Предмет міжнародного повітряного права

Міжнародне повітряне право (МПП) регулює переважно міжнародну діяльність національної цивільної авіації, що складається з міжнародних польотів, виконуваних у суверенному повітряному просторі іноземних держав і за межами державної території, і міжнародних перевезень пасажирів і вантажів, переміщуваних на повітряному транспорті з однієї країни в іншу. Міжнародні польоти й міжнародні перевезення виробляються одночасно, але регулюються окремо друг від друга. У результаті цієї діяльності виникають специфічні міждержавні авіаційні відносини: одні складаються в області міжнародних польотів, інші - у сфері міжнародних перевезень.

Класифікуючи відносини в області міжнародних польотів, варто розрізняти:

а) відносини, що виникають безпосередньо між державами із приводу здійснення міжнародних польотів над державною територією;

б) відносини між державами в рамках міжурядових авіаційних організацій;

в) відносини між державами й міжурядовими авіаційними організаціями.

Дана класифікація відносин важлива для визначення того, які міждержавні відносини із приводу міжнародних польотів виникають і чому їх необхідно врегулювати. Варто враховувати той факт, що міжнародні польоти не у всіх випадках регулюються винятково міжнародним правом. Найчастіше через збіг об'єкта регулювання предметом міжнародного договору й національного закону стає одне й те саме питання. Прикладом тому є польоти іноземних цивільних повітряних судів над державною територією.

Чиказька конвенція 1944 р. ясно й виразно встановила, що ніякі регулярні міжнародні повітряні сполучення над територією країни не можуть здійснюватися без дозволу територіального суверена. Право держави допустити або не допускати такі польоти випливає із принципу суверенітету над повітряним простором і ставиться до області його суверенних прав, які воно здійснює за допомогою розпорядження, володіння й користування своїм суверенним повітряним простором. Для держави його повітряний простір є такою ж публічно-правовою власністю, як і його територія. Виступаючи як дбайливий власник повітряного простору, держава, з одного боку, захищає його від незаконних зазіхань, примушує як власних, так і іноземних експлуатантів до безпечного використання повітряного простору, жадає від них дотримання правил і умов виконання міжнародних польотів над державною територією, а з іншого боку - не абсолютизирует права власності й не робить його недоступним для польотів іноземних повітряних судів. Навпроти, як власник держава зацікавлена в залученні власного повітряного простору в господарський оборот і одержанні економічних вигід від використання національного повітряного простору цивільної авіації. Виходячи зі своїх економічних інтересів, практично всі держави миру відкривають повітряний простір для міжнародних польотів повітряних судів з інших держав на основі міжнародного права й національного закону. Природним результатом є встановлення між ними міжнародних повітряних сполучень, які надають міжнародним польотам стабільність і регулярність. Все це свідчить про те, що міжнародні польоти над державною територією є об'єктом регулювання міжнародним і національним правом одночасно.

Природа здійснюваної міжнародним повітряним транспортом діяльності така, що вона відкидає суверенну самоту й спонукує держави до колективних дій по усуненню правових обмежень і перешкод - неминучих наслідків абсолютизації суверенності. В історії міжнародного повітряного права був певний період, коли держави увлеченно займалися створенням власних національних правил польотів. Незабаром з'ясувалося, що різноманіття цих правил таке, що літати по них по міжнародних повітряних маршрутах практично неможливо. От чому встало питання про необхідність однаковості правил польотів, що було можливо досягти тільки колективними зусиллями в рамках міжнародної організації. Саме таке з поставила перед ИКАО Чиказька конвенція 1944 року.

Стосовно до ИКАО відносини по виділеним вище групах б) і в) виникають у зв'язку з виробленням стандартів ИКАО в області аеронавігації в широкому змісті, тобто охоплюють правила міжнародних польотів по міжнародних повітряних трасах, обслуговування повітряного руху над державною територією й за її межами, організацію служб пошуку й рятування у випадку події з повітряним судном, загальні принципи розслідування авіаційних подій, надання аеронавігаційної інформації й захист міжнародної цивільної авіації від актів незаконного втручання.

Особливу групу становлять відносини держав, пов'язані з міжнародними польотами за межами державної території. Вони підрозділяються на відносини із приводу:

а) польотів над винятковою економічною зоною;

б) польотів над відкритим морем;

в) польотів над міжнародними протоками;

г) польотів над архипелажными водами;

д) польотів над Антарктикою.

Польоти за межами державної території є предметом регулювання ст. 12 Чиказької конвенції 1944 р., Конвенції ООН 1982 р. по морському праву, Конвенції про режим Чорноморських проток 1936 р. і ін.

Наведена класифікація дозволяє точно систематизувати норми, що ставляться до міжнародних польотів, і правильно застосувати їх до регулювання відповідних міждержавних відносин.

Крім того, залежно від виду міжнародного польоту варто розрізняти відносини між державами із приводу:

а) регулярних міжнародних польотів;

б) нерегулярних міжнародних польотів.

Дані відносини регулюються насамперед ст. 5 і 6 Чиказької конвенції, а також двосторонніми угодами про повітряне сполучення й національне законодавство.

