Галицько-Волинська держава. 13 страница

Були зруйновані 714 міст і селищ міського типу, понад 28 тис. сіл (250 із них були спалені, а їхні мешканці страчені), матеріальна база 27 910 колгоспів.

Загальні людські втрати України нараховують 9 млн чоловік, без урахування радянських партизанів і підпільників. А всі демографічні втрати (померлі від хвороб, депортовані, емігранти, втрати в природньому прирості) складають 14,8 млн чоловік (40 % населення). Це набагато більше, ніж в інших державах Європи, що брали участь у війні.

З України, як і з інших окупованих країн, фашисти вивозили матеріальні та культурні цінності. Були розграбовані музеї, картинні галереї.

Матеріальні втрати Радянського Союзу в Другій світовій війні перевищували 40% сукупних втрат воюючих сторін. Частка УРСР у загальносоюзних втратах також перевищувала 40%. Україна зазнала більших матеріальних збитків, ніж Росія, Німеччина, Франція або Польща.

Величезний внесок у перемогу здійснили вчені України. Група вчених на чолі з Є. Патоном розробила метод дугового автоматичного електрозварювання корпусів танків Т-34. Було винайдено нові методи плавлення броньованої сталі (І. Доброхотов). Учені модернізували зброю та військову техніку. Інститут клінічної хірургії під керівництвом О. Богомольця розробив ефективні методи лікування інфекційних захворювань.

Видатні поети й письменники України (А. Малишко, П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра) піднімали патріотичний дух народу.

Воїни-українці здійснили величезний внесок у перемогу над фашистською Німеччиною та її союзниками. Радянські нагороди одержали 2,5 млн

2. Післявоєнна відбудова і розвиток України в 1945 – середині 50-х рр.

Наприкінці війни процес об'єднання українських земель та формування території України вступив у завершальну фазу.

Україна з березня 1944р. мала право на „самостійну” участь у міжнародних відносинах – утворено наркомат закордонних справ. Незабаром Україна стала співзасновником ООН.

Відбудова н/г республіки розпочалася відразу після звільнення, ускладнювалася масштабними збитками та руйнуваннями (лише 19% промислових підприємств залишилося неушкодженими), голодом 1946-1947 р.р. економіка УРСР відбудовувалася як частина загальносоюзної економічної системи, ставка робилася на важку промисловість та оборонні об'єкти; зміцнювалася командно-адміністративна система. Найбільша увага приділялася залізницям, вугільним та металургійним підприємствам. До кінця 1945 р. було відновлено близько третини довоєнного індустріального потенціалу республіки. Наявність єдиного загальносоюзного народногосподарського комплексу — єдине пояснення цього феномена. За заявками наркоматів в Україну ввозилося все те, чого вона гостро потребувала. Централізований розподіл засобів виробництва в їхній натуральній формі допомагав швидко задовольнити потреби місцевостей, які постраждали від воєнних дій та окупації.

За першу післявоєнну п'ятирічку (1946-1950 рр.) промисловість України в цілому вийшла на довоєнний рівень виробництва. Однак ізольованість від зовнішнього світу давалася взнаки: радянська індустрія дедалі більше відставала за технічною оснащеністю від передових країн.

Успіхи індустріального зростання забезпечувалися малою часткою заробітної плати робітників та службовців у національному доході, а також нееквівалентним обміном між містом і селом. Оплата праці у колгоспах була вкрай низькою, а підсобні господарства колгоспників обкладалися високими податками і обов'язковими натуральними поставками. Незважаючи на тяжку посуху 1946 р. у південних областях, накладений державою тягар не зменшився. Голодомор 1946-1947 рр. відібрав життя сотень тисяч селян.

Демографічний розвиток України характеризується скороченням трудових ресурсів – у роки війни загинув кожен шостий житель. У 1946р. почався широкомасштабний наступ на присадибні господарства, які обкладалися високими грошовими та натуральними податками.

Карткову систему було скасовано, але зарплати не встигали за цінами, товари були недоступні для простих трудівників.

Складно була житлова проблема – адже під час війни було зруйновано понад 40 м кв. житла - 50% довоєнного фонду.

