державних чиновників, пов'язана з високим рівнем адміністративного регулювання, що надає їм майже необмежену свободу в прийнятті рішень на власний розсуд; відсутність глибокого аналізу форм і методів функціонування «тіньового» сектору економіки, властивих йому автономних механізмів внутрішнього регулювання, кількісного і якісного моніторингу основних напрямків розвитку «тіньової» економіки і джерел її існування та збільшення.

Тіньозації сприяють ряд факторів. Одним з них є слабка розвиненість фондового ринку, який є серцевиною ринкових відносин і забезпечує переміщення капіталів між різними секторами економіки, щонайбільше сприяє її реструктуризації і тим самим зростанню економічної безпеки країни. Повноцінний фондовий ринок стимулює збереження населення і господарюючих суб'єктів, впливає на стабілізацію фінансово-кредитної сфери, а при правильній організації може бути важливим фактором відновлення економічного зростання. Проте в Україні фондового ринку у загальновизнаному в світі визначенні не існує, він перебуває у стадії становлення. Сучасному стану фондового ринку України характерні такі негативні риси: розпорошеність та подрібнення; вкрай незначні обсяги продажу цінних паперів на фондових і валютних біржах; переважна більшість угод з продажу-купівлі цінних паперів в Україні здійснюється на позабіржовому неоформленому ринку, що сприяє розвитку криміногенної ситуації на фондовому ринку; український ринок поки що залишається поза межами нових ринків Центральної та Східної Європи, країн СНД; професійні та інші учасники ринку цінних паперів розташовані по регіонах України вкрай нерівномірно; більшості працівників суб'єктів фондового ринку бракує професійних знань та підготовки.

Важливим чинником економічних загроз є нерозвиненість страхового ринку. Створення ефективної системи захисту майнових прав і інтересів окремих громадян, підприємців і підприємств, підтримання соціальної стабільності у суспільстві й економічної безпеки держави неможливе без функціонування потужного ринку страхових послуг. Крім цього, страхування є також важливим джерелом акумулювання коштів для подальшого інвестування в реструктуризацію економіки Такий стан страхового ринку України є результатом дії наступних чинників: недостатніх розмірів статутних фондів; низького рівня діяльності із страхування життя; відпливу страхових платежів за кордон; низького платоспроможного попиту населення та підприємств на страхові послуги; повільного поповнення нормативно-правової бази страхової діяльності. В країні практично відсутні колективне страхування співробітників підприємств на випадок смерті, страхування банківських кредитів та депозитів населення і підприємств, система взаємного страхування.

Спад виробництва, що триває, неконкурентоспроможність вітчизняних товарів, недостатність енергетичних ресурсів на тлі високої енергоємності виробництва призвели до великих обсягів імпорту певних товарів в країну. Ці чинники і стали причиною хронічного від'ємного сальдо зовнішньоторговельного балансу. За роки незалежності воно жодного року не було позитивним і є практично на рівні –1,1-1,3 млрд. дол. Такий стан зовнішньої торгівлі не притягує іноземну валюту в країну, а навпаки, висмикує її, фінансуючи фактично економіку країн-експортерів і являє собою суттєву фінансову небезпеку. Структура вітчизняного експорту є недосконалою: понад 60% його припадає на сировину і товари з низьким ступенем обробки.

Дата добавления: 2014-01-07