Курсова та дипломна роботи

Наукова робота (курсова, дипломна) – письмовий виклад власних результатів наукового дослідження, який ґрунтується на критичному огляді бібліографічних джерел.

Наукові роботи пишуться для виявлення знань студентами конкретної дисципліни на певному етапі навчання (закінчення курсу або повного циклу навчання у вищому закладі освіти). Вони підлягають обов’язковому оцінюванню, результати якого фіксуються у відповідних документах (наприклад, протоколах).

Курсова робота – це студентське наукове дослідження. Оскільки вона пишеться зі спеціального предмета або за обраним фахом, то її призначення – виявлення рівня навичок самостійної наукової діяльності. Саме тому вибір студентом теми курсової не обмежують, користуючись порадами наукового керівника й дібраною ним літературою, молодий науковець упродовж кількох місяців проходить підготовчий етап роботи й пише текст, який потім дає своєму керівникові для прочитання й оцінювання. На другому й третьому курсах у залікову книжку заносять оцінку за курсову роботу, яку виставляє керівник. На четвертому (або передвипускному) курсі у багатьох ВНЗ практикують передзахист курсових робіт або проектів на кафедрі спеціалізації, що є ніби генерального репетицією захисту диплома. У залікову книжку заносять оцінку, виставлену викладацьким колективом кафедри за підсумками захисту.

Курсові та дипломні роботи мають:

• торкатися розв’язання актуальних і перспективних проблем сучасного розвитку певної науки;

• демонструвати знання автором літератури з теми, історії досліджуваної проблеми;

• розкривати вміння студента чітко характеризувати предмет дослідження, узагальнювати результати, робити висновки.

Обравши тему, студент самостійно розробляє план своєї роботи, продумує хід її виконання.

Одним із важливих етапів написання роботи є добір і вивчення наукової літератури з теми. Процес роботи з літературними джерелами має бути організований таким чином:

1. Слід скласти бібліографію з теми наукової роботи: використати бібліотечні каталоги: алфавітні (картки з описом книг розміщено в алфавітному порядку), систематичні (описи творів розташовані за галузями знань), предметні (містять описи творів з конкретних проблем і спеціальностей); бібліографічні довідкові видання (покажчики з окремих тем і розділів), виноски й посилання в монографіях, підручниках; періодику (переглянути останні номери журналів за кожний рік – у них подано інформацію про всі статті, вміщені у попередніх випусках журналу за рік).

Щодо списку літератури також краще порадитися з науковим керівником і починати поступово вивчати праці.

Бібліографічний опис літератури. Заключна частина наукової роботи обов’язково включає список використаних у роботі джерел, оформлений відповідним чином. Великою мірою він відображає етику й культуру наукової праці.

Список використаної літератури оформлюється відповідно до ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 СІБВС “Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання”, ДСТУ 3582-97 “Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила”.

Зазвичай бібліографію в науковій роботі подають в алфавітному порядку. У бібліографічному описі видання зазначаються такі дані:

• прізвище, ініціали автора; якщо книгу написано кількома авторами, то перераховуються всі прізвища (за тим порядком, у якому вони вказані у книжці);

• повна і точна назва роботи, яка не береться в лапки;

• підзаголовок, який уточнює назву, якщо його зазначено на титульному аркуші;

• дані про перевидання;

• назва збірника, часопису (якщо це опис статті);

• назва міста видання книжки в називному відмінку. Назва міста пишеться повністю (для міст Києва, Харкова, Москви вживаються скорочення К., X., М.);

• назва видавництва без лапок;

• рік видання (без слова “рік” та скорочення “р.”);

• кількість сторінок зі скороченням “с.” або номери використаних сторінок після великої літери “С”.

Бібліографічний опис роблять мовою документа.

У разі, якщо книгу написано одним автором або авторським колективом, не більшим, ніж троє людей, її бібліографічний опис оформлюють так:

Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник / І.Р. Вихованець. – К.: Либідь, 1993. – 368 с.

Гулий І.С. Основи валеології. Валеологічні аспекти харчування: Підручник / І.С. Гулий, Г.О. Сімахіна, А.І. Українець. – К.: НУХТ, 2003. – 336 с.