Відродження культурного життя в Україні в повоєнні роки було пов'язане з великими труднощами. В умовах відновлення важкої промисловості й нарощування військового потенціалу коштів на соціально-культурну сферу катастрофічно бракувало.

Після війни починається відновлення системи народної освіти. Набувають поширення вечірня й заочна форми навчання. У 1953 р. було введено обов'язкову семирічну освіту дітей. Тривала русифікація шкіл і освіти загалом. Комуністична партія прагнула зберегти й посилити свій контроль над учнівською молоддю.

Відновили роботу вищі заклади освіти: Київський, Харківський, Одеський університети (усього 154 ВЗО). У повоєнні роки було відновлено роботу науково-дослідних інститутів. Академію наук УРСР очолював видатний учений О. Палладій. У 1946 р. в Україні почав діяти перший в СРСР атомний реактор.

Українська культура збагатилася художніми творами вже відомих авто­рів: О. Вишні, М. Рильського, В. Сосюри, П. Тичини, Ю. Яновського, А. Малишка.

В Україні діяли три кіностудії - Київська, Одеська, Ялтинська. Розвивалася творча самодіяльність: проводилися концерти, виставки, огляди-конкурси тощо.

У повоєнні роки посилився тиск сталінського режиму на інтелігенцію. Й. Сталін доручив керівництво культурою секретареві ЦК ВКП(б) з ідеології А. Жданову. Період із 1946 до 1949 рр. в історії культури й науки називається «ждановщиною» і є часом посиленого втручання сталінського режиму до сфер ідеології, культури, науки, літератури, мистецтва з метою встановлення жорсткого контролю над духовним розвитком радянського суспільства. В Україні велася боротьба з «буржуазним націоналізмом» і «космополітизмом».

Розвиткові біологічної науки заважала «лисенківщина». Т. Лисенко був президентом Всесоюзної академії сільгоспнаук; з його діяльністю була пов'язана ідеологізація науки. Генетика й кібернетика оголошувалися «лженауками». Було ліквідовано механізм використання досягнень фундаментальної біології в сільськогосподарській і медичній практиці. Репресій зазнали відомі біологи Д. Третьяков, І. Поляков, С. Делоне.

Нищівних нападів зазнавали також літератори - М. Рильський. Ю. Яновський, В. Сосюра.

У період 1946-1951 рр. було прийнято 12 партійних постанов з ідеологічних питань. Першими були постанови ЦК ВКП(б) «Про журнали «Звезда» і «Ленинград», спрямовані, зокрема, проти творчості Г. Ахматової й М. Зощенка. Ідеологічних репресій зазнали журнали «Перець», «Вітчизна». Подібно до цього була прийнята й постанова «Про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР та заходи для його поліпшення» (1946). Почалися цькування працівників мистецтва «на музичному фронті», критика «безпартійних пейзажів», були розгромлені Інститут історії України в системі АН УРСР і українська історична школа, створена М. Грушевським. Були репресовані діячі єврейської культури (справа «Єврейського Антифашистського комітету»).

Висновок. Після закінчення Другої світової війни в Україні йшов процес відновлення культури, розвивалися система народної освіти, наука. «Ждановщина» негативно позначилася на розвитку української культури. Творча діяльність інтелігенції практично завмерла. Відродження української культури стало можливим тільки після смерті Й. Сталіна, коли почався процес десталінізації суспільства.

3. Радянізація західних областей України у 40-50-х роках. Репресивні акції радянської влади в регіоні.

Після закінчення Другої світової війни оформлюються західні кордони УРСР. У 1945 р. Закарпаття ввійшло до складу України. Процес радянізації західних областей, розпочатий у 1939 - на початку 1941 рр., продовжився. Радянізація передбачала здійснення індустріалізації, колективізації та «культурної революції» з одночасним посиленням репресій проти невдоволених радянським режимом. Для проведення радянізації при ЦК КП(б)У, народних комісаріатах і відомствах було утворено спеціальні відділи з західних областей. Особливої уваги надавалося добору кадрів: зі східних областей України направлялися фахівці; керівні посади надавалися прибулим переселенцям.

