Даосизм. Лаоцзи, згідно з переказом, жив одночасно з Конфуцієм, чи може трохи раніше

Лаоцзи, згідно з переказом, жив одночасно з Конфуцієм, чи може трохи раніше. Сучасна історична наука не фіксує дати його життя. Вважають, що він народився в царстві Чу, що справжнє його ім'я Дань Лінер і він був архіваріусом при дворі чжоуських царів, навіть зустрічався з Конфуцієм. Але все це не має історичних підтверджень. Вважають, що саме він є автором праці "Дао де цзин" ("Книга шляху і доброчесності"), у цій книзі викладено вчення даосизму.

Провідні ідеї даосизму:

- природа і суспільство, кожна людина окремо - усі вони підлягають не Небу, а загальному закону, дао, який вносить порядок у хаос речей. Дао має об'єктивний характер. Порушення дао викликає ненормальний стан, особливо це видно в житті суспільства, коли нерозумний правитель забуває про дао. Дао - це не божество, а щось близьке до розуму, природи, шляху чи закону. Воно не має особистого характеру, але передувало всім особам.

- Дао - першопочаток всього, в тому числі і Неба, з нього все почалося, ним усе закінчиться, воно регулює все існуюче.

Отже, дао - це загальний закон природи, джерело матері­ального і духовного буття, а разом з тим і їх мета.

- Дао не сприймається безпосередньо, воно поза відчуттями людини. Тому можна сказати, що все, що ми відчуємо - це не дао, а лише його вияв. Пізнання дао може бути дано тільки самим дао.

Для людини надзвичайно важливо зрозуміти сутність дао. Оскільки воно спочатку існувало абсолютно, але невиразно, а тепер його сутність розкрита мислителями для людей, люди мусять пізнати дао і жити відповідно до його вимог. Це буде добро і для людей, і для держави.

- Пізнання дао відбувається через наслідки його дій, а вони виявляються через "де" доброчесність, там де вона є, там діє дао, той, хто доброчесний, той виконує закон дао.

- «Дао рождает Одно, Одно рождает Два, Два рождают Три, а Три рождают всю Вселенную».

- Даосизму властиві пошуки вічної молодості та безсмертя. Перетворившись на релігію, даосизм увібрав у себе магію, алхімію, лікування, демонологію і фетишизм народних культів та шаманських вірувань.

II. Синтоїзм – національна релігія Японії

Синтоїзм в Японії почав формуватися на межі 4-3 ст. до н. е., коли утворився перший великий племінний союз Ямато, який став основою формування японської держави. Синто – вчення богів, в основі якого лежить одухотворення природи і культ предків. Тварини, рослини, каміння були об’єктами поклоніння, жертво приношень і молитви. В синтоїзмі, на відміну від конфуціанства, одразу склалося жрецтво – хазяїнами храмів стають Камі – жерці.

Поступово в синтоїзмі божества вишикувалися в ієрархічну систему на чолі з богинею Сонця Аматерасу. Вона була оголошена предком нації і особливо імператорської родини. Культ Аматерасу виявився досить стійким і зберігся до нашого часу

В початковому синтоїзмі не було Священного Письма, як не було й ідеї одкровення. Віровчення передавалося і відточу­валося в усній традиції. З 5-4 ст. синтоїзм став державною релігією, імператор набрав ролі верховного жерця.

Трохи пізніше, в VII-VIII ст., усна традиція була піддана письмовому оформленню, а разом з тим - відбору і редагуванню. Так утворилися міфологічно-літописні зводи "Кодзікі" та "Ніхонсекі" - пам'ятки ранньояпонської писемності, які дійшли до нашого часу.

У синтоїзмі сплетено в єдине поклоніння космосу і предкам. Мета життя - злиття з космосом і служіння предкам. Такі анімістичні уявлення в синтоїзмі роблять всю при­роду богом. Звідси і своєрідність синтоїстського фетишизму - для синтоїста вся природа, увесь світ - суцільний фетиш, найбільший об'єкт поклоніння. Син­то - підкреслено національна релігія японців, в неї вірують лише японці, японець не може не бути синтоїстом. Синтоїстський культ має на собі відбиток незавер­шеності.

Із синтоїзмом пов'язане повсякденне життя японця. Він має місце в усіх родинних подіях, народженні дитини, початку її навчання, її повноліття, заручинах, шлюбі, спорудженні будинку чи придбанні квартири, виїзді в мандрівку чи повернення з неї, всіляких родинних святах чи торжествах - в усьому мають взяти участь камі і духи предків. Отже, синтоїстські звичаї глибоко проникли в побут японця.

III. Індуїзм – релігія Індії

Цивілізації в долині Інду існували вже в 3-2 тис. до н.е. – Хараппа і Мохенджо-Даро, це поселення навкруги яких формувалася давньоіндійська цивілізація.

У другій половині 2 тис. до н.е. в Індії з’явилися кочівники-скотарі арії, які злилися з місцевим населенням. З аріями пов’язують виникнення кастової системи Індії, а також Вед. Веди – священні книги давньоіндійських релігій.

