Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Основні етапи і розвиток громадських організацій і політичних партій

Вступ

Тема 1: Історія виникнення та основні етапи розвитку громадських організацій в Україні

 

1. Основні етапи і розвиток громадських організацій і політичних партій.

2. Поняття та види громадських організацій.

 

Одним із важливіших конституційних прав громадян в демократичній державі є право на об'єднання (свобода спілок та асоціацій) тобто право вільно створювати різного роду об'єднання, приєднатись до них і виходити з них. Майже у всіх країнах (включаючи країни тоталітарного соціалізму) говориться про волю об'єднання в політичні партії, культурні, спортивні та інші громадські організації.

Конституція України гарантує (ст. 36) громадянам нашої держави право на свободу об'єднання у політичні партії, громадські організації для здійснення і захисту своїх прав та свобод і задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Права людини – це не дарунок держави, уряду, політичної партії чи її лідера, а суверенний, не відчужуваний атрибут кожної людини, кожної особистості, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, віросповідання, політичних поглядів і переконань, соціального чи походження майнового положення; не народ існує для держави чи уряду, а держава й уряд – для народу, не народ для Конституції, – а Конституція для народу.

Саме через громадські об'єднання, громадсько-політичні рухи, політичні партії до активної державотворчої діяльності залучаються широкі верстви населення, реалізуються й захищаються політичні та економічні інтереси тієї чи тієї частини суспільства (народу, нації, соціальної групи). Вони є формою здійснення зв'язків між громадянським суспільством і державою. Тим самим через партії населення заявляє про свої групові вимоги. Правящі структури теж використовують партії для звернення до народу за підтримкою рішення тих чи інших питань. Громадські об'єднання не залежать від держави, вони здатні впливати на державні інститути і водночас захищати суспільство від необґрунтованого втручання держави в громадське життя.

Конституційне право на свободу об'єднання є юридичною основою створення і діяльності громадських організацій, політичних партій та професійних спілок.

 

 

Свідчення про об'єднання людей зі спільними поглядами на природу, суспільство, літературу, мистецтво можна знайти вже у стародавніх суспільствах. У різних народів виникають різноманітні громадські об'єднання, що певною мірою впливають на суспільно-політичний розвиток. До таких можна віднести численні філософські школи Стародавньої Греції, середньовічні лицарські ордени, літературні й художні об'єднання епохи Відродження, різноманітні таємні організації (наприклад, масонські ложі або товариства декабристів) і політичні клуби Нового часу. Паралельно відбувалося осмислення сутності громадських об'єднань, їх місця й ролі у суспільстві. Починаючи із середньовіччя мислителі, намагалися розрізняти державу і суспільство. І вже у XVIII ст. Ш. Монтеск'є розглядає їх як окремі феномени. На початку XIX ст. цей підхід у 1. Канта втілюється в концепції громадянського суспільства, що характеризується правовим статусом і свободою. За вченням К. Маркса та його послідовників, політичні відносини у державі виступають як суспільні, оскільки держава є похідною від суспільства. Відповідно й виникнення громадських об'єднань — процес об'єктивний, закономірний. зумовлений потребою людей у колективній творчості розвитку ініціативи, здібностей. Лише через об'єднання індивід досягає особистої свободи.

 

Ряд західних соціологів висувають на перший план біологічні та психологічні причини об'єднання людей у різноманітні спілки, асоціації, групи. Підкреслюється роль у цьому процесі інстинкту самозбереження: індивід у громадському об'єднанні шукає захисту від страху буття. Не менш популярні інші аргументи: інстинктивна потреба у спілкуванні. прагнення до самоствердження (особливо характерне для лідерів). Американський соціолог П. Плау висунув припущення про взаємозв'язок між виникненням громадських об'єднань і раціональним прагненням людини до певних вигод, досягнення яких можливе за умови соціальної взаємодії та суперництва.

Всупереч розбіжностям у тлумаченні причин виникнення громадських об'єднань сенс існування останніх визначається як спільна життєдіяльність людей, що передбачає їх взаємну залежність і потребу одне в одному, забезпечує збереження і розвиток соціального організму. Це життя людей безпосередньо в колективі, соціальній групі, де відбуваються спільна діяльність, спілкування, обмін послугами, користування спільними речами і вартостями.

Перші згадки про політичні партії зустрічаються ще у мислителів стародавнього світу. Так, грецький філософ Аристотель писав про боротьбу в VI сторіччі до н.е. в м. Аттиці між партіями педіеїв (великі землевласники, мешканці рівнини), параліїв (торговельно-ремісниче населення побережжя) і діакріїв (селяни, жителі гористої місцевості).

У Давньому Римі точилася боротьба між партією оптиматів (представники патриціанської знаті) і партією популярів (представники переважно сільських плебеїв).