Відповідно до четвертого п'ятирічного плану (1946-1950) у Західній Україні почалася індустріалізація. Львів мав стати великим промисловим містом. Велося будівництво заводів сільськогосподарського, автобусного, автотранспортного, інструментального, скляного, електролампового машинобудування. З'явилися нові галузі промисловості. Було створено Волинсько-Львівський вугільний басейн (другу вугільну базу України), збудовано газопровід «Дашава-Київ».

Процес колективізації селянських господарств відбувався болісно. Ламався звичний устрій життя селянина-власника, над яким держава встановлювала контроль. Насильницьким чином створювали колгоспи, розкуркулювали заможних селян, висилали небажаних до Сибіру й Казахстану (близько 1,5 тис. родин так званих «куркулів»). Репресії були методом здійснення колективізації, способом зміцнення економічної бази нових колгоспів за рахунок селянських земель і майна.

Складовою частиною радянізації була «культурна революція». Велика увага приділялася ліквідації неписьменності населення. Відкривалися нові школи, технікуми й ВУЗи поліпшувалася їхня матеріально-технічна база. Зросла кількість студентів-українців. Ідеологізація та русифікація освіти повинні були сприяти вихованню населення в дусі комуністичних ідеалів. У регіоні було введене безкоштовне медичне обслуговування.

Адміністративно-командні, репресивні методи проведення радянізації викликали різкий опір населення (саботаж, терористичні акції). Організатором боротьби стала ОУН-УПА. Її очолив Роман Шухевич (Тарас Чупринка). На терор ОУН-УПА відповіла терором і підпільною діяльністю. Особливою підтримкою організація користувалася серед сільського населення.

У боротьбі з ОУН-УПА радянська влада використовувала різні методи:

цілі села проголосували «бандитськими», спалювалися будинки «бандитів», здійснювалася масова депортація селян (близько 200 тис. людей), створювалися «винищувальні загони», використовувалися загони НКВС, армія. Від цієї боротьби потерпало мирне населення, що опинилося між «молотом і ковадлом».

Після завершення Другої світової війни радянсько-польський кордон проходив «лінією Керзона». Деякі західноукраїнські райони відійшли до Польщі, а частина польського населення опинилася на радянській території. Передбачався обмін населенням на добровільних засадах. На практиці обмін супроводжувався насильством і жертвами. У 1946 р. Генштаб Польщі розробив операцію «Вісла» - депортацію українського населення на захід Польщі в квітні - серпні 1947 р. Мета операції - покінчити з українським питанням у Польщі й ліквідувати бази ОУН-УПА, що стала на захист українського населення. У ліквідації ОУН-УПА було зацікавлене керівництво СРСР, що почало взаємодіяти з польським керівництвом.

Тих, хто відмовлявся від переселення, відправляли до спеціально створеного концтабору на базі «філії» нацистського концтабору Освенцим. З території України було переселено близько 1 млн поляків.

Боротьба ОУН-УПА на західноукраїнських землях тривала, але після вбивства в березні 1950 р. Романа Шухевича вона пішла на спад.

Ще однією впливовою силою в Західній Україні була Українська греко-католицька церква (УГКЦ), що захищала в національно-визвольній боротьбі інтереси українців. З 1944 р. УГКЦ очолив Йосип Сліпий.

Після війни радянська влада почала боротьбу з УГКЦ - 10 березня 1946 р. в соборі Св. Юра у Львові було скликано спеціально організований владою Собор. Він прийняв рішення про ліквідацію Брестської церковної унїї 1596 р., розрив із Папою Римським і підпорядкування УГКЦ Російській православній церкві. УГКЦ пішла в підпілля, частина священиків була репресована й вислана до Сибіру. Незабаром УГКЦ було ліквідовано й у Закарпатській Україні.

Висновок. Радянізація західних областей України сприяла індустріалізації краю, соціальному захистові населення (безкоштовні освіта й медичне обслуговування, житлове будівництво). Методи проведення колективізації, репресії радянської влади супроводжувалися жорстокою боротьбою ОУН-УПА й частини місцевого населення з тоталітарним режимом, що посилювався. Репресивні акції проти УГКЦ підірвали духовну опору національно-визвольного руху.

4. Україна в умовах десталінізації (1956-1964 рр.).

5 березня 1953 р. помер Й. В. Сталін. У керівництві партії розгорнулася боротьба за владу. У 1953 р. першим секретарем ЦК КПРС став Микита Сергійович Хрущов. Прихід до влади Хрущова викликав зміну партійного керівництва на місцях.