Свою специфіку мають міждержавні відносини, що виникають із приводу забезпечення безпеки міжнародних польотів. Мова йде про співробітництво держав в області боротьби з викраденням і захопленням літаків, створенні надійних умов експлуатації авіаційної техніки, аеронавігаційного обслуговування польотів над державною територією й за її межами.

Цікаві особливості мають відносини, що виникають в області міжнародних польотів. Світова практика така, що слідом за встановленням міжнародних повітряних сполучень до практичної експлуатації приступають авіакомпанії, які юридично повністю залежні від держав. За розпорядженням компетентних авіаційних органів вони одержують допуск до роботи на міжнародних повітряних лініях, причому їхня діяльність ретельно контролюється державою. Правова залежність міжнародних авіаперевізників від своєї держави виражається в їхньому обов'язку дотримувати міждержавних правил польотів, прообразом яких виступають стандарти ИКАО, викладені в додатку 2 "Правила польотів" до Чиказької конвенції. У силу цього між державами й авіапідприємствами складаються відносини влади й підпорядкування. Літаки авіакомпаній не можуть літати за своїми правилами польотів - ця область є сферою виняткової компетенції держав. Підпорядкування цим правилам і їхнє строге дотримання під час польоту вважаються головними вимогами міжнародного й національного повітряного права.

Зазначений перелік відносин в області міжнародних польотів не є вичерпної, та й не може бути таким. Динаміка розвитку міждержавних і недержавних відносин у сфері міжнародних польотів значно випереджає можливості права (як міжнародного, так і внутрішнього), що їх регулює. У зв'язку із цим відбувається природне розширення відносин, що є предметом міжнародного повітряного права, а отже, зміна його обсягу й змісту убік збільшення.

Інший вид відносин складається із приводу встановлення й експлуатації міжнародних повітряних сполучень і здійснення міжнародних повітряних перевезень.

Первинними є відносини між державами із приводу:

а) установлення й експлуатації регулярних міжнародних повітряних сполучень;

б) здійснення нерегулярних міжнародних повітряних сполучень.

Упорядкування цих відносин у рамках двосторонніх угод про повітряне сполучення включає регулювання відносин, що стосуються:

а) надання прав на польоти, включаючи транзитний проліт;

б) надання комерційних "воль повітря";

в) призначення й надання дозволу на експлуатацію договірних ліній по встановлених маршрутах призначеному перевізникові;

г) анулювання або призупинення дії дозволу на експлуатацію договірних ліній;

д) звільнення від податків і мит;

е) визнання свідчень літної придатності;

ж) надання маршрутів;

з) застосування тарифів;

і) застосування законів і правил;

к) авіаційної безпеки;

л) дозволу споровши.

Зазначений перелік двосторонніх відносин, що звичайно підлягають регулюванню, не є вичерпним. На практиці між державами цілком можуть виникати (і виникають) відносини, що не входять у цей перелік. Хоча право виступає потужним регулятором упорядкування будь-яких відносин, проте вони розвиваються дуже часто настільки інтенсивно, що право не встигає за практикою, у силу чого виникають пробіли, "правові вакуумы", що усуваються у внутрішнім праві законодавцем, у міжнародному праві - спільними зусиллями держав у рамках міжнародного договору. Внаслідок цього предметом міжнародного повітряного права виступають не тільки багатобічні, двосторонні й регіональні відносини, що підпадають під його регулювання й уже належним чином урегульовані, але й нові відносини, які виникли або виникають на міжнародній арені в області міжнародного повітряного транспорту й повинні бути відповідним чином упорядковані. Приклад тому - процес лібералізації міжнародного повітряного транспорту, що зложився в 90- е рр. XX в. Під його впливом в XXІ в. відбуваються значні зміни в регулюванні двосторонніх питань призначення перевізників, надання й експлуатації маршрутів, визначення тарифів, установлюються зони "відкритого неба" між державами.

Зазначений раніше перелік міждержавних відносин, що виникають із приводу встановлення й експлуатації міжнародних повітряних сполучень, доповнюється відносинами, пов'язаними з міжнародними повітряними перевезеннями, які досить специфічні. Самі держави не є й не виступають у ролі перевізників у міжнародних повітряних сполученнях. Цю місію вони покладають на національних перевізників і наділяють їх для цього відповідними повноваженнями. Роль держав у міжнародних повітряних перевезеннях зводиться до усунення протиріч у множинності підходів до дозволу питань, що стосуються правил перевізної документації, відповідальності перевізника й ступеня компенсації за шкоду. Тому відносини, які складаються між державами в сфері міжнародних повітряних перевезень, виникають із приводу: а) уніфікації правил документації й зі сторін, що стосується перевезення пасажирів, багажу й вантажу, і встановлення однакових норм у цій області; б) уніфікації правил відповідальності перевізника й ступеня компенсації за шкоду, заподіяна при міжнародному повітряному перевезенні. Така уніфікація була здійснена спочатку Варшавською конвенцією 1929 р., а потім Монреальской конвенцією 1999 р. У цю групу входять відносини, пов'язані з відшкодуванням за шкоду, заподіяна повітряним судном третім особам на поверхні.

Дата добавления: 2014-01-07