Поняття про текст. Текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності

Одиницею писемної мови є текст. Це смислово пов’язаний”ланцюг“ речень, які створюють у результаті певну якісно нову цілісність. Мова як вид людської діяльності завжди зорієнтована на виконання певного комунікативного завдання. Висловлюючи свої думки, людина має конкретну мету – щось повідомити, про щось дізнатися, спонукати когось до виконання певних дій. Це стосується не лише усного спілкування, а й писемного.

Спілкуючись усно чи письмово, монологічно чи діалогічно, мовці стають творцями різних форм тексту. Кожен текст, висвітлюючи якусь тему, містить певний обсяг фактичних даних, інформацію.

Отож, текст – це зв’язне висловлювання, яке складається з кількох речень, що мають певну змістову і структурну завершеність.

Структура тексту:

1) сукупність речень, які об’єднані змістом і мовними засобами (до мовних засобів належать граматичні форми повнозначних слів, лексичні синоніми, синтаксичні конструкції, займенники, прислівники зі значенням місця і простору, сполучники, тощо);

2) факти і певна інформація висвітлюють одну тему;

3) наявність основної думки.

Тексти бувають різні за обсягом, побудовою, стилем, але будь-який правильно побудований текст характеризується смисловою цілісністю, завершеністю, взаємозв’язком і взаємозумовленістю всіх компонентів.

Текст може у своєму складі мати речення та складні синтаксичні цілі, або надфразові єдності, – це сукупність семантично й граматично поєднаних висловлювань, що характеризуються єдністю теми й особливим синтаксичним зв’язком компонентів. У діалозі надфразна єдність складається з питань і відповідей; реплік й реакції. Ці частини тексту можуть поєднуватися двома способами зв’язку – ланцюговим або послідовним та паралельним.

Ланцюговий (послідовний зв'язок) – найбільш поширений, він виникає між реченнями неоднорідного складу. Елементи попередніх речень повторюються в наступних або замінюються займенниками чи займенниковими прислівниками – вказівними словами.

Паралельний зв'язок виникає між реченнями однорідного складу. При такому виді зв’язку речення самостійні й не пов’язані граматично між собою.

Основними елементами тексту є дане (тема, предмет висловлювання) і нове (основний зміст висловлювання).

Основними ознаками тексту, що виражають загальні особливості його системно-структурної організації, є:

1) архітектоніка тексту (його будова, форма, виражена шрифтовими і нешрифтовими засобами, у вигляді певного співвідношення між елементами й одиницями тексту);

2) структурованість і системність (наявність певних елементів та одиниць тексту, між якими існують зв’язки);

3) цілісність (текст є викінченою графічно-знаковою формою, що сприймається як єдине ціле);

4) просторово-часова дискретність (текст, що розташований на двох і більше матеріальних носіях, є просторово розірваним (дискретним). Наприклад, дві сторінки, на яких видрукуваний текст, роблять текст протяжним у просторі й часі у процесі його написання й читання).

Засобами зв'язку в тексті можуть бути такі елементи, що забезпечують єдність стилю:

1. Змістові, логічні та психологічні зв'язки: а) єдність місця, часу, дійових осіб; б) зв'язок з минулим і майбутнім (єдність сюжету).

2. Літературні, риторичні засоби зв'язку: а) прийоми композиції літературного твору (сюжетні лінії, обрамлення тощо); б) дотримання законів жанру (байки, сонета, інтерв'ю тощо); в) побудова компонента тексту як риторичної фігури (анафори тощо).

3. Лексичні засоби зв'язку: а) вибір вдалого, доречного слова, використання синонімів; б) асоціативний вибір слів; в) займенникові заміни іменників; г) уживання антонімів, професійної, іншомовної лексики; г) використання фразеологізмів; д) слова-узагальнення.

4. Граматичні зв'язки. Морфологія і синтаксис: а) сполучники, їх повторення; б) співвідносні зі сполучниками займенники, прислівники; в) питальні речення і відповіді на них; г) побудова тексту з однорідними членами речення; ґ) ланцюжковий чи паралельний зв'язок речень; д) вставні одиниці тощо.

5. Стилістичні зв'язки: а) весь текст витримано в одному стилі; б) відбувається доцільна зміна стилів.

6. Інтонаційні засоби (усне мовлення): а) інтонація початку і кінця абзацу, відповідні паузи; б) емоційні інтонації, тембр голосу; в) логічні, фразові наголоси, психологічні паузи тощо.

Спілкування через текст відбувається у складній взаємодії між автором і читачем. Створенню тексту передує бажання автора змінити щось чи когось. Автор художнього тексту має на меті вплинути на емоційний світ читача. Художній текст відрізняє від усіх інших текстів тематичний обшир, багатство й розмаїття мовних засобів, які створюють його мовну самобутність.

Для наукового стилю показове оформлення тексту – членування на розділи, підрозділи, параграфи, введення формул, діаграм тощо. Логічні зв’язки в науковому тексті знаходять вираження в різнооформлених причиново-наслідкових зв’язках та відношеннях.

Текстам офіційно-ділового стилю властива висока частота вживання астрактних іменників; неособовий характер дієслівних форм; мовні кліше, що виконують регламентаційну функцію, оскільки вони призначені для ефективного обміну діловою інформацією.

Словом “текст “ називають різні за обсягом одиниці: від записки, де лише одна фраза, до художнього чи наукового твору, обсягом у тисячі сторінок. У суцільному тексті кожне наступне речення повинне доповнювати, уточнювати, розвивати або заперечувати думку, висловлену в попередньому. Особливо це помітно в текстах, що належать до ділового чи наукового стилів.

Узагальнюючи інформацію про текст, зазначимо, що текст це – мовний витвір, відзначений смисловою завершеністю та змістовою цілісністю, зв’язністю, який має структурну організацію складових частин, об’єднаних різними типами лексичного, граматичного, стилістичного зв’язку.

Дата добавления: 2014-01-07