В Україні накреслився процес українізації керівництва республіки. Першим секретарем ЦК КПУ став О. Кириченко, другим секретарем - М. Підгорний.

З ім'ям М. Хрущова пов'язаний процес десталінізації радянського суспільства. Цей процес виявився в припиненні масових репресій проти власного народу, у початку реабілітації незаконно репресованих партійних, державних працівників, діячів науки й культури (В. Затонського, Є. Квірінга, С. Косіора, П. Постишева, Ю. Коцюбинського, Г. Косинки, М. Куліша). Були реабілітовані маршали Радянського Союзу В. Блюхер, А. Єгоров, М. Тухачевський, командарми І.Уборевич та Й. Якір.

Протягом 1953-1955 рр. було переглянуто основні політичні справи повоєнного часу, викликані сталінськими репресіями. Характерною рисою десталінізації стало послаблення тюремно-табірного режиму, амністія німецьких військовополонених, частини українських колабораціоністів (тих, хто співпрацював з окупантами в роки війни), членів ОУН-УПА.

У 1954 р. НКВС був реформований у Комітет державної безпеки (КДБ). В Україні його очолював В. Никитченко. КДБ переглядав заведені раніше політичні справи.Почалося розширення прав союзних республік у різних сферах суспільного життя.

У лютому 1956 р. в Москві відбувся XX з'їзд КПРС. На закритому засіданні М. С. Хрущов виступив із доповіддю «Про культ особи та його наслідки» (пізніше вийшла Постанова ЦК КПРС «Про подолання культу особи та його наслідків», опублікована в газетах). У доповіді М. Хрущова було наведено кричущі факти беззаконня і сваволі сталінського режиму в 30-х - на початку 50-х рр., йшлося про трагедію початкового періоду Великої Вітчизняної війни, масові репресії 30-х рр., депортацію малих народів (у тому числі кримських татар, караїмів); Й. Сталін був представлений жорстоким тираном і диктатором. Ця доповідь повністю була опублікована в засобах масової інформації лише в роки перебудови.

З вулиць і майданів прибирали портрети й погруддя Й. Сталіна. У листопаді 1961 р. Сталінську область перейменували на Донецьку, а обласний центр Сталіне - на Донецьк.

Проте десталінізація мала незавершений характер. Партійне керівництво не зважилося глибоко проаналізувати сутність тоталітарного ладу, виявити причини формування режиму особистої влади Й. Сталіна. Політика комуністичної партії вважалася правильною, а соціально-політичні деформації пов'язувалися лише зі зловживаннями владою з боку особисто Й. Сталіна і його найближчого оточення.

В Україні йшов процес лібералізації суспільно-політичного життя. УРСР стала одержувати певні політичні дивіденди як одна з найрозвиненіших республік СРСР. За часів М. С. Хрущова половина вищого партійного керівництва складалася з вихідців з України. У 1954 р. пройшли урочистості, присвячені 300-річчю приєднання України до складу Росії. Почалося переписування історії України, яка стала вважатися складовою частиною історії Росії; з'явилося поняття «возз'єднання України з Росією».

У лютому1954 р. за рішенням Президії Верховної Ради СРСР зі складу РРФСР до складу УРСР було передано Крим.

Лібералізація суспільно-політичного життя в Україні дозволила самовиразитися творчій інтелігенції. Сформувалося нове покоління – „шістдесятники”, широко представлене діячами науки, літератури, мистецтва, музики, кінематографії. Серед нових імен - В. Симоненко, В. Стус, М. Вінграновський, Є. Сверстюк, А. Горська, І. Драч, І. Дзюба, І. Світличний, С. Параджанов, Л. Танюк і багато інших. Вони виступали за оновлення радянського суспільства, відродження української мови й культури, зростання національної самосвідомості, розвиток ідей гуманізму.

Наприкінці 50-х рр. новим явищем у суспільно-політичному житті став дисидентський рух.

Українські політичні в'язні написали «Відкритий лист до Організації Об'єднаних Націй». У ньому було викладено ідеї українського дисидентства: протест проти дискримінації українців і безправного становища України в складі СРСР.