У ведичній літературі існує чотири групи текстів, створених у різні історичні періоди:

1) Веди - Самхити (вбирають в себе Рігведу (пісні, гімни), Яджурведу (жертвоприношеня), Самаведу (ритуальні наспіви), Атхарваведу (заклинання)).

2) Брахмани (“Пояснення Брахмана”) – коментарі до Самхіт, написані брахманами.

3) Арах’яни (“Лісові книги”) – збірки правил для пустельників.

4) Упанішади (сидіти біля вчителя) – складають близько 250 філософсько-богословських творів у формі роздумів. Умовно Упанішади ділять на шість систем:

- Веданта богословські твори, які розглядають співвідношення людської

- Міманса душі Атмана зі світовою душею Брахмою.

- Санкх’я – ближче до матеріалістичної тенденції розуміння світу (Брахма не

розсіяна в природі, а природа існує незалежно від духу).

- Вайшешика – містить думки, близькі до атомістичної теорії.

- Йога займаються практичними проблемами самовдосконалення за допомо-

- Ньяя гою релігійних і філософських принципів.

Провідні мотиви Упанішад – походження, розвиток і перспективи людства, життя і смерть, перевтілення (сансара), карма. Веданта і Міманса кажуть: Всесвіт – це Брахман, пізнає його Атман, але для цього потрібно спочатку пізнати Атмана – людське “Я”. Отже, “Пізнай самого себе”. Самопізнання – вища форма знання, джерело щастя.

Йога реалізує принцип Санкья для досягнення психічного і фізичного самокерування: потрібно звільнити дух і душу від перевтілень. Йога пропонує систему вправ, особливо дихання, і правил поведінки, для очищення душі, яка після цього може досягти злиття з Атманом. Ньяя базується на логічних побудовах необхідності перевтілення, досягнення мокші (спасіння). Дхарма – закон, норми життя, виконання яких веде до доброї карми.

Ведична література відіграла велику роль у формуванні пізніших напрямків індійської релігії – брахманізму та індуїзму.

Виникнення брахманізму було зумовлене формуванням у 1 тис. до н.е. ранньофеодальних відносин, яке супроводилось розшаруванням на 4 касти, зафіксовані в 5 ст. до н.е. в збірнику “Закони Ману”. Брахмани – жерці, кшатрії – воїни, вайшії – робітники і селяни, шудри – чорноробочі.

Боги “Рігведи” (Варуна – небо, Притхіві – земля, Сур’я – сонце, Індра, Агні, Мітра, Вішну, Пушан та ін.) поступово трансформувалися в богів брахманізму та індуїзму. Тріада – Брахма, Вішну, Шіва; Калі (Дурга, Парваті), Ганеша, Яма. Первтілення Вішну – Рама, Крішна (культ Крішни відокремився в самостійну гілку), всього 24, 10 найбільш важливих. Будда також одне з втілень Вішну. 10 аватара – Калкі.

Брахманістський культ:

- жертвоприношення;

- обряди очищення;

- приготування і вживання соми;

- інститут гуру (духовний гуру);

- пустельництво.

Індуїзм (на сьогодні – 85% населення)виникає в 4-5 ст. в державі Гуптов як реакція на буддизм. Індуїзм демократизував культ, зробивши його публічним. Було збудовано багато грандіозних храмів (як у буддизмі), розвивалася іконографія і скульптура. Індуїзм дав світу два великих епоси – “Махабхарата” і “Рамаяна”.

Провідні ідеї індуїзму:

- головною залишається концепція перевтілення;

- індивідуальна людська Атман хоче з’єднатися з Брахманом – Абсолютом, в цьому сенс життя;

- шляхи з’єднання: шлях добрих справ, шлях любові, шлях знання.

В 3-4-ст. індуїзм розділяється на два головні напрямки: вішнуїзм та шиваїзм.

В вішнуїзмі з’явилися Пурани – збірники міфологічних сюжетів та ритуальних приписів.

Індуїзм – поняття значно ширше, ніж релігія. Це й оригінальний комплекс віровчення і культу, широкий філософський погляд на життя, і ціла соціологія, специфічний спосіб життя, який глибоко увійшов у суспільні відносини, в побут. Для індуїстів їхня релігія охоплює все, цілком заповнює духовний світ, стає його синонімом. Будь яке явище природи чи суспільного життя має сакральний характер.

Джайнізм. Засновник – Вардхаман Махавіра (599 – 527 рр. до н.е.) походив з касти кшатріїв. В 30 літ став пустельником і 12 років жив без одягу і їжі, після чого став відомий як переможець пристрастей – нігрантх.

