Динаміка групових процесів

Дорожні умови, при яких автомобіль може рухатись з максимальною швидкістю

Рух міського пасажирського транспорту ділянками транспортної мережі з обмеженням швидкості

Найбільша швидкість транспортних засобів міського пасажирського транспорту загалом, у транспортному потоці регулюється ПДР. На окремих ділянках маршруту руху (відповідно до умов руху) можливі різні значення (рівні) найбільшої дозволеної швидкості. На цих ділянках траси для транспортних засобів видів транспорту ПТЕ встановлюють зниження швидкості руху. Розрізняють вісім рівнів обмеження найбільшої швидкості руху транспортного засобу при русі перегоном.:

– перший (і = 1) V ₁= 5 км/год;

– другий (і = 2) V 2= 10 км/год;

– третій (і = 3) V 3= 15 км/год;

– четвертий (і = 4) V 4= 20 км/год;

– п’ятий (і = 5) V 5= 25 км/год;

– шостий (і = 6) V 6= 30 км/год.

Рух автомобіля з максимальною швидкістю можливий при хороших дорожніх умовах, які характеризуються величиною сумарного коефіцієнта опору дороги:

Ψ = f_k ± і, (2.13)

де f_k – коефіцієнт опору коченню;

і – поздовжний уклін дороги.

Припускаючи, що легкові автомобілі і автобуси можуть розвивати максимальну швидкість по горизонтальній дорозі (і =0), коефіцієнт опору дороги у цьому випадку дорівнює коефіцієнту опору кочення, тобто: Ψ = f_k.

Для доріг з твердим покриттям f₀ = 0,015….0,03 при малих швидкостях руху автомобіля.

При зростанні швидкості більше 60…80 км/год коефіцієнт опору коченню зростає і визначається за емпіричною формулою:

f_k = f₀∙ ( 1 + V² max / (2∙ 10⁴), (2.11)

де Vmax – максимальна швидкість руху автомобіля, км/год.

При тягових розрахунках вантажного автомобіля величину коефіцієнта опору кочення збільшують в 1,44… 1,6 рази, тобто

Ψ =(1,44…1,6) f_k,

чим забезпечується можливість долання незначних підйомів з максимальною швидкістю, а також для поліпшення тягових властивостей автомобіля з причепом.

Завдання соціальної психології в контексті аналізу групи полягає, перш за все, у вивченні процесів, які відбуваються в ній. Мається на увазі групова динаміка як сукупність процесів, які відбуваються в групі в кожен даний момент часу і які визначають її розвиток і перехід від однієї стадії до іншої. Термін „групова динаміка” був запропонований К.Левіном, а групу він розглядав як динамічне поле.

Мала група має власні механізми, що забезпечують їй збалансованість між силами, які ведуть до її змін, розвитку і стабілізації.

Зазвичай виокремлюють три психологічні механізми групової динаміки: розв’язання внутрішньогрупових суперечностей, ідіосинкразійний кредит, психологічний обмін.

· Розв’язання внутрішньогрупових суперечностей: між зростаючими потенційними можливостями й реально виконуваною діяльністю, між зростаючим прагненням індивідів до самореалізації й тенденцією інтеграції із групою, між поведінкою лідера групи й очікуваннями його послідовників. Внутрішньогруповий конфлікт є потенційною можливістю просування групи до вищих рівнів і сприяє розвиткові групи за умов конструктивного розв’язання суперечностей.

· Ідіосинкразійний кредит – надання групою високостатусним її членам можливості відхилятися від групових норм, вносити зміни в життєдіяльність групи за умови, що вони будуть сприяти більш повному досягненню її цілей.

· Психологічний обмін – надання групою більш високого психологічного статусу індивідам у відповідь за більш високий їхній внесок у її життєдіяльність.

Особливість функціонування групи полягає в тім, що саме тут можливий прояв різноманітних групових ефектів. Серед основних виокремлюють такі: соціальна фасилітація/інгібіція, соціальна ліність, деіндивідуалізація, конформізм (вплив більшості на меншість), вплив меншості на більшість, огруплення мислення, групова поляризація, групова згуртованість та сумісність.

Соціальна фасилітація – покращення ефективності діяльності людини у присутності інших (спостерігачів, або людей, які виконують таку саму діяльність). Цей феномен першим описав Г.Олпорт як „ефект аудиторії”.