У середні віки існуючі політичні угруповання – "партії" – виступали тимчасовими об'єднаннями. Їх виникнення було наслідком боротьби між різними верствами суспільства. Так, боротьба між Священною Римською імперією і папством у ХІІ –ХV сторіччях вилилася у боротьбу між партією гвельфів (представники інтересів торговельно-ремісничих верств, прихильники світської влади римського папи) і партією гіббелінів (захищали інтереси феодалів, виступали за підтримку сильної імператорської влади).

 

Прототипи сучасних політичних партій виникли у період ранніх буржуазних революцій. Проте повністю вони сформувалися у часи Великої Французької революції – конституціоналісти, жирондисти, якобінці. У США, після проголошення незалежності наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ сторіччя виникли партії федералістів і антифедералістів. 1916 року в Росії діяли 244 політичні партії. За підрахунками історика Д.В. Яневського, в Україні влітку 1917 року активно діяли понад 30 політичних угрупувань різних напрямків, кожне з яких висувало власну програму з блоком демократичних гасінь. Проте українські партії не зуміли прийти до взаєморозуміння і з цієї, а також й інших причин, зазнали краху.

1996 року на планеті налічувалося 186 самостійних держав, у 19 з них були заборонені будь-які партії, а у 29 діяла лише одна – правляча (урядова) партія. У 143 країнах існувала кілька політичних партій (приблизно у половині з цих держав утворені коаліційні уряди з представників різних партій).

1.2 Поняття та види громадських організацій.

 

Як юридичні особи в Україні діють різні об'єднання громадян: політичні партії та громадські організації (згідно з законом "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 року у статті 1 визначається, що об'єднання громадян, незалежно від своєї назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо), визначається політичною партією або громадською організацією.

Невід'ємним елементом будь-якого демократичного суспільства є різноманітні об'єднання громадян, їх соціально-політичне призначення полягає насамперед у тому, що вони допомагають людям у розв'язанні проблем повсякденного життя, відкривають широкі можливості для виявлення суспільно-політичної ініціативи, здійснення функцій самоврядування.

 

З розширенням демократії і зростанням рівня політичної культури посилюється тенденція до урізноманітнення громадських об'єднань у соціально-політичному житті, їх впливовості в конкретно-історичних ситуаціях, зрештою, до їх чіткої диференціації на громадські організації і громадські рухи. Причому особлива активність названих об'єднань, а також динаміка їхнього розростання та впливу спостерігаються у суспільствах перехідного тину, де одночасно виникає безліч складних суспільно-політичних проблем.

Причини виникнення організацій «третього сектору». До них належать:

1)плюралізм і терпимість народу. Це означає, з одного боку, наявність у його середовищі досить стійких груп людей, що мають спільні інтереси, які можна вирішити або захистити за умов спільних дій усіх чи більшості зацікавлених у цьому осіб, з іншого – терпимість суспільства до думок таких груп людей і можливість дати цим людям право на легальну реалізацію своїх інтересів;

2)невідповідність ринкових механізмів потребам суспільства (наявність ніші суспільного життя, не заповненої державним чи підприємницьким сектором). Ця причина є досить специфічною і на перший погляд дещо дивною, адже саме ринок та його механізми, здавалося б, універсально регулюють суспільні відносини «попиту – пропозиції»: якщо є попит – має виникнути пропозиція. Проте досить часто це не зовсім так. Наприклад, сьогодні в Україні можна побачити тисячі й тисячі маленьких сіл, де немає жодного магазину, і це за умов, що людям потрібні продукти всюди, незалежно від місця проживання. Проте в малих поселеннях економічна спроможність магазину така мізерна, що жоден бізнес не реагує на цей попит. Недостатність соціального чи іншого забезпечення з боку державних служб та невигідність праці приватного підприємництва зумовлюють створення різних благодійних фондів, установ або органів громадського самоврядування;

3)історичні (національні) традиції, схильність народу до колективізму та вирішення справ за участі багатьох людей. Ця група причин також є досить важливою, але її роль в різних країнах дуже різна. Важливими відмінними рисами тут є історія нації та її релігія. Особливо це помітно щодо традицій меценатства та бажання пожертвувати певною часткою свого матеріального благополуччя в інтересах суспільного блага чи інших людей;

4)право на свободу слова, зібрань та демонстрацій. Права свободи слова, думки, зібрань, походів та демонстрацій закріплені конституціями більшості демократичних держав. Тому ми досить часто навіть не усвідомлюємо, що саме ці фундаментальні права є також реальними причинами створення організацій, часто дуже численних і впливових [16].

Характеризуючи спектр організацій «третього сектору», ми використовуємо різні терміни, які вживаються в сучасному українському праві. Розглянемо понятійний апарат із цих питань, що сформувався в Україні [14].

Об’єднання громадян (ОГ) – найбільш загальний термін, що стосується громадських організацій, професійних спілок, політичних партій.

Громадські організації (ГО) – об’єднання громадян, створені ними для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно!культурних, спортивних та інших спільних інтересів (Закон «Про об’єднання громадян»).

Благодійні організації (БО) – недержавні організації, що здійснюють благодійну діяльність відповідно до Закону «Про благодійництво та благодійні організації».

