Тема 8. Державність і державне управління економікою

8.1. Державність і державний суверенітет в розвитку національної економіки.

8.2. Державне регулювання як головна функція державного управління економікою, його форми й методи.

8.3. Сутність, характерні риси, принципи побудови і завдання системи державного управління.

8.4. Система органів державного управління національною економікою та її функції.

8.1. ДЕРЖАВНІСТЬ І ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ В РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Серед цілого ряду ознак розвитку національної економіки на першому місці знаходиться верховенство і суверенітет державної влади. Суть його полягає в тому, що держава при всьому соціальному, культурному, національному, конфесійному та інших формах плюралізму існує як одна єдина влада, на території, що підпадає під юрисдикцію даної держави, не може бути іншої владної структури. Це питання зачіпає не тільки ієрархію владних структур в рамках конкретної держави, але і місце саме цієї держави у ряді інших держав світової спільноти.

Одне з головних призначень держави з самого початку полягало в забезпеченні незалежності й територіальної недоторканості країни для збереження її матеріальних багатств.

Держава є продукт розвитку суспільства, вона виникає в результаті істотної соціальної диференціації суспільства, коли вже самі суспільні структури не в змозі забезпечити єдність і необхідний порядок. Найважливіша її мета – примирити суперечності й конфлікти, що виникають між різними угрупуваннями або просто окремо взятими індивідами. Суспільство створює спеціальний інститут для захисту своїх інтересів від внутрішніх і зовнішніх ворогів. Цей орган є державна влада. Остання набуває публічного характеру, оскільки вона, принаймні в теорії, виражає інтереси всього суспільства, або тих, кого вважають громадянами цього суспільства.

Діяльність держави як економічного суб’єкта ринкової системи відображає її економічну роль в суспільстві, яку характеризують, по-перше, соціальна спрямованість впливу на економіку; по-друге, основні напрями, засоби й методи діяльності держави як суб’єкта економіки; по-третє, обсяг і ступінь державного втручання в економічні процеси..

Орієнтирами, яких дотримується держава у процесі управління економікою, є показники, що характеризують рівень економічного розвитку та якість життя: тривалість життя людини, валовий внутрішній продукт на душу населення, рівень зайнятості, ступінь реалізації прав людини, стан навколишнього середовища.

Державне регулювання охоплює всі напрямки суспільного виробництва. Однак першочергова увага приділяється регулюванню відносин власності й підприємництва, інвестицій і структурної перебудови галузей матеріального виробництва, соціального розвитку й ринку праці, фінансового ринку і грошового обігу, територіальних пропорцій і регіональних ринків, природокористування, зовнішньоекономічної діяльності. Ці питання становлять головний зміст державного управління економіки.

Державне регулювання потрібне за таких обставин:

1. У разі природної монополії, коли вихідною є теза про обмеженість ресурсів у галузі. Найчастіше цю обмеженість, покликану сформувати особливі умови ринкової діяльності, штучно створюють підприємства, які функціонують у цих галузях.

2. За ринкової монополії, коли йдеться про «неконкурентне ринкове витіснення», тобто продавці через дискримінацію цін або їх агресивне зниження намагаються витіснити з ринку конкурентів з метою встановлення панівного ринкового середовища.

3. Коли спостерігається побічна дія, тобто коли у процесі виробництва або споживання товарів з’являються недоліки в ціновій системі. Параметри впливу держави на ринкові події класифікують за трьома групами: регулювання процесу входження в ринок; регулювання ринкового ціноутворення; регулювання ринкових обсягів виробництва.

8.2. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЯК ГОЛОВНА ФУНКЦІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ, ЙОГО ФОРМИ Й МЕТОДИ

Держава є активним економічним суб’єктом змішаної економіки, діяльність якого в економічній сфері має дві складові. По-перше, економіка має у своєму складі державний сектор, який можна визначити як сукупність підприємств державної форми власності, і підприємств, у капіталі яких є державна частка. Зазначені підприємства, як i приватні й колективні, є суб’єктами підприємницької діяльності, активно діють у ринковій економіці згідно з її законами.

Другою складовою діяльності держави як економічного суб’єкта в ринковій системі є державне регулювання економіки – сукупність заходів державного впливу на об’єкти й процеси з метою певного спрямування господарської діяльності суб’єктів національної економіки, узгодження їхніх інтересів i дій для реалізації суспільних цілей. При цьому слід розрізняти державне регулювання економіки i державне регулювання діяльності підприємств державного сектора економіки, якому значною мірою притаманні риси підприємницької діяльності.

На сьогодні склалося кілька моделей державного регулювання економіки:

- американська – державне регулювання зводиться до використання правових і опосередкованих методів, насамперед податково-бюджетних, з метою створення сприятливих умов для розвитку конкуренції та підприємництва;

- японська – система взаємодії державних органів і корпорацій, спрямована на досягнення стратегічних цілей в економіці;

- шведська – активне втручання держави у процес розподілу й перерозподілу доходів з метою створення сильної системи соціального захисту населення;

- німецька – система управління національною економікою з активним використанням ринкових регуляторів і створення на державному рiвнi ефективної системи соціального захисту громадян. Для Західної Європи взагалі характерне сполучення великої частки державних витрат у ВВП з наявністю значного державного сектора.

