Систематизація методів міжнародної торгівлі

План

1. Систематизація методів міжнародної торгівлі.

2. Торгівля через торговельно-посередницькі фірми.

3. Сутність і функції міжнародних товарних бірж.

4. Організаційні форми аукціонної торгівлі.

Ключові терміни і поняття: метод міжнародної торгівлі, пряма торгівля, непряма торгівля, організований ринок, торговельно-посередницькі операції, операція з перепродажу, комісійна операція, агентська операція, брокерська операція, торгова фірма, торгові доми, експортні фірми, імпортні фірми, оптові фірми, роздрібні фірми, дистриб’ютори, комісійна фірма, агентська фірма, брокерська фірма, міжнародна товарна біржа, функції товарної біржі, міжнародний товарний аукціон, міжнародний тендер, функції міжнародних тендерів, міжнародна виставка, міжнародний ярмарок.

Світова практика свідчить, що виробничі фірми або підприємства, маючи на меті реалізацію своєї продукції на міжнародному ринку, можуть обирати різні методи організації зовнішньоторговельної діяльності. Такий вибір залежить від багатьох чинників, а саме: масштабів виробництва фірми та характеру продукції, що випускається; особливих рис регіональних ринків, на яких реалізується продукція; глибини участі підприємства у міжнародному поділі праці; специфічного методу реалізації товарів або послуг на зовнішньому ринку, що є традиційним для цієї товарної групи або був обраний керівництвом даного підприємства тощо. Тобто метод міжнародної торгівлі – це організаційна форма та порядок здійснення зовнішньоторговельної операції.

У міжнародній практиці використовуються два основних методи проведення торговельних операцій: метод торгівлі прямий і метод торгівлі через посередників (рис. 7.1) [21, с. 173].

Першу групу (прямий метод) утворюють ті форми, що реалізуються самими компаніями та підприємствами, які мають достатній рівень фінансових активів для створення й утримання власного зовнішньоторговельного апарату, що складається зі спеціалізованих служб та органів, виконуючих організаційні, кредитно-розрахункові, транспортні, рекламні, аналітичні та інші функції. Такі компанії реалізують свою продукцію на закордонних ринках через створені там філії і дочірні фірми, які на світовому ринку мають статус оптових і роздрібних підприємств, а їх функціональні завдання, права та обов’язки визначаються за домовленістю із засновниками. Близько 50% міжнародного товарообміну відбувається на основі прямих зв’язків.

Рис. 7.1. Систематизація методів міжнародної торгівлі.

Метод прямої торгівлі, як правило, використовується:

Ø при продажу транснаціональними корпораціями (ТНК) великогабаритної і дорогої продукції промислового призначення;

Ø при здійсненні експортно-імпортних операцій між великими ТНК з постачання сировини, напівфабрикатів, комплектуючих частин і деталей тощо;

Ø при поставках товарів через закордонні підрозділи ТНК, що володіють роздрібною мережею;

Ø при здійсненні експорту-імпорту промислової сировини на основі довготермінових контрактів;

Ø при закупівлях сільськогосподарської сировини у фермерів країн, що розвиваються;

Ø при здійсненні зовнішньоторговельної діяльності державних підприємств і установ країн, що розвиваються, шляхом організації і проведення торгів.

Даний метод торгівлі передбачає постачання заздалегідь погоджених видів продукції, що зорієнтована на специфічні вимоги конкретного іноземного споживача. Прямі зв’язки мають цілеспрямований характер, тому що ґрунтуються на системі попередніх замовлень і характеризуються тривалістю і стійкістю відносин споживача з постачальниками необхідного для виробництва обсягу сировини, матеріалів, комплектуючих виробів з метою безперебійного забезпечення виробничого процесу ресурсами.

Перевагами такого методу торгівлі є:

1) економія фінансових ресурсів за рахунок скорочення витрат на суму комісійної винагороди посереднику;

2) зниження ризику та залежності результатів комерційної діяльності від можливої несумлінності чи недостатньої компетентності посередницької організації;

3) використання переваг безпосереднього контакту зі споживачами та можливість отримання інформації про стан і тенденції розвитку ринку шляхом організації маркетингової діяльності на закордонному ринку.

Разом з тим, застосування цього методу вимагає наявності високої комерційної кваліфікації персоналу та торговельного досвіду компанії в цілому.

На сьогодні у міжнародному бізнесі, особливо серед індустріально розвинутих країн, переважають різні форми прямого експорту як у сфері реалізації засобів виробництва, так і торгівлі споживчими товарами. При цьому в реалізації машин, обладнання та устаткування спостерігається тенденція до його значного розширення. Це пояснюється тим, що безпосередній контакт зі споживачем має значні переваги і часто стимулює підвищення якості та своєчасну модернізацію виробів. Разом з тим, прямий експорт потребує адекватного інформаційного забезпечення, знання зовнішнього ринку та створення власного експортного відділу, а також інфраструктури послуг торговельних посередників для технічного обслуговування товарів і отримання актуальної ринкової інформації.

Стала тенденція до організації прямих операцій спостерігається і при імпортуванні. Прямий імпорт має значні переваги щодо ввезення сировини і напівфабрикатів в результаті можливості розподілу великих обсягів товарів шляхом безпосереднього контакту з постачальником.