В Україні дисиденти організували свої групи: Об'єднану партію визволення України (м. Станіслав), Український національний комітет (м. Львів). Найвідоміша група - «Український робітничо-селянський союз» (Львівщина), заснований Л. Лук'яненком та І. Кандибою.

Висновок. «Відлигою» назвав Ілля Еренбург період у суспільно-політичному житті країни кінця 50-х - середини 60-х рр. Зміни, що відбулися, сприяли прогресивному розвиткові України. Але непослідовність, суперечливість цих змін призвели до того, що сутність політичного режиму майже не змінилася. Довести реформи до кінця й докорінно оздоровити суспільство не вдалося.

Спроби реформування економіки України наприкінці 50-х - у першій половині 60-х років.

У середині 50-х рр. нове керівництво СРСР на чолі з М. С. Хрущовим розпочало спроби реформувати командно-бюрократичну систему. Однак ці спроби не дали позитивного результату, й економіка продовжувала зазнавати серйозних труднощів.

У середині 50-х рр. СРСР увійшов в епоху науково-технічної революції (НТР). Особливістю НТР в СРСР було те, що вона переважно відбувалася в галузях військово-промислового комплексу. У промисловості почали застосовувати радіотехніку, електроніку, ЕОМ, штучні матеріали з заданими властивостями. Побудовано найбільші гідроелектростанції Дніпровського каскаду – Дніпродзержинську, Каховську і Кременчуцьку. Введено до ладу ТЕС - Ворошиловоградську, Миронівську, Придністровську, Старобешівську та ін.

Відбувалося інтенсивне спорудження шахт у Донбасі. Були освоєні нові вугільні райони - Львівсько-волинський, Дніпровський. Розроблялися нові газові родовища - Шебелинське в Харківській області, Радченківське в Полтавській. Унаслідок цього центр газовидобутку перемістився з захід­них областей України до східних.

Швидкими темпами розвивався Криворізький залізорудний басейн. У 1955 р. став до ладу найбільший у Європі Південний гірничозбагачувальний комбінат.

В Україні були збудовані унікальні за розмірами доменні печі й мартени, використовувалася новітня технологія (завод «Криворіжсталь»).

За умов НТР відставання хімічної промисловості позначалося на розвитку військово-промислового комплексу. Тому були збудовані підприємства хімічної промисловості. В Україні це - Роздольський гірничо-хімічний комбінат, Черкаський і Чернігівський заводи хімічних волокон, Дніпропетровський шинний завод.

На Харківському авіазаводі виробляли пасажирські літаки ТУ-104, потім ТУ-124, на Київському - турбогвинтовий літак АН-24.

Харчова й легка промисловість набули меншого розвитку. Виробництвом товарів народного споживання займалися також підприємства важкої промисловості.

У 1957 р. почалася реформа керівництва народним господарством. Було ліквідовано міністерства і створено Ради народного господарства - раднаргоспи. Керівництво економікою з центру за галузевим принципом було замінене місцевим керівництвом з області. Метою адміністративної реформи було наближення органів керівництва до місць виробництва, щоб підняти ініціативу і зміцнити економічні зв'язки всередині регіонів. В Україні було створено економічні райони.

Одним зі способів реформування економіки стала відмова від п'ятирічного планування і прийняття семирічного плану (1959-1965 рр.).

"Реформа принесла позитивні результати, але були й негативні наслідки:

послаблення єдиної технічної політики, порушення загальносоюзних зв'язків. Через кілька років раднаргоспи було ліквідовано.

У 50-і рр. відбувалися численні пленуми ЦК партії, де обговорювалися проблеми сільського господарства, відставання якого ставало загрозливим. Уперше було запроваджено грошове авансування праці колгоспників. Тепер вони одержували гроші щомісяця. Завдяки підтримці держави с/г вперше стало рентабельним.

У 1954 р. почалося освоєння цілинних земель у Казахстані, Поволжі, на Уралі, Північному Кавказі, куди поїхали добровольцями 500 тис. чоловік. Серед них було багато мешканців України.

Однак ці заходи мали екстенсивний характер розвитку сільського господарства за рахунок освоєння нових земель. Спочатку освоєння цілини дало добрі результати, але до початку 60-х рр. земля, що постійно видувається вітрами, перестала давати великі врожаї.