До основних форм державного управління економікою належать комплексне (індикативного характеру) планування економічного й соціального

розвитку; прогнозування розвитку народного господарства і кон’юнктури ринку; реалізація національних і цільових комплексних програм; керування господарською діяльністю державних підприємств; бюджетно-податкова, грошово-кредитна й амортизаційна політика; система соціального захисту населення.

Державне регулювання економіки передбачає використання ряду методів.

Під методами державного регулювання економіки розуміють способи впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до національної економічної політики. Кожен метод ґрунтується на використанні сукупності інструментів (регуляторів, важелів).

Методи ДРЕ класифікують за двома ознаками: за формами впливу й засобами впливу. За формами впливу на суб’єктів ринку методи ДРЕ поділяють на дві групи: методи прямого й непрямого (опосередкованого) впливу.

Залежно від засобів впливу виділяють адміністративні, правові, економічні й пропагандистські методи державного регулювання.

До методів прямого державного впливу належать такі:

- визначення стратегічних цілей розвитку економіки і їх відображення в індикативних та інших планах, цільових програмах;

- державні замовлення i контракти на поставки певних видів продукції, виконання робіт, надання послуг;

- державна підтримка програм, замовлень і контрактів;

- нормативні вимоги до якості й сертифікації технології та продукції;

- правові й адміністративні обмеження та заборони щодо виробництва певних видів продукції;

- ліцензування операцій з експорту та імпорту товарів, тобто зовнішньоторговельних операцій.

Методи непрямого (опосередкованого) державного регулювання ґрунтуються переважно на товарно-грошових важелях, визначають правила гри в ринковому господарстві й впливають на економічні інтереси суб’єктів господарської діяльності. До цих методів належать:

- оподаткування, рівень оподаткування i система податкових пільг;

- регулювання цін, їх рівні й співвідношення;

- плата за ресурси, відсоткові ставки за кредит і кредитні пільги;

- митне регулювання експорту й імпорту, валютні курси й умови обміну валют.

Адміністративні методи державного регулювання обмежують свободу вибору суб’єкта. Наприклад, директивні планові завдання з обсягу та асортименту виробничої продукції або централізовано встановлені ціни на товари й послуги – типові методи адміністративного регулювання у плановій економіці – позбавляють підприємство можливості альтернативного використання ресурсів.

Правові методи регулювання розвитку економіки передбачають прийняття законів i законодавчих актів Верховної Ради України, видання указів Президента, а також вироблення механізму їх реалізації i контролю.

Економічні методи регулювання – це система прийомів і способів впливу та його напряму на суспільно-господарський розвиток з дотриманням вимог економічних законів за певних товарно-грошових відносин і з використанням інших економічних важелів для створення умов, що забезпечують досягнення високих економічних результатів.

Економічні, або опосередковані методи державного регулювання не обмежують свободу підприємницького вибору. Наприклад, зниження податку на бізнес або облікової ставки відсотка – типові методи економічного регулювання, спрямованого на збільшення обсягів виробництва i посилення інвестиційної активності підприємств.

Економічні методи ДРЕ знаходять прояв у здійсненні бюджетного, податкового, фінансово-кредитного регулювання національної економіки.

Бюджетне регулювання допомагає здійснювати структурі перетворення в національній економіці, вирівнювати диспропорції між її складовими елементами, виконувати перерозподільну функцію держави, формувати і коригувати макроекономічні пропорції розвитку, знімати гостроту проблем інфляції і безробіття, вирішувати проблеми соціального характеру тощо.

Податкове (фіскальне) регулювання економіки є особливою формою державного регулювання економіки, що реалізується завдяки постійному відслідкуванню та змінам, що вносяться в податкову систему національної економіки.

Податкове регулювання дозволяє більш ефективно стимулювати економічне зростання, мотивувати суб’єктів економіки до виконання економічної діяльності, організовувати перерозподіл доходів й координувати розподіл ресурсів у межах національної економіки.

Базовими умовами для вибору тієї чи іншої моделі фіскальної політики є такі фактори: рівень економічного розвитку країни, реальний рівень ВВП на душу населення, рівень стабільності національної економіки, економічний порядок і рівень розвитку ринкової інфраструктури, політична ситуація в країні, ідеологія, співвідношення форм власності, соціальна спрямованість економічної політики.

Фінансово-кредитне регулювання національної економіки – це сукупність заходів держави щодо регулювання грошових відносин, які пов’язані з утворенням, розподілом, рухом і використанням фондів грошових коштів виробничого і невиробничого призначення з метою забезпечення держави, фірм, підприємств, організацій, фізичних осіб у грошових ресурсах

8.3. СУТНІСТЬ, ХАРАКТЕРНІ РИСИ, ПРИНЦИПИ ПОБУДОВИ Й ЗАВДАННЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Головна функція держави – це управління соціальними, економічними, технологічними та іншими процесами, що відбуваються в суспільстві.