Проте як для прямого експортування, так і для прямого імпортування, характерним є більш тривалий платіжний термін порівняно з терміном реалізації товару зовнішньоторговельному підприємству на внутрішньому ринку, що заморожує капітал і збільшує кредитний ризик.

До другої групи методів (непряма торгівля або непрямий метод) входять:

Ø торгівля через посередників (торговельні компанії та інші посередницькі фірми);

Ø торгівля через організовані товарні ринки, тобто через міжнародні товарні біржі, тендери (торги), аукціони та виставки/ярмарки.

Більше половини всіх товарів, залучених у міжнародний товарообіг, реалізується при сприянні торгових посередників.

Їхніми послугами широко користуються у зовнішній торгівлі США, Англії, Нідерландів, Швеції, Японії.

Торгівля через посередників використовується середніми та малими підприємствами, до яких також належать різного типу товариства, які для здійснення зовнішньоторговельної діяльності в своїй управлінській структурі створюють експортний відділ, що займається підготовкою зовнішньоторговельних контрактів, митною, кредитною та іншою необхідною документацією, а самі угоди купівлі-продажу товарів здійснюють через торговельних посередників.

При непрямому експорті здійснюється продаж товару національним виробником національному зовнішньому торговцю. Тим самим експортна діяльність виробника обмежується підготовкою товару до експорту, а подальший розподіл усіх витрат і ризику здійснюється проміжними торговцями, особливо у сфері транспортування та пошуку замовника. Особливо вигідним непрямий експорт є для малих та середніх підприємств, оскільки вони, як правило, не можуть створити власну мережу збуту на зовнішньому ринку внаслідок обмеженості фінансових ресурсів і через поставки на окремі зовнішні ринки незначних за обсягами партій товарів.

Зовнішньоторговельні підприємства спеціалізуються, як правило, на певних товарних групах та регіональних ринках і мають власні мережі збуту товару. Але слід враховувати й те, що зовнішньоторговельне підприємство може недостатньою мірою опікуватися проблемами та інтересами, особливо довготерміновими, конкретного непрямого експортера. Відсутність безпосереднього контакту зі споживачами може приховати реальний механізм та особливості збуту, а внаслідок невірної оцінки розвитку зовнішнього ринку призвести до виробництва продукції, що користується недостатнім попитом на ринку.

Перевагою непрямого імпорту можна вважати можливість перевірки товару на складі імпортера та підготовки його до споживання (змішування, сортування, нарізка тощо).

Тобто як при експорті, так і при імпорті товарів та послуг розподіл може здійснюватися безпосередньо між виробником і споживачем (пряма торгівля), або через одне чи кілька зовнішньоторговельних підприємств, що виступають торговельними посередниками (непряма торгівля). Якщо поставка товару відбувається не безпосередньо між експортером та імпортером у країні, що виробляє товар, або в країні, що купує товар, а через транзитного торговця у третій країні, то така торгівля називається транзитною.

Транзитна торгівля як поставка товару не безпосередньо від експортера до імпортера, а саме через посередника в третій країні, має кілька видів, а саме: за місцем в угоді національного суб’єкта зовнішньої торгівлі (активна і пасивна) та за характером дій транзитного торговця (активна і пасивна).

При активній транзитній торгівлі товари з-за кордону переправляються (перепродуються) місцевими торговцями в третю країну. При пасивній торгівлі зарубіжний транзитний торговець продає товари, вироблені в інших країнах, національним підприємствам або товари, вироблені на національній території іншої країни, збуває у треті країни. Якщо транзитний продавець здійснює на митному складі або у вільному порту переробку, пересортування або перепакування товару тощо, то така транзитна торгівля називається змішаною.

До непрямої торгівлі також належить торгівля через організовані товарні ринки, але посередниками між експортерами (виробниками, посередницькими фірмами) та імпортерами (споживачами, іншими посередницькими фірмами) є організовані товарні ринки – міжнародні товарні біржі, міжнародні тендери (торги), міжнародні аукціони та міжнародні виставки/ярмарки.

Організований ринок – це ринок, який функціонує за попередньо встановленими правилами, що записані в тих чи інших нормативних актах.

Будь-якому організованому ринку властиві такі риси:

Ø концентрація попиту та пропозиції у часі та просторі;

Ø існування організації (органу), що керує роботою ринку;

Ø наявність затверджених правил торгівлі, розрахунків і поставки товарів або інших активів;

Ø регулювання роботи ринку з боку держави та/або громадських організацій.

Організовані товарні ринки класифікують залежно від форми торгівлі, надходження та рівня організованості.

За формою торгівлі організовані ринки поділяються на оптові, де реалізуються великі партії товарів; роздрібні, метою яких є реалізація одиничних товарів; біржові. За походженням розрізняють самоорганізовані ринки (створені за ініціативою самих учасників процесу торгівлі) та централізовані, створені за ініціативою держави. За рівнем організованості: до малоорганізованих належать ринки, на яких правила торгівлі регулюють не всі стадії та аспекти цього процесу; добре організованими вважаються такі ринки, на яких правила торгівлі регулюють усі основні елементи та стадії процесу торгівлі; високоорганізованими – ринки, на яких торговельні правила регламентують абсолютно всі стадії процесу купівлі-продажу.

Дата добавления: 2014-01-07