Томан І. Мистецтво говорити / І. Томан. – К.: Політвидав України, 1989. – 223 с.

У відомостях про твори, опубліковані в окремих збірниках праць, подаються такі дані: прізвище автора (якщо він зазначений), повний заголовок твору; через дві скісні риски – найменування видання, в якому міститься цей твір, номер тома й номери сторінок, на яких надруковано твір:

Хоткевич Г.М. Гірські акварелі / Г.М. Хоткевич // Хоткевич Г.М. Вибране: В 2-х т. – Т. 2. – К.: Держ. вид-во худ. літ-ри, 1966. – С. 299-377.

Посилання на словникову або енциклопедичну статтю містить заголовок статті (ключове слово), потім через одну скісну риску – назву словника або енциклопедії, місце й рік видання й номер (номери) сторінок:

Стиль І. Літературознавчий словник-довідник. – К.: КМ Асаdетiа, 1997. – С. 656.

Документ, який має більш ніж трьох авторів, описують за назвою, а у відомостях про відповідальність наводять (через одну скісну риску) прізвища чотирьох авторів (якщо їх чотири) або трьох з припискою “[та ін.]” (якщо їх п’ять і більше):

Ділова, українська мова: Навч. посіб. / О.Д. Горбул, Л.І. Галузинська, Т.І. Ситник, С.А. Яременко. – К.: Знання, 2002. – 226 с.

Податкова система України: Підручник / В.М. Федосов, В.М. Опарін, Г.О. П’ятаченко [та ін.]; за ред. В.М. Федосова. – К.: Либідь, 1994. – 464 с.

Якщо на титульному аркуші відсутнє прізвище автора (авторів), то запис даних про книжку починають з назви, після чого (через одну скісну риску) вказують прізвище редактора та його ініціали, які ставлять перед прізвищем, і решту елементів, розміщених під прізвищем автора:

Український правопис / АН України, Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні; Інститут української мови. – 4-те вид., випр. і доп. – К.: Наук. думка, 1993. – 236 с.

Культура української мови: Довідник / За ред. В.М. Русанівського. –К.: Либідь, 1990. – 304 с.

Відомості про статті, які опубліковані в збірниках, журналах та інших періодичних виданнях, повинні містити: прізвище та ініціали автора статті; заголовок статті, після якого (через дві скісні риски) має йти повна назва джерела, де розміщена стаття (книги, збірника), за викладеними вище правилами; для періодичних видань – назва журналу або газети, рік випуску, номер журналу, сторінки, а для газет – число і місяць:

Пастух Т.В. Чари "Вишневого садка" Тараса Шевченка / Т.В. Пастух // Дивослово. – 2002. – № 2. – С. 2-4. (журнал)

Підсумки конкурсу "Київ очима молодих" // Хрещатик. – 2001. – 28 травня. – № 35. – С. 11.(газета)

Опрацювавши матеріали джерел, слід написати огляд літератури.

Студент має продумати обґрунтування теми, вибір об’єкта, предмета, мети та завдань дослідження.

Після погодження плану роботи, слід продумати методи й прийоми дослідження, відпрацювати гіпотези та теоретичні передумови. Якщо дослідження експериментальне, то треба розробити програму, методику проведення експерименту, а пізніше – проаналізувати результати та зробити висновки.

Обсяг курсової роботи – приблизно 25-30, дипломної – 50-70 друкованих сторінок, набраних зі стандартними параметрами.

Реквізити наукової роботи:

1. Назва міністерства, якому підпорядкована установа.

2. Назва закладу, в якому навчається автор.

3. Назва кафедри, на якій виконано роботу.

4. Заголовок (тема курсової чи дипломної роботи).

5. Прізвище, ім’я, по батькові особи, яка пише курсову (дипломну) роботу.

6. Назва факультету й номер групи, в якій навчається автор.

7. Прізвище, ім’я, по батькові, посада, науковий ступінь керівника роботи.

8. Місце й рік написання.

9. Текст, який складається з: вступу; розділів основної частини; висновків.

10. Список скорочень.

11. Список використаних джерел.

12. Додатки (схеми, таблиці, графіки, креслення, програмні документи, словники тощо).

Дата добавления: 2014-01-07