Сила впливу присутності іншого залежить від:

· кількості людей;

· просторового розміщення;

· авторитетності.

Соціальна інгібіція – зниженняефективності діяльності людини у присутності інших.

Характер виникнення фасилітації чи інгібіції залежить від рівня володіння навичкою: якщо дія проста, знайома і доведена до автоматизму, то фасилітація, адже більшою є концентрація на виконанні, якщо дія мало знайома, нова, то інгібіція, адже збудження заважає.

Причини виникнення цих ефектів: страх оцінки і перевантаження когнітивної сфери.

Традиційно вважають, що все ж таки групова робота ефективніше індивідуальної, але не завжди. Коли люди працюють у групі, збільшується вірогідність того, що знижуються індивідуальні зусилля і люди почнуть працювати не на повну силу. Такий феномен називають – соціальна ліність – прагнення витрачати менше зусиль, перекладаючи частину роботи на інших членів групи. Відкрив його Рінгельман, а поняття ввели Бібб Латане, Кіплінг Уільямc і Стівен Харкінс.

Причини виникнення ефекту: відсутність почуття відповідальності за кінцевий результат роботи і неможливість оцінити свій внесок у діяльність групи.

Деіндивідуалізація – втрата самоусвідомлюваності і страху оцінки, які виникають у групових ситуаціях, котрі забезпечують анонімність і не концентрують увагу на окремих індивідах. Зниження контролю за власною поведінкою збільшує імпульсивність дій і сприйнятливість до стану та поведінки інших. Термін запропонований Л.Фестінгером, А.Пепітоуном та Т.Ньюкомом.

Фактори, які сприяють деіндивідуалізації:

· Розмір групи.

· Анонімність.

· Відволікаючі та збуджуючі заняття.

Конформізм – беззаперечне погодження з поглядами групи, залежність від поглядів групи. Ефект впливу більшості на меншість і навпаки вперше описав Г.Тард. Слід розрізняти конформізм і поступливість. Конформізм - це поступка у відповідь на непряму вимогу, але відчутний тиск, а поступливість – поведінка, яка здійснюється у відповідь на пряму директивну вимогу.

Виокремлюють зовнішній конформізм ( змінюється поведінка) і внутрішній конформізм ( змінюються погляди). Нонконформізм – незалежність від поглядів інших.

Негативізм – протиставлення поглядам групи своєї думки і підкреслення цієї відмінності.

Найбільш відомі дослідження впливу більшості на меншість належать С.Ашу. Вплив меншості на більшість був досліджений С.Московічі.

Огруплення мислення – режим мислення, який виникає у людей у тому випадку, коли пошук згоди стає настільки домінуючим для згуртованості групи, що вона схильна відкидати реалістичні оцінки альтернативного способу дії. Такий режим виникає не у кожній групі. Поняття ввів Ірвінг Дженіс.

Характеристика груп, схильних до огруплення:

· директивний лідер;

· високий рівень групової згуртованості;

· ізоляція від зовнішніх впливів і протилежних поглядів;

· несистематизована процедура прийняття рішення;

· орієнтація на збереження гармонії.

Симптоми огруплення мислення:

· ілюзія невразливості;

· відсутність сумнівів в етичності групи;

· раціоналізація;

· стереотипний погляд на противника;

· тиск конформізму;

· самоцензура;

· наявність в групі розумоохороців.

Групова поляризація (С.Московічі та М.Заваллоні) - результат групової дискусії, у ході якої різні погляди і думки оформлюються у дві протилежні позиції, які відкидають будь-які компроміси.

Причини виникнення поляризації:

· Інформаційний вплив (вплив, заснований на сприйнятті реальних фактів);

· Нормативний вплив (вплив, заснований на бажанні людини бути прийнятою іншими членами групи).

Групова згуртованість – це утворення, розвиток і формування особливого типу зв’язків у групі, котрі дають змогу зовнішньо задану структуру перетворити на психологічну спільність людей, злагоджений психологічний організм, який живе за своїми законами й нормами, відповідно до цілей і цінностей групи. Л.Фестінгер був одним із перших, хто запропонував аналізувати згуртованість на основі частоти і міцності комунікативних зв’язків. Групову сумісність розглядають у ролі соціально-психологічного показника згуртованості, що відображує можливість безконфліктного спілкування й погодження дій її членів за умов спільної діяльності.

Дата добавления: 2014-01-07