Непідприємницькі товариства – товариства, що не мають на меті одержання прибутку для його подальшого розподілу між учасниками (Цивільний кодекс України).

Непідприємницькі організації можуть бути суспільно й приватно корисними [16]. Суспільно корисними є організації, що створені і здійснюють свою діяльність з метою охорони здоров’я, навколишнього середовища, прав людини, надання соціальних послуг та підтримки соціально вразливих груп населення, допомоги в забезпеченні продовольчими продуктами, підтримки науки, некомерційних засобів масової інформації та комунікацій, аматорських видів спорту, мистецтва, культури, релігії, освіти, попередження та ліквідації наслідків стихійного лиха та інших катастроф, полегшення виконання державних функцій, а також на підтримку важливих державних і місцевих соціальних програм.

Приватно корисними є організації, створені з метою досягнення цілей, визначених статутом організації в інтересах членів, працівників організації або осіб, з особливими потребами. Непідприємницькі організації незалежно від назви можуть утворюватися в таких основних формах: товариство, установа, фонд [13].

Види громадській організацій:

- За соціальним складом:

а) масова; б) елітарна.

- За внутрішньою побудовою:

а) централізована; б) нецентралізована.

- За територією, на яку поширює діяльність:

а) міжнародна (універсальна, регіональна);

б) внутрішньодержавна (загальна, місцева).

- За сферою суспільного життя:

а) економічна; б) екологічна; в) культурна; г) політична.

- За умовами членства:

а) заснована на членстві; б) не має фіксованого членства.

- За правовим статусом у політичній системі:

а) легальна; б) нелегальна

- За організаційно-правовою формою:

а) асоціація громадян; б) громадський союз (спілка); в) громадський рух; г) громадський фонд; д) орган громадської самодіяльності; е) громадські установи.

За сферою діяльності неурядові громадські організації поділяють на [13]:

1. Операційні та адвокаційні. Перші впроваджують проекти, орієнтовані на покращення якості життя та розвиток. Другі захищають певні права й намагаються підняти рівень обізнаності та знань, влаштовуючи лобістські та активістські заходи і проводячи роботу з пресою.

2. Елітистські та корпоративні. Елітистськими вважаються аналітичні центри, які не мають багато членів унаслідок своєї діяльності й отримують широку підтримку з боку провідних міжнародних установ. Корпоративні неприбуткові об’єднання (НПО) – це ті організації, які складаються із членів окремої групи, корпорації тощо. Загальнонародними є організації, що обстоюють загальні цінності, мають досить широкий членський склад та осередки по країні.

3. Політично чи суспільно зорієнтовані НПО, чия діяльність спрямована на вирішення загальносуспільних проблем – реформування освіти, економіки, упровадження певних ініціатив тощо.

4. Місцеві, національні чи інтернаціональні. Місцеві НПО діють на рівні певного міста чи громади, національні мають регіональні відділення та допомагають місцевим НПО, інтернаціональні діють на території двох або більше держав.

Зважаючи на специфіку різних НПО, зазначимо, що головними, спільними для всіх цих організацій, ознаками є:

• недержавний (неурядовий) характер організації – держава в особі органів державної влади та місцевого самоврядування не є засновником такої організації на підставі закону чи через ухвалення публічного акта відповідним органом влади і не здійснює адміністративного управління чи контролю за діяльністю такої організації;

• самоуправління – керівництво організацією здійснюється її учасниками відповідно до статутних (засновницьких) документів;

• добровільність – організація утворюється на основі доброї волі осіб чи особи, що є засновником. Ніхто не може бути примушений до вступу в організацію, і нікому не може бути заборонено вийти з такої організації;

• некомерційність – комерційна діяльність в цих організаціях не може бути основною. Так, наприклад, благодійні фондиможуть здійснювати діяльність, що дає значні доходи, – вони вкладають свої кошти в цінні папери, інвестиційні проекти, але винятково з єдиною метою – накопичити кошти для благодійних цілей та фінансування громадських організацій;

• неприбутковість – метою створення чи діяльності організації не може бути одержання прибутку, що розподіляється між її членами, засновниками чи пов’язаними з ними особами. Прибуток організації, отриманий нею в результаті комерційної діяльності, може використовуватися лише на статутні цілі, а кошти чи майно організації після її ліквідації не розподіляються між її членами чи засновниками, а використовуються лише із статутною метою або передаються іншій непідприємницькій організації, мета та цілі якої відповідають меті та цілям організації, що ліквідовується;

• корисність організації; відповідно до цієї ознаки вирізняють: приватно корисні, або організації взаємної вигоди, та суспільно корисні організації [16].

 

Завдання:

1. Записати у словник визначення понять: спілка, товариство, комітет, асоціація.

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Готiвку вiд вузлiв i кущових вiддiлень зв'язку установи банкiв приймають у загальновстановленому порядку в деннi i вечiрнi каси | У чому ж полягає специфіка виховання, які ж його основні характеристики?
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 1691; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.032 сек.