Після візиту до Америки (1959) М. С. Хрущов дійшов висновку, що розв'язати зернову проблему можна за допомогою широкої культивації кукурудзи. Як правило, за рахунок скорочення посівів інших культур почалося розширення посівів кукурудзи навіть у регіонах, не придатних для вирощування цієї теплолюбної культури. У результаті часто не було не тільки кукурудзи, але й вівса та жита. Незабаром було висунено «новий план» - наздогнати й перегнати Америку за виробництвом молока, масла та м'яса, для цього необхідно було збільшити їхнє виробництво в 3 рази.

В умовах адміністративної чехарди широкого розповсюдження набула практика приписок, липових звітів про «виконання й перевиконання плану».

На початку 60-х рр. сільське господарство опинилося на межі кризи. З 1962 р. стали зростати ціни на м'ясо й масло, почалися серйозні перебої з хлібом.

Піднесення соціального статусу селянства.

М. Хрущов зважився на нове реформування економіки. Були створені комітети з нової техніки, відроджені міністерства, створена Вища рада народного господарства, що зосередила у себе всі важелі керівництва промисловістю та будівництвом на території СРСР.

Додаткова інформація

У 1962 р. доктор економічних наук, професор Харківського інженерно-економічного інституту А. Ліберман запропонував М. С. Хрущову поєднати директивне планування з об'єктивними закономірностями ринкової економіки. Суть статті А. Лібермана «План, прибуток і премія» була такою.

1. Побудова системи планування й оцінювання підприємств, упровадження но­вої техніки, поліпшення якості продукції з метою ефективності виробництва. Збереження централізованого керівництва.

2. Розширення прав підприємств у витраті фондів на потреби колективного

й особистого заохочення.

3. Гнучке ціноутворення на нові вироби підприємств.

М. Хрущов не поділяв поглядів автора, але й не заборонив опублікувати статтю в газеті „Правда”. Стаття А. Лібермана поклала початок економічній дискусії. Пропозиції А. Лібермава, що мали практичний характер, були підтримані вченими й господарниками.

Реформування народного господарства було приречене на невдачу, тому що зводилося до адміністративних методів керівництва за ігнорування економічних законів.

Водночас за Хрущова відбувся підйом життєвого рівня народу:

- скоротився до 7 годин робочий день,

- зросла заробітна плата,

- був скасований випуск обов'язкових облігацій держпозик,

- почалося масове житлове будівництво. Родини стали одержувати окремі квартири, (18 млн осіб одержали чи збудували житло);

- продовжувалася газифікація міст,

- колгоспники одержали паспорти і право вільного пересування країною.

Висновок. Економічні реформи наприкінці 50-х - у першій половині 60-х рр. передбачали вступ країни до епохи НТР. Реформа мала короткочасний успіх, оскільки збереглися принципи соціалістичного господарювання: тверде планування, централізація, адміністрування. Лише соціальна політика мала позитивні результати.

5. Україна в період загострення кризи радянської системи (1965-1985 рр.).

У період „хрущовської відлиги” в процесі реформування (особливо реформ, спрямованих на децентралізацію) тоталітарну систему в СРСР було на якийсь час виведено із рівноваги. За доби Хрущова вже чітко проявилися ознаки системної кризи радянського тоталітаризму. Можливості зростання національного доходу за рахунок екстенсивних факторів скорочувалися, а на інтенсифікацію виробництва командна економіка була нездатна. Численні реформи у галузі народного господарства і системи управління створювали великий шумовий ефект, але постійно провалювалися. Врешті-решт у жовтні 1964 р. Хрущов утратив владу внаслідок апаратної змови. Почалася доба Л.Брежнєва — два десятиліття "застою".

Спроби радянського уряду динамізувати соціально-економічне життя. У 1965р. було оголошено проведення економічної реформи, влада нмагалася інтенсифікувати два взаємовиключні процеси: посилити централізм в економіці та задіяти ринкові регулятори (рентабельність, прибуток тощо).

Наростаюча бюрократизація економіки, фактичне збереження авторитаризму в політиці, поява нового культу – „культу сірості” в управлінні державою призвели до появи і поглиблення кризових явищ у н/г. З 1965 по 1985 р.р. всі основні показники економічного розвитку зростають, але інколи дуже мізерно, характерні диспропорційність, затухання, тенденції до стагнації.