IV. Іудаїзм – релігія єврейського народу

Історію та релігію єврейського народу ми пізнаємо головним чином з “Біблії”, яка складається з двох частин – “Старий” і “Новий” Заповіти. Іудеї визнають тільки “Старий”. До 1966 р. Біблія була перекладена на 240 мов і діалектів, а її окремий текст – ще на 739 мов. Вважають, що історія іудаїзму пройшла такі періоди:

- біблійний іудаїзм (XX – IV ст. до н.е.)

- еллінський іудаїзм (IV до н.е. – II ст. н.е.)

- рабіністичний іудаїзм (II – XVIII ст.)

- сучасний іудаїзм (з 1750 р.)

Вважають своїм прародичем Авраама та його сина Ісаака. (за Біблією).

Історикам відомо, що ізраїльтяни з’явилися на березі Мертвого моря близько 1350 р. до н.е., де на той час жили племена амореїв, амонітів і маовітів. Євреї відрізнялись від них усіх згуртованістю навколо ідеї Єдиного Бога, якого вони назвали Ягве (Елохим, Ієгова, Адонай).

Після Соломона Ізраїль розпався на дві частини – Ізраїль (північ, ст. Самарія) та Іудея (південь, ст. Єрусалим). Ізраїль проіснував з 928 до 722 р. до н.е. і був звойований ассірійським царем Саргоном II. Іудея трималась довше. Вона була завойована вавілонянами у 586 р. до н.е. Навуходоносором II (вавилонський полон). У 539 р. Вавилон увійшов до складу Ахеменідської держави, Кір дозволив євреям повернутися додому. Іудея відродилася у складі Персії із самоврядуванням (період Другого храму).

Іудейська Біблія має назву “Тора”. Основу її складає “П’ятикнижжя Мойсеєве” – 1 .“Буття” (Утворення світу, Адам та Єва, Каїн та Авель, Потоп, Вавилонська вежа, патріархи)

2.“ Вихід” – історія Мойсея (вихід з Єгипту, життя в Синайській пустелі, Декалог)

3. “Левіт” – релігійне законодавство

4. “Числа” – законодавство.

5. “Повторення” (Второзаконие)

У 8-6 ст. до н.е. Тора була доповнена книгами Пророків “Небіїм” і Писаннями “Ктувім”. Все це разом становило книгу Танах (іудейська Біблія).

Іудаїзм як релігія починається з завершенням складання Танаху (8-7 ст. до н.е.). Це час великих духовних пошуків. В цей же час ширився зороастризм, через століття – буддизм.

Провідні ідеї іудаїзму:

- Іудейське розуміння Бога – Бог єдиний, неосяжний, не має тіла, форми, він є перший і останній.

- Існує теза про союз Бога з євреями, звідки богообраність народу. Але ця “обраність” ніколи не була підставою для привілеїв, навпаки, вона є важким тягарем обов’язків.

- Ідея про прихід Месії, який врятує євреїв, після чого почнуться такі події як воскресіння мертвих, “тисячолітнє торжество” праведників, Страшний суд, Царство Боже тощо – есхатологія.

Іудейські обряди

- в старовину – жертвоприношення – своєрідна спільна трапеза з божеством

- 613 Заповідей Тори поділяються на: 248 позитивних (по кількості частин тіла людини) – приписи щось робити, 365 негативних – заборони.

- триразова молитва – тфіла. Найважливіша з них – Кадіш (щось на зразок “Отче наш”), молитва Шма (Слухай Ізраїль!) проголошує віру в єдність Творця Всесвіту.

- Проголошення благословення з кожного приводу життя.

- Правила прийняття їжі. Хукім – харчові заборони. Кашрут – безкровна їжа.

- Правила, пов’язані з сільським господарством.

- Обрізання (бріт-міла) – на знак союзу народу Ізраїлю з Богом.

- Святкування суботи.

- Особливості в обрядах весілля та поховання.

Іудейські свята

- Святкування суботи

- Рошходеш – день новомісяччя.

- Песах (Пасха) – головне свято річного кола.

- Шавуот (п’ятидесятниця) на честь знаходження Мойсеєм Тори

- Рош-рашана (Новий рік) святкується у вересні.

- Суккот (кущі, кучки) – знаменують мандри євреїв пустелею.

- Ханука (оновлення) – листопад-грудень, на честь перемоги у повстанні Маккавеїв.

- Пурім – лютий-березнь, найвеселіше свято на честь перемоги над гнобителем Аманом.

Галаха (коментарі до Тори) Мішна

Мішна Талмуд

Аггада (переказ, розповідь) Гемара

Тосеф – збірник доповнень до Мішни.

Хасидизм. Одна з самих впливових течій в іудаїзмі – хасидизм (Хасид – благочестивий) – склалася в Україні. Засновник Ісраель Бен Елієзер (бл. 1770-1760), якого прозвали Ваал-Шен-Тов (Володар благого імені), або Бешт. Він жив у Карпатах, де віддаючись релігійному спогляданню, дійшов пантеїстичного висновку, що все в природі живе і Бог існує в усьому, йому треба служити серцем. Своїх керівників хасиди називали цадиками (праведниками).

Дата добавления: 2014-01-07