Державне управління економікою – це організуючий і регулюючий вплив держави на економічну діяльність суб’єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності.

Необхідність політичної функції держави випливає із самої сутності держави як політичної форми організації суспільства.

Держава як суб’єкт макроекономічного регулювання виконує багато функцій. Їх можна згрупувати за такими напрямами:

1. Емісійна функція. Ії сутність полягає у забезпеченні економіки необхідною кількістю грошей. У цій сфері держава є монополістом і протистоїть великій кількості покупців, які формують попит на гроші. З метою задоволення цього попиту держава здійснює грошово-кредитну політику.

2. Формування правових засад функціонування економіки. З цією метою держава визначає правовий статус окремих форм власності, узаконює існування різних видів господарської діяльності, регулює відносини між виробниками і покупцями товарів, регламентує проведення окремими підприємствами зовнішньоекономічної діяльності, визначає обов’язки підприємств перед державою.

3. Усунення вад ринкового саморегулювання. Держава здійснює захист конкуренції, забезпечує людей суспільними товарами, реагує на можливість виникнення негативних екстерналій, бере участь у розв’язанні проблем неповноти ринків, формує інформаційну інфраструктуру ринку, здійснює стабілізаційну політику.

4. Перерозподіл доходів. Економіка, оптимальна за Парето, констатує стан, за яким економічні ресурси суспільства розподілені найбільш ефективно. Але ефективний розподіл ресурсів ще не означає ефективного розподілу доходів між членами суспільства. Конкретні ринки здатні породжувати нерівномірність розподілу доходів і навіть цілковитий брак коштів для існування непрацездатних членів суспільства. Для зменшення нерівності в доходах держава здійснює їх перерозподіл через різноманітні соціальні програми у формі трансфертних платежів.

8.4. СИСТЕМА ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЮ ЕКОНОМІКОЮ ТА ЇЇ ФУНКЦІЇ

. В Україні поділ повноважень мiж різними гілками влади визначається Конституцією України та іншими законодавчими актами. Главою держави є Президент України, законодавчу владу здійснює Верховна Рада України, виконавчу – Кабінет Мінiстрiв України, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації. Судову владу здійснюють Конституційний Суд України, загальні й арбітражні суди. Президент України як глава держави, гарант Конституції, державного суверенітету, територіальної цілісності України, прав свобод людини й громадянина здійснює низку функцій у сфері державного управління:

Існують ще такі суб’єкти державного регулювання економіки:

1. Національний банк України.

2. Функціональні та галузеві міністерства.

3. Органи судової влади (господарський суд України, арбітражні суди тощо).

4. Ради експертів при місцевих органах влади.

5. Спеціальні органи (наприклад, Антимонопольний комітет України, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, тощо).

На сьогоднішній день державне регулювання економікою в Україні має системні вади:

- недостатність і обмеженість об’єктивної інформації, а, отже, неможливість прийняття обґрунтованих рішень управління;

- нездатність держави повністю контролювати реакцію контрагентів на її дії, що може спричинити негативні побічні наслідки;

- недосконалість політичного процесу, яка проявляється у застосуванні державними органами влади неадекватних методів регулювання під впливом виборців, груп спеціальних інтересів, маніпуляцій тощо;

- обмеженість контролю над державним апаратом, а, отже, бюрократизація процесу управління.

Протягом останнього часу постійно ведуться наукові розробки й здійснюються практичні заходи щодо подолання вищезгаданих вад. Однак при цьому більшість проблем залишаються невирішеними. Тому на сьогоднішній день серед основних заходів, які мають бути здійснені в найближчому майбутньому, слід назвати наступні:

- відновлення керованості державного сектора економіки;

- формування відповідної структури промисловості та агропромислового комплексу;

- формування структури національного виробництва із наданням особливої переваги наукомістким галузям;

- розвиток власного виробництва за умов сприяння держави на основі інтеграції таких складових частин як: освіта й наука, виробництво, банківська система;

- надання пріоритету окремим напрямкам розвитку економіки, серед яких легка, хімічна й фармацевтична промисловість; агропромисловий комплекс і харчова промисловість; сільськогосподарське машинобудування; енергетика та енергетичне машинобудування; космічна техніка і зв’язок; транспортні засоби та системи управління і навігації; виробництво товарів широкого вжитку; виробництво медичної апаратури та інструментів, та деякі інші.

Постійна увага й своєчасне вирішення цих питань є передумовою стабільного розвитку національної економіки. До них відносяться:

- капіталізація національної економіки та її зростання;

- регулювання грошового обігу та протидія інфляційним процесам;

- конкурентоспроможність національної економіки та її ефективна структура;

- зайнятість, регулювання ринку праці та запобігання безробіттю та деінтелектуалізації, кадрова політика;

- нарощування потенціалу регіональних ринків;

- інноваційний розвиток та пошук резервів збільшення внутрішніх інвестицій;

- стан платіжного балансу та покращення його структури;

- збільшення експортного потенціалу держави.

Дата добавления: 2014-01-07