Десятки мільярдів "нафтодоларів", зароблених під час світової енергетичної кризи 70-х років, було використано на закупівлю найдешевших товарів народного споживання за кордоном з метою перепродажу на внутрішньому ринку. Коли "нафтодолари" вичерпалися, в бюджеті виник дефіцит, який ретельно приховувався від суспільства.

Військово-промисловий комплекс, як ракова пухлина, виснажував економіку. Необхідність дотримуватися паритету в озброєннях з державами Заходу заводила Радянський Союз в економічну прірву. Він програвав "холодну війну".

У соціальній сфері України намітилися і поглибилися негативні тенденції:

1. Уповільнення темпів зростання реальних доходів населення.

2. Збереження і поглиблення відставання від країн Заходу щодо рівня споживання на душу населення. ((на споживчий ринок працювали лише 29% підприємств, а розвинутих країнах – 50-60%).

3. Загострення житлової проблеми.

4. Зниження рівня охорони здоров'я.

Для суспільно-політичного життя цього періоду характерно:

1. Підміна справжнього народовладдя формальним представництвом трудящих у радах, обмеження їхньої реальної влади.

2. Зростання масштабів бюрократичного апарату, узурпація значної частини законодавчих функцій виконавчою владою.

3. Зведення нанівець самостійності громадських організацій, їхнє фактичне одержавлення.

4. Згортання гласності.

5. Перетворення КПРС на стрижень державної структури і зосередження у її руках усієї повноти влади. (КПУ в брєжневський період очолювали два лідери, які обстоювали різні моделі розвитку республіки: П.Шелест (1963-1972) – автономізаційну, В.Щербицький (1972-1989) – централістську – орієнтовану на центр.

Наростання стагнаційних процесів в 1970-х - на початку 80-х років. Індустріальна гігантоманія. Нарощення військово-промислового комплексу (ВПК).

Сталіністи, які прийшли до влади, обрали тактику боягузливого замовчування навіть тих злочинів режиму, які стали надбанням гласності після 1956 р. Органи держбезпеки у 1965 р. здійснили першу хвилю арештів представників української інтелігенції, звинувачених в антирадянській діяльності. Ця діяльність виражалася у протестах проти припинення процесу десталінізації, відстоюванні громадянських і національних прав. Проте дисидентський рух спинити не вдалося.

Політика у галузі національних відносин після 1923 р. не обговорювалася на з'їздах і пленумах ЦК партії, бо вважалося, що національне питання розв'язане. Проте національна політика існувала, змінюючись залежно від обставин та особистих якостей партійного вождя. Зокрема, Й.Сталін завжди стежив за додержанням конституційних прав "титульних націй" у мовній і культурній сферах, хоча на практиці здійснив депортацію багатьох малочисельних народів, М.Хрущов у 1953 р. вперше поставив на чолі Компартії України українця — О.Кириченка, а в 1954 р. передав Україні Кримську область (цього не зробили, незважаючи на геополітичну доцільність, ні Ленін, ні Сталін). Л.Брежнєв у довоєнних анкетах оголошував себе з кар'єрних міркувань українцем, але на посаді генерального секретаря ЦК КПРС виявився найбільшим русифікатором. Він довго терпів П.Шелеста на посаді першого секретаря ЦК Компартії України, хоча той підкреслено користувався рідною мовою в офіційному спілкуванні і виявляв піклування про розвиток національної культури. Але у травні 1972 р. Шелеста замінив В.Щербицький, який належав до "дніпропетровської групи" клевретів генсека. Підібраний безпосередньо Брежнєвим секретар ЦК з ідеології В.Маланчук розпочав широку кампанію цькування наукової і творчої інтелігенції. Темпи цілеспрямованої русифікації прискорювалися.

Ідеологізація і русифікація культурного життя в 70-80-ті роки. Політичний курс на «злиття націй».

У 70-х - середині 80-х рр., у період наступу тоталітарного режиму на суспільне й духовне життя, у культурному житті України посилюють­ся ідеологізація та русифікація.

Дата добавления: